Posts Tagged 'Шумський'

Шумськизм у Західній Україні

Сергій Анич

ДІЯЧІ ШУМСЬКИЗМУ В ХАРКОВІ

Про шумськизм бушує сьогодні в українських головах, головно тих, що опинились на еміґрації, багато «чудацьких думок», мовляв небіжчик Михайло Драгоманів, що написав був блискучу брошуру на зовсім іншу тему, бо тоді шумськизму ще не було. Ці думки, так як той «Spiritus flat ubi vult» можуть собі й дальше свобідно бушувати, бо немає під рукою писаних документів, на основі яких сумлінний дослідник і критик міг би його спокійно проаналізувати і зробити його солідну синтезу. Крім цього майже всі визначні діячі шумськівського руху, або вимордовані московськими опричниками, або караються на Соловках, Колимах чи інших Воркутах. А був це колись поважний політичний рух. Сьогодні з перспективи більш як 25 літ можна сказати, що це був перший бунт націоналів-комуністів проти Москви не лише в системі РКП (згодом ВКПб), якої складовою частиною була КПбУ, але й в системі Комінтерну як передвісник сьогоднішнього тітоізму. Продовжити читання ‘Шумськизм у Західній Україні’

Шумскізм у Західній Україні (зі спогадів людини, яка була в центрі подій)

Сергій Анич

І.

В українській пресі, головно націоналістичного та гетьманського напрямку, час-до-часу появляються неправдиві твердження, нібито підложжям для комунізму були і є соціялістичні партії. З тої демагогічної неправди вони виводять другу, ще більшу, що український народ не вдержав своєї самостійної держави, бо соціялісти були при владі і самостійности не хотіли. При тому ця, захоплена своїм твердженням неправди преса, дуже часто цю неправду переносить і на пізніші часи, коли вже український народ був поневолений комуністичною Росією і Польщею. Один щоденник навіть загнався так далеко, що 1945-ий рік поставив як границю, до якої сягали комуністичні настрої на соціялістично-радикальнім ґрунті в Західній Україні.

Подібно як в українській справі, та сама преса ширить цей своєрідний погляд також про соціялістів інших країн. Соціялісти, — пише вона, — створюють підложжя для росту комунізму, вони отвирають державні кордони для приходу комуністів. У своїй демагогії ця преса доходить до смішного, коли каже, що причиною завоювання Польщі, Румунії, Мадярщини і балтійських держав — були соціялісти, бо вони для цього підготовили ґрунт. Одним словом — соціялісти найбільші вороги, навіть грізніші, ніж комуністи. Не було б їх, підсуває така писанина думку, то не було б і комуністів. Продовжити читання ‘Шумскізм у Західній Україні (зі спогадів людини, яка була в центрі подій)’

Без ексцесів виконавців

200px-Flag_of_the_Ukrainian_SSR_(1923-1927).svgЦе був би націонал-комунізм, до того ж, особливо й нестандартно жорстокий

Анатолій Стріляний

Ну, гаразд. А який лад влаштувало б Розстріляне Відродження в Україні, якби воно було не розстріляне, а стали б браття панувати, тобто здобули б можливість розстрілювати інших, котрих набралось би таки чималенько? Адже були вони, не забуваймо ні на мить, кришталеві комуністи, а це ніхто інші, як запеклі вороги приватної власності, релігії, сім’ї – всього, чим звикло жити людство протягом століть. Поряд із цим, найближчою їхньою метою була докорінна й швидка, ударна, як тоді казали, українізація пролетаріату. Селянство цього ще не потребувало, двадцяті роки не дев’яності, а рештки колишніх «експлуататорських» класів до уваги не брали.

Таким чином, той лад був би чим завгодно, але не демократією. В Україні було б усе, окрім свободи й дотримання прав людини. З перших хвилин новий порядок зіштовхнувся б із шаленим спротивом життя, його глибин, його суті, але в очах чільників це були би підступи ворогів – і що б із ними сталося в катівнях бездоганно української ЧК, легко уявити.

Це був би націонал-комунізм, до того ж, особливо й нестандартно жорстокий. Адже Україна була денаціоналізованою настільки, що потреба перегнути дрючка в протилежний бік поставала як природна й нездоланна необхідність. У культурному житті господарювала б цензура не менш люта, ніж усі відомі нам із історії і власного досвіду – вона ж бо мала пильнувати не тільки за тим, щоб ніде не стирчало буржуазного вуха, але й щоб усе навколо було українським. «Росія мусить відійти в свої етнографічні межі», – ось так. Слово «українізація» для ліпшої ясності перемежовувалося словом «дерусифікація». Продовжити читання ‘Без ексцесів виконавців’

Чи має комуніст Вітчизну? Українська відповідь

196-5-1Володимир Свербигуз

“День”, Київ. №196, 27 жовтня 2001.

Трагічна доля провідників українського націонал–комунізму… На цю тему написано вже чимало; але досі аж ніяк не тільки архівних дослідників, але й активних політиків хвилює питання: якою мірою можна поєднати щирі комуністичні переконання та відданість Україні, її інтересам? Так, вони вірили, чи хотіли вірити в «світле майбутнє», борсалися між комунізмом і патріотизмом, поки Кремль «залізною рукою» не зламав їхні, загалом ідеалістичні потуги вщент. Враховуючи той вплив, що його має у нашому суспільстві Компартія України, поставлене питання здається зовсім не риторичним. Чи мають право сучасні комуністи або інші рухи, що вважають себе лівими, називатися продовжувачами справи націонал-комуністів? На це, та багато інших запитань можна отримати відповідь у матеріалі В.Свербигуза, що розглядає маловідомі аспекти історичного шляху цього своєрідного, суто українського політичного напрямку, пов’язаного з іменами Миколи Скрипника, Олександра Шумського, Миколи Хвильового. Стиль та орфографію архівних документів збережено. Продовжити читання ‘Чи має комуніст Вітчизну? Українська відповідь’

Фатальний бренд

417px-shumskyЮрій Шаповал

Щоб пояснити, що таке «фатальний бренд» (а це назва «боротьбисти»), стартуємо двома цитатами.

Перша: «Боротьбисти — українська дрібнобуржуазна націоналістична партія, яка відображала класові інтереси сільської буржуазії, насамперед куркульства. Виникла в травні 1918 внаслідок розколу Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Назву дістала від найменування центрального органу партії газети «Боротьба». В березні 1919 Б. прийняли назву «Українська партія соціалістів-революціонерів-комуністів», а в серпні 1919, після об’єднання з лівою групою Української соціал-демократичної робітничої партії («незалежників») перейменували на «Українську комуністичну партію (боротьбистів)». Лідери партії — Г.Ф. Гринько, В.М. Блакитний, П.П. Любченко, Г.В. Михайличенко, О.Я. Шумський. За своєю ідейно-політ. платформою Б. були дрібнобуржуазною, націоналістичною партією, яка претендувала на політичну гегемонію на Україні, вела боротьбу проти Комуністич. партії та її складової частини — КП(б)У. Продовжити читання ‘Фатальний бренд’


Липень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти