Елдридж Клівер і революція люмпенів

Роман Тиса

Люмен-пролєтаріят користується у марксистів поганою репутацією. Відколи Карл Маркс затаврував Наполеона III як голову паризького люмпен-пролєтаріяту («французька буржуазія повстала проти панування робітничого пролєтаріяту — і дала панування люмпен-пролєтаріятові з шефом „спілки 10 грудня“ на чолі»), люмпени — босяки, déclassé, lazzaroni, underclass — вважалися резервною армією контрреволюції. Хоча якщо придивитися ближче, можна бачити, що у професійних революціонерів, злодіїв і безробітних є щонайменше одна спільна риса — неучасть в економічній діяльності та випадіння з процесу виробництва додаткової вартости.

Практика національно-визвольних змагань і соціяльної боротьби «довгих шістдесятих» (1954—1973 рр.) внесла корективи в теорію. Франц Фанон реабілітував люмпен-пролєтарів: вони «є однією з найбільш самочинних і найбільш радикальних революційних сил колонізованого народу». Щоправда, він же зазначив, «що кожен національно-визвольний рух має приділяти люмпен-пролєтаріятові якомога більше уваги: той постійно відгукується на заклики до повстання; але якщо повстання вирішить впоратися власними силами, люмпен-пролєтаріят — ця маса голодних і деклясованих — все одно кинеться у вир збройної боротьби, візьме участь у протистоянні, але вже на боці гнобителя». Це в колоніях. А що в метрополії?

Хто творить зовнішню політику США? — 1974 рік

Г’ю Ньютон

Ідеяли, закріплені в Деклярації незалежности, визнають права народів на самовизначення. Будь-який пригноблений народ, згідно з духом Американської революції, може скинути установи свого гнобителя, аби захистити свої права на «життя, свободу та прагнення щастя». Проте історія показує, що після того, як Сполучені Штати взяли на себе ролю панівної світової держави, вони послідовно протидіють головним соціяльним революціям нашого часу. Порушуючи принцип самовизначення, Сполучені Штати втручалися військово, дипломатично та економічно, придушуючи ці революції або чинячи їм серйозні перешкоди, — так було в Росії, Мексиці, Китаї, на Кубі, в Греції та В’єтнамі.

Годі знайти яскравіший приклад цієї політики, аніж американська інтервенція у В’єтнамі. 1945 року створення Демократичної Республіки В’єтнам було проголошено в документі, подібному до Деклярації незалежности Сполучених Штатів Америки. Тут же республіку визнала колишня колоніяльна держава — Франція. Але коли ця держава спробувала поновити контроль над своєю колишньою колонією, встановивши маріонетковий режим у Сайґоні, їй у пригоді стала політика США. Вашинґтон не просто підтримав незаконну загарбницьку війну, надавши економічну та воєнну допомогу, — Вашинґтон розпочав боротьбу проти В’єтнамської республіки, коли французи програли. Фактично через понад як двадцять років після проголошення В’єтнамської деклярації незалежности в’єтнамські селяни лишаються об’єктами нападу з боку американських збройних сил, що чинять найбільш жорстоку та руйнівну інтервенцію, яку тільки знала історія.

На що ти спроможна?

Ассата Шакур*

Коли ти за ґратами, за дверима сталевими,
Спаплюжена, скривджена,
На що ти спроможна?

У цьому світі глухих мурів і гуркотливих дверей,
Де одні у постійній тривозі, що їх виженуть
із в’язниці,
Інші втратили віру, що коли-небудь вийдуть звідси,
На що ти спроможна?

Я скажу ще таке:
Після тих ланцюгів, що у мозок людини вгризаються,
Після ґрат поржавілих, що до наших дверей приросли,
На що ти спроможна?

Після сліз і гіркої образи,
Після довгих годин самоти
(Коли дихати нічим і зап’ястя в крові),
На що ти спроможна?

Щодо панафриканізму та комунізму — 1 грудня 1972 року

Г’ю Ньютон

Маніпуляції під час історичного процесу, що призвели до триваючого гноблення чорношкірих США та инших «кольорових» по всьому світові, поставили нас перед завданням розв’язати надзвичайно заплутане та складне питання. Проте визначення цього питання ускладнилося такою мірою, що без ретельної аналізи сучасної ситуації, у якій перебувають чорношкірі та бідняки, годі говорити про шляхи вирішення питання.

Перш ніж перейти до питань, що їх порушив Джордж Педмор  у «Комунізмі та чорному націоналізмові»[1], ми маємо розглянути  головні моменти та дійти згоди  щодо певних передумов. Наприклад,  маємо дійти згоди  щодо того, що чорношкірі в Сполучених Штатах є пригнобленими. Ба більше, це пригноблення своєю природою є економічним і ґрунтується на расизмі. Звідси переважно й випливають инші прояви пригноблення у політичній, культурній і соціяльній царині.

Проте, якщо вийти за межі вищевказаних основних пунктів, клясичні визначення природи пригноблення важко прикласти до стану чорношкірих США. Чорношкірих американців не можна вважати колонізованими в строгому розумінні слова. Для цього потрібне було би вторгнення на суверенну територію іноземних сил, що їхньою метою було б захоплення землі та всього, що вона родить. Натомість чорношкірі в США є вимушеними переселенцями, що їх привезли із закордону як рабську робочу силу. Тим-то було би абсурдним говорити про висилку закордон сил, що панують у реґіоні, для якого самі чорношкірі є чужинцями.

До народної армії!

Елдридж Клівер

Вирішальна хвиля у боротьбі афроамериканського народу за свободу та визволення настане тоді, коли фашисти з Вавилону[1] в пошуках шляхів тактичних прийомів боротьби з Афроамериканською Народною Армією перейдуть — у той чи той спосіб — до будівництва для нас концентраційних таборів/стратеґічних поселень. Це битва, яку ми не можемо програти. Адже якщо ми як народ дозволимо знову накинути на нас ці важкі кайдани, як це було за часів рабства, зрозуміло, що ми будемо змушені розпрощатися так з життям, як і з нашою плянетою. Білі расисти вже шкодують, що не повбивали всіх чорних ще тоді, коли вся влада на землі належала їм. Напрямок розвитку подій у світі сьогодні показує, що ми як народ, якщо ми по-справжньому маємо намір вижити, повинні негайно це усвідомити, негайно об’єднатися і рішуче виступити проти сил, що готують нам остаточний ґеноцид.

Ми маємо зрозуміти таке: просто зараз триває обговорення однієї напрочуд важливої угоди, а також переговори щодо угоди, що вона, ймовірно, визначить долю людства на наступні тисячу років. Ріжні країни, які ми вважали своїми друзями та союзниками до останку, укладають сепаратний мир з нашим запеклим ворогом — фашистським, імперіялістичним урядом США і їхньою правлячою клясою. Початок діялоґу та переговорів між урядами Сполучених Штатів Америки та Китайської Народної Республіки мають стати останнім сиґналом для всіх нас — цим фактом не можна нехтувати.

Освіта та революція

Елдридж Клівер

Щоби зрозуміти, що відбувається сьогодні у студмістечках коледжів й університетів Сполучених Штатів, треба розглянути суть освіти. Загалом освіта, це — передача спадщини, вчення, мудрости та знання про техніку й історію людства наступним поколінням. Ми хочемо, щоби ця інформація передавалася далі та допомагала людству виживати в довкіллі та поборювати труднощі. Щодо виживання в довкіллі та подолання труднощів, йдеться за два світи. Є світ природи: з ним пов’язане завдання вижити у цьому світі, добути собі на життя на землі тощо, для цього є техніка. З иншого боку, є світ суспільства, суспільне буття. З двома цими світами ми перебуваємо в антаґоністичних відносинах. Ми говоримо про ворогів людини в природі — від тварин до погоди, — і ці стихії названо ворогами, бо вони можуть вбити людину. Ми маємо вміти приборкувати ці сили, маємо вміти пристосовуватися до природного середовища, щоб вижити, і для цього підчас долання труднощів довколишнього середовища людство створили ці інструменти — науку та техніку, сільське господарство та промисловість.

Про ідеолоґію люмпенів

Елдридж Клівер

Насправді час, це — безперервний потік матерії у русі та взаємодії. Об’єктивно всесвіт не знає часу, і час, це — катеґорія, що її породжує відношення між формою та рухом. Якщо ми візьмемо якусь окрему частку матерії у русі з метою проаналізувати її, наші зусилля зазнають краху, тому що частину ми приймаємо за ціле. І оскільки ми є людьми, і кожний з нас знає не все, а всі ми знаємо щось, я наважуся стверджувати, що це часткове розуміння є коренем всього зла. І от ми тут: кожен з нас зі шматком своєї окремої дійсности, а все разом виглядає як фраґменти китайської головоломки.

Коли доходить до вивчення та аналізи суспільних, політичних і економічних проблєм, через те, що ми схоплюємо дійсність лише частково, виникає прикра кризова ситуація. А оскільки обговорення суспільних, політичних і економічних проблєм завжди є справою прибічників тих чи инших ідей, у хід йде хитромудра арґументація та навмисне перекручення фактів, призначене не випускати нас з болота плутанини, з якого багато проблєм виглядають таким, що їх розв’язати неможливо. В першу чергу, щоб люди почали рухатися разом, об’єднані спільним пляном, вони мають погодитися з певною точкою зору, розуміти її та поділяти. Само по собі це вже доволі складне завдання, навіть якщо нашою найбільшою проблємою є просто зібрати до купи частинки головоломки. Але коли крім цього ми стикаємось з віроломством і шахрайством, ми опиняємось у ситуації, коли нас поганяють батогом, а ми йдемо, спотикаючись, зашорені, як худоба, б’ємось, вмираємо та боремось за мету що її ані розуміємо, ані поділяємо. Інколи ми називаємо це долею або невезінням, або кажемо, що це прокляття. Прокляття! Почасти тому, що людина проклята з самого початку, приречена, як приречена шерехтіти по джунґлях мавпа, почасти тому, що є люди, що навмисно роблять все, аби прокляття не знімалось.

Програма партії “Чорна Пантера”

Чого ми хочемо

У що ми віримо

1. Ми хочемо свободи. Ми хочемо влади, щоб визначати долю нашої чорної спільноти.

Ми віримо, що чорні люди не будуть вільними, доки ми не зможемо визначати нашу долю.

2. Ми хочемо повного працевлаштування для наших людей.

Ми віримо, що федеральний уряд відповідає і зобов’язаний надати кожній людині працевлаштування або гарантований дохід. Ми віримо, що, якщо білі американські бізнесмени не нададуть повного працевлаштування, тоді засоби виробництва мають бути забрані в бізнесменів і передані спільноті, щоб люди спільноти могли організувати і працевлаштувати всіх своїх людей і забезпечити високі стандарти життя.

За свободу Мумії Абу-Джамала – за скасування смертної кари

Заява організації Rote Hilfe

Будьте готовими до екстрених протестів!

Вони хочуть вбити Мумія Абу-Джамала – разом ми можемо перешкодити цьому!

Афроамериканського журналіста та політв’язня Мумія Абу-Джамала ось уже 27 років утримують у в’язниці смертників штату Пенсильванія (США). Процес над ним та вирок 1982-го року були взірцем расизму та класової юстиції. Голова суду відхилив клопотання про фінансування захисту та називав його „н…ром“, – вдаючись таким чином до найгидкішої за американськими стандартами расистської лайки. Натомість колегія присяжних, що їх добрав прокурор, складалась майже винятково з консервативних білих. Прокурор зобразив Мумія холоднокровним вбивцею-ліворадикалом. Від самого початку його було позбавлено навіть примарної надії на успіх. Унаслідок цього процесу, що вирізнявся расизмом та мав усі ознаки політичної репресії, колишньому речнику „Чорної Пантери“ винесли смертний вирок. Але нелюдським умовам ув’язнення в тюрмі смертників не вдалося ані зламати його, ані змусити замовкнути. Він не здався навіть в камері смертників, пишучи звідти тексти, в яких викриває несправедливість капіталістичного суспільства.

Чому ми підтримуємо Мумія Абу-Джамала:

Смертна кара в США має расистський характер – більше половини ув’язнених у місцевих в’язницях для смертників є афроамериканцями. Смертна кара спрямована проти бідних – більш ніж 90% цих в’язнів є бідняками. Мумія Абу-Джамал – лише один з багатьох. Саме бідність позбавила його захисту в суді. Так само він чорношкірий. До цього додається ще й те, що він – політичний активіст, а отже – більмо на оці можновладців. Усі ці роки Мумія бореться не лише за свою особисту свободу, але й встає на оборону всіх засуджених до смертної кари в усьому світі. Як „Voice Of The Voiceless“ (Голос Пригноблених), – так його називали ще в зв’язку з його роботою журналістом на радіо, він допомагає ув’язненим та всім тим, кого обійдено увагою ЗМІ, отримати власний голос та власне лице.