Начерк історії пролетарської революції на Вкраїні (III)

М. О. Скрипник.

VII. РАДЯНСЬКА УКРАЇНА У ПЕРШОМУ ПЕРІОДІ СВОГО ІСНУВАННЯ.

Таким чином з початком лютого 18 року на всьому терені України було скинено владу поміщиків та буржуазії, і натомісць запанувала влада Рад.

Всупереч всім сумнівам і розмовам, буцім-то Україна повинна йти иншим шляхом соціяльного розвитку, ніж робоче-селянська Росія, всупереч всім центробіжним силам, як також і всій інерції націоналізму, що повинен був розвинутися в наслідок царату і влади поміщиків та буржуазії — кінець кінцем в результаті жорстокої, хоч може не дуже довгої, лише кількамісячної боротьби вся влада у містах перейшла до рук рад робочих і салдатських, а по селах — селянських депутатів. В центрі була вища державна установа ВУЦВИК і уряд його — Н а р о д н і й  С е к р е т а р і я т.

Придивимося до фактичних відносин у цей перший період Радянського будівництва на Україні. Цей період ще й досі має свій вплив на дальший хід подій, хоч майже зовсім не має документів: вони згоріли в пожежі революційної боротьби.

Владу робітників та селян в дійсності було скорше декляровано на Україні, аніж проведено. Наче по наказу та й в дійсності по наказу капіталу зупинилися всі індустріяльні підприємства, всі копальні, фабрики і заводи. Пролетаріят станув перед загрозою безробіття. Вся технична адміністрація підприємств не лише за страх, а навіть за совість, як вірні слуги своїх велико-буржуазних володарів, псувала машини, перешкоджувала діяльності пролетаріяту.

Начерк історії пролетарської революції на Вкраїні (II)

М. О. Скрипник

V. БОРОТЬБА ЗА ЖОВТЕНЬ НА УКРАЇНІ.

Таким чином картину соціяльних відносин за часи перед самим жовтнем можна характеризувати, як стан де-якої рівноваги сил в певному, дуже своєрідному трикутникові. В існуванні трьох ворожих сил, що боролись за владу, лежить дуже характерна риса Україні того часу. Сили Тимчасового Уряду, цеб-то лагеря великої буржуазії, сили УЦР — лагеря дрібної буржуазії, зі всіма її спільниками і, нарешті, — сили революційного пролетаріяту. Але в цьому трикутникові роля Тимчасового Уряду ставала все меншою і всім ходом історії та соціяльних відносин була засуджена на загибіль у боротьбі проти двох инших сил.

Революційну боротьбу в жовтні 17 року можна скрізь по всій Україні характеризувати в основі однаково: при перших вістках з Петербургу і Москви про збройну боротьбу робітників за владу рад, робітництво підіймається і в більш-менш упертій боротьбі перемагає війська Тимчасового Уряду. Найбільшої жорстокости ця боротьба досягла у Киїзі та Катеринославі, менше сутичок було в Харкові, Одесі та инших місцях. У Київі. Контр-революційний генералітет і меншовицько-есерівський комісарський склад, на чолі юнкерів та офіцеріз, сам почав наступати проти робітництва, захопивши до полону керовників Київської Ради Робітничих і Салдатських Депутатів, а також більшовицькі комітети. Але робітники арсеналу і инших заводів з рушницями, а потім і з гарматами, в кілька-денному бої примусили юнкерів та офіцерів скласти зброю і здатися на волю переможців. Так само було в Катеринославі й по инших містах.

Начерк історіі пролетарської революції на Вкраїні (I)

М. О. Скрипник

І. НА ПЕРЕДОДНІ.

Соціяльно-політичні умови далеко в меньшій степені сприяли розвиткові революційно-пролетарського руху на Україні, ніж у Росії.

Кількість пролетаріяту що до всього населення значно меньша. Пролетаріят скупчений найбільш на сході та півдні України: в Донецькому, Криворожському районах, Катеринославському і т. п. Робочі переважно недавнього сільсько-господарського походження, але не були тісно звязані з сільським населенням українського села, виходячи, як, напр., горняки з Орловської, та инших губерній Россії. Розвій сільсько-господарської індустрії — цукрових заводів, винниць і инш. сприяв до де-якої міри тому, що по великих латифундіях південної України скупчується вже сільсько-господарський пролетаріят, але про те пролетаріят на Вкраїні складав лише невеличку частину населення України, не маючи значного впливу на все життя, хоча своєю революційною боротьбою вже вів за собою в 1902-1907 роках селянство. Мало організований, здатний до революційних випадів, але неприготований до впертої повсякчасної боротьби, робітник України не виробив, як то було в Росії, постійних організацій, об’єднаних непереривним розвитком.

Соціял-демократична організація більшовиків по великих містах — в Катеринославі, Миколаїві, Одесі, а також у Донбасі існувала весь час, але це були окремі необ’єднані у маштабі країни гуртки і комітети. На всьому протязі революційної боротьби до скинення царату можно пригадати лишь де-які кроки до крайового об’єднання соціял-демократичних організацій, се є проведення конференції більшовіків у кінці 1904 року і инші подібні наради. До того же імперіялистична війна майже остаточно розбила шереги революційних робочих організацій, закинувши одних на фронт, війни а других, за одверту боротьбу против неї, — у в’язниці та на заслання.

Зігзаги націоналістичної контр-революції та боротьба за жовтень на Україні в 1917 р. Література й матеріяли до історії революції на Україні[1]

В. Десняк

Одсвяткували ми вже восьму річницю Жовтня. З Жовтневих днів 1917 року тільки й почалася на Україні гостра и затяжна боротьба за український Жовтень. І треба правду сказати, що історія цієї боротьби, як і взагалі революції на Україні, надзвичайно бідно нами опрацьована. У нас власне нема навіть жадної хрестоматії з історії українського Жовтня (на зразок хоч – би хрестоматії Піонтковського, про Жовтневу боротьбу в Росії), жадного підручника (за винятком коротесенького конспекту М. Яворського) чи звичайної збірки матеріалів з календарем подій, що могли-б стати в допомозі як по вивченні цього тернистого шляху революції на Україні, так і по відновленні та вивченню тих численних подій, що характеризують жовтневий шлях на Україні.

Про Жовтневі події на Україні писати треба, — писати мусимо. Недарма бо тов. Затонський, подаючи в минулому році свої спогади /137/ про Жовтневі дні в Київі закликав взятися нарешті за історію української революції та контр-революції[2]. І бере небезпека, що голос тов. Затонського довго ще буде “гласом вопіющого в пустині”. Пройшов рік від того часу, а чогось солідного з історії української революції або хоч-би з історії Жовтневої боротьби на Україні у нас ще й досі нема. Доки що чуємо лише обіцянки, але “Уліта єдет, когда то будет”. Сумно, дуже сумно. І тому знову хочеться порівняти сумне становище УСРР в цьому відношенні з блискучим порівнюючи становищем РСФРР. Там систематизовані збірники, праці окремих діячів, друковані архівні матеріяли, хрестоматії і добре поставлені спеціяльні журнали. А в нас не тільки що детального науково-марксівського розбору та оцінки нема на окремі події, але навіть характерніші, найяскравіші з них ще й досі не зафіксовано, матеріялів до них не зібрано — немає навіть систематизованої фіксації хронологічно хоча-б важливих фактів. Коли доводиться кинутись до вивчення історії революції на Україні та зокрема Жовтневих подій, то зразу зустрічаємося в надзвичайною бідністю друкованих джерел.

Завдання пролетарської революції перед жовтнем

Ф. Ш-кий

Заслуга й перевага більшовиків перед дрібно-буржуазними соціялістами на початку революції полягала в тому, що вони ставили й вирішували задачі революції, виходячи з інтересів пролетаріяту. Правильно зваживши співвідношення сил в боротьбі, вони ніколи не сходили з класової позиції. Ленін тоді говорив, що до пролетарської лінії супроти дрібно-буржуазних вагань треба бути твердим як камінь.

Друга перевага – уміння правильно розуміти «живе життя», точні факти дійсности, потреби поточного дня. Цього їх навчила довголітня боротьба, цього їх вивчила революційна наука марксизму. Ленін на початку революції часто в різних виразах повторював:

«Марксизм потрібує від нас точного, об’єктивно вивіреного обліку співвідношення клас і конкретних особливостей кожного історичного моменту. Ми, більшовики, завжди прагнули бути вірними цій потребі безумовно обов’язковій з погляду всякого наукового обґрунтування політики.