Людвіг Фейербах і кінець німецької класичної філософії

Фрідріх Енгельс

Передмова

В передмові до свого твору: «До критики політичної економії», Берлін, 1859 р., Карл Маркс розповідає, як у 1845 році, в Брюсселі, ми вдвох приступили спільно до того, щоб розробити наші погляди, — тобто відкрите Марксом матеріалістичне розуміння історії, — «протилежні ідеологічним поглядам німецької філософії, по суті звести рахунки з нашим колишнім філософським сумлінням. Цей намір був виконаний у формі критики післягегелівської філософії. Рукопис, два товстих томи in octavio{1], давно вже прибув на місце видання до Вестфалії, коли ми одержали звістку, що зміна обставин не дозволяє його друкувати. Ми з тим більшою охотою полишили рукопис гризучій критиці мишей, що досягли нашої головної мети — з’ясування справи самим собі».

З того часу минуло понад сорок років, і Маркс помер. Ні я, ні він не мали нагоди вернутися до цього предмету. Про наше відношення до Гегеля ми місцями висловлювались; однак, ніде не зробили цього з усією повнотою. Щождо Фейербаха, який в певних відношеннях становить посерединю ланку між філософією Гегеля і нашим світоглядом, то до нього ми зовсім не поверталися.

Економічно-філософські рукописи 1844 року[1]

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА

У «Deutsche-Französische Jahrbücher» я обіцяв дати критику науки про право і державу у вигляді критики гегелівської філософії права[2]. При опрацюванні матеріалів для друку виявилося, що поєднання критики, спрямованої тільки проти спекулятивного мислення, з критикою різних предметів самих по собі зовсім недоцільне, що воно зв’язує хід викладу й утруднює розуміння. Крім того, велика кількість і різнорідність предметів, що підлягають розглядові, дали б змогу втиснути весь цей матеріал в один твір лише при умові цілком афористичного викладу, а такий афористичний виклад, у свою чергу, створював би видимість довільного систематизування. Ось чому критику права, моралі, політики і т.д. я дам у ряді окремих, поданих одна за одною самостійних брошур, а на закінчення спробую висвітлити в окремій праці внутрішній зв’язок цілого, взаємовідношення окремих частин і, нарешті, піддам критиці спекулятивну обробку всього цього матеріалу. З цих міркувань у пропонованій праці зв’язок політичної економії з державою, правом, мораллю, громадянським життям і т.д. зачіпається лише остільки, оскільки цих предметів ex professo[3] торкається сама політична економія.

Читача, обізнаного з політичною економією, мені нема чого запевняти в тому, що до своїх висновків я прийшов шляхом цілком емпіричного аналізу, що грунтується на сумлінному критичному вивченні політичної економії.

‹А рецензенту-невігласові, який, щоб приховати своє цілковито неуцтво і скудоумство, оглушає позитивного критика такими висловами, як «утопічна фраза», або ще такими, як «абсолютно чиста, абсолютно рішуча, абсолютно критична критика», або «не тільки правове, але суспільне, цілком суспільне суспільство», або «компактна масова маса», або «ораторствучі оратори масової маси»[4], — цьому рецензентові треба ще /483/ спершу подати доказ того, що крім своїх теологічних сімейних справ він має право претендувати на участь в обговоренні; також і мирських справ.›[5]

«Економічно-філософські рукописи 1844 р.» Карла Маркса. Політична економія і філософія

Луї Альтюссер

Публікація «Рукописів 1844 року» є справжньою подією, до якої я хочу привернути увагу читачів «Pensée»[1].

Подія, перш за все, літературна і критична. Досі «Рукописи» були доступні французьким читачам тільки у перекладі видавництва «Costes» (Молітор. Том VI «Œvres Philosophiques» [Філософських творів]). Всі, хто стикався з необхідністю практичної роботи з цим текстом, з власного досвіду знають, що цей текст — неповний, в якому не вистачає важливих пасажів і який роїться помилками і неточностями — не міг бути інструментом серйозної роботи. І ось тепер ми, завдяки E. Боттіжеллі, велику заслугу якого слід визнати, маємо у своєму розпорядженні сучасне видання (найсучасніше на сьогодні, оскільки Боттіжеллі спирався на найсвіжіші дані з розшифрування і коректури, отримані ним від Інституту Маркса-Енґельса в Москві), представлене у найбільш розумному порядку (порядку MEGA) та у перекладі, який приємно вражає свою точністю, ретельністю, своїми критичними коментарями і — мені хотілося б додати, і це є дуже важливим — теоретичною вірністю (слід зазначити, що переклад може вважатися гарним за неодмінної умови, коли перекладач є набагато більше ніж просто перекладач: людина освічена, заглиблена не тільки в думку автора, але в понятійне й історичне середовище, в якому той виріс. Умова, яка у нашому випадку виконана.)

Крім того це теоретична подія. Перед нами текст, який ось уже 30 років відіграє головну роль в дискусії, в атаках на Маркса та його захисті. Боттіжеллі дуже добре пояснює, як розподілилися ролі в цій великій дискусії. Успіх цьому великому тексту забезпечили спочатку соціял-демократи (перші його видавці Ландсгут і Майер), потім філософи-спіритуалісти, екзистенціялісти, феноменолоґи тощо; однак, чого можна було очікувати, у дусі, чужому і розумінню думки Маркса, і навіть простому розумінню її формування. «Економічно-філософські рукописи» стали живильною основою для етичної інтерпретації або (що є майже одним і тим самим) антрополоґічної, ба навіть реліґійної інтерпретації Маркса, згідно з якими «Капітал» (з його відчуттям перспективи та уявною «об’єктивністю») визначався як такий, що був тільки розвитком інтуїції молодості, яка винайшла своє головне філософське вираження в цьому тексті та його поняттях: перш за все, в поняттях відчуження, гуманізму, суспільної сутності людини тощо. Відомо, що марксисти відреагували із запізненням, і їхня реакція часто була викликана побоюваннями тією мірою, що і поспіхом: вони намагалися захищати Маркса в цілому і брали на озброєння тезу своїх опонентів, переоцінюючи таким чином теоретичний престиж тексту 1844 року, але на користь «Капіталу». Стосовно цього у Боттіжеллі знаходимо надзвичайні, варті особливої уваги фрази (сс. IX, XXXIX). Вони передують вимозі, яку не може оминути жоден поважний коментатор: визначити новий і серйозний метод дослідження, «инший метод» (с. Х), ніж метод простої передбачуючої чи ретроспективної асиміляції. Відтепер ці «Рукописи», які були арґументом боротьби, приводом для нападу чи опорою в захисті, ми можемо, ми маємо тлумачити згідно з надійним методом: як момент формування думки Маркса, який, як і всі моменти інтелектуального становлення, безумовно містить обіцянку майбутнього, але також окреслює незмінюване й одиничне теперішнє. Не буде перебільшенням сказати, що Боттіжеллі дав нам у цьому бездоганному перекладі особливий об’єкт, який представляє для марксистів подвійній теоретичній інтерес: через те, що він стосується формування чи радше трансформації мислення Маркса, а також через те, що він надає марксистській теорії ідеолоґій чудову нагоду випробувати та перевірити свій метод.

Карл Маркс

Бертран Рассел

Карла Маркса звичайно вважають чоловіком, який претендував на те що він зробив соціалізм науковим і доклав більших зу­силь, ніж будь-хто інший, аби створити могутній соціалістичний рух, що, кого ваблячи, кого відштовхуючи, запанував над недавньою історією Європи. Аналіз економічних чи політичних поглядів Маркса — окрім кількох загальних аспектів — виходить за рамки даної роботи, я пропоную розглянути лише його філософію і вплив цієї філософії на інших мислителів. А тут його важко залічити до якоїсь категорії. З одного боку, він, як і Годскін, — наступник філософів-радикалів, він далі розвиває їхній раціоналізм і теж відкидає романтику. З другого боку, він ожив­ляє матеріалізм, по-новому витлумачуючи його і по-новому пов’язуючи з історією людства. А з третього боку, Маркс ос­танній з великих вибудовників систем, послідовник Геґеля, що, як і той, вірив у раціональну формулу, яка б узагальнювала весь розвиток людства. Наголос на якомусь одному з цих складників коштом інших дасть нам хибне й перекручене уявлення про філософію Маркса.