Революція надії

Еріх Фромм

Глава III

Де ми зараз знаходимось і куди прямуємо?

1. Де ми зараз знаходимось?

Нелегко визначити наше місцезнаходження на історичному шляху, який веде нас від індустріалізму XVIII— XIX століть у майбуття. Легше сказати, де ми не знаходимося. Ми рухаємося не до вільного підприємництва, а, навпаки, швидко віддаляємося од нього. Ми торуємо шлях не до більш розвиненого індустріалізму, а до дедалі маніпульованішої масової цивілізації. Ми також не рухаємося в бік, визначений на наших ідеологічних картах. Ми кро¬куємо в зовсім іншому напрямку, який дехто вже чітко собі уявляє. Серед них і ті, хто схвалює цей напрямок, і ті, у кого він викликає жах. Але більшість з нас дивиться на такі карти, які відбивають дійсність так само перекручено, як, наприклад, карта світу 500 року до нашої ери. Але недостатньо знати, що наші карти не відповідають дійсності. Важливіше мати точні карти, якщо ми хочемо бути спроможними рухатися в бажаному напрямку. Найголовнішою рисою нової карти є позначка про те, що ми вже минули стадію першої промислової революції і вступили в період другої промислової революції. Перша промислова революція характеризувалася тим, що людина навчилася заміняти живу енергію (тобто тварин і людей) механічною енергією (а саме: пари, нафти, електрики й атома). Ці нові джерела енергії були основою для докорінних змін у промисловому виробництві. Цьому новому промисловому потенціалові відповідав певний тип організації промисловості, основу якої складали ті, кого ми сьогодні назвали б дрібними й середніми промисловими підприємствами, керованими їхніми власниками, які конкурували між собою, експлуатували своїх робітників, виборюючи в останніх свої прибутки. Представник середнього та вищого класів був володарем свого підприємства як хазяїн у власній оселі і вважав себе господарем власної долі. Жорстока експлуатація кольорового населення відбувалася разом із внутрішньою реформою, із дедалі доброзичливішим ставленням до бідних і, нарешті, в першій половині цього століття — з піднесенням робітничого класу від жахливої злиденності до відносно заможного життя.

Спадкоємець іудейської мудрості

Олександр Карпець

У сім’ї потомствених франкфуртських рабинів, де панував дух ортодоксального іудаїзму, 23 березня 1900 року народився хлопчик, якому було призначено стати одним із корифеїв психоаналізу. Еріх Фромм із гумором згадував, що один його прадід, ревний іудей, днями вивчав Талмуд у своїй лавці, яка ледь давала кошти до існування, та коли до магазину заходив випадковий покупець, він чемно направляв його до сусіднього, а сам знову заглиблювався в Писання. Фромм вивчав психологію, філософію, соціологію в університетах Гейдельберга, Мюнхена, Франкфурта, де слухав лекції Макса Вебера, Генріха Ріккерта, Карла Ясперса… У 22 роки здобув ступінь доктора філософії; 1930 року закінчив Інститут психоаналізу в Берліні й став практикуючим аналітиком.

Психоаналіз звичайно зводять до обивательської балачки про едипів комплекс, секс… Головне зовсім в іншому: Зігмунд Фройд спростував ілюзію про те, що людьми керує лише свідомість; він довів, що ними рухає величезний масив несвідомого; він помилково вважав психічну енергію (лібідо) виключно сексуальною, а її пригнічення вважав причиною неврозу… Саме Фромм очистив психоаналіз від надлишку «сексуалізму».