Posts Tagged 'Франція'

Ідеологічний стан новітньої французької літератури

Віктор Серж

Країна завжди має літературу, якої вона варта, або, краще сказати: вона має такий літературний крам, якого потрібує її владуща класа. Її потреби так само не однакові, як не однакові її суспільні чинники. Звідси виходить, що в кожній країні існує не одна, а багато ріжних літератур. Сучасна Франція має письменників католицьких, письменників фашистичного напрямку, що слугують буржуазії, заклопотані систематичною підготовкою превентивної контр-революції; гумористів, повних сарказму, — порнографів, що з усієї сили використовують розпусту побуту в годину смеркання й занепаду цивілізації; фабрикантів, які печуть авантурні романи для молоди й для широкої публіки, жадібної на легку розвагу; романістів салонів, альковів та будуарів; романістів- майстрів, акробатів і жонглерів слова. Крім того Франція має літературу корчів і суму, яка переходить від систематичних екстраваганцій до безмежного розпачу. Нарешті, вона має творчість невеликого числа чесних письменників, яким болить сучасність, болять рани й недуги минулого. Але глибоко захоплені старою буржуазною культурою, ці письменники не годні добачити на похмурих небосхилах першого сяйва будуччини. Продовжити читання ‘Ідеологічний стан новітньої французької літератури’

Провансальський регіоналізм та національне відродження[1]

Степан Савченко

Зріст регіоналізму на Заході, зокрема у Франції, тільки почасти нове, післявоєнне явище. За сто — а инколи й більш — років до того регіоналізм вже виявився у національному русі маленьких поневолених народів Австрії та инших країн, виявився спочатку якраз у тих народів, що їх національна відмінність була безперечною. Поруч ішов процес політичного об’єднання великих націй і цей процес закінчився утворенням єдиної Німеччини та Італії. І як антитеза цього останнього процесу, як коректив до нього, виникає новий регіоналізм в об’єднаних уже країнах: спочатку — пожвавлення культурного життя окремих провінцій, зріст краєзнавчої роботи, згодом — протест проти надмірної централізації та бажання автономії. Зокрема у Франції, бо ні в якій иншій країні не був такий помітний гніт централізму, нехтування провінціяльним життям та інтересами. Наслідком такого централізму був цілковитий занепад культурного життя провінції і надмірний зріст Парижу — коли Німеччина, Італія, Англія або Сполучені Штати Америки мають покільки більш-менш однаково важливих «центрів життя», то у Франції Париж вражає надзвичайною перевагою свого економічного, політичного й культурного значіння над усіма місцевими центрами. З другого боку, наполеонівський розподіл Франції на департаменти, який мав на меті переважно політичні причини — якраз боротьбу з монархічним регіоналізмом окремих французьких провінцій і зміцнення центрального натиску на периферію — цей розподіл порушував економічну географічну єдність колишніх давно утворених провінцій та утворював инколи нові формування з таких частин, які не мали між собою нічого спільного. Продовжити читання ‘Провансальський регіоналізм та національне відродження[1]’

Клясова боротьба у Франції 1848-1850

Карл Маркс

ВСТУП.

Марксова праця, що виходить оце новим виданням, є перша його спроба пояснити за допомогою свого матеріялістичного розуміння певний відтинок сучасної історії, виходячи з даного економічного становища. В «Комуністичному Маніфесті» теорію цю застосовано в загальних рисах до всієї новітньої історії; а в своїх статтях у «Nеuе Rheinische Zeitung» Маркс і я ввесь час користалися з неї, щоб пояснити тогочасні політичні події. Тут, навпаки, йшло про те, щоб довести внутрішній причиновий зв’язок у довголітньому процесі розвитку, так само критичному, як і типовому для цілої Европи, тобто йшло про те, щоб згідно з розумінням автора звести політичні події, кінець-кінцем, до діяння економічних причин.

Оцінюючи події й ряди подій сучасної історії, ніколи не буває можливости дійти до останніх економічних причин. Навіть ще й тепер, коли відповідна фахова преса дає такий багатий матеріял, неможливо навіть в Англії простежити день-крізь-день хід промисловости та торговлі на світовому ринку та ті зміни, що відбуваються в способах виробництва, так, щоб для кожного, якого завгодно моменту можна було зробити загальний підсумок із цих по-різноманітному переплутаних факторів, що ввесь час міняються. Крім того, важливіші з цих факторів здебільшого довгий час діють приховано, поки раптом і з силою не виходять на поверхню. Ніколи не можна здобути ясної картини економічної історії даного періоду, поки цей період ще не скінчився, її можна здобути тільки потім, після того, як зібрано й перевірено матеріял. Статистика є тут конче потрібний допомічний матеріял, а вона завжди плентається ззаду. Тому для історії біжучих подій надто часто доводиться розглядати цей найважливіший чинник, як сталий, економічне становище, що було на початку відповідного періоду, як дане для цілого періоду й незмінне, абож брати на увагу тільки такі зміни в цьому становищі, які постають із явних подій і через те так само явні, як і ці події. Через це матеріялістичний /3/ метод мусить тут надто часто обмежуватися на тому, щоб звести політичні конфлікти до боротьби інтересів суспільних кляс та клясових фракцій, що вже були, що їх дав економічний розвиток, та показати, що окремі політичні партії є більш-менш адекватні політичні вияви цих самих кляс та їхніх фракцій. Продовжити читання ‘Клясова боротьба у Франції 1848-1850’

Римські канікули французької революції

Олександр Хоменко

«Але це ж бунт,» — здивовано вигукнув Людовік XVI, дізнавшись про падіння Бастилії. «Ні, Ваша Величносте, Ви помилилися: це не бунт, це – революція,» — відповів йому герцог де Ліанкур. Здається, саме після цих історичних слів її, тобто революції, привид остаточно поселився в замку французької політики, надаючи цій старовинній будові такого неповторного шарму. Він псував корпоративні вечірки істеблішменту в 1830-му і в 1848-му, в часи Паризької Комуни і в травні 1968-го… Цьогоріч президент з Парижу, правда, ще не тікав, як король у 1791-му чи де Голь у 1968-му. Але все інше знову вражало: студенти, що захопили Сорбону, поліцейський спецназ, який штурмує академічні корпуси, мільйонні демонстрації профспілок на вулицях.

Європі знову нагадали, що Франція — то матір усіх революцій. І найперше, тієї легендарної, Великої Французької… Першим актом якої, до речі, був зовсім не штурм Бастилії, і навіть не скликання Генеральних штатів. Революцію провістила одна картина художника Жака-Луї Давіда — «Клятва Гораціїв». Замовником її був король: на свою ж, гільйотиновану згодом, голову. Продовжити читання ‘Римські канікули французької революції’

Громадянська війна у Франції

Карл Маркс

Передмова

Пропозиція випустити новим виданням відозву Генеральної Ради Міжнароднього Робітничого Товариства з приводу громадянської війни у Франції й додати до неї переднє слово була для мене несподіванкою. Отже, я можу тільки побіжно торкнутись тут найважливішого в цій справі.

До більшого твору, що назву його я подав вище, я додаю ще дві відозви Генеральної Ради з приводу франко-пруської війни, і роблю це, по-перше, тому, що в «Громадянській війні» є посилки на другу відозву, а відозва ця не зовсім зрозуміла без першої, по-друге-ж, тому, що й ці дві відозви так само написано Марксом, і що в них, не менш, як і в «Громадянській війні», виявляється надзвичайний хист автора, що вперше визначився в його праці «Луї-Наполеонове 18-е брюмера», — хист схоплювати характер, значіння й наслідки поважних історичних подій в той час, коли події ці саме розгортаються перед нашими очима, або-ж щойно закінчились, — нарешті-ж ще й тому, що ми в Німеччині ще й досі відчуваємо на собі Марксове пророкування — тяжкі наслідки цих подій. Продовжити читання ‘Громадянська війна у Франції’

Вибрані листи: Енґельс Марксові (26 квітня 1853)

Енґельс Марксові

26 квітня [1853 р.]

У Франції торгівля, либонь, падає. Надто зменшився безпосередній довіз бавовни з Америки, так що Франція тепер єдина країна, яка одержала цього року, не зважаючи на величезний американський врожай, менше, ніж минулого року, і ледве-ледве більше, ніж за рік політичних заколотів (1851 р.), коли „соціялістичний вир загрожував поглинути порядок і суспільство”. Довіз 1822 р. свідчить за тимчасовий магічний ефект державного перевороту. 1853 р., виявляється занепад. Дещо завжди йшло з Ліверпуля до Гавру, але далеко не такою кількістю, як раніш. Взагалі, як видно, у Франції промисловість не процвітає. Цього разу здається становище серйозне й спирається на витиснення французьких товарів із чужоземних ринків власними продуктами даної країни. Масове вигнання робітників 1851—1852 р.р. починає давати свої наслідки. Я переконаний, що це вигнання особливо спричинилося до поширення й поліпшення англійських і американських фабрик, що вироблюють паризькі речі, бронзові вироби і т.ін. і тепер ще сучасний режим безкарно гонить пролетаріят за кордон, хоча й менше, ніж раніш. Французька промисловість навіть за мирних умов повинна піти під три чорти, бо там завжди користуються змовою як „засобом керувати”, а також завдяки тому, що пролетаріят весь час висилається. Англійці і янкі зуміють використати справді придатну частину французьких робітників.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 52.

Вісімнацяте Брюмера Луї Бонапарта

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

Нове видання «Вісімнацятого Брюмера» стало конечним через трицять три роки після першої появи його і це доводить, що цей невеликий твір і досі нічого не втратив на своїй вартості.

І справді, це була ґеніяльна праця. Безпосередньо після події, що здивувала весь політичний світ, як блискавиця з ясного неба, події, яку одні проклинали голосним покриком морального обурення, другі вважали за спасення від революції та кару за її помилки, але якій всі лише дивувалися, і ніхто її не розумів, — виступив Маркс з коротким епіґрамовим викладом, у якому подав увесь хід французької історії від лютневих днів у її внутрішньому звязку і звів чудо 2 грудня до природнього конечного результату цього звязку, а при тому, навіть не треба йому було поводитися з героєм державного перевороту инак, ніж з цілком гідною його зневагою. Малюнок було зроблено такою майстерньою рукою, що кожне нове відкриття, яке після того виникало, подавало лише нові докази на те, як правдиво він одбивав дійсність. Таке чудове розуміння живої поточної історії, таке ясне вгадування подій в той саме час, як вони відбуваються, є справді безприкладне.

На це треба було такого докладного знання французької історії, як Марксове. Франція — країна, де більш ніж де-инде проваджено класову боротьбу що-року до найвищого щабля, де мінливі політичні форми, серед яких ця боротьба розвивається і в яких з’ясовуються її наслідки, визначено також у найгостріших обрисах.

Осередок феодалізму в середні віки, взірцева країна об’єднаної суспільної монархії від часів Відродження, Франція в добу Великої Революції розвалила феодалізм і заснувала відверте панування буржуазії в такій класичній формі, якої немає в инших європейських країнах. Також і боротьба пролетаріяту, що набув сили й повстав проти владної буржуазії, виступає тут у невідомій де-инде гострій формі. Саме на цій підставі Маркс з особливим замилуванням вивчав не тільки минулу історію Франції, але в усіх подробицях стежив також за поточною, збирав матеріял до майбутнього вжитку, і тому події ніколи не захоплювали його розполохом. Продовжити читання ‘Вісімнацяте Брюмера Луї Бонапарта’


Березень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти