На смерть Левка Майстренка

Крістофер Форд

Сумна звістка прийшла до нас, що в неділю 20 червня у Нью-Джерсі (США) після тривалої хвороби помер Левко Майстренко.

Левко був сином відомого українського марксиста й історика Івана Майстренка. Мешканець до німецького вторгнення 1941 року Харкова, Левко, ледве не потрапили до рук Ґестапо разом з батьком перебралися до Києва. Певний час він провів на західній Україні, де недовго був членом Української Повстанської Армії. З підставними документами він під кінець війни дістався Німеччини, де знайшов притулок у західній окупаційній зоні. Їх розлучили з батьком, якому через його комуністичну діяльність в Радянській Україні відмовили у в’їзді до США.

У США Левко разом із Всеволодом Голубничим, Борисом Левицьким та Іваном Майстренком став одним з провідних членів еміґрантської Української Революційно-демократичної Партії, що вона у 1948-1958 рр. у Мюнхені видавала часопис «Вперед». Особливо близькі стосунки у нього склались із Голубничим. Протягом багатьох років він підтримував тісний контакт з американською лівицею, будучи знайомим з такими її діячами як Макс Шахтман, Джуліус Джейкобсон, Ерл Браудер.

Українська революція 1917-1921 рр.: вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції

Крістофер Форд

У 90-у річницю Російської революції важливо визнати, що вона уявляла з себе значно більше, ніж просто російську подію. Революційна хвиля прокотилася всією Російською імперією і довгий час пригноблені народи вимагали для себе свободи. Найбільш важливий виклик було кинуто у «російській Ірландії» – Україні. Відзначаючи річницю проголошення Української Народної Республіки 90 років тому – 22 листопада 1917 р. – стаття Кріса Форда досліджує вирішальний вплив, який справила Українська революція на долю не тільки Російської, а й Усеєвропейської соціалістичної революції.

У 1917 р. територія України була поділена між Австрійською та Російською імперіями. Більша її частина перебувала в колоніальному становищі під царським режимом протягом двох з половиною століть, експлуатована та піддана політиці русифікації. Капіталізм розвивався не органічним шляхом, а в колоніальній формі, насамперед, в інтересах російського та європейського капіталу.

Як постав марксизм Роздольського

Кріс Форд

Наступні спогади були написані українським марксистом Романом Роздольським (1898-1967), автором відомих книжок «Написання «Капіталу» Маркса» та «До національного питання. Фрідріх Енгельс і проблема «неісторичних» народів». Ця сторінка історії соціалістичного руху довгий час була забута. Роздольський – єдиний, хто пережив трагедію, що безжально поглинула першопроходців, про яких він пише. Настав зручний час для нової публікації його спогадів тоді, коли українське питання знов поставлено на порядок денний повсталими масами. Але в той же час ніколи досі обізнаність про українську марксистську традицію не була на такому низькому рівні, і, що прикро, навіть у Галичині, про яку далі йтиме мова.  Відомий інтелектуал Богдан Кравченко якось прокоментував: «нас називали неісторичними народами і ми є такими в тому, що забули нашу історію». Таким чином, публікуючи цю роботу ми робимо невеличкий внесок для відновлення втраченої пам’яті про українську ліву.

Голубничий і голодомор

Крістофер Форд

Про «Причини голоду 1932-33 рр.»[1] Всеволода Голубничого писали як про «видатну спробу приступитися до основних питань, важливих для розуміння голоду, до якої слід ставитися зі всією серйозністю».[2] Написаний в 1958 році, аналіз голодомору Голубничим, нажаль, залишається однією з найменш відомих робіт цього видатного українського вченого і, як це не дивно, не увійшов до «Радянської реґіональної економіки» (збірки його вибраних творів, опублікованої 1982 року).[3]

Голубничий народився 5 червня 1928 року в Богодухіві неподалік Харкова. Його мати, етнічна росіянка, працювала у сфері охорони дитинства, а його батько був аґрономом; під час революції він служив в Червоній Армії, в кавалерійському загоні Будьонного, а під час сталінського терору був двічі заарештований.

“Профспілкова” расистська кампанія проти українських робітників в Польщі

Кріс Форд

Лідери глобального капіталізму, зібравшись на саміт «групи двадцяти» в Лондоні, проголосили: «ми зобов’язалися працювати разом без зволікання», завзято продемонструвавши єднання навколо «відкритої світової економіки, побудованої на ринкових принципах» [1]. На противагу цьому глобальний робітничий рух досі не об’єднався у відповідь на кризу, наші профспілки організовані на рівні забюрократизованих Європейської профспілкової конфедерації (European TUC) і Міжнародної федерації профспілок (IFTU), а ці структури скоріше гальмували, ніж об’єднували і просували вперед робітничу боротьбу, що мала місце в окремих країнах. Відсутність ефективної організації на міжнародному рівні мало руйнівний ефект на принцип солідарності робітників усіх національностей для захисту наших спільних інтересів. Замість того, щоб об’єднатися не гірше за глобальний капітал, ми в котрий раз бачимо як профспілкові бюрократи активно підривають глобальну солідарність так необхідну в часи кризи.