До причин чергового розламу ОУН

В.Коваленко

І

Всередині середовища ОУН Бандери тертя відбувалося кілька літ. Раз-у-раз зарисовувалися глибокі, хоч здебільша притаєні, розколини й часто доходило до важких зрушень. На завваження посторонніх глядачів члени цього середовища намагалися або це заперечити або зменшити значіння того процесу, що вже тягнувся довго, від 30-тих років починаючи.

Минулого року, в місяці лютім, українська суспільність по цей бік залізної заслони таки прочитала в періодичній пресі, що в середовищі ОУН Бандери наступив розлам. Вийшло на верх це, що до того часу було для багатьох окутане таємницею.

Ідеолог націоналістичного підпілля

Евген Бурштинський

Коли в кошмарних, але якже героїчних і відповідальних, умовах українського лротибольшевицького підпілля припинилося життя й боротьба одного з бойовиків — П.Полтави, — мало хто усвідомлював собі всю безмірність втрати, що її поніс український народ, його політичний аванґард, передове, революційне людство.

З перспективи холодного наукового світосприймання, — а до такого є зобов’язаний кожний громадський діяч, в кожному разі хоч інколи — не може не видатися перебільшеним, аж до пересади гіпертрофованим — національний момент в ідеології Полтави. Програмова сторінка його вчення є по своїй суті сповнена індивідуалістичним гуманізмом — бо який же інший духовий зміст може відповідати конкретиці безклясового суспільства, де не існуватиме великих ворожих одна одній суспільних груп.

Прислухаймось до голосу з України

Ми вже не раз підкреслювали на сторінках нашого часопису принципову відмінність соціяльно-економічної програми українських еміґраційних середових від програми, яку диктує українському народові нова, післяреволюційна дійсність в Україні. Не маючи ще ніяких вістей з українського підпілля, на підставі тільки досвіду, який ми винесли з нової України (без ресантиментів до неї), ми казали, що український народ не допустить реставрації в Україні не тільки капіталізму, але, ймовірно, й приватної власности на засоби виробництва взагалі. Що він бореться тільки за самостійну Україну, за ліквідацію кляси большевицьких вельмож та за демократичний безклясовий устрій, тобто, за вищий етап революції, а не за відворот назад.

Крім того ми не раз підкреслювали, що в той час, як українська дійсність дедалі все більше відмінятиметься від капіталістичної, а, разом з тим, відмінятиметься й ментальність українського народу, ментальність української еміґрації, навпаки, дедалі більше зростатиметься з капіталістичною й дедалі більше відрізнятиметься від ментальности людей на українських землях. Саме це й є основною причиною протилежности соціяльно-економічних програм еміґрації й живої України.

Український визвольний рух і еміґрантщина

В двадцятих числах грудня в Мюнхені відбулась зустріч чотирьох провідних діячів Українського Конґресового Комітету США з провідними діячами еміґраційних політичних середовищ. Про цю нараду можемо сказати поки що тільки одне: вона ще раз продемонструвала найхарактернішу рису українського політичного життя на еміґрації — спільну ненависть усіх українців до поневолювача українського народу — російського імперіялізму.

На сьогодні життя висунуло перед українською політичною еміґрацією такі основні проблеми: 1) ставлення до російського Координаційного Центру Антикомуністичної Боротьби (КЦАБ), створеного Американським Комітетом Визволення Народов Росії, 2) взагалі можливості співпраці з російськими еміґраційними політичними середовищами і 3) включення українських політичних сил на еміґрації в американську систему психологічної війни з комунізмом.

Дискусія УРДП з Краєвою ОУН

Відступаємо сторінки нашої газети для проголошення листування поміж ЦК Української Революційно-Демократичної Партії (УРДП) та одним з провідників краєвої ОУН П.Полтавою. В такий спосіб хочемо причиниться до вияснення найосновніших питань визвольної боротьби українського народу.

Редакція „Впереду”

ПОВІДОМЛЕННЯ ЦК УРДП

Весною 1949 року ЦК УРДП мав можність зв’язатися через Закордонне Представництво УГВР з революційним підпіллям в Краю. Кур’єрами зв’язку УГВР передано до краю всі головні видання УРДП, тобто „Наша Боротьба” числа 1-5, „Революційний Демократ” числа 1-4, статті, інформаційні матеріяли, написані для українського підпілля українськими та чужинецькими авторами, та кореспонденцію від УРДП. Так само передано для краєвого підпілля перші три числа „Впереду”. ЦК УРДП дістав офіційне повідомлення, що всі матеріяли тоді передані до Краю дійшли на місце свойого призначення та одночасно одержав через ЗП УГВР пошту з краю.

Поміж матеріялами, переданими до краю, находився лист тов. Бабенка, в якому він з дорученням ЦК УРДП з’ясовував деякі ідеологічні та політичні питання. ЦК УРДП вважає своїм обовязком видрукувати лист тов. Бабенка до революційного підпілля в Україні та відповідь з краю, написану провідним членом ОУН в Краю П.Полтавою, яку ЦК УРДП одержав з поштою через ЗП УГВР.

Українська національна революція і націоналістична реакція

Є.Б. (Іван Майстренко)

Мало буває політичних лідерів, які, зрозумівши непереможну силу нового, пішли б за ним всеціло й беззастережно, розцінюючи свої колишні погляди як віджитий анахронізм.

Але ще менше буває таких політиків, які, не спромігшися зрозуміти нове, зійшли б з політичної сцени спокійно, чесно і без публіцистичних судорогів.

Коли б Степан Бандера зрозумів, що життя поставило його саме перед такою альтернативою, певно не було б ні „першоквітневого” інтерв’ю, ні міттенвальдського віча дезертирів, ні слабеньких статейок в „Укр. Самостійнику”.

„Теоретичне” опрацювання п.н. „Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс”, властиво, не заслуговувала б найменшої уваги, якби не зв’язана з ним своєрідна історична пікантерія: воно ж бо є по суті ідеологічним двобоєм еміґраційного бандерівця С.Бандери з краєвим „бандерівцем” П.Полтавою.

„Велику шкоду приносять замасковані, приховані соціялістичні тенденції, які проявляються у різних формах — просякають скрізь, намагаються навіть запустити коріння у революційно-визвольному націоналістичному русі, внести в нього ідеологічний розклад”.

Деклярація делегації української революційно-демократичної молоді

Делегація Української Революційно-Демократичної Молоді

Европейського соціяліста напевно мусить цікавити питання: яка визвольна ідеологія могла би народитися в тоталітарному СССР, в країні, де вже 30 років існує устрій без приватної власности на засоби виробництва, де весь час при владі стоїть комуністична партія? З якою ідеологією виступають трудящі СССР проти свого поневолювача — большевизму? Яке становище займає ця ідеологія до соціяльно-політичних процесів в світі, зокрема до боротьби трудящих проти капіталізму?

На всі ці питання читач знайде відповідь в цій короткій інформаційній статті, яку пропонує читачеві УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (УРДП).

Протягом тридцяти років існування большевизму на територіях СССР і зокрема на Україні в суспільстві сталися величезні зміни, які різко відрізняють це підсовєтське суспільство від решти світу. Большевики знищили приватнокапіталістичну систему на всіх територіях, що опинились під їхнім пануванням і, за допомогою терору, ліквідували приватну власність на засоби виробництва. Все населення цих територій перетворилося на пролетарів і стало об’єктом експлуатації нової кляси большевицьких вельмож, яка виросла зі здеґенерованої большевицької партії. Ця нова кляса експлуататорів є теж зовсім новим суспільним явищем в світі. Вона не має в приватній власності засобів виробництва, але, спираючись на відсутність будь-якої демократії, спираючись на терор і тоталітарну державну систему, ця кляса розпоряджається засобами виробництва і безконтрольно керує розподілом продукції. Абсолютна більшість населення — маси трудящих — весь час знаходяться під постійним визиском, ведуть злиденне життя і не мають жадних реальних можливостей, щоб демократичним шляхом боротися з існуючим режимом.

Українська визвольна справа на міжнародній соціялістичній конференції молоді

Вс.Фелік (Всеволод Голубничий)

Українська визвольна справа — це найвищий обов’язок, який лежить на кожному свідомому членові, української нації поза кодонами батьківщини. Розповісти іншим народам правду про героїчну боротьбу українських робітників і селян, молоді й інтеліґенції проти свого експлуататора і поневолювача — большевизму, розповісти про тяжку і запеклу боротьбу українських революціонерів — підпільників, про дії героїчної УПАрмії, розповісти про мету, ідеологію й шляхи тієї боротьби, вказати представникам інших народів на спільність мети й ідей, за які боряться українські трудящі разом з усіма іншими трудящими світу, дати поштовх до зрозуміння чужинцями тих ідей, які народилися під большевизмом і перед якими большевизм ідеологічно капітулює, тобто озброїти й інші народи непереможною ідеологічною зброєю в їх боротьбі проти одного з ворогів людства — большевизму — з такими думками і завданнями виїхала трійка українських делегатів на Міжнародний З’їзд Соціялістичного Студентства.

Цей з’їзд, що його орґанізував Німецький Союз Соціялістичного Студентства (СДС), відбувався протягом десяти днів в березні ц.р., в альпейскій місцевості в Баварії. На цей з’їзд з’їхались представники академічної молоді, найактивніші керівники студентства европейських країн, майбутні й вже теперішні теоретики, ідеологи, фахівці й політики, частина яких вже тепер активно працює в підпільних революційних орґанізаціях в країнах, що попали під окупацію большевиків. На з’їзді були представники студентських соціялістичних орґанізацій дев’яти націй: Австрії, Англії, Голяндії (делегація від Бенелюксу), Данії, делегації всіх чотирьох окупаційних зон Німеччини включно з совєтською і Берліном, Нової Зеляндії, Польщі, України і Чехословаччини. На жаль, з невідомих причин, не прибули запрошені делегації Франції, Ізраелю та Індії.

Українська делегація складалася з двох представників комітету студентських осередків УРДП та одного представника Ліги Суспільного Гуманізму.

Хто такі бандерівці та за що вони борються

Петро Полтава (Федун)

СЛОВО ПРО КНИЖКУ І ЇЇ АВТОРА

Шановний читачу!

Знову, вдруге, даємо тобі в руки цю книжку з видавничим знаком “Відродження”. Правда, ми зовсім не знаємо, які люди, де, скільки разів її друкували й передруковували від початку написання до того, як один із примірників нелегально потрапив до нас. На початку 1991 року ми видрукували її 30-тисячним тиражем у Клайпеді і плутаними від КГБ дорогами перевезли до Дрогобича.

Також можемо лиш здогадуватися про долю саме цього подарункового примірника, уявити той момент, коли, подолавши тисячі перешкод, книжка пробилася до рук Провідника, якому адресована посвята Автора.

Але хто він – Автор, де і як народжувалася книжка? Про Автора деякі дані вже маємо: Петро Полтава, справжнє прізвище Петро Федун, родом із с. Шнирова Бродівського району на Львівщині…

Він став легендою від того весняного дня 1944 року, коли, прихопивши вишиту сорочку, востаннє пішов з рідної хати у ліс. Потім були переходи і рейди, бункери і постої. Прокламації, статті, теоретичні праці, що не знати як збереглися по світах і вже починають вертатися до нас історією національно-визвольних змагань. Маємо і дуже скупі відомості про майора УПА Петра Полтаву у вирі повстанських походів зимою 1951-1952 років. А далі – невідомість і легенда…

Ідея і чин

Осип Горновий (Дяків)

ЯКА ФІЛОСОФІЯ ІДЕАЛІСТИЧНА ЧИ МАТЕРІЯЛІСТИЧНА — ОБОВ’ЯЗУЄ ЧЛЕНІВ ОУН?

III Надзвичайний Великий Збір Організації Українських Націоналістів прийняв виразну постанову, що ОУН не зв’язується жодною філософією і що тому її члени можуть визнавати як філософський ідеалізм, так і матеріялізм. Ця ясна постанова, як також те, що в лавах нашої Організації борються як прихильники філософського ідеалізму, так і матеріалізму, дають недвозначну відповідь на поставлене в заголовку питання, і ні в кого в цій справі не повинно бути двох різних думок. Та тим не менше таке питання стоїть сьогодні і тим самим вимагає точнішого вияснення.

Наука філософії поділяється на два засадничі напрямки: ідеалістичний, який твердить, що основою світу є ідея, дух, що існував першим і скоріше від природи, а матерія є витвором духу; і матеріялістичний, який в основу всього кладе матерію, вважає її за первинну і за об’єктивно існуючу, а дух, свідомість уважає за похідні. Кожний з цих двох основних напрямків ділиться на цілий ряд окремих шкіл.

Політична програма УПА і нова українська людина

Ів. М-ко (Іван Майстренко)

Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.

П.Тичина.

Наші читачі вже певно знають про книгу «Позиції українського визвольного руху», що написана в большевицькому підпіллі політичним проводом українського повстання, а на еміґрації перевидана певними колами УГВР. Позитивна оцінка цієї книги була дана тільки в газеті «Неділя» (моя стаття «За що воює УПА»). Решта еміґраційної преси обійшла цю книгу мовчанням, якщо не рахувати циклостилевий орган осередку УРДП «Дунай» — «Революційний Демократ», що присвятив «Позиціям» ціле ч. 2 журналу. Також газета «Українська трибуна» час від часу популяризує думки авторів «Позицій», але не завжди послідовно, вмішуючи часом матеріяли, що протирічать духу цієї книги.

Ми сміємо твердити, що ідеї, викладені в книзі «Позиції українського руху», ляжуть в основу всіх реальних (не еміґрантських) програм української визвольної боротьби.

УПА, колоніялізм і сучасність

Роман Горбик

Немає жодної пам’ятки культури, яка водночас не була б свідченням варварства.
Вальтер Беньямін

Протягом 2000-х діяльність Української Повстанської Армії стала чимось значно більшим за один з епізодів історії. Вона обернулася на питання ідеолоґії, ідентичности, світогляду. І хоч як би ми намагалися балансувати на межі крайнощів, проблєма УПА ставить нас у ситуацію вибору. Вона вимагає оцінки; вимагає стати на чийсь бік. В цьому сенсі вона є, безперечно, політичним питанням.

Однак кожен вибір, а надто вибір політичний, мусить бути усвідомленим. На жаль, дискурс про УПА в популярних ЗМІ виходить із розуміння цього руху винятково як праворадикального. Насправді ж практично тотально замовчана об’єктивна лівизна багатьох аспектів політичної програми ОУН і її бойового крила вартує не одного дослідження і не однієї ґазетної статті (особливо як поглянути на динаміку полівіння націоналістів у часовому розрізі).

Попри осуд невдач українського націоналізму доби 1917-1921 рр., ОУН і УПА не могли уникнути потужного впливу соціял-демократичного у своїй суті петлюрівського руху. Не можна не згадати й цікаві зауваження Ярослава Грицака щодо впливу самої постати Петлюри на формування особи Степана Бандери.

Чому ми підтримуємо український визвольний рух?

Гел Дрейпер

Від редакції «Вперед» (Мюнхен)

Гел Дрейпер є головним редактором американського робітничого тижневика «Лейбор Екшен», який мабуть вже добре відомий українській еміграції своїм прихильним ставленням до визвольної боротьби України. Редакція «Впереду» попрохала Дрейпера відповісти з точки зору американського робітничого руху на питання поставлене в заголовку цієї статті. Відповідь, що її друкуємо нижче, є дуже цікава й оригінальна, особливо тим, що ставить український визвольний рух в самому центрі прогресивних визвольних рухів цілого світу. При чому, важливо, що визначення такого історичного місця українському визвольному рухові приходить не в наслідок захоплення “українським питанням” і тим більше не в наслідок любови до українських традицій, історії, чи якоїсь легітимности української боротьби, яких автор зовсім не знає, а в наслідок послідовного раціонального мислення, в наслідок наукового пізнання розвиткових тенденцій цілого світу, в наслідок розуміння того, що є старе і вмираюче, і що є нове, що народжується і якому належить майбутнє. Про цю статтю Дрейпера ми напишемо ще окремий коментар з поясненнями.

Націоналізм поневоленої нації

Ів.М-ко (Іван Майстренко)

Тепер, коли ідеї УПА починають приковувати увагу передових сил світу, коли, напр., ця тема стає центральною проблемою міжнароднього з’їзду соціялістичного студентства (див. звіт про цей з’їзд в цьому числі «Вперед»), коли журнал французьких революційних демократів, цієї ростущої не тільки у Франції, але також у Бельгії, Голяндії, Швайцарії, США і т. д., «третьої сили» хоче присвятити ціле число цим ідеям, тепер на весь зріст постає питання: чому ідеї УПА, ці єдинореальні й єдинотворчі протибольшовицькі ідеї, народились саме в Україні?

Чому їх не висунув якийсь інший поневолений Москвою народ? Чому їх не висунув«найпередовіший» російський народ? Це питання не академічне, воно має глибокий життєвий інтерес і приципове значення, воно з’ясує нам силу й слабість попереднього етапу української визвольної боротьби і підкаже, що саме в ідеях УПА має всесвітньоісторичне значення, тобто, що робить їх зразком і джерелом для всіх визвольних рухів світу, а що є скороминуще і не суттєве.