Короткий нарис українського марксизму

Роман Тиса

Вступ

Хоча марксизм за своєю суттю є вченням інтернаціоналістським (боротьба пригноблених за своє визволення не має національних кордонів і об’єднує пролєтарів всіх країн) і бачить своє головне завдання у скасуванні відносин екплоататор—експлоатований у плянетарному маштабі, в ньому можливі певні національні варіяції. На рівні окремих реґіонів чи країн марксизм як метода може застосовуватися до вирішення різних, специфічних для цього реґіону чи країни проблєм. Так марксизм не відкидає національного питання, питання колоніялізму (подвійної експлоатації та пригноблення пролєтаріяту країн капіталістичної периферії), імперіялізму тощо. Розгляд цих та инших проблєм з марксистської точки зору має свою історію в Україні. Цю історію намагаються замовчати й забути, але вона істнує. Марксизм в Україні має свою традицію, має своїх героїв. Повна історія українського марксизму ще має бути написана; нижче будуть накреслені лише її обриси.

Багато хто в державах, що постали на теренах колишнього СССР, сьогодні вважає, що марксизм і соціялізм у ці країни був принесений військами Червоної Армії у 1918-1945 роках, був і є чимось чужорідним. Відтак, немає, мовляв, нічого дивного в тому, що всі республіки колишнього Совітського Союзу після 1991 року відкинули «соціялізм» (чи «комунізм») як силоміць нав’язане вчення. Це «природне» звільнення від «неприродного» світогляду. От і в Україні лунають голоси про те, що марксизм є чужим українській «ментальності». Українець, кажуть, за природою своєю консерватор, господар, хазяїн; повага до приватної власности у нього в крові. Отже таку гидоту, як ідеолоґію загальної рівности та припинення експлоатації людини людиною, він не міг — і не може — ані сприйняти, ані пропаґувати. В Україну марксизм принесли на своїх багнетах «завойовники-москалі». Проте, як ми побачимо, ці уявлення та ідеолоґічні установки не просто не відповідають дійсності, а навпаки — викривляють її, спотворюючи заразом й історію.

Українська комуністична партія (більшовиків)

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

У кінці листопада і на початку грудня 1917 року, в момент остаточного розриву між Ц.Радою і Совітами, коли Ц.Рада, пропустивши через Україну озброєне козацьке військо, почала обеззброювати «більшовицьке», совітське військо, напередодні 1-го київського з’їзду Совітів, у Києві була випущена листівка від «Соціял-демократії України» до українських робітників, вояків і селян.

Як виявилося на партійній конференції, що відбувалася в Києві у зв’язку з з’їздом, ся проклямація була випущена членами Р.С.Д. партії (більшовиків). На жаль, ми не маємо сієї проклямації, навіть не читали її всю, але початок ми пам’ятаємо добре. Проклямація починалася приблизно так: «Що? Нова партія? Та хіба їх ще мало?» Далі автори, погоджуючись з тим, що партій дійсно не бракує, розповідають, чому потрібна ще одна партія, — партія українців більшовиків, які й виступають під титлом: «с.-д. України». Партія потрібна тому, що інтересів українського робітника і бідности селянської нікому боронити. Бо українські с.-д. і с.-р. злигалися з буржуазією, а російські більшовики, хоч і гарна й революційна партія, а все ж кацапи… вибачайте, там сказано було — «великоруська» чи «російська». На конференції ся проклямація викликала протест проти таких антидисциплінарних і антипартійних вчинків членів партії. Правда, сей протест був значно пом’якшений тим, що конференція ухвалила закласти організацію більшовицьких партійних організацій і присвоїти назву «с.-д. України», яко підзаголовок «РСДРП (більшовиків)».

Український марксизм — короткий огляд перших кроків

Андрій Здоров

Марксизм за своєю суттю є інтернаціональним вченням, його національні різновиди неможливі, боротьба пригноблених за своє визволення не має національних меж і об’єднує пролетарів усього світу. Проте марксизм водночас не відкидає і національне питання, і наявні українські випадки свідчать про роль марксизму в історії України.

Офіційна ідеологія більшости держав, що виникли на території колишнього СРСР, на сьогодні стверджує, що марксизм та соціялізм у ці країни, до всіх неросійських народів було принесено на російських багнетах, тобто військами Червоної Армії у 1918-1921 роках і пізніше. Тому всі республіки колишнього СРСР після 1991 року заперечили «соціялізм» як силоміць нав’язане вчення, органічно чуже їх «менталітету». Однак ці ідеологічні інвективи далекі від реалій.

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

«Известиях Всероссийского ЦИК СРККД» 1 грудня сього року надрукований був «Манифест Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины».

Ми не знаємо, чи зовсім зрікся уряд Скоропадського-Денікіна від влади на Україні.

В усякому разі тоді Україна мала зразу аж три «законних» уряди — “а ще кажуть, що Україна не може бути самостійною! В Росії лише один уряд, а на Україні три або принаймні два — хто «самостійніше”?!

Тимчасовий уряд! «Жив Курилка»! А ще кажуть, в наші часи чудес не буває! Був просто Тимчасовий уряд з 6 «міністрами-соціялістами»! Був Тимчасовий коаліційний уряд з 10 міністрами-соціялістами! Був Тимчасовий уряд-Директорія з одного Керенського, «цілком соціялістичний»! Тепер маємо Тимчасовий робітничо-селянський уряд! Колекціонери будуть задоволені: колекція тимчасових урядів повна. Університет незабаром буде мати катедру по тимчасовому урядові! Бідні студентські голови — п’ять нових дисциплін, зачотів …

Війна і революція

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Минають дні, минають ночі, А Україна знай горить …

Горить не одна Україна. Горить весь світ. Горить уже п’ятий рік. Спалахнулий у 1914 році світовий пожар не виданої в історії людства війни перетворюється в новий революційний пожар. У відповідь на імперіялістичну війну на користь «своїх» і «чужих» капіталістів, поміщиків, банкірів, війну за нові ринки, за новий поділ світу, за переділ «малих пригнічених народностей», — розгоряється й поширюється революційний пожар, який «очищає», випалює все, що залишилося після руїни 1914—1918 років, перетворює на попіл труп старого буржуазного суспільства.

Україна має нещастя посідати місце поруч з країнами, як Бельгія, Польща, Сербія, Вірменія й ін., де відбувалися криваві події сучасної війни, де вирішувалися питання світових хижаків. За честь бути свідком і ареною світових подій, стояти «на аванпості» світового руху Україна дорого заплатила кров’ю і працею своїх синів. І платити ще доведеться — про це вже подбає новий світовий переможець, новий гегемон імперіялістичної буржуазії, апостол «самовизначення малих народів», президент Північно-Американських Сполучених Штатів Вудро Вілсон.

Світова війна і світова революція — ось два наочні факти сучасности переживаної доби.

Війна і революція є кризою суспільства, громадянської спільноти.

«Всяка криза відкидає умовне, зриває зовнішню шкаралупу, шпурляє віджиле, розкриває більш глибокі пружини і сили».

Pro domo nostra

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Краще пізно, ніж ніколи — каже відоме російське прислів’я. Пам’ятаючи се, ми і наважуємося звернутися до робітництва і селянства Росії й України з своїм словом. Ми робимо се не тому, що вважаємо себе за дуже освічених людей, які можуть навчати других. Навпаки, ми вважаємо себе за звичайних людей. Але зараз ми переживаємо одну з якнайвідповідальніших хвиль у велетенській боротьбі праці і капіталу, старого, буржуазного, збудованого на примусі і пригнобленні суспільства, — з новим суспільством, суспільством міжнародної солідарности працюючих, суспільством вільної сім’ї вільних народів, суспільством соціялістичним. Кожний член повинен дати свою крихту допомоги, які б не були малі його сили, чим тільки він може, як тільки він собі розуміє й уявляє сю величезну хвилю. Ми твердо переконані, що сучасна хвиля, яку ми переживаємо, є лише одним із тих кілець у ланцюзі велетенських битв людности за своє визволення з пут капіталізму й імперіялізму сучасної доби, що за сією хвилею йдуть нові, коли напруженість і трагічність сієї боротьби набере ще не виданого розміру і в залежності від того, яким шляхом підуть події зараз, буде передрішений і дальший розвиток подій.

Про книгу «До хвилі» та її авторів

Іван Майстренко

Праця Сергія Мазлаха і Василя Шахрая «До хвилі» є досі неперевершеним по силі аргументації твором українського комунізму, що з марксо-ленінських позицій обґрунтовує українське радянське самостійництво. Вийшовши друком на початку 1919 року, ця праця стала теоретичною основою усіх течій українського комунізму — боротьбистів, укапістів, федералістів у КП(б)У; персональних виступів О. Шумського, М.Хвильового, М.Скрипника, М.Волобуєва та інших.

Автори книги «До хвилі» дореволюційні більшовики, які під час революції 1917 року працювали в Полтавській організації партії. Національна українська революція 1917 року своєю могутністю переконала їх, що національно-державне відродження України — непереборний факт і що без нього український народ не дістане свого повного соціяльного визволення. Перемога комунізму на Україні тільки через її цілковите усамостійнення — така девіза авторів праці «До хвилі».

Програма Української Комуністичної Партії

(Ухвалена Першим Установчим З’їздом У.К.П. 22-25 січня 1920 року.)

–––

По всьому світу йде глибока кріза капіталізму, його гибель, іде й ширшає всесвітня пролєтарська комуністична революція.

Про це свідчить світова війна, що заподіяла глибокий економічний розстрій по всіх державах світу; далі виявила це жовтнева революція в Росії, що передала владу пролєтаріятові, який встановив свою диктатуру й, спіраючися на півпролєтарів – незаможне селянство – став перебудовувати суспільство в напрямі комуністичнім. Свідчать про це й анальоґічні спроби комуністичного будівництва на Україні, також диктатура пролєтаріяту й відповідна тому робота  в Угорщині, революція в Німеччині.

І зріст революційного пролєтарського руху по всіх країнах високого капіталістичного розвою виявляє той же напрям боротьби за встановлення диктатури пролєтаріяту й за перехід утворених всюду в процесі революційного руху клясових пролєтарських орґанів – рад – в орґани державної влади, себ-то за комуністичну революцію. Цю революцію переводить створена самим капіталізмом кляса – пролєтаріят, – висуваючи на чоло по банкроцтві угодової політики соціялістичних партій, єдиним свідомим виразником свого клясового руху і єдиним керманичем в боротьбі – Міжнародню Комуністичну Партію.

В своїй роботі і керуванні боротьбою стоїть Комуністична Партія на ґрунті того розуміння всього процесу розвою людського суспльства і початого переходу від ладу капіталістичного до ладу комуністичного, як його дано наукою Маркса, – історичним (або діялєктичним) матеріялізмом.

Український комуністичний маніфест

Іван Лисяк-Рудницький

„До хвилі. Що діється на Україні і з Україною” — книга з небуденною історією. Первісне її видання появилося на початку 1919 року в Саратові. Автори, Сергій Мазлах і Василь Шахрай, були українські комуністи, що під час німецької окупації мусіли покинути батьківщину й тимчасово перебували в радянській Росії. Це перше видання недоступне від десятиліть. Примірники, що збереглися в Радянському Союзі, заховані від людського ока в спецфондах бібліотек. Здається, що ні один примірник видання 1919 року не опинився в жадній бібліотеці на Заході. Існування цього важливого твору було відоме західнім дослідникам із згадок та полеміки у радянській літературі 1920-их років, але їм ніяк не доводилося дістати текст до своїх рук. Щойно недавно пощастило видавництву „Пролог” у Нью-Йорку відшукати один примірник, що походив, мабуть, з якоїсь приватної збірки. Нове, здійснене „Прологом”, друге українське видання появилося в 1967 році.

Врешті, 1970 року видавництво Мічіґанського університету випустило англійський переклад, зроблений проф. Петром Й. Потічним Таким чином голос Мазлаха й Шахрая з півстолітнім запізненням таки дійшов до світової наукової громадськости. Обох авторів у той час уже давним-давно не було серед живих. Шахрай загинув ще в 1919 році, убитий російськими білогвардійцями на Кубанщині, де він працював у протиденікінському підпіллі, Мазлах зникнув у сталінських чистках 1930-их рр.

Ідеологія національної трагедії

Український націонал-комунізм як продукт антагоністичних світоглядів

Петро Кузик

Український націонал-комунізм як довершена доктрина з’явився на початку 1919 р. з виданням у Саратові праці натхненників Української комуністичної партії В.Шахрая та С.Мазлаха “До хвилі. Що діється на Україні і з Україною”.

Написаний усього за чотири тижні у стилі революційного оптимізму, безкомпромісності та непідробної ідейної щирості, цей документ можна сміливо назвати “Українським комуністичним маніфестом”, – писав свого часу І.Лисяк-Рудницький1.

Автори “До хвилі” виходили з теоретичних положень класиків революційного марксизму: світ, вважали вони, перебуває у вогні боротьби капіталізму з пробудженим пролетаріатом. Однак класичні марксистські догми вони оригінально застосували до українських умов: в ім’я революції і згідно з теорією Маркса, вірили вони, Україна має стати справді незалежною соціалістичною державою; тільки у Самостійній Робітничо-Селянській Совітській Україні можуть справедливо втілюватись принципи комунізму, лише вона здатна підготувати грунт для звершення революції в Україні.

Скрипник: український патріот… більшовик, інтернаціоналіст

Геннадій Ефіменко

Головною рисою історії України ХХ ст. була її суперечливість. Однак вона була похідною від суперечливості вчинків осіб, які творили українську історію. Такою особою був Микола Скрипник (1872-1933), один з найбільш визначних українських радянських діячів; 7 липня виповнюється 70 років з дня його трагічної загибелі. З погляду сьогодення іноді буває важко зрозуміти мотиви та мету його вчинків. Він обіймав чимало державних посад: голова Народного секретаріату (уряду більшовицької УНР), нарком внутрішніх справ, юстиції та генеральний прокурор, голова Держплану УСРР тощо. Однак в Історію він увійшов саме як нарком освіти (1927—1933), що провів гігантську роботу на ниві національно-культурного розвитку України та сприяв національному відродженню.

Діяльність М.Скрипника не вкладається у якесь прокрустове ложе, іноді здається, що одні його вчинки логічно заперечували інші. Беззаперечна підтримка основних напрямків соціально-економічної політики більшовицького керівництва, його методів внутріпартійного і державного управління та відданість ідеї «окремішності» національно-культурного розвитку української нації. Визнання «злиття націй» кінцевою метою у національному питанні та наміри здійснювати нічим не обмежене національне будівництво і розвинути національну самосвідомість українців.

Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «Психологічна Европа»

Іван Дзюба

У свідомості більш-менш освіченої публіки прізвище Миколи Хвильового неодмінно асоціюється — крім акту самогубства — з гаслом «Геть від Москви» і, відповідно, орієнтацією на «психологічну Европу», меншою мірою — з «ідеєю азіятського ренесансу». Це гасло і ця ідея належать до загальновідомого про Хвильового. А загальновідоме — і це теж загальновідомо — є найбільшим ворогом пізнання. Звідси — необхідність знову і знову звертатися до загальновідомого.

Тут спробую показати, що не тільки в уявленні пересічного читача зміст обох ідей Хвильового («европейської» та «азійської») збіднений і спрощений, а й у спеціальних літературознавчих працях не всі їхні аспекти наголошені.

Почати з того, що обидві ідеї зазвичай сприймаються в контексті публіцистики Хвильового, а контекст його поезії та прози залишається поза увагою (за винятком моментів естетичних — європейських «слідів» у стилістиці його прози, — але це інше питання).

Із мороку забуття.Мазлах (Робсмен) Сергій Михайлович

О.П.Юренко

«Україна може бути лише самостійною! Повірте, іншого виходу немає. І в сьому нічого ні поганого, ні шкідливого немає. Для України, розуміється. Для робітниче- селянської України, розуміється. Як і для Совітської Росії — ми так гадаємо. А не для єдиної і неділимої Росії Мілюкових, Родзянок, розуміється. Але ж на всіх не угодиш!»!, ці рядки із книги, написаної багато десятиліть тому, у них — її головна ідея, що не втратила свого значення і наприкінці двадцятого століття. Назва книги «До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною?)». Відразу після виходу у світ у 1919 р. вона стала рідкістю, розійшовшись в Україні і поза її межами. За книгою полювали, її вилучали, нищили, забороняли, замовчували. За висловлені відкрито думки авторам довелося розплачуватись все життя. Правда, доля відміряла його кожному з них по-різному. Василь Шахрай був страчений денікінцями на Кубані того ж таки 1919 року, а для Сергія Мазлаха трагічним став 1937 рік. Минуле Мазлаха — а книга «До хвилі» була чи найзначнішим моментом у ньому — пригадали підручні Єжова, готуючи його знищення.

З тих пір про нього майже не згадувалося, неначе морок історичного небуття поглинув його назавжди. Але зараз є не лише можливість, а й необхідність розповісти про цю людину.

Сергій Михайлович Робсман (прізвище Мазлах було взяте з метою конспірації після повернення з еміграції у 1907 р.2) народився в 1878 р. у селі Іванівка на території нинішнього Антрацитівського району Луганської області3.

Теоретик націонал-комунізму – Василь Шахрай

А. Б-ко (Іван Майстренко)

Поняття «націонал-комунізм» скомпромітоване й засуджене сталіністами як буржуазне переродження в комунізмі. І треба сказати, що в сьогоднішній дійсності це слово не зовсім вдале, бо найбільшими «націонал-комуністами», в розумінні апології власного націоналізму, є російські сталіністи, які безкарно нав’язують усім народам СССР російське старшобратство, возводячи в ранг попередників комунізму царя Петра Першого, Суворова і всіх носіїв російської імперіялістичної експансії, так суворо засудженої Марксом і Енгельсом. І от найбільші оборонці власного націоналізму російські сталіністи є сьогодні суддями над поняттям «націонал-комунізм». Проте по відношенню до старого українського большевика Шахрая ми залишаємо цю назву націонал-комуніста тому, що Шахрай сам першим ужив це слово і сам назвав свою політичну течію «націонал-комунізмом».

Це було сорок років тому. Шахрай був тоді членом першого робітниче-селянського уряду України, народнім секретарем по військовим справам, членом трійки від цього уряду на Берестейських мирних переговорах, а пізніше емігрантом в РСФСР, де він в Саратові, разом з іншим українським большевиком Сергієм Мазлахом (єврей по національності), випустив книжку «До хвилі (Що діється на Україні й з Україною)», де підсумував досвід боротьби за радянську владу на Україні і висунув ідею незалежної від Москви «Української Комуністичної Партії (большевиків)», поклавши в її основу ідею націонал-комунізму. Сам Шахрай був перед тим молодим гімназіяльним учителем на Полтавщині, закінчив, здається, Московський університет, володів німецькою, французькою й англійською мовами і був людиною добре освіченою, розумною і надзвичайно динамічною. Це був тип справжнього революційного вождя, яким йому одначе не довелося стати через свій єретичний ухил в комунізмі і через передчасну загибіль: він був розстріляний денікінцями на Кубані в Краснодарі в 1919 році. Його колеґа Сергій Мазлах був людиною значно слабшою інтелектуально і персонально: Книжка «До хвилі», як говорили тоді в Україні була написана одним Шахраєм і Мазлах підписав її тільки як однодумець, Шахрая, – пізніше Мазлах нічим не проявив себе по лінії націонал-комунізму. В роки непу він був керівником Центрального Статистичного Управління УССР, а в 30-их роках ліквідований мабуть за співпрацю з Шахраєм.

Чи має комуніст Вітчизну? Українська відповідь

Володимир Свербигуз

“День”, Київ. №196, 27 жовтня 2001.

Трагічна доля провідників українського націонал–комунізму… На цю тему написано вже чимало; але досі аж ніяк не тільки архівних дослідників, але й активних політиків хвилює питання: якою мірою можна поєднати щирі комуністичні переконання та відданість Україні, її інтересам? Так, вони вірили, чи хотіли вірити в «світле майбутнє», борсалися між комунізмом і патріотизмом, поки Кремль «залізною рукою» не зламав їхні, загалом ідеалістичні потуги вщент. Враховуючи той вплив, що його має у нашому суспільстві Компартія України, поставлене питання здається зовсім не риторичним. Чи мають право сучасні комуністи або інші рухи, що вважають себе лівими, називатися продовжувачами справи націонал-комуністів? На це, та багато інших запитань можна отримати відповідь у матеріалі В.Свербигуза, що розглядає маловідомі аспекти історичного шляху цього своєрідного, суто українського політичного напрямку, пов’язаного з іменами Миколи Скрипника, Олександра Шумського, Миколи Хвильового. Стиль та орфографію архівних документів збережено.