Posts Tagged 'українська література'

«Із західної перспективи…». Над книгою Марка Павлишина «Канон та іконостас», Київ, 1997

Микола Ільницький

Цю формулу, мимохідь вийняту з контексту книги Марка Павлишина, що містить усе найпомітніше з дотеперішнього творчого доробку українського літературознавця з Австралії, можна все ж назвати однією з основних установок автора. Такий погляд, безперечно, має немало переваг над поглядом зсередини. Передусім, над автором не тяжіють стереотипи психологічного автоматизму, які закріпилися в свідомості і підсвідомості людини, що формувалася за певних обставин (як казав колись жартома хтось із «мурівців», через який бур’ян собака бігла, такі реп’яхи начіплялися на неї). У випадку з Марком Павлишиним таких «реп’яхів» на ньому немає, бо належить він до порівняно молодого покоління уже чисто діаспорної генерації українських літературознавців (народився 7 липня 1955 р. у Брізбані, столичному місті штату Квінсленд в Австралії в родині українських емігрантів-інтелігентів). Він, як уже з минулим, знайомився з полемікою між представниками «національно-органічного» та неокласичного стилів, становленням української екзистенціальної критики, баталіями між захисниками національних традицій та прихильниками література «поза традицією»… Продовжити читання ‘«Із західної перспективи…». Над книгою Марка Павлишина «Канон та іконостас», Київ, 1997’

Канон та іконостас

Марко Павлишин

Ще не всі повернулись, але і пішли ще не всі.
Наталка Білоцерківець

Мета цієї статті — зафіксувати, як виглядають з одного, можливо ідіосинкратичного, західнього кута зору деякі риси літературного життя в Україні сьогодні. На етапі, коли, після п’ятьох десятиліть відносної нерухомости, ортодоксальні поняття про культуру нарешті втратили свою авторитетність, хочеться приглянутися до механізмів, через які створюються нові судження про літературу й кололітературний світ.

Мої спостереження беруть до уваги стан справ зокрема в Україні не тільки через те, що він сам по собі цікавий. Літературний канон і система цінностей, на якій він базується, захиталися в цілому Радянському Союзі завдяки скасуванню, або, точніше, модифікації політичних імперативів, які раніш визначали функцію культури. На Україні, як і в інших неросійських республіках СРСР, загальне полегшення мало два основні виміри: в додаток до загальної політичної лібералізації настали і певні зрушення в ієрархічному визначенні стосунків між Росією і не-Росією як між центром і периферією, метрополією і провінцією, столицею і колонією. Розгляд процесів, що відбуваються далеко від центру, отже, може бути кориснішим для проникнення в суть справи, ніж більш традиційне зосередження уваги на культурі колишньої метрополії. Продовжити читання ‘Канон та іконостас’

Про донецьку поезію й завдання, поставлені нарадою комсомольських письменників Донбасу

А.Гопко

За останній час значно зросла поезія донецьких поетів. Помічається зростання ідейне й художнє і воно як у дзеркалі відбивається на сторінках журналу «Літ. Донбас». Маємо, наприклад, у поетичному доробкові такі значні поетичні твори, як «Шахтеры» П.Беспощадного, «Западные ночи» А.Фарбера, маємо поширення тематики, збагачення художніх засобів, — це все яскраво говорять про значне піднесення донбасівської поезії.

Коли проглянути комплекти журналу «Забой» за минулі роки і порівняти вміщувану в ньому поезію з поезією «Літ. Донбасу», не можна не відзначити позитивних змін. Пройдений етап був етапом художньої молодості поточний етап — етап впертого неухильного ідейного і формального зростання. Наведемо маленький приклад з творчості одного з молодих поетів «Л.Д.» В.Лагодзинского. Є в Лагодзинського такі характерні для його зросту вірші — «Темпи», (друкований в «Забої») і «За місто» (друкований в «Літ. Донбасі» № 3). Що характерно в цих віршах? В першому — схематизм, барабанщина, в другому вже емоційно-художній показ джерел сили й бадьорості нашої пролетарської молоді. Такі процеси можна простежити у творчості більшості донецьких поетів. Продовжити читання ‘Про донецьку поезію й завдання, поставлені нарадою комсомольських письменників Донбасу’

Викриття радянських фальсифікацій Лесі Українки

Микола Жарких

Готуючи своє веб-видання Лесі Українки, я поклав в основу радянське 12-томне видання її творів 1975–1979 років. Це було природно і навіть неминуче, бо ліпшого видання ми все ж таки досі не маємо, попри те, що уже утворено цілі інститути, які спеціально займаються Лесею Українкою, і керувати цими інститутами попризначувано академіків.(1) КЗ

Колись їхня діяльність дасть свої плоди, – «жаль только, жить в эту пору прекрасную / уж не придётся ни мне, ни тебе».

Звичайно, разом з радянськими текстами моє видання успадкувало і всі їх недоліки, і всі закладені в них фальсифікації, коли одна брехня нашаровувалась поверх другої брехні з метою сховати під собою якусь невідому нам третю брехню. В результаті радянські видавці й коментатори Лесі Українки забрехались настільки, що при всьому бажанні не могли написати щось корисне, і довіряти їх працям не можна. Продовжити читання ‘Викриття радянських фальсифікацій Лесі Українки’

М.Хвильовий як прозаїк

Володимир Юринець

Це так чудово, так каламутно.
Х в и л ь о в и й: «Кіт у чоботях».

Раніш, заки перейти до конкретної аналізи творчости Хвильового, я хотів би накреслити в коротеньких рисах ці загальні рямці, в які я думаю вкласти мій нарис, вказати на вихідні точки, що будуть моментами опори в моїх міркуваннях.

Кожний великий письменник намагається в своїх творах доказати, як вартісний, якийсь новий тип життя, що його створює в останній інстанції певна економічна дійсність, або перевагу і більшу цінність старого типу життя. Вглядаючись у складну, заплутану панораму сучасности, він відкриває її правдиву суть, відкидає все наносне, доповнює і поглиблює те, що не впадає зразу в вічі, і творчим синтезом дає нам героя, як предмет обожання і любови, засіб самооглядання якоїсь класи чи суспільної групи. Платонівський ерос завжди вітає над головами героїв справді великих митців. Продовжити читання ‘М.Хвильовий як прозаїк’

Мирослав Ірчан

Олекса Гай-Головко

Мирослав Ірчан (справжнє прізвище Андрій Бабюк) мав великі потенціяльні можливості стати в ряди з найвидатнішими англомовними канадськими й американськими письменниками й у ділянці мистецької літератури піднести на певну височінь українське ім’я в Новому Світі. Про це вказували його письменницький розмах, різноманітність жанрів, мистецькі засоби, стиль і мова. І цього, безперечно, він домігся б, коли б належав собі, своїм ідеям і переконанням, своїм думкам, а особливо своєму сумлінню, як це й є з видатними письменниками. Але Ірчан у розквіті своїх творчих сил пішов іншою дорогою. Він підпорядкував свої ідеї, переконання й думки, а також своє сумління комуністичній монопартійній доктрині (якщо так можна назвати її), тобто — став виразником не прагнень українського народу, а купки одержимих чужих і своїх людей, купки з тоталітарними й деструктивними ідеями й таким чином перестав бути собою. Становище партійного письменника довело його до духовної і творчої катастрофи, а пізніше він за свою кошмарну помилку поплатився головою з рук тих, що знеособили його й забрали в нього найцінніші властивості з арсеналу не тільки письменницької, але й людської гідности. Продовжити читання ‘Мирослав Ірчан’

З нагоди нашої літературної дискусії

Володимир Юринець

„Щоб оцінити як слід весь цей філософський шум, що визиває навіть у грудях поважного німецького бюргера благодатне почуття національної гордости, щоб показати наглядно дрібничковість, місцеву обмеженість усього цього молодо-гегеліянського руху, а особливо трагікомічний контраст між реальними подвигами цих героїв і ілюзіями відносно цих подвигів, – необхідно поглянути на це все видовище із становища,що знаходиться поза Германією”.

Маркс – Енгельс. („Феєрбах”. Архів інституту Маркса й Енгельса, т. І, стор. 212).

Мимохіть виринають у пам’яті ці гіркі і їдкі слова Маркса, коли почнеш читати гори полемічних статтів, памфлетів, критичних розвідок, що торкаються стану та судьб української літератури. Якась новітня гігантомахія, тільки з тою ріжницею, що наші гіганти вимахують дерев’яними шаблями та одягнені в паперові панцирі. Продовжити читання ‘З нагоди нашої літературної дискусії’

Творчість індивідуума і колектив

Юрій Іванів-Меженко

І

Не можна сказати з певністю, що в сучасний мент перероблення індивідуального світогляду, зокрема, і світогляду суспільства, взагалі, можуть бути визнані хоч будь-які безсумнівні істини.

Натовп, що руйнує старе й намагається утворити нові цінності, більш вартісні, з його кута зору, не хоче визнавати старих, нібито доказаних аксіом, на яких будувалась психологія творчости минулого, мабуть, і вузько клясового (як то допіру звикли звати), але всетаки прекрасного, особливо зараз, підчас болючого страждання від руїни і майже абсолютного знищення здобутків так званої «буржуазної культури». Творчі сили, що в сьогоднішній час повинні творити щось нове, ще нечуване і ніким не передбачене ще вчора, не встигли дійти до стями від того нападу на всі традиції й звички, на яких зараз наліплено етикетки з плямуючим написом — «негідно народові», не можуть стати на ґрунт міцними ногами, не можуть знайти того, що зветься «внутрішнє самовиправдання творчости». І чи можна докоряти мистцеві в тому, що сьогоднішній рух, зруйнувавши його світогляд, покинув його на голому місці й поставив такі тяжкі вимоги що до творчости, що тільки великим напруженням усіх своїх активних сил особа може в деякій мірі подолати поставлені завдання. Трагедія сучасного поета, трагедія мистця — це трагедія тієї культури, що надто дорого цінувала сама себе і яку дуже низько поцінував власний народ. Народ, який став критиком і цінувателем, не пізнав себе в тому мистецтві, котре про нього стільки балакало й плело стільки нісенітниць, що він рішуче його зрікся і не тільки просто одмежувався від нього, а навіть з легким серцем сплюндрував, і треба визнати, що, плюндруючи, доходив до блюзнірства. Продовжити читання ‘Творчість індивідуума і колектив’

Микола Хвильовий у його прозі

Микола Чирков

І.

Великі зміни в житті, велика соціяльна буря, яка пройшла перед нашими очима в недавній час, повинні рішуче й яскраво відбитися в мистецтві. Той шалений ураган, який пронісся через простори нашого соціяльного життя й поперекидав догори ногами всі кам’яні будови й фортеці старого життя, в свойому буйному нестриманому русі захопив також і літературу. Різні ознаки нашого сучасного літературного життя показують, що зараз відбувається важкий умовами своїми, рухом, як і всяке утворення нового життя, але великий своїм значінням процес народження нової літератури. Які наслідки принесла й повинна принести в межі літературної творчости соціяльна революція? Крім нової ідеології, нового світогляду, вона повинна дати літературі наших днів нові форми, нові засоби мистецького малювання; це положення, яке стало гаслом всього прогресивного в літературних колах і яке являється висновком науки про літературне мистецтво, є аксіома, на підставі якої тільки й можна підходити до явищ сучасного літературного буття. Продовжити читання ‘Микола Хвильовий у його прозі’

Чи буде вивчатись у школі творчість українських письменників східної діаспори?

В.Оліфіренко

За останнє десятиліття програми з літератури зазнали радикальних змін, переважна більшість яких пов’язана з гуманізацією освіти, з переглядом критеріїв оцінки літературного процесу, а отже з гострою потребою суспільства у відродженні історичної пам’яті народу.

Так, зокрема до вивчення на уроках літератури було залучено твори письменників західної діаспори: Богдана Лепкого, Тодося Осьмачки, Євгена Маланюка, Василя Барки, Івана Багряного, Уласа Самчука, що сприяє, без /80/ сумніву, відновленню історичної правди про події в Україні в роки революції, про голодомор початку 1930-х, про участь у подіях другої світової війни представників українського народу тощо. Ці твори правдиво зображують складні і трагічні життєві колізії у долі народу, пробуджують у школярів національну свідомість, патріотизм. Поглиблюється уявлення учнів про багатство і розмаїття поетики українського художнього слова, яке мало можливість розвиватись поза тиском тоталітарного режиму. У свідомості учнів вже формується уявлення про світовий контекст українського художнього слова, вони збагачуються фактами про участь зарубіжного українства в культурному житті країн західної півкулі, отже, у світовому культурному процесі. Продовжити читання ‘Чи буде вивчатись у школі творчість українських письменників східної діаспори?’


Вересень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти