Posts Tagged 'Українська Комуністична партія'

„Дружнє“ листування

Отвертий лист до так званої „Української Комуністичної Партії“ (незалежників).

Шановні громадяне!

З недавнього часу ви вживаєте заходів, щоб радянська влада визнала ваше легальне істнування, ви оголошу¬йте себе „радянською партією” й закликаєте комуністів-большевиків забути минулі суперечки і непорозуміння. Політична школа, яку ми пройшли, [вчить] рахуватися виключно з фактами. А факти говорять, що торік ви зі зброєю в руках допомагали Петлюрі і Денікіну скинути на Вкраїні радянську владу.

Отжеж, ми поставимо вам ясні питання, і відповіді від вас будемо чекати не на словах, а на фактах. Ми питаємо вас:

1) Чи відкидаєте ви раз назавжди в вашій зовнішній політиці вашу бувшу орієнтацію на капіталістичні уряди Антанти, а в вашій внутрішній політиці — орієнтацію на шовіністичні елементи міщанства і куркульські елементи села?

2) Чи плямуєте ви не тілько як політичну помилку, але як злочинство проти революції ваші торічні повстання проти діктатури пролетаріату, які привели до перемоги Денікіна і Петлюри і коштували робітникам і селянам України моря дарма пролитої крови? Продовжити читання ‘„Дружнє“ листування’

III Інтернаціонал і колоніяльна проблема

Андрій Річицький

На 15 липня у Москві скликається другий комуністичний конгрес. На порядку дня в числі инших поставлено „національне і колоніяльне питання”.

Це питання в соціяльній революції відограє надзвичайну ролю, з розвязки його можно сказати почнеться світова соціяльна революція пролетаріяту, — це питання варте того, щоб міжнародне робітниче товариство — III Комуністичний Інтернаціонал віддав йому належну увагу.

Великим тягарем лежить на европейському пролетаріятові колоніяльна політика імперіялізму, гніт і поневолення купкою імперіялістичних держав всіх народів світу. І в кращі моменти своєї клясової боротьби пролетаріят цих держав-хижаків піднімав свій голос протесту проти колоніяльної політики.

Та в часи найбільшого розцвіту фінансового капіталу, імперіялізму і грабіжництва народів пролетаріят пануючих над світом держав в особах своїх вождів упав до стану підголоска імперіялістичної буржуазії, його теоретики почали виправдувати імперіялізм і колоніяльну політику, або латати її „мирним” „демократичним” шматтям, як це робить Каутський. Продовжити читання ‘III Інтернаціонал і колоніяльна проблема’

Господарство і культура

Андрій Річицький

В наших суперечках з комуністами „общерусского толку” відносно організації українського пролетаріяту, як пануючої кляси, себ-то відносно організації української пролетарської держави, доводиться чути, що в справах господарства така організація неможлива і шкідлива, бо необхідна, мовляв, централізація господарства і підпорядкування окремих економічних організмів „центрові”, себ-то Москві, — а от в справах мови і культури, то тут… „самоопределение вплоть до отделения”.

Звичайно, що для кожного робітника, який хоч трохи чув про Маркса, про науку історичного матеріялізму, яка говорить, що в онові розвитку суспільства, його соціально політичної організації, розвитку його культури лежить розвиток продукційних сил, себ-то господарства, — для такого робітника може видатися дивним, що ці „комуністи” і „марксисти” відокремлюють культуру од господарства, господарство од політики і т.д.

Аджеж розвиток продукційних сил визначає і степень розвитку культури; це не що инше як господарчі пружини штовхають ріжні елементи суспільства на той чи шлях боротьби, опреділяють всякий рух суспільний, в тому числі національний рух, національну боротьбу і національну революцію. Продовжити читання ‘Господарство і культура’

Революція в небезпеці! (лист зак. ґрупи У.К.П. до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки)

Закордонна ґрупа Української Комуністичної Партії

Шановні Товариші!

Революція в Росії і на Україні стоїть перед великою небезпекою. А наскільки ця революція є частиною революції всесвітньої, остільки ця небезпека загрожує й усьому визвольному рухові світового пролєтаріяту. Через те кожний, хто приняв ідею соціялістичної всесеітньої революції в свій світогляд і свою акцію, хто щиро, гаряче й дієво зацікавлений в перемозі експлуатованих кляс над клясами визискувачів, той тим самим приняв на себе й відповідальність за кожний рух революції, за ті чи инчі жертви, за успіхи й поразки її.

І тому обовязком кожного революціонера є свідоме, уважне й обдумане відношення до всіх засобів і методів боротьби за спільну справу визволення всіх поневолених. Революція на Сході Европи не є справою тільки Росії та руських, а тому відповідальність за неї мусять нести всі революціонери.

На цій же підставі й Закордонна Ґрупа Української Комуністичної Партії вважає за свій обовязок і право звернути увагу европейських і американських товаришів на ту небезпеку, яка зараз дуже загрожує революції в Росії і на Україні. /3/ Продовжити читання ‘Революція в небезпеці! (лист зак. ґрупи У.К.П. до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки)’

Од демократії до комунізму

Андрій Річицький

I.
«Банкротцтво» соціялізму.

«Соціялізм збанкротував» — під таким знаком почалася імперіялістічна війна в 1914 році. Про це банкроцтво протрубила вся буржуазна пресса й література, одночасно вихваляючи розум і патріотичне почуття робітничої кляси, яка через своїх офіціяльних представників по обох боках лінії фронту заявляла про «війну до перемоги», — вихвалюючи Burgfrieden (громадянський мир), що запанував майже по всіх країнах — Европи в ім’я священих національних інтересів. Це було дійсне банкроцтво, але не соціялізму взагалі, а банкроцтво соціяль-демократичних і соціялістичних партій, тих партій, які на протязі десятків літ вели за собою робітниці маси і репрезентували ідею соціялізму. 4 серпня 1914 року, коли німецька соціяль-демократія в своїй більшости голусувала в рейхстазі (німецькому парляменті) за військові кредити, виявила всю ту кризу, яку переживав соціялістичний рух і яка має тісний звязок з тим нечуваним розвитком капиталістичного господарства, котрим позначилися десятиліття в Европі. 4 серпня соціялістичному рухові нанесено серйозне пораження. Цим актом німецька соціяль-демократія свідомо передавала долю німецького народу й пролєтаріяту в руки кайзера Вільгельма, його юнкерскої зграї та імперіялістичної буржуазії. Вотум 4 серпня був лише яскравим покажчиком того занепаду соціялістічного руху, що виявлявся по всіх воюючих країнах вступом соціялістїв у буржуазні уряди, припиненням з боку пролєтаріяту клясової боротьби і патріотично-войовничим настроєм в рядах робитництва й соціялістичного громадянства. Продовжити читання ‘Од демократії до комунізму’

Преса укапістів за часів Директорії

Олександр Мукомела

У не­три­ва­лий пе­рі­од пра­в­лін­ня Ди­ре­к­то­рії ста­в­ся ве­ли­кий роз­кол про­ві­д­них укра­їн­сь­ких по­лі­тич­них пар­тій. Спри­чи­ни­ло роз­кол пи­тан­ня про фор­му вла­ди. По­мір­ко­ва­ні со­ці­а­лі­с­ти від­сто­ю­ва­ли па­р­ла­мент­сь­ку де­мо­к­ра­тію, лі­ві ра­ди­ка­ли ви­ма­га­ли, за­по­зи­чи­в­ши у ро­сій­сь­ких со­ці­а­лі­с­тів (біль­шо­ви­ків), ство­ри­ти укра­їн­сь­кий ва­рі­ант си­с­те­ми Рад. Роз­пал дис­ку­сії з цьо­го при­во­ду до­сяг апо­гею на VІ кон­гре­су УСДРП (9-12 сі­ч­ня 1919 р.). Лі­ва фрак­ція за­ли­ши­ла зі­бран­ня, ви­рі­ши­в­ши ство­ри­ти окре­му пар­тію так зва­них не­за­ле­ж­ни­ків.

Ство­ре­ний для ці­єї ме­ти Ор­га­ні­за­цій­ний Ко­мі­тет фра­к­ції не­за­ле­ж­ни­ків УСДРП у Ки­є­ві по­чав ви­да­ва­ти свій дру­ко­ва­ний ор­ган — га­зе­ту “Чер­во­ний пра­пор”. Це бу­ло но­ве в по­лі­тич­ній па­лі­т­рі то­ді­ш­ньої Укра­ї­ни ви­дан­ня, яке по-­сво­є­му ро­зу­мі­ло і тра­к­ту­ва­ло со­ці­а­лі­с­ти­ч­ні ідеї, при­ла­ш­то­ву­ю­чи їх до на­ці­о­наль­но­го грун­ту. Продовжити читання ‘Преса укапістів за часів Директорії’

Програма Української Комуністичної Партії

(Ухвалена Першим Установчим З’їздом У.К.П. 22-25 січня 1920 року.)

–––

По всьому світу йде глибока кріза капіталізму, його гибель, іде й ширшає всесвітня пролєтарська комуністична революція.

Про це свідчить світова війна, що заподіяла глибокий економічний розстрій по всіх державах світу; далі виявила це жовтнева революція в Росії, що передала владу пролєтаріятові, який встановив свою диктатуру й, спіраючися на півпролєтарів – незаможне селянство – став перебудовувати суспільство в напрямі комуністичнім. Свідчать про це й анальоґічні спроби комуністичного будівництва на Україні, також диктатура пролєтаріяту й відповідна тому робота  в Угорщині, революція в Німеччині.

І зріст революційного пролєтарського руху по всіх країнах високого капіталістичного розвою виявляє той же напрям боротьби за встановлення диктатури пролєтаріяту й за перехід утворених всюду в процесі революційного руху клясових пролєтарських орґанів – рад – в орґани державної влади, себ-то за комуністичну революцію. Цю революцію переводить створена самим капіталізмом кляса – пролєтаріят, – висуваючи на чоло по банкроцтві угодової політики соціялістичних партій, єдиним свідомим виразником свого клясового руху і єдиним керманичем в боротьбі – Міжнародню Комуністичну Партію.

В своїй роботі і керуванні боротьбою стоїть Комуністична Партія на ґрунті того розуміння всього процесу розвою людського суспльства і початого переходу від ладу капіталістичного до ладу комуністичного, як його дано наукою Маркса, – історичним (або діялєктичним) матеріялізмом. Продовжити читання ‘Програма Української Комуністичної Партії’

Георгій Лапчинський, лідер “групи федералістів” у КП(б)У

В. Харченко

У грудні 1926 р. “Летопись революции” — журнал Комісії з історії КП(б)У і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У опублікував спогади Г.Лапчинського про проведену наприкінці листопада 1919 р. в Гомелі нараду більшовиків не окупованих денікінцями регіонів України. Пояснюючи, що спонукало його взятися за перо, автор статті зазначив: “…Історія скликання цієї наради, хід її і наслідки становлять безперечний інтерес для історії партії і революції на Україні”. Редакція журналу, погодившися з Лапчинським, що “Гомельська нарада … повинна зайняти своє місце в політичній історії КП(б)У”, уточнила: “головним чином тому, що на ній укапістським настроям у рядах нашої партії було завдано рішучого удару”.

Означення “укапістський” походить, як відомо, від абревіатури УКП (Українська комуністична партія, що існувала в 1920 — 1925 рр. паралельно з Комуністичною партією (більшовиків) України, становлячи відносно неї легальну опозицію). Суть укапізму — одного з різновидів т.зв. українського націонал-комунізму “Комуніст України” докладно висвітлив у першому номері за 2000 р., передрукувавши з журналу “Більшовик” за 1925 р. статті визначного діяча КП(б)У М.Скрипника “Об укапизме” і лідера УКП А.Річицького “До єдиної партії”. Продовжити читання ‘Георгій Лапчинський, лідер “групи федералістів” у КП(б)У’

Ідеологія національної трагедії

55c1c4b95356Український націонал-комунізм як продукт антагоністичних світоглядів

Петро Кузик

Український націонал-комунізм як довершена доктрина з’явився на початку 1919 р. з виданням у Саратові праці натхненників Української комуністичної партії В.Шахрая та С.Мазлаха “До хвилі. Що діється на Україні і з Україною”.

Написаний усього за чотири тижні у стилі революційного оптимізму, безкомпромісності та непідробної ідейної щирості, цей документ можна сміливо назвати “Українським комуністичним маніфестом”, – писав свого часу І.Лисяк-Рудницький1.

Автори “До хвилі” виходили з теоретичних положень класиків революційного марксизму: світ, вважали вони, перебуває у вогні боротьби капіталізму з пробудженим пролетаріатом. Однак класичні марксистські догми вони оригінально застосували до українських умов: в ім’я революції і згідно з теорією Маркса, вірили вони, Україна має стати справді незалежною соціалістичною державою; тільки у Самостійній Робітничо-Селянській Совітській Україні можуть справедливо втілюватись принципи комунізму, лише вона здатна підготувати грунт для звершення революції в Україні. Продовжити читання ‘Ідеологія національної трагедії’

Чи має комуніст Вітчизну? Українська відповідь

196-5-1Володимир Свербигуз

“День”, Київ. №196, 27 жовтня 2001.

Трагічна доля провідників українського націонал–комунізму… На цю тему написано вже чимало; але досі аж ніяк не тільки архівних дослідників, але й активних політиків хвилює питання: якою мірою можна поєднати щирі комуністичні переконання та відданість Україні, її інтересам? Так, вони вірили, чи хотіли вірити в «світле майбутнє», борсалися між комунізмом і патріотизмом, поки Кремль «залізною рукою» не зламав їхні, загалом ідеалістичні потуги вщент. Враховуючи той вплив, що його має у нашому суспільстві Компартія України, поставлене питання здається зовсім не риторичним. Чи мають право сучасні комуністи або інші рухи, що вважають себе лівими, називатися продовжувачами справи націонал-комуністів? На це, та багато інших запитань можна отримати відповідь у матеріалі В.Свербигуза, що розглядає маловідомі аспекти історичного шляху цього своєрідного, суто українського політичного напрямку, пов’язаного з іменами Миколи Скрипника, Олександра Шумського, Миколи Хвильового. Стиль та орфографію архівних документів збережено. Продовжити читання ‘Чи має комуніст Вітчизну? Українська відповідь’

Фатальний бренд

417px-shumskyЮрій Шаповал

Щоб пояснити, що таке «фатальний бренд» (а це назва «боротьбисти»), стартуємо двома цитатами.

Перша: «Боротьбисти — українська дрібнобуржуазна націоналістична партія, яка відображала класові інтереси сільської буржуазії, насамперед куркульства. Виникла в травні 1918 внаслідок розколу Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Назву дістала від найменування центрального органу партії газети «Боротьба». В березні 1919 Б. прийняли назву «Українська партія соціалістів-революціонерів-комуністів», а в серпні 1919, після об’єднання з лівою групою Української соціал-демократичної робітничої партії («незалежників») перейменували на «Українську комуністичну партію (боротьбистів)». Лідери партії — Г.Ф. Гринько, В.М. Блакитний, П.П. Любченко, Г.В. Михайличенко, О.Я. Шумський. За своєю ідейно-політ. платформою Б. були дрібнобуржуазною, націоналістичною партією, яка претендувала на політичну гегемонію на Україні, вела боротьбу проти Комуністич. партії та її складової частини — КП(б)У. Продовжити читання ‘Фатальний бренд’

Меморандум Української Комуністичної партії Конґресові III. Комуністичного Інтернаціоналу

262-6278_img13.jpg

Дня 22-25 січня 1920 року в Києві відбувся установчий з’їзд Української Комуністичної Партії, котрий остаточно закріпив і уформував розпад і диференціяцію революційних елєментів, що попередньо ґрупувалися кругом української соціял-демократії, направив її пролєтарську частину на шлях комуністичної революції, в границях, об’ємі і конкретних національних умовах України.

Цей з’їзд затвердив також і партійну проґраму, дав опіку світової і української соціяльної революції і випрацював організаційні форми для об’єднання комуністичного українського пролєтаріяту, щоб визволити його від впливів націоналістично-міщанської ідеології і підготовити для рішучої і свідомої боротьби за клясову диктатуру пролєтаріяту.

Необхідно прослідити всю історію революційного і національного руху на Україні, щоб ясно зрозуміти причини, які привели до утворення Української Комуністичної Партії, в часі, коли вже істнувала обласна організації Російської Комуністичної Партії, так звана Комуністична Партія (большевиків) України. Продовжити читання ‘Меморандум Української Комуністичної партії Конґресові III. Комуністичного Інтернаціоналу’

Уривки з листа закордонної групи У.К.П.

vinnichenko1Володимир Винниченко

до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки, писаний Володимиром Винниченком в 1920 році

Вважається загальновизнаним в російських комуністичних колах, що кожне слово критики Російської Комуністичної Партії, не тільки її програми, але й методів і тактики, є вже контреволюція. Цим тероризується не тільки всякий почин, але і всякий інстинкт самокритики, без якої ніяка діяльність немислима.

Характерним, кричущим явищем російської революції в сучасному її періоді є внутрішнє протиріччя між деклярованою комуністичною програмою і формами та методами її здійснювання. Продовжити читання ‘Уривки з листа закордонної групи У.К.П.’


Жовтень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти