Posts Tagged 'Україна'



Через десять років (до проблем суспільної структури України)

Микита Шаповал

Минуло десять літ з дня великого перевороту на Сході Європи: 12 березня 1917 року впав царсько-поміщицький режим в Російській імперії. З цього дня почалось політичне існування Великої Революції та її лєґальне виявлення.

За десять років відбулось багато подій і чимало справжніх змін, що навіки стерли дореволюційне обличчя ріжнонаціонального населення був. імперії. Змінилася поважно суспільна структура: багато одиниць і ґруп змінили своє колишнє становище в суспільстві, відбулася велика циркуляція одиниць поміж ґрупами, утворюється для багатьох нове суспільне оточення, а тому процес стихійного вироблення свідомости має новий зміст. Суспільна орґанізація стала инакшою, а тому иншими шляхами піде й історія, як цілого суспільства, так і окремих його елєментів (сел, міст, класів, націй, церков, професійних ґруп і ин.). Нова свідомість дасть і нове пояснення історії. Безсумнівно, що утворено нову добу історії, хоч не менш безсумнівно, що в ній багато залишиться старого. Продовжити читання ‘Через десять років (до проблем суспільної структури України)’

Автономія України в сьвітлі «соціальдемократичної» критики

Микола Порш

Бувають такі часи, коли исторія народів за місяці, роки робить таки велетенські кроки вперед, яких не знають довгі десятиріччя народнього життя. То народні маси стають на шлях соціяльнополітичної творчости, то місце героїв, геніїв і талантів займає «толпа» і будні людського життя, повільної непомітної еволюції соціяльних відносин зміняються на пишне сьвято буйного поступу і творчости. Періоди широких соціальних та політичних рухів народніх мас, епохи интензівної революційної боротьби бувають іменно такими часами. Бурхливе море життя народнього з незвичайною силою в такі часи викидає з найглибших глибин народніх десятки і сотні наболілих і пекучих потреб на поверх соціально-політичного життя. І могутній народ одним масовим рухом, наче велетень, розвязує найтяжчі і найскладнійші питання і проблеми.

Велика Російська Революція — ця найбільша із всіх минулих революцій — являється для великаго «многострадальнаго» народу всієї Росії іменно такою эпохою.

Ми не можемо тут перелічити усіх тих питань, котрі вона вже висунула і ще, безперечно, висуне на «порядок денний» революційної акції. Продовжити читання ‘Автономія України в сьвітлі «соціальдемократичної» критики’

Кому належить «четверта влада» на Донеччині?

Геннадій Бутко

Майже дві з половиною сотні газет [включно з багатотиражними] виходить у нашій області. Їхній загальний разовий тираж — це мільйони примірників видань, які щоденно формують громадську думку, світогляд і спосіб мислення мешканців Донеччини. Що ж сіють у наших душах, до чого кличуть, чому навчають нас працівники пера? Поставивши перед собою це питання, редакція «СЧ» вирішила запропонувати нову постійну рубрику — огляд обласної преси. Хтось скаже, що справа ця не така вже й нова, та може все ж дехто зверне увагу на певні закономірності. Будемо намагатись не коментувати, а здебільшого цитувати.

Перша закономірність — це те, що практично вся преса Донбасу друкується російською мовою. Українською виходить лише півтора десятки газет, з них тільки дві обласного масштабу — «Східний часопис» та «Донеччина», загальний тираж української преси не сягає і 1 (одного) відсотка від сумарного накладу донецьких газет. Ну, як говориться, у тому б не було гріха… Але таким чином ми оглядатимемо в більшості пресу російськомовну, отож і цитуватимемо мовою оригіналу. Запрошуємо також читачів взяти участь у доборі матеріалів для нашої рубрики. Продовжити читання ‘Кому належить «четверта влада» на Донеччині?’

Донбас та Галичина: регіональні авто- та гетеростереотипи і соборність України

Ілля Кононов

За останні два роки [2005–2006. – «Вперед»] проблема стосунків Сходу та Заходу України набула серед науковців значно більшої популярності, ніж за попередні 13 років незалежного існування нашої країни. Це стало результатом гострої політичної кризи кінця 2004 р., яка поставила Україну на межу розколу. Думаю є підстави вважати, що ця криза виконала мобілізуючу роль, примушуючи і науковців, і політиків, і простих громадян по всій країні рефлектувати над проблемою міжрегіональних стосунків. Результатами цієї суспільної рефлексії стали і чітке визначення контурів суспільних проектів, які продукуються Донбасом та Галичиною, і осмислене прагнення значних мас населення до подолання міжрегіональних суперечностей. Разом з тим, в суспільному дискурсі чітко окреслилися і непримиренні позиції, які базою для будь-якого компромісу стати не можуть. Так, суттєвим компонентом у відносинах між Заходом та Сходом України є проблема російської мови та російської культури в Україні. Досягнення порозуміння у цьому питанні заважають стереотипи, які навмисне культивуються певним колом столичної/транснаціональної інтелігенції. Наприклад, О.Пахльовська виходить з цілком прийнятного для суспільного діалогу постулату, що «..єдність України можлива лише за умови європейського шляху держави». Але з нього вона робить наступний висновок: «…В основі російської культурної ментальності лежить неповага до людини. В цьому її глибока не європейськість» [1]. Дзеркальна позиція була представлена провокативними висловлюваннями секретаря Донецької міської ради М.Левченка, який заявив, що українська мова в майбутньому стане суто мовою фольклору. Вони пройшли майже непоміченими населенням Сходу України, але викликали бурю протестів на Заході України [2]. Продовжити читання ‘Донбас та Галичина: регіональні авто- та гетеростереотипи і соборність України’

Про донецьку поезію й завдання, поставлені нарадою комсомольських письменників Донбасу

А.Гопко

За останній час значно зросла поезія донецьких поетів. Помічається зростання ідейне й художнє і воно як у дзеркалі відбивається на сторінках журналу «Літ. Донбас». Маємо, наприклад, у поетичному доробкові такі значні поетичні твори, як «Шахтеры» П.Беспощадного, «Западные ночи» А.Фарбера, маємо поширення тематики, збагачення художніх засобів, — це все яскраво говорять про значне піднесення донбасівської поезії.

Коли проглянути комплекти журналу «Забой» за минулі роки і порівняти вміщувану в ньому поезію з поезією «Літ. Донбасу», не можна не відзначити позитивних змін. Пройдений етап був етапом художньої молодості поточний етап — етап впертого неухильного ідейного і формального зростання. Наведемо маленький приклад з творчості одного з молодих поетів «Л.Д.» В.Лагодзинского. Є в Лагодзинського такі характерні для його зросту вірші — «Темпи», (друкований в «Забої») і «За місто» (друкований в «Літ. Донбасі» № 3). Що характерно в цих віршах? В першому — схематизм, барабанщина, в другому вже емоційно-художній показ джерел сили й бадьорості нашої пролетарської молоді. Такі процеси можна простежити у творчості більшості донецьких поетів. Продовжити читання ‘Про донецьку поезію й завдання, поставлені нарадою комсомольських письменників Донбасу’

Діалог між Галичиною і Донбасом у період розпаду СРСР

С.Адамович

Посилення сепаратистських тенденцій в СРСР у кінці 80-х рр. ХХ ст., розгортання національно-визвольних процесів в Україні знайшли активне відображення на землях Галичини і Донбасу. Процеси демократизації і гласності призвели до виникнення в регіонах громадських і політичних організації, які не були підконтрольні партійно-державним органам та по-різному реагували на зміни, що відбувалися.

Національне відродження галичан і роль Донбасу в історії незалежної України отримали достатньо широке висвітлення в дослідженнях О.Бойка, Т.Болбата, Я.Грицака, В.Заблоцького, С.Кобути, Г.Куромая, І.Кононова, Н.Пашиної. Автор ставить завдання порівняти в статті сприйняття змін жителями Галичини і Донбасу в умовах здобуття Україною незалежності і проаналізувати процес налагодження діалогу між Сходом і Заходом України. Продовжити читання ‘Діалог між Галичиною і Донбасом у період розпаду СРСР’

Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області

Олекса Тихий

Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани.

М.Рильський

Донецька область займає територію, на якій кочували, зміняючи одні одних скити, сармати, авари, болгари, племена салтівської культури, печеніги, торки, половці, хозари, татаро-монголи.

В добу Київської Русі князі влаштовували походи на кочові племена, досягали берегів Дону та Азовського моря і вже в той час мали вплив на наші землі.

Після татаро-монгольської навали, февдального роздроблення та ослаблення Київської Русі територія Донецької области протягом кількох століть залишалась малозаселеною, була диким степом, де кочували різні орди, що входили до складу Кримського ханства. Войовничі кочовники на диких степах випасали худобу й часто через них заради грабежів та ясиру нападали на Україну, Польщу, Молдавію та Московську державу. Продовжити читання ‘Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області’

Національно-визвольна проблематика і соціялістичні організації

А.Чернецький

Новітні націолоґи добачують початок модерних національних рухів, а з цим і сьогоднішнє поняття нації, від французької революції. Такої думки є і Ганс Кон, один з найзамітніших теоретиків і знавців національної проблеми.[1]

Правда, і в старинних, і в середньовічнихчасах були народні рухи (бунти Спартака, селянська війна в Німеччині і т.п.) та ці рухи носили головно соціяльний зміст або релігійний характер. Треба ще зважити, що тоді держави, навіть національні, репрезентували головно династії пануючих та їх окруження і вони вели національну та державну політику. Вийнятком з того було українське повстання під проводом козацтва 1648 року.

Щойно французька революція покликала в Західній Европі народні маси до активного політичного життя. Зактивізування народніх мас до рішального чиника в суспільному, політичному і державному житті зробило з них повноцілого члена державної національної політики та сформувало їх з соціолоґічного поняття народу в новочасну націю, а впарі з цим зробило їх активним політичним чинником у міжнародньому житті. Продовжити читання ‘Національно-визвольна проблематика і соціялістичні організації’

До причин чергового розламу ОУН

В.Коваленко

І

Всередині середовища ОУН Бандери тертя відбувалося кілька літ. Раз-у-раз зарисовувалися глибокі, хоч здебільша притаєні, розколини й часто доходило до важких зрушень. На завваження посторонніх глядачів члени цього середовища намагалися або це заперечити або зменшити значіння того процесу, що вже тягнувся довго, від 30-тих років починаючи.

Минулого року, в місяці лютім, українська суспільність по цей бік залізної заслони таки прочитала в періодичній пресі, що в середовищі ОУН Бандери наступив розлам. Вийшло на верх це, що до того часу було для багатьох окутане таємницею. Продовжити читання ‘До причин чергового розламу ОУН’

Три рецензії з журналу «Вільна Україна» (1906)

Симон Петлюра

Побѣда кадетовъ и задачи рабочей партіи. — Н.Ленин. Книгоиздательство «Наша мысль». СПб. 1906 г. Ц. 30 к. Стр. 78. Брошюра тов. Леніна більш ніж потрібна для кожного, хто захотів би орієнтуватись в тій політичній сітуації, яка тепер запанувала у нас. Побіди «кадетів» на виборах запаморочили голови не лише їм, але і де якій частині соціаль-демократичних кругів. Процес зросту і пишного буяння конституційних іллюзій развивається з надзвичайним crescendo, відбираючи можливість об’єктивної оцінки у згаданих кругів сучасного моменту і тих перспектив, які ввижаються, як конечні, і необхідні, кожному об’єктивному спостерегачу. Докладному аналізу цього моменту і тих ріжних соціальних сил, що відограють в ньому роль, і присьвячена брошюра тов. Леніна. З властивою йому льогічностю і уміннєм розбирає автор докази як кадетів, так і правого крила російської соціаль-демократії (меньшевіків) за вибори в Державну думу і виводить на чисту воду всю їх безпідставність і мильність. Ми не будемо наводити тут цілої аргументації автора за бойкот виборів — вони досить відомі і розвивались не раз на сторінках як російської, так і української соціаль-демократичної преси. Звертаємо увагу на них лише тому, що в брошюрі їх зайвий раз сістематизовано і сконцентріровано. Продовжити читання ‘Три рецензії з журналу «Вільна Україна» (1906)’

Національна політика за десять років соціяльної революції

Георг Лапчинський

Червневі тези «Про підсумок українізації», що ухвалив торік Пленум ЦК КП(б)У, до кінця вичерпують питання про те, яку політику національну повинен провадити пролетаріят та його партія по всіх колишніх колоніях Російської імперії, а зокрема в нас, на Україні, яких методів треба вживати в цій справі та яких труднощів, проводячи цю політику, доводиться зазнавати і які перешкоди поборювати не лише з боку инших клас та груп, а навіть і в середині самого робітництва – з боку несвідомих його шарів або окремих товаришів, що підпали впливові класово-ворожої ідеології. Але навряд чи буде помилкою сказати, що багато ще перед нами зосталося роботи, щоб ідеї, в цих тезах зформуловані, твердо засіли в свідомості широких мас робітничих і всіх чисто комуністів, що на Україні працюють. Тут є ще широке поле й для наукового розроблення окремих питань, їх безліч намічено в цім надзвичайної ваги та змістовности документі й для великої популяризаторської праці. Не дурно-ж і резолюція останнього пленуму ЦК КП(б)У знов таки констатує, що «процес українізації є далекий ще до закінчення й вимагає безустанної уваги та волі його провести з боку партійних організацій та звертає особливу увагу на слабкий темп українізації партійного активу» (принаймні в промислових індустріяльних організаціях), і пропонує усім парторганізаціям підсилити роботу українізаторську, особливо в партії та в ЛКСМУ та висовувати українців на керівну роботу. І якщо для декого все те, що є в тезах, взагалі знайоме, передумане й відчуте, то вони ніколи не повинні забувати, що їхній політичний розвиток ішов у цій справі иншими шляхами, через деякі особливості й ненормальності політичної історії нашої країни. Першорядної ваги завданням є допомогти цим товаришам засвоїти й зрозуміти ту політичну лінію, яку накреслила й рішуче взялась проводити партія в національнім питанні. Ніколи ще не було, щоб наша партійна лінія не виправдила себе, а маси робітничі не побачили нарешті її правдивости й не пішли за нею. Так буде й зо всіма, хто поки-що не зовсім зрозумів нашу національну політику. Продовжити читання ‘Національна політика за десять років соціяльної революції’

Політика русифікації та асиміляції кримських татар

Айше Сеїтмуратова

Після захоплення Криму Росією в 1783 р. кримськотатарський народ пережив кілька величезних еміґраційних хвиль, в наслідок чого Крим мусіли покинути мільйони людей. Рятуючись від гніту царських чиновників, вони цілими селами залишали Крим. Ці еміґраційні хвилі змили з берегів Криму майже всю мислячу частину кримськотатарського народу. А ті, то залишилися, потрапили під кріпацьке гноблення, яке принесли до Криму колонізатори – царські чиновники.

Національне питання «інородців» у передреволюційній Росії розв’язували протягом усієї її історії завжди шляхом русифікації. А особливістю національного питання кримських татар є те, що політику русифікації щодо кримських татар проводили в найжорстокішій і найнещаднішій формі. Замірятися на їхню мову почали від дня захоплення Криму Росією 1783 р. У кримськотатарському самвидавному журналі Ємель читаємо: «Кримські     татари скіпетром російських царів утратили не лише свою національну державність і територіяльну цілісність. Ступивши на територію кримської держави, російські завойовники кинули у вогонь усі літературні пам’ятки народу, що зберігалися у бібліотеці Бахчисарайського палацу, однієї з найбагатших скарбниць світової культури свого часу». Продовжити читання ‘Політика русифікації та асиміляції кримських татар’

Україномовні українці в Південно-Східній Україні: динаміка чисельності (1989–2001 роки)

Володимир Скляр

Характерними ознаками радянської доби української історії були суттєві відмінності в етнічному складі та мовній структурі населення України. Насамперед це стосувалася процесів мовної асиміляції (зросійщення) в середовищі українців, особливо в містах східних та південних областей. Тому важливе значення набуває дослідження змін чисельності українців, які зберігали власну національну мову, з урахуванням територіальних відмінностей в умовах відновлення незалежності України. Найбільш повні результати для проведення такого дослідження дають статистичні матеріали переписів населення, зокрема 1989 та 2001 рр.[1] Міжпереписний період охоплює часи напередодні здобуття, коли розгорнулося українське національно-культурне відродження та в перше десятиліття незалежності України, коли з другої половини 90-х років цей процес свідомо був загальмований і українська мова фактично не набула декларованого статусу державної, а мовна асиміляція українства — зросійщення не лише не зупинилася, але розгорнулася ще більше, особливо у містах Півдня та Сходу. Продовжити читання ‘Україномовні українці в Південно-Східній Україні: динаміка чисельності (1989–2001 роки)’

Шахтарська субкультура в контексті урбанізаційних процесів на Донеччині*

Леся Гасиджак

Кам’яновугільна промисловість Донбасу почала свою історію з дрібного, переважно селянського, промислу. Про поклади вугілля в надрах землі місцеві жителі знали задовго до того, як у 1721 р. рудознавець Г.Г.Капустін відкрив значні запаси вугілля у районі Бахмута (Артемівська). Промисловий видобуток почав розвиватися лише наприкінці XVIII ст., у 1820-х рр. російський уряд розгорнув активну діяльність у пошуках вугільних родовищ на півдні імперії. У 1826 р. було видано закон про попудний платіжний акциз – видобування вугілля ставало оброчною статтею. Проте згодом, через різке скорочення вуглевидобутку, цей порядок було скасовано і в 1829 р. видано закон, що дозволяв вільну розробку вугільних пластів. У 1837 р. вугілля видобували в 13 місцях сучасної Донецької області, у селянських та приватних поміщицьких копальнях. А в 60-х рр. XIX ст. на цій території закладаються перші шахти, власниками яких були іноземці. Першою, в 1867 році, була шахта «Горлівська» (пізніше – «Кочегарка») [1]. Приблизно з цього періоду й бере свій початок процес формування шахтарства – особливої соціальної та професійної групи.

Що ж стосується дослідження шахтарства, то воно частково знайшло висвітлення в літературі. Ще в 20–30-і рр. XX ст. на Донбасі працювали етнографи і фольклористи з ВУАН, які залишили по собі багату, до кінця не вивчену, наукову спадщину [2]. У повоєнний період в радянській історичній науці це була одна з найпопулярніших тем досліджень, як в контексті становлення та відбудови цього регіону [3], так і з позиції порівняльної ілюстрації зростання рівня побуту і культури шахтарів, робітників промислових підприємств у дореволюційний та радянський періоди [4]. Щоправда, треба зазначити, що деякі з цих праць мають більше популістський, пропагандистський характер, ніж науковий. Продовжити читання ‘Шахтарська субкультура в контексті урбанізаційних процесів на Донеччині*’

Ремесла і фабрики на Україні

Сергій Подолинський

І

ПОЧАТОК ПРАЦІ І ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ

Відкіля почалася праця? Це питання дуже цікаве, особливо для тих людей, котрі працюють і, як то звичайно буває з робітниками, працюють багато, навіть через силу. Чи була коли така пора на світі, щоб люди жили не працювавши? Чи можуть коли знов такі часи настати? На це мусимо відказати: «Ні, мабуть, таких часів ніколи не було, щоб люди обходились конче без праці, і не повинно бути, щоб колись такий час настав. Але в різні часи люди працювали не так, як тепер, іноді легше, але часто й тяжче, і ми можемо мати певну надію, що на дальші часи людського життя можна буде впорядкувати працю кориснішим способом для більшої частини людей, ніж тепер. В оцій нашій книжці ми і хочемо трохи поговорити про те, як у давніші часи була впорядкована праця, як вона тепер ведеться і які найпотрібніші були б зміни в цьому порядку. У нашій розмові ми найбільше торкатимемося життя і долі працюючих людей на Україні, а між ними ремісників і робітників на заводах та фабриках, бо про хліборобів маємо думку поговорити окремо в іншому місці. Продовжити читання ‘Ремесла і фабрики на Україні’

Мирослав Ірчан

Олекса Гай-Головко

Мирослав Ірчан (справжнє прізвище Андрій Бабюк) мав великі потенціяльні можливості стати в ряди з найвидатнішими англомовними канадськими й американськими письменниками й у ділянці мистецької літератури піднести на певну височінь українське ім’я в Новому Світі. Про це вказували його письменницький розмах, різноманітність жанрів, мистецькі засоби, стиль і мова. І цього, безперечно, він домігся б, коли б належав собі, своїм ідеям і переконанням, своїм думкам, а особливо своєму сумлінню, як це й є з видатними письменниками. Але Ірчан у розквіті своїх творчих сил пішов іншою дорогою. Він підпорядкував свої ідеї, переконання й думки, а також своє сумління комуністичній монопартійній доктрині (якщо так можна назвати її), тобто — став виразником не прагнень українського народу, а купки одержимих чужих і своїх людей, купки з тоталітарними й деструктивними ідеями й таким чином перестав бути собою. Становище партійного письменника довело його до духовної і творчої катастрофи, а пізніше він за свою кошмарну помилку поплатився головою з рук тих, що знеособили його й забрали в нього найцінніші властивості з арсеналу не тільки письменницької, але й людської гідности. Продовжити читання ‘Мирослав Ірчан’

З нагоди нашої літературної дискусії

Володимир Юринець

„Щоб оцінити як слід весь цей філософський шум, що визиває навіть у грудях поважного німецького бюргера благодатне почуття національної гордости, щоб показати наглядно дрібничковість, місцеву обмеженість усього цього молодо-гегеліянського руху, а особливо трагікомічний контраст між реальними подвигами цих героїв і ілюзіями відносно цих подвигів, – необхідно поглянути на це все видовище із становища,що знаходиться поза Германією”.

Маркс – Енгельс. („Феєрбах”. Архів інституту Маркса й Енгельса, т. І, стор. 212).

Мимохіть виринають у пам’яті ці гіркі і їдкі слова Маркса, коли почнеш читати гори полемічних статтів, памфлетів, критичних розвідок, що торкаються стану та судьб української літератури. Якась новітня гігантомахія, тільки з тою ріжницею, що наші гіганти вимахують дерев’яними шаблями та одягнені в паперові панцирі. Продовжити читання ‘З нагоди нашої літературної дискусії’

Українізаційні справи в Північно-Кавказькому краї

Іван Шаля

І.

„З’їзд рекомендує членам партії як практичні заходи добитися того, щоб… с) були видані спеціяльні закони, що забезпечують вживання рідної мови в усіх державних органах і в усіх установах, які обслуговують місцеве національне населення й національні меншості, — закони, що переслідують і карають з усією революційною суворістю всіх порушників національних прав і особливо прав національних меншостей” [З резолюції XII З’їзду партії на доповідь т. Сталіна].

Українське громадянство, бачачи, яким швидким темпом на Україні розгортається переведення в життя радянської національної політики і як Україна з найгіршого закутка колишньої «великої тюрми народів» стає краєм, де всі народи, що об’єднані навіть у невеликих поселеннях, починають жити своїм національно-культурним життям, — давно вже зацікавилося тим, як стоїть справа з розвязанням національного питання в місцевостях, що здебільшого заселені українцями, а входять до складу РСФСР чи инших республік. Продовжити читання ‘Українізаційні справи в Північно-Кавказькому краї’

Творчість індивідуума і колектив

Юрій Іванів-Меженко

І

Не можна сказати з певністю, що в сучасний мент перероблення індивідуального світогляду, зокрема, і світогляду суспільства, взагалі, можуть бути визнані хоч будь-які безсумнівні істини.

Натовп, що руйнує старе й намагається утворити нові цінності, більш вартісні, з його кута зору, не хоче визнавати старих, нібито доказаних аксіом, на яких будувалась психологія творчости минулого, мабуть, і вузько клясового (як то допіру звикли звати), але всетаки прекрасного, особливо зараз, підчас болючого страждання від руїни і майже абсолютного знищення здобутків так званої «буржуазної культури». Творчі сили, що в сьогоднішній час повинні творити щось нове, ще нечуване і ніким не передбачене ще вчора, не встигли дійти до стями від того нападу на всі традиції й звички, на яких зараз наліплено етикетки з плямуючим написом — «негідно народові», не можуть стати на ґрунт міцними ногами, не можуть знайти того, що зветься «внутрішнє самовиправдання творчости». І чи можна докоряти мистцеві в тому, що сьогоднішній рух, зруйнувавши його світогляд, покинув його на голому місці й поставив такі тяжкі вимоги що до творчости, що тільки великим напруженням усіх своїх активних сил особа може в деякій мірі подолати поставлені завдання. Трагедія сучасного поета, трагедія мистця — це трагедія тієї культури, що надто дорого цінувала сама себе і яку дуже низько поцінував власний народ. Народ, який став критиком і цінувателем, не пізнав себе в тому мистецтві, котре про нього стільки балакало й плело стільки нісенітниць, що він рішуче його зрікся і не тільки просто одмежувався від нього, а навіть з легким серцем сплюндрував, і треба визнати, що, плюндруючи, доходив до блюзнірства. Продовжити читання ‘Творчість індивідуума і колектив’

Шляхи розвитку сучасної літератури. Диспут

ПЕРЕДНЄ СЛОВО.

24-го травня 1925 р., у великій залі Всенародньої Бібліотеки України, Культкомісія Місцком’у Української Академії Наук урядила диспут на тему, що її означено на титульній сторінці цієї брошури. Ідея такого диспуту вже давно реально з’являлася активним київським літераторам, але перша стаття Мик.Хвильового — «Про сатану в бочці або про графоманів, спекулянтів та инших «просвітян» («Культура і Побут», ч. 17) — тільки дала до цього диспуту живий і натуральний привід. Статтю цю появив надто популярний письменник, надто актуальні питання літературного життя вона порушує, щоб можна було її обійти зневагою чи мовчанням.

І це, мабуть, чудово розумів той «загал», що не раз-у-раз може постигнути за скороминущою хвилею: на диспуті зібралося не менше, як 800 душ найрізноманітнішої авдиторії, де серед моря вузівської та червоноармійської молоди контрастувала сивина старшого українського інтелігента та видавалася знайома постать популярного письменника. На диспут було запрошено представників усіх літературно-громадських організацій м.Київа: «Гарт», «Жовтень», «Ланка», «Плуг», а, крім того, персонально мали виступити окремі відомі літератори, що перебувають поза організаціями. І що диспут пройшов надзвичайно жваво, з піднесенням і «аншлагом», то це й виявляла авдиторія рясними оплесками. Продовжити читання ‘Шляхи розвитку сучасної літератури. Диспут’


Червень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти