Posts Tagged 'УКП'

„Дружнє“ листування

Отвертий лист до так званої „Української Комуністичної Партії“ (незалежників).

Шановні громадяне!

З недавнього часу ви вживаєте заходів, щоб радянська влада визнала ваше легальне істнування, ви оголошу¬йте себе „радянською партією” й закликаєте комуністів-большевиків забути минулі суперечки і непорозуміння. Політична школа, яку ми пройшли, [вчить] рахуватися виключно з фактами. А факти говорять, що торік ви зі зброєю в руках допомагали Петлюрі і Денікіну скинути на Вкраїні радянську владу.

Отжеж, ми поставимо вам ясні питання, і відповіді від вас будемо чекати не на словах, а на фактах. Ми питаємо вас:

1) Чи відкидаєте ви раз назавжди в вашій зовнішній політиці вашу бувшу орієнтацію на капіталістичні уряди Антанти, а в вашій внутрішній політиці — орієнтацію на шовіністичні елементи міщанства і куркульські елементи села?

2) Чи плямуєте ви не тілько як політичну помилку, але як злочинство проти революції ваші торічні повстання проти діктатури пролетаріату, які привели до перемоги Денікіна і Петлюри і коштували робітникам і селянам України моря дарма пролитої крови? Продовжити читання ‘„Дружнє“ листування’

Advertisements

III Інтернаціонал і колоніяльна проблема

Андрій Річицький

На 15 липня у Москві скликається другий комуністичний конгрес. На порядку дня в числі инших поставлено „національне і колоніяльне питання”.

Це питання в соціяльній революції відограє надзвичайну ролю, з розвязки його можно сказати почнеться світова соціяльна революція пролетаріяту, — це питання варте того, щоб міжнародне робітниче товариство — III Комуністичний Інтернаціонал віддав йому належну увагу.

Великим тягарем лежить на европейському пролетаріятові колоніяльна політика імперіялізму, гніт і поневолення купкою імперіялістичних держав всіх народів світу. І в кращі моменти своєї клясової боротьби пролетаріят цих держав-хижаків піднімав свій голос протесту проти колоніяльної політики.

Та в часи найбільшого розцвіту фінансового капіталу, імперіялізму і грабіжництва народів пролетаріят пануючих над світом держав в особах своїх вождів упав до стану підголоска імперіялістичної буржуазії, його теоретики почали виправдувати імперіялізм і колоніяльну політику, або латати її „мирним” „демократичним” шматтям, як це робить Каутський. Продовжити читання ‘III Інтернаціонал і колоніяльна проблема’

Революція в небезпеці! (лист зак. ґрупи У.К.П. до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки)

Закордонна ґрупа Української Комуністичної Партії

Шановні Товариші!

Революція в Росії і на Україні стоїть перед великою небезпекою. А наскільки ця революція є частиною революції всесвітньої, остільки ця небезпека загрожує й усьому визвольному рухові світового пролєтаріяту. Через те кожний, хто приняв ідею соціялістичної всесеітньої революції в свій світогляд і свою акцію, хто щиро, гаряче й дієво зацікавлений в перемозі експлуатованих кляс над клясами визискувачів, той тим самим приняв на себе й відповідальність за кожний рух революції, за ті чи инчі жертви, за успіхи й поразки її.

І тому обовязком кожного революціонера є свідоме, уважне й обдумане відношення до всіх засобів і методів боротьби за спільну справу визволення всіх поневолених. Революція на Сході Европи не є справою тільки Росії та руських, а тому відповідальність за неї мусять нести всі революціонери.

На цій же підставі й Закордонна Ґрупа Української Комуністичної Партії вважає за свій обовязок і право звернути увагу европейських і американських товаришів на ту небезпеку, яка зараз дуже загрожує революції в Росії і на Україні. /3/ Продовжити читання ‘Революція в небезпеці! (лист зак. ґрупи У.К.П. до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки)’

Повернувся назавжди. Лапчинський Георгій Федорович

Л.І.Євселевський, О.П.Юренко

Георгій Федорович Лапчинський народився 20 квітня 1887 р. в Петербурзі в сім’ї військового лікаря. Член першого Радянського уряду України – Народного Секретаріату та ВУЦВК. перших трьох скликань. Заарештований у 1935 р. по звинуваченню у належності до “Української військової організації”. 8 вересня 1937 р. засуджений до розстрілу. Реабілітований 29 червня 1956 р.

Перемога Лютневої буржуазно-демократичної революції стала важливою віхою у розвитку революційної боротьби трудящих. Хвиля революційного піднесення докотилася і до Кременчука. Ніякі запобіжні заходи місцевої влади не змогли зупинити наростаючий революційний порив. Зранку 4 березня застрайкували всі підприємства Кременчука, відбулися багатолюдні мітинги та демонстрації. Спеціально організовані робітничі групи обеззброювали жандармів, відправляли їх у в’язницю. Увечері 4 березня місцеві органи самодержавства припинили практично своє існування.

На заводах і фабриках, у гарнізоні Кременчука 4-6 березня проходили вибори представників до Ради робітничих та солдатських депутатів. Головою виконкому міської Ради було обрано більшовика Георгія Лапчинського.

Георгій Федорович Лапчинський народився 20 квітня 1887 р. поблизу Петербурга в родині військового лікаря. Батько помер, коли хлопцю ледь виповнилось чотири роки. Вихованням сина опікувалась мати – випускниця петербурзьких педагогічних курсів. Продовжити читання ‘Повернувся назавжди. Лапчинський Георгій Федорович’

Од демократії до комунізму

Андрій Річицький

I.
«Банкротцтво» соціялізму.

«Соціялізм збанкротував» — під таким знаком почалася імперіялістічна війна в 1914 році. Про це банкроцтво протрубила вся буржуазна пресса й література, одночасно вихваляючи розум і патріотичне почуття робітничої кляси, яка через своїх офіціяльних представників по обох боках лінії фронту заявляла про «війну до перемоги», — вихвалюючи Burgfrieden (громадянський мир), що запанував майже по всіх країнах — Европи в ім’я священих національних інтересів. Це було дійсне банкроцтво, але не соціялізму взагалі, а банкроцтво соціяль-демократичних і соціялістичних партій, тих партій, які на протязі десятків літ вели за собою робітниці маси і репрезентували ідею соціялізму. 4 серпня 1914 року, коли німецька соціяль-демократія в своїй більшости голусувала в рейхстазі (німецькому парляменті) за військові кредити, виявила всю ту кризу, яку переживав соціялістичний рух і яка має тісний звязок з тим нечуваним розвитком капиталістичного господарства, котрим позначилися десятиліття в Европі. 4 серпня соціялістичному рухові нанесено серйозне пораження. Цим актом німецька соціяль-демократія свідомо передавала долю німецького народу й пролєтаріяту в руки кайзера Вільгельма, його юнкерскої зграї та імперіялістичної буржуазії. Вотум 4 серпня був лише яскравим покажчиком того занепаду соціялістічного руху, що виявлявся по всіх воюючих країнах вступом соціялістїв у буржуазні уряди, припиненням з боку пролєтаріяту клясової боротьби і патріотично-войовничим настроєм в рядах робитництва й соціялістичного громадянства. Продовжити читання ‘Од демократії до комунізму’

Український націонал-більшовизм

Ґеорґ Лукач

Закордонна ґрупа Української Комуністичної партії у відкритому листі[1] звернулась до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки по допомогу «пригнобленій» Україні. Лист містить небагато нового: цей стогін лунає в усіх публікаціях антибільшовицької ліґи від октябристів до меншовиків байдуже, виходить він з джерела  буржуазного чи соціял-демократичного. В цій новій старій контрреволюційній заквасці звертає на себе увагу тільки те, що вона може спричинити ліквідацію більшовизму всередині III Інтернаціоналу. Відкритий лист роз’яснює: «В імя інтересів всесвітньої революції, в ім’я успіху комуністичного руху треба взяти під інтернаціональний контроль  російську революції».(стор. 61)[2] Але цей керівний орґан має крім всього иншого будуватися як нинішній Комуністичний Інтернаціонал. Він вимагатиме «включення в його всякої орґанізації й партії, яка визнає принціпи його й умови вступ».(стор. 66) Тобто всіх центристів, опортуністів, дрібних буржуа та націоналістів, що вони під впливом революційної хвилі (чи з инших поточно-політичних причин) бажають вступити до III Інтернаціоналу, не розуміючи при цьому суті комунізму, а тоді вже влагоджувати справи по-їхньому стане за норму. Так редакційний колектив цієї брошури заявляє — і цю заяву поділяє Українська Комуністична партія в цілому — що він стоїть  на позиціях III Інтернаціоналу, а сам кожним своїм словом — зі справжньою міщанської відразою — відвертається від ідей революційного централізму. Продовжити читання ‘Український націонал-більшовизм’

Преса укапістів за часів Директорії

Олександр Мукомела

У не­три­ва­лий пе­рі­од пра­в­лін­ня Ди­ре­к­то­рії ста­в­ся ве­ли­кий роз­кол про­ві­д­них укра­їн­сь­ких по­лі­тич­них пар­тій. Спри­чи­ни­ло роз­кол пи­тан­ня про фор­му вла­ди. По­мір­ко­ва­ні со­ці­а­лі­с­ти від­сто­ю­ва­ли па­р­ла­мент­сь­ку де­мо­к­ра­тію, лі­ві ра­ди­ка­ли ви­ма­га­ли, за­по­зи­чи­в­ши у ро­сій­сь­ких со­ці­а­лі­с­тів (біль­шо­ви­ків), ство­ри­ти укра­їн­сь­кий ва­рі­ант си­с­те­ми Рад. Роз­пал дис­ку­сії з цьо­го при­во­ду до­сяг апо­гею на VІ кон­гре­су УСДРП (9-12 сі­ч­ня 1919 р.). Лі­ва фрак­ція за­ли­ши­ла зі­бран­ня, ви­рі­ши­в­ши ство­ри­ти окре­му пар­тію так зва­них не­за­ле­ж­ни­ків.

Ство­ре­ний для ці­єї ме­ти Ор­га­ні­за­цій­ний Ко­мі­тет фра­к­ції не­за­ле­ж­ни­ків УСДРП у Ки­є­ві по­чав ви­да­ва­ти свій дру­ко­ва­ний ор­ган — га­зе­ту “Чер­во­ний пра­пор”. Це бу­ло но­ве в по­лі­тич­ній па­лі­т­рі то­ді­ш­ньої Укра­ї­ни ви­дан­ня, яке по-­сво­є­му ро­зу­мі­ло і тра­к­ту­ва­ло со­ці­а­лі­с­ти­ч­ні ідеї, при­ла­ш­то­ву­ю­чи їх до на­ці­о­наль­но­го грун­ту. Продовжити читання ‘Преса укапістів за часів Директорії’


Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти