Posts Tagged 'УКП'

„Дружнє“ листування

Отвертий лист до так званої „Української Комуністичної Партії“ (незалежників).

Шановні громадяне!

З недавнього часу ви вживаєте заходів, щоб радянська влада визнала ваше легальне істнування, ви оголошу¬йте себе „радянською партією” й закликаєте комуністів-большевиків забути минулі суперечки і непорозуміння. Політична школа, яку ми пройшли, [вчить] рахуватися виключно з фактами. А факти говорять, що торік ви зі зброєю в руках допомагали Петлюрі і Денікіну скинути на Вкраїні радянську владу.

Отжеж, ми поставимо вам ясні питання, і відповіді від вас будемо чекати не на словах, а на фактах. Ми питаємо вас:

1) Чи відкидаєте ви раз назавжди в вашій зовнішній політиці вашу бувшу орієнтацію на капіталістичні уряди Антанти, а в вашій внутрішній політиці — орієнтацію на шовіністичні елементи міщанства і куркульські елементи села?

2) Чи плямуєте ви не тілько як політичну помилку, але як злочинство проти революції ваші торічні повстання проти діктатури пролетаріату, які привели до перемоги Денікіна і Петлюри і коштували робітникам і селянам України моря дарма пролитої крови? Продовжити читання ‘„Дружнє“ листування’

III Інтернаціонал і колоніяльна проблема

Андрій Річицький

На 15 липня у Москві скликається другий комуністичний конгрес. На порядку дня в числі инших поставлено „національне і колоніяльне питання”.

Це питання в соціяльній революції відограє надзвичайну ролю, з розвязки його можно сказати почнеться світова соціяльна революція пролетаріяту, — це питання варте того, щоб міжнародне робітниче товариство — III Комуністичний Інтернаціонал віддав йому належну увагу.

Великим тягарем лежить на европейському пролетаріятові колоніяльна політика імперіялізму, гніт і поневолення купкою імперіялістичних держав всіх народів світу. І в кращі моменти своєї клясової боротьби пролетаріят цих держав-хижаків піднімав свій голос протесту проти колоніяльної політики.

Та в часи найбільшого розцвіту фінансового капіталу, імперіялізму і грабіжництва народів пролетаріят пануючих над світом держав в особах своїх вождів упав до стану підголоска імперіялістичної буржуазії, його теоретики почали виправдувати імперіялізм і колоніяльну політику, або латати її „мирним” „демократичним” шматтям, як це робить Каутський. Продовжити читання ‘III Інтернаціонал і колоніяльна проблема’

Революція в небезпеці! (лист зак. ґрупи У.К.П. до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки)

Закордонна ґрупа Української Комуністичної Партії

Шановні Товариші!

Революція в Росії і на Україні стоїть перед великою небезпекою. А наскільки ця революція є частиною революції всесвітньої, остільки ця небезпека загрожує й усьому визвольному рухові світового пролєтаріяту. Через те кожний, хто приняв ідею соціялістичної всесеітньої революції в свій світогляд і свою акцію, хто щиро, гаряче й дієво зацікавлений в перемозі експлуатованих кляс над клясами визискувачів, той тим самим приняв на себе й відповідальність за кожний рух революції, за ті чи инчі жертви, за успіхи й поразки її.

І тому обовязком кожного революціонера є свідоме, уважне й обдумане відношення до всіх засобів і методів боротьби за спільну справу визволення всіх поневолених. Революція на Сході Европи не є справою тільки Росії та руських, а тому відповідальність за неї мусять нести всі революціонери.

На цій же підставі й Закордонна Ґрупа Української Комуністичної Партії вважає за свій обовязок і право звернути увагу европейських і американських товаришів на ту небезпеку, яка зараз дуже загрожує революції в Росії і на Україні. /3/ Продовжити читання ‘Революція в небезпеці! (лист зак. ґрупи У.К.П. до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки)’

Повернувся назавжди. Лапчинський Георгій Федорович

Л.І.Євселевський, О.П.Юренко

Георгій Федорович Лапчинський народився 20 квітня 1887 р. в Петербурзі в сім’ї військового лікаря. Член першого Радянського уряду України – Народного Секретаріату та ВУЦВК. перших трьох скликань. Заарештований у 1935 р. по звинуваченню у належності до “Української військової організації”. 8 вересня 1937 р. засуджений до розстрілу. Реабілітований 29 червня 1956 р.

Перемога Лютневої буржуазно-демократичної революції стала важливою віхою у розвитку революційної боротьби трудящих. Хвиля революційного піднесення докотилася і до Кременчука. Ніякі запобіжні заходи місцевої влади не змогли зупинити наростаючий революційний порив. Зранку 4 березня застрайкували всі підприємства Кременчука, відбулися багатолюдні мітинги та демонстрації. Спеціально організовані робітничі групи обеззброювали жандармів, відправляли їх у в’язницю. Увечері 4 березня місцеві органи самодержавства припинили практично своє існування.

На заводах і фабриках, у гарнізоні Кременчука 4-6 березня проходили вибори представників до Ради робітничих та солдатських депутатів. Головою виконкому міської Ради було обрано більшовика Георгія Лапчинського.

Георгій Федорович Лапчинський народився 20 квітня 1887 р. поблизу Петербурга в родині військового лікаря. Батько помер, коли хлопцю ледь виповнилось чотири роки. Вихованням сина опікувалась мати – випускниця петербурзьких педагогічних курсів. Продовжити читання ‘Повернувся назавжди. Лапчинський Георгій Федорович’

Од демократії до комунізму

Андрій Річицький

I.
«Банкротцтво» соціялізму.

«Соціялізм збанкротував» — під таким знаком почалася імперіялістічна війна в 1914 році. Про це банкроцтво протрубила вся буржуазна пресса й література, одночасно вихваляючи розум і патріотичне почуття робітничої кляси, яка через своїх офіціяльних представників по обох боках лінії фронту заявляла про «війну до перемоги», — вихвалюючи Burgfrieden (громадянський мир), що запанував майже по всіх країнах — Европи в ім’я священих національних інтересів. Це було дійсне банкроцтво, але не соціялізму взагалі, а банкроцтво соціяль-демократичних і соціялістичних партій, тих партій, які на протязі десятків літ вели за собою робітниці маси і репрезентували ідею соціялізму. 4 серпня 1914 року, коли німецька соціяль-демократія в своїй більшости голусувала в рейхстазі (німецькому парляменті) за військові кредити, виявила всю ту кризу, яку переживав соціялістичний рух і яка має тісний звязок з тим нечуваним розвитком капиталістичного господарства, котрим позначилися десятиліття в Европі. 4 серпня соціялістичному рухові нанесено серйозне пораження. Цим актом німецька соціяль-демократія свідомо передавала долю німецького народу й пролєтаріяту в руки кайзера Вільгельма, його юнкерскої зграї та імперіялістичної буржуазії. Вотум 4 серпня був лише яскравим покажчиком того занепаду соціялістічного руху, що виявлявся по всіх воюючих країнах вступом соціялістїв у буржуазні уряди, припиненням з боку пролєтаріяту клясової боротьби і патріотично-войовничим настроєм в рядах робитництва й соціялістичного громадянства. Продовжити читання ‘Од демократії до комунізму’

Український націонал-більшовизм

Ґеорґ Лукач

Закордонна ґрупа Української Комуністичної партії у відкритому листі[1] звернулась до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки по допомогу «пригнобленій» Україні. Лист містить небагато нового: цей стогін лунає в усіх публікаціях антибільшовицької ліґи від октябристів до меншовиків байдуже, виходить він з джерела  буржуазного чи соціял-демократичного. В цій новій старій контрреволюційній заквасці звертає на себе увагу тільки те, що вона може спричинити ліквідацію більшовизму всередині III Інтернаціоналу. Відкритий лист роз’яснює: «В імя інтересів всесвітньої революції, в ім’я успіху комуністичного руху треба взяти під інтернаціональний контроль  російську революції».(стор. 61)[2] Але цей керівний орґан має крім всього иншого будуватися як нинішній Комуністичний Інтернаціонал. Він вимагатиме «включення в його всякої орґанізації й партії, яка визнає принціпи його й умови вступ».(стор. 66) Тобто всіх центристів, опортуністів, дрібних буржуа та націоналістів, що вони під впливом революційної хвилі (чи з инших поточно-політичних причин) бажають вступити до III Інтернаціоналу, не розуміючи при цьому суті комунізму, а тоді вже влагоджувати справи по-їхньому стане за норму. Так редакційний колектив цієї брошури заявляє — і цю заяву поділяє Українська Комуністична партія в цілому — що він стоїть  на позиціях III Інтернаціоналу, а сам кожним своїм словом — зі справжньою міщанської відразою — відвертається від ідей революційного централізму. Продовжити читання ‘Український націонал-більшовизм’

Преса укапістів за часів Директорії

Олександр Мукомела

У не­три­ва­лий пе­рі­од пра­в­лін­ня Ди­ре­к­то­рії ста­в­ся ве­ли­кий роз­кол про­ві­д­них укра­їн­сь­ких по­лі­тич­них пар­тій. Спри­чи­ни­ло роз­кол пи­тан­ня про фор­му вла­ди. По­мір­ко­ва­ні со­ці­а­лі­с­ти від­сто­ю­ва­ли па­р­ла­мент­сь­ку де­мо­к­ра­тію, лі­ві ра­ди­ка­ли ви­ма­га­ли, за­по­зи­чи­в­ши у ро­сій­сь­ких со­ці­а­лі­с­тів (біль­шо­ви­ків), ство­ри­ти укра­їн­сь­кий ва­рі­ант си­с­те­ми Рад. Роз­пал дис­ку­сії з цьо­го при­во­ду до­сяг апо­гею на VІ кон­гре­су УСДРП (9-12 сі­ч­ня 1919 р.). Лі­ва фрак­ція за­ли­ши­ла зі­бран­ня, ви­рі­ши­в­ши ство­ри­ти окре­му пар­тію так зва­них не­за­ле­ж­ни­ків.

Ство­ре­ний для ці­єї ме­ти Ор­га­ні­за­цій­ний Ко­мі­тет фра­к­ції не­за­ле­ж­ни­ків УСДРП у Ки­є­ві по­чав ви­да­ва­ти свій дру­ко­ва­ний ор­ган — га­зе­ту “Чер­во­ний пра­пор”. Це бу­ло но­ве в по­лі­тич­ній па­лі­т­рі то­ді­ш­ньої Укра­ї­ни ви­дан­ня, яке по-­сво­є­му ро­зу­мі­ло і тра­к­ту­ва­ло со­ці­а­лі­с­ти­ч­ні ідеї, при­ла­ш­то­ву­ю­чи їх до на­ці­о­наль­но­го грун­ту. Продовжити читання ‘Преса укапістів за часів Директорії’

Програма Української Комуністичної Партії

(Ухвалена Першим Установчим З’їздом У.К.П. 22-25 січня 1920 року.)

–––

По всьому світу йде глибока кріза капіталізму, його гибель, іде й ширшає всесвітня пролєтарська комуністична революція.

Про це свідчить світова війна, що заподіяла глибокий економічний розстрій по всіх державах світу; далі виявила це жовтнева революція в Росії, що передала владу пролєтаріятові, який встановив свою диктатуру й, спіраючися на півпролєтарів – незаможне селянство – став перебудовувати суспільство в напрямі комуністичнім. Свідчать про це й анальоґічні спроби комуністичного будівництва на Україні, також диктатура пролєтаріяту й відповідна тому робота  в Угорщині, революція в Німеччині.

І зріст революційного пролєтарського руху по всіх країнах високого капіталістичного розвою виявляє той же напрям боротьби за встановлення диктатури пролєтаріяту й за перехід утворених всюду в процесі революційного руху клясових пролєтарських орґанів – рад – в орґани державної влади, себ-то за комуністичну революцію. Цю революцію переводить створена самим капіталізмом кляса – пролєтаріят, – висуваючи на чоло по банкроцтві угодової політики соціялістичних партій, єдиним свідомим виразником свого клясового руху і єдиним керманичем в боротьбі – Міжнародню Комуністичну Партію.

В своїй роботі і керуванні боротьбою стоїть Комуністична Партія на ґрунті того розуміння всього процесу розвою людського суспльства і початого переходу від ладу капіталістичного до ладу комуністичного, як його дано наукою Маркса, – історичним (або діялєктичним) матеріялізмом. Продовжити читання ‘Програма Української Комуністичної Партії’

Ліві партії в Україні та їх вплив на політику 1920-х років (уривок)

uprising1Тарас Гунчак

У попередніх нарисах ішлося про політику українських самостійницьких партій, які стояли на засадах демократії. Тепер придивімося до того, що робили ліві партії, котрі займали самостійницькі, хоч і радянські, позиції. Найважливішу роль серед них відігравала КП(б)У, але аж ніяк не через підтримку українських мас. За своїм персональним складом і політичними засадами ця партія мала дуже небагато спільного з національним революційним рухом і була знаряддям правлячого центру — Російської комуністичної партії (більшовиків).

Нагадаємо, що як самостійна партія К1І(б)У проіснувала лише від квітня 1918 р., тобто від Таганрозької конференції, до липня, коли була прийнята резолюція про підпорядкування її РКП(б). Це підтвердив III з’їзд КП(б)У, який відбувся на початку березня 1919 р. в Харкові. На з’їзді представник РКП(б) Свердлов вимагав ліквідації обласних комітетів КП(б)У і проголосив її саму обласною організацією РКП(б), хоч і зі своїм власним Центральним комітетом. Продовжити читання ‘Ліві партії в Україні та їх вплив на політику 1920-х років (уривок)’

Георгій Лапчинський, лідер “групи федералістів” у КП(б)У

В. Харченко

У грудні 1926 р. “Летопись революции” — журнал Комісії з історії КП(б)У і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У опублікував спогади Г.Лапчинського про проведену наприкінці листопада 1919 р. в Гомелі нараду більшовиків не окупованих денікінцями регіонів України. Пояснюючи, що спонукало його взятися за перо, автор статті зазначив: “…Історія скликання цієї наради, хід її і наслідки становлять безперечний інтерес для історії партії і революції на Україні”. Редакція журналу, погодившися з Лапчинським, що “Гомельська нарада … повинна зайняти своє місце в політичній історії КП(б)У”, уточнила: “головним чином тому, що на ній укапістським настроям у рядах нашої партії було завдано рішучого удару”.

Означення “укапістський” походить, як відомо, від абревіатури УКП (Українська комуністична партія, що існувала в 1920 — 1925 рр. паралельно з Комуністичною партією (більшовиків) України, становлячи відносно неї легальну опозицію). Суть укапізму — одного з різновидів т.зв. українського націонал-комунізму “Комуніст України” докладно висвітлив у першому номері за 2000 р., передрукувавши з журналу “Більшовик” за 1925 р. статті визначного діяча КП(б)У М.Скрипника “Об укапизме” і лідера УКП А.Річицького “До єдиної партії”. Продовжити читання ‘Георгій Лапчинський, лідер “групи федералістів” у КП(б)У’

Чи має комуніст Вітчизну? Українська відповідь

196-5-1Володимир Свербигуз

“День”, Київ. №196, 27 жовтня 2001.

Трагічна доля провідників українського націонал–комунізму… На цю тему написано вже чимало; але досі аж ніяк не тільки архівних дослідників, але й активних політиків хвилює питання: якою мірою можна поєднати щирі комуністичні переконання та відданість Україні, її інтересам? Так, вони вірили, чи хотіли вірити в «світле майбутнє», борсалися між комунізмом і патріотизмом, поки Кремль «залізною рукою» не зламав їхні, загалом ідеалістичні потуги вщент. Враховуючи той вплив, що його має у нашому суспільстві Компартія України, поставлене питання здається зовсім не риторичним. Чи мають право сучасні комуністи або інші рухи, що вважають себе лівими, називатися продовжувачами справи націонал-комуністів? На це, та багато інших запитань можна отримати відповідь у матеріалі В.Свербигуза, що розглядає маловідомі аспекти історичного шляху цього своєрідного, суто українського політичного напрямку, пов’язаного з іменами Миколи Скрипника, Олександра Шумського, Миколи Хвильового. Стиль та орфографію архівних документів збережено. Продовжити читання ‘Чи має комуніст Вітчизну? Українська відповідь’

Фатальний бренд

417px-shumskyЮрій Шаповал

Щоб пояснити, що таке «фатальний бренд» (а це назва «боротьбисти»), стартуємо двома цитатами.

Перша: «Боротьбисти — українська дрібнобуржуазна націоналістична партія, яка відображала класові інтереси сільської буржуазії, насамперед куркульства. Виникла в травні 1918 внаслідок розколу Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Назву дістала від найменування центрального органу партії газети «Боротьба». В березні 1919 Б. прийняли назву «Українська партія соціалістів-революціонерів-комуністів», а в серпні 1919, після об’єднання з лівою групою Української соціал-демократичної робітничої партії («незалежників») перейменували на «Українську комуністичну партію (боротьбистів)». Лідери партії — Г.Ф. Гринько, В.М. Блакитний, П.П. Любченко, Г.В. Михайличенко, О.Я. Шумський. За своєю ідейно-політ. платформою Б. були дрібнобуржуазною, націоналістичною партією, яка претендувала на політичну гегемонію на Україні, вела боротьбу проти Комуністич. партії та її складової частини — КП(б)У. Продовжити читання ‘Фатальний бренд’

Меморандум Української Комуністичної партії Конґресові III. Комуністичного Інтернаціоналу

262-6278_img13.jpg

Дня 22-25 січня 1920 року в Києві відбувся установчий з’їзд Української Комуністичної Партії, котрий остаточно закріпив і уформував розпад і диференціяцію революційних елєментів, що попередньо ґрупувалися кругом української соціял-демократії, направив її пролєтарську частину на шлях комуністичної революції, в границях, об’ємі і конкретних національних умовах України.

Цей з’їзд затвердив також і партійну проґраму, дав опіку світової і української соціяльної революції і випрацював організаційні форми для об’єднання комуністичного українського пролєтаріяту, щоб визволити його від впливів націоналістично-міщанської ідеології і підготовити для рішучої і свідомої боротьби за клясову диктатуру пролєтаріяту.

Необхідно прослідити всю історію революційного і національного руху на Україні, щоб ясно зрозуміти причини, які привели до утворення Української Комуністичної Партії, в часі, коли вже істнувала обласна організації Російської Комуністичної Партії, так звана Комуністична Партія (большевиків) України. Продовжити читання ‘Меморандум Української Комуністичної партії Конґресові III. Комуністичного Інтернаціоналу’

Уривки з листа закордонної групи У.К.П.

vinnichenko1Володимир Винниченко

до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки, писаний Володимиром Винниченком в 1920 році

Вважається загальновизнаним в російських комуністичних колах, що кожне слово критики Російської Комуністичної Партії, не тільки її програми, але й методів і тактики, є вже контреволюція. Цим тероризується не тільки всякий почин, але і всякий інстинкт самокритики, без якої ніяка діяльність немислима.

Характерним, кричущим явищем російської революції в сучасному її періоді є внутрішнє протиріччя між деклярованою комуністичною програмою і формами та методами її здійснювання. Продовжити читання ‘Уривки з листа закордонної групи У.К.П.’


Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти