Posts Tagged 'Тиса'

Нотатки з нагоди 4-ї річниці однієї «революції»

Роман Тиса

Хтось зауважить, що чотири роки — дата не кругла, не ювілейна, можливо, зарано підбивати підсумки. На що я скажу: яка «революція», такий і ювілей, які «досягнення», такі й підсумки.

Статистична експозиція

Бо всілякому, що має, додасться і примножиться, а в того, що не має, відбереться й те, що має.

Матвій 25:29

Чуємо розмови про повернення 1990-х. Ці розмови небезпідставні: очевидне не тільки повернення вогнепальної зброї до арсеналу засобів — поряд з переговорами та судом — розв’язання господарських спорів і перерозподілу матеріяльних благ, але й падіння економіки та загального рівня життя населення. Подивимось, як змінились деякі показники за останні чотири роки.

Валютний курс дол. США за НБУ

1 вересня 1996: 1,761[1]
1 лютого 1997: 1,876
1 лютого 2014: 7,993
1 лютого 2018: 27,843 Продовжити читання ‘Нотатки з нагоди 4-ї річниці однієї «революції»’

Advertisements

Експрес Київ—Кіншаса

Роман Тиса

Що означає вислів «промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні лише картину її власної будучини»[1]? Як його розуміти? Чи всіх країн він стосується? Чи всі країни рано чи пізно стануть промислово розвиненими? За яких обставин це відбудеться?

На прикладі України можемо бачити, що не розвиненіша, а відсталіша країна показувала нам нашу будучину, і ця країна — Демократична Республіка Конґо (Конґо-Кіншаса).

Наприкінці 1990-х хтось назвав невеличкий економічний бум, що його переживала тодішня Росія, а його ознаки було видно в центрі Москви, «потьомкінськими селами капіталізму». Запам’яталось, бо дуже влучно сказано. За шикарними вітринами дорогих маґазинів, нічних клюбів і «евроновобудов» у тій самій столиці новонародженої «демократичної» країни ховалась геть не яскрава дійсність: занедбана інфраструктура, безрадісні спальні райони околиць — домівки нових «зайвих людей», влада криміналу, моральна деґрадація, апатія. Це власне й був справжній капіталізм — без Потьомкіна. Продовжити читання ‘Експрес Київ—Кіншаса’

Українська ідеолоґія. Частина 2. Піночетофілія

Роман Тиса

Покійний «верховний вождь нації» не дає спокою українським політикам й інтелєктуалам[1]. Він розпалює їхню уяву, може, навіть сниться їм. Вони марять Піночетом, суворим, але справедливим батьком капіталізму, спасителем від хаосу, економічної кризи, корупції, від чого завгодно — навіть від «комуністичної катастрофи». Саме спасителем видається чилійський політик Вікторові Каспруку, авторові допису «Чилі-1973: як країна уникла комуністичної катастрофи» для «Українського тижня»[2]. Цей текст невеличкий, але знаменний — як багатством метафор («відкриття шлюзів до комунізму»), дивовижною образністю («влади людей, на плечах яких ніколи не було погон») та глибиною історичного знання («у 70-х … почалося відродження економіки країни»), так і винахідливістю щодо захисту військової диктатури («можливо, що його намагання змінити Чилі на краще не завжди відповідали стандартам прийнятих світових демократичних норм, але він також є відповідальним за створення цивілізованої нації»). Хоча образне «вітаю, вождю!», адресоване Піночетові, соромливо заховано за спробу вивчити події 40-річної давнини «з точки зору історичної правди та історичної справедливості», правди та справедливости в історика катма. Продовжити читання ‘Українська ідеолоґія. Частина 2. Піночетофілія’

Фраґменти про орґанічних інтелєктуалів*

Роман Тиса

Спочатку кілька слів про те, чому Італія й чому Антоніо Ґрамші.

Оскільки Україна перебуває на периферії — як економічній, так і культурній — Европи та «цивілізованого світу», Україна є країною «третього світу», шукаючи відповіді на питання, що стоять сьогодні перед нашим суспільством, доречно звернутися не тільки до історії передових, промислово-розвинених країн Заходу (Західної Европи) й — відповідно — визвольних рухів цих країн, але й до досвіду периферійних країн — країн або зі схожим на наш суспільно-політичним устроєм, або зі схожою соціяльною структурою, або схожою історичною долею. Думаю, що в Европі для розгляду та порівняльної аналізи придаються Ірляндія й Італія.

Що відріжняє Італію — нібито також промислово-розвинуту европейську державу — від инших країні капіталістично-імперіялістичного центру та ріднить з Україною? Продовжити читання ‘Фраґменти про орґанічних інтелєктуалів*’

Амілкар Кабрал і «клясове самогубство»

Роман Тиса

Кабрал був очільником визвольного руху, що мав великий авторитет не тільки в Ґвінеї та Кабо-Верде, де він очолював бійців за свободу Африканської партії незалежности Ґвінеї та Кабо-Верде (Островів Зеленого Мису) (ПАЇҐК), але й по всій Африці та в усьому світі. Не мавши будь-яких особистих амбіцій і не претендуючи бути ідеолоґом національно-визвольного руху, Кабрал, проте, студіював і розробляв теорію (хоча через зрозумілі обставини не мав змоги робити це систематично). Його літературно-теоретична спадщина, це — статті та промови, що в них із огляду на становище двох рідних йому країн він порушує важливі соціяльно-економічні та політичні питання розвитку країни, що позбувається колоніяльної влади. Кабрал розумів, що звільнитися з-під тягаря колоніялізму можна лише поєднавши збройну, політичну та ідейну боротьбу, що вона ведеться з огляду на умови життя, історію та традиції народу, що здобуває незалежність. Разом з тим він був чужий ізоляціонізмові, національній замкненості, нехтуванню міжнародним досвідом революційної боротьби. Кабрал був переконаний, що всі здобутки проґресивної революційної думки та практики треба врахувати в боротьбі та творчо застосувати до конкретних умов. Завдяки цьому підходові ПАЇҐК досягла великих успіхів у суспільних перетвореннях у визволених районах, створених підчас збройної боротьби з колонізаторами, в мобілізації населення, а також у міжнародному визнанні своєї діяльности. Продовжити читання ‘Амілкар Кабрал і «клясове самогубство»’

Революція в Ґвінеї-Бісау 1963-1974

Роман Тиса

Є на південно-західному узбережжі Африки маленька країна — Ґвінея-Бісау. Малонаселена, небагата на природні ресурси, вона перебуває на периферії міжнародного життя. Та були такі часи, коли про неї знав увесь світ — коли в 1960-1970-х народ Ґвінеї самовіддано збройно боровся проти портуґальських колонізаторів. Війна за незалежність точилася більше десяти років, але повсталий народ, очолюваний Африканською Партією Незалежности Ґвінеї та Кабо-Верде (Островів Зеленого Мису) (ПАЇҐК), зрештою переміг. Революція в Ґвінеї зробила свій внесок у розвал світової колоніяльної системи, до того ж країна першою з-поміж портуґальських колоній позбулася влади заокеанського володаря. Перемога маленького народу продемонструвала, як поразка колонізаторів у колоніях може спричинити зміну політичного режиму в метрополії: в Портуґалії 1974 року сталася «революція гвоздик», що поклала край фашистській «Новій державі». Під цим оглядом Ґвінейська революція неначе ілюструє етап «село захоплює місто» партизанської стратеґії Мао Цзе-дуна, тільки не в національному, а в міжнародному маштабі (ще добрий приклад — Алжирська революція: внаслідок колоніяльної війни, що на той час тривала вже чотири роки, 1958 року у Франції стався військовий путч і впала Четверта Республіка). Продовжити читання ‘Революція в Ґвінеї-Бісау 1963-1974’

Українська ідеолоґія. Частина 1. Евроентузіязм

Роман Тиса

Мене здивувала наполегливість, з якою Степан Величенко, науковий співробітник Університету Торонто, домагався у редакції «Впереду» публікації свого допису «Україна: остання велика колонія у світі і ліві ЄС»[1]. Справи стояли ще чудніше: Величенко усвідомлював нетотожність власної позиції та позиції «Впереду» щодо зимових подій в Україні та, попри все, притьмом прагнув побачити свій текст у виданні, що не є ані популярним, ані впливовим в гурті «лівих» в Україні чи загалом серед україномовних читачів. Попередньо коротко відмовивши авторові  в публікації, тепер хочу докладно відгукнутися на «Україну: останню велику колонію…», позаяк з його допису знати, що Величенко є носієм певних характеристичних уявлень, що є фраґментом тієї пістрявої, непевних форм мозаїки з ідей, що її я пропоную називати «українська ідеолоґія». Звідси — заголовок.

Текст Величенка важко критикувати, як важко критикувати уламки не вияснених остаточно думок. У цьому вигляді його текст подібний до недолугого оксюморону. Додають перцю й кульбіти по рядках: наш автор в межах одного абзацу спромігся від французьких колоністів в Алжирі скакнути до розкрадання державного бюджету в Україні! Тим-то і мій відгук може вимушено містити повтори. Попри те, що автор «України…» нібито нікого відкрито не анґажує, нікому не пропонує пристати до нього з його гаслами, цей «нарис» з поточної української історії є ідеолоґічним посланням, до того ж цілком ясним посланням — усі проґресивні сили в Україні мають згуртуватися навколо «хороших» «українських» буржуа проти «поганих» «малоросійських» буржуа, щоби нарешті жити за «правильний» капіталізм із «людським, европейським обличчям» — не ідеальний, але у будь-якому разі кращий за капіталізм «неофевдальний», «за російський зразком». До того ж цілком досяжний. Виходячи з цього принципово розуміння «Української…» ідеолоґії, я і написав свій відгук. Продовжити читання ‘Українська ідеолоґія. Частина 1. Евроентузіязм’


Квітень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти

Advertisements