Posts Tagged 'Тарасов'

Орґпитання. Щодо успішних форм революційної орґанізації

Алєксандр Тарасов

Товариші з Ліґи литовських марксистів попросили докладніше вияснити мою позицію щодо того, чи є потреба в революційній політичній партії за сучасних умов (чи вияснити, чому цієї потреби немає), щодо того, чи є політична партія парляментського типу єдино правильною та перспективною формою революційної орґанізації, чи, навпаки, веде цю орґанізацію до загибелі тощо, оскільки саме ці питання в моєму интерв’ю Лізі литовських марксистів[1] не вияснені. Я зголосився. Виконую обіцянку.

Пря ядер і броней

Всі знали про чудне змагання, яке розпочалося
за часів війни південних штатів з північними,
між снарядами і бронями пароплавів-броневиків.
Перші мали призначення пробити броню других,
а завдання броневиків полягало в тому,
щоб не припустити цього. Ядра й броні
розгорнули боротьбу з нечуваною запеклістю:
перші збільшувалися, другі товщали.

Жюль Верн*

Продовжити читання ‘Орґпитання. Щодо успішних форм революційної орґанізації’

«Друге видання капіталізму» в Росії[1]

Алєксандр Тарасов

Слова «реставрація капіталізму в Росії» стали вже поширеним виразом (особливо в лівих колах). Побачили світ книги з такою назвою[2]. У деяких вишах «реставрацію капіталізму в Росії» (зформульовано саме так) було введено як окрему тему до навчальних курсів. Приміром, у Московському економічно-правовому університеті — для студентів усіх форм навчання[3]. Швидке впровадження терміну відбулося завдяки тому, що про «реставрацію капіталізму» навіть не в Росії, а ще в СРСР давно вже писали західні «госкапівські» та сталіністські (маоїстські) автори, причому деякі їхні книги було перекладено російською[4]. Дуже легко та звабно було послуговуватися вже готовим терміном-кліше, «мемом», як сказав би Р.Докінз.

Насправді те, що відбулося на території колишнього Східного блоку, геть не було реставрацією. Найправильніше було би назвати це «другим пришестям капіталізму» чи, куди краще, «другим виданням капіталізму» —  за анальогією з відомим висловом Енґельса «друге видання кріпацтва». Подібно до того, як «друге видання кріпацтва» не було реставрацією «першого видання», поверненням до нього, а радикально відріжнялося від нього, так і «друге видання капіталізму» не є поверненням до «першого», його «реставрацією». Продовжити читання ‘«Друге видання капіталізму» в Росії[1]’

В‘єтнам близько, або Партизанська війна на берегах Райну

Алєксандр Тарасов

В 68-му ми піднялися на боротьбу за справедливий та гуманний світ, а наші батьки майже скрізь були нацистськими злочинцями або їхніми посібниками… Наше ставлення до людей в цій країні довгий час визначалося ще й тим, що ми, ті, хто живемо в багатих країнах, будуємо свій добробут на злиднях та стражданнях «третього світу»: заради нашого добробуту незліченна число людей помирає від голоду чи від цілком виліковних хвороб, навіть маленькі діти вимушені працювати в умовах найжорстокішої експлоатації; грабунку та руйнуванню піддаються цілі реґіони, а більшості це здається цілком нормальним.

Бірґіт Гоґефельд

Про цих людей написані десятки книг й тисячі статей, зняті фільми — художні й документальні. Кожного помітного представника лівого озброєного підпілля в ФРН удостоєно щонайменше однієї літературної біоґрафії, а про деяких — таких, як Ульріка Майнгоф, Андреас Баадер, Ґудрун Енслін, — написано вже до півдюжини біоґрафічних книг. І в цих статтях та книгах часто один міт нагромаджується на инший, одна леґенда бореться з иншою леґендою. Однак, ці люди не були ані найвдалішим, ані найпотужнішим, ані навіть найрозумнішим лівим збройним підпіллям після другої світової війни — не тільки у світі, але навіть у Західній Европі. Очевидно, було в цих людях щось, що змусило їхніх друзів і ворогів створювати про них леґенди. Продовжити читання ‘В‘єтнам близько, або Партизанська війна на берегах Райну’

Зруйнувати капіталізм зсередини. Відповідь Роману Тисі

Алєксандр Тарасов

Проповідувати революцію в заможних промислово-розвинених країнах Заходу все одне, що закликати вийти на страйк керівників підприємств: влаштованим у житті присвоювачам додаткової вартости є що втрачати. … Такий розвиток світової революції — загального страйку може примусити розвинуті країни, без перемоги робітничої революції в яких боротьба на периферії приречена, жити в стані облоги, і тільки облога загострить в них протиріччя між працею і капіталом настільки, що вони шукатимуть своєї остаточної розв’язки в революції, як це було у Франції 1871 року та Німеччини 1918 року.

Роман Тиса. Безперервна революція — загальний страйк у світовому маштабі

Я був приємно вражений тим, що ми з Романом Тисою, незалежно один від одного і не знаючи текстів один одного, дійшли однакових (виключаючи деталі, що природно) висновків. Просто як колись Маркс із Діцґеном!

Усього лише два серйозні заперечення викликає у мене текст «Безперервна революція — загальний страйк у світовому маштабі». По-перше, я переконаний, що така революція не буде соціялістичною, а буде суперетатистською, оскільки рівень розвитку продукційних сил не досяг ще тієї стадії, коли можна безпосередньо ставити питання про перехід до соціялізму, і оскільки людина капіталістичного суспільства не може побудувати соціялізм з причин ідеолоґо-морально-психолоґічного характеру. А по-друге, я вважаю некоректними і ненауковими маоїстські формулювання «нації-пролєтарі» та «нації-буржуа», бо вони спотворюють і затушовують реальний клясовий поділ у країнах як метрополії, так і — особливо — периферії. Зрештою, колєктивним експлоататором виступають не нації метрополій, а корпорації та держави метрополій — держави клясові за своїм характером (і, отже, через них колєктивним експлоататором стають правлячі кляси та привілейовані верстви цих країн, оскільки чи перепаде всім иншим частина багатства, отриманого за рахунок нееквівалєнтного обміну і якою буде ця частина, залежить виключно від їхньої волі). Точно так само колєктивним експлоатованим є не нації країн периферії, а пригноблені кляси і соціяльні верстви цих країн і — деякою мірою — держави периферії (якщо ми в даному випадку розуміємо державу не як клясову машину, а як господарсько-ґеоґрафічне утворення); правлячі кляси країн периферії не піддаються експлоатації з боку «першого світу», обслуговуючий їх апарат придушення і примусу (армія, поліція, суди, спецслужби) та обслуговуючі їх інтелєктуали (священики, «ідеолоґи», пропаґандисти, працівники ЗМІ, діячі маскульту та гуманітарних науково-освітніх інститутів) — теж. Продовжити читання ‘Зруйнувати капіталізм зсередини. Відповідь Роману Тисі’

Зруйнувати капіталізм ззовні. Відгук на статтю Алєксандра Тарасова «Світова революція-2»

Роман Тиса

Ознайомившись із зазначеною статтею, я знайшов, що хоча й маю запитання до окремих пунктів, на яких зупинюсь нижче, в цілому я поділяю оцінку Тарасовим стану сучасних лівих на Заході, скепсис стосовно революційности робітничої кляси розвинених капіталістичних країн і надію на повстання в країнах капіталістичної периферії. Думаю, читачеві буде цікаво довідатися, що в липні 2009 року я підготував допис під назвою «Безперервна революція — загальний страйк у світовому маштабі», який опублікував в українському марксистському журналі «Вперед» (https://vpered.wordpress.com). Яке ж було моє здивування, коли після прочитання статті Тарасова 2006 року, а прочитав я її в жовтні 2009-го, виявилось, що цього року, не повторивши її слово в слово, я — як мені здається, звичайно — повторив її основну ідею, а саме: світова революція має початися в країнах капіталістичної периферії. Замітка невеличка, тому навожу її текст повністю: Продовжити читання ‘Зруйнувати капіталізм ззовні. Відгук на статтю Алєксандра Тарасова «Світова революція-2»’

Світова революція-2. Повернення до ґлобальної революційної стратеґії з урахуванням досвіду XX століття

Алєксандр Тарасов

Передмова автора з 2009 року

Звертаю увагу читачів на той факт, що ця стаття була написана в жовтні 2005 — січні 2006 року, себто майже чотири роки тому, а значить всі порівняльні дати в тексті (наприклад, «15 років тому») слід співвідносити з часом написання статті — так само, як і статистичні дані, приклади тощо.

На неабиякий свій подив, мені не вдалося протягом наступних років знайти жодного видання — паперового або елєктронного, включаючи ті, які вважалися безумовно лівими, — яке погодилося би опублікувати цей текст. Чомусь він викликав натуральний жах і здавався «занадто радикальним» (взагалі або «за даних умов»).

Тому зараз, коли така можливість з’явилася, я принципово вирішив нічого не міняти в тексті статті, залишивши все так, як було чотири роки тому, — для того, аби дати читачам можливість теж подивуватися й подумати над запитанням: яку ж таку «крамолу» знаходили редактори в цьому тексті? Продовжити читання ‘Світова революція-2. Повернення до ґлобальної революційної стратеґії з урахуванням досвіду XX століття’

Суперетатизм і соціялізм. До постановки проблєми

Алєксандр Тарасов

Для лівих всього світу актуальними тепер є два питання: усвідомлення причин поразки радянського експерименту й відновлення соціялістичної теорії. Для того, аби вирішити ці питання, необхідно спочатку строго на наукових засадах розібратися в тому, чим був у дійсності так званий реальний соціялізм, і скласти уявлення про по-справжньому соціялістичне (комуністичне) суспільство, про соціялістичний (комуністичний) способі виробництва.

Перша проблєма важлива не тільки тому, що ліві мають винести уроки з власних помилок і не можуть рухатися вперед, не розібравшись у власному минулому, але й тому, що на пострадянському просторі істнують доволі впливові сили, активно діючі на політичній арені й орієнтовані на відновлення загалом саме «реального соціялізму». Без вирішення обох проблєм неможливе відновлення соціялістичної теорії, а відновлення це нагальне, оскільки стара соціялістична теорія серйозно дискредитована у свідомості мислячої частини лівих, у той час як реальна дійсність штовхає значну частину людей, що вважають себе лівими, на путь активної боротьби з капіталізмом, а орґанізовані сили, що ведуть цю боротьбу, здебільшого перебувають в обіймах доґм старих соціялістичних вчень. Зрозуміло, що це може, у ліпшому разі, призвести тільки до повторення історії. Продовжити читання ‘Суперетатизм і соціялізм. До постановки проблєми’

In memoriam anno 1968

Алєксандр Тарасов

Глава перша,
просвітницька,
для тих, кому важко уявити, що сталося 1968 року і яке це зараз має до нас відношення

Тридцятиліття „Божевільного року”

Ця дивна річниця – 30-ліття ні народження, ні смерті, ні заснування, ні руйнування, ні поразки, ні перемоги… ні конкретної дати. 30-ліття цілих 366 днів. 30-ліття цілого року, легендарного, символічного, 1968-го.

1968-й був роком високосним, роком Олімпійських ігор, роком президентських виборів в США і роком піку сонячної активності. Ґенріх Боровік книгу своїх репортажів зі США за цей рік так і назвав: „Один рік неспокійного Сонця”. Щоправда, Боровік не був ориґінальним: він всього лишень процитував плакат американського студента-демонстранта, який написав на клапті фанери: „1968 – рік неспокійного Сонця. Будь-що може статися”. Студент як у воду дивився.

Того року світ трохи з’їхав з глузду. Пам’ятаю, як років 10 тому якось в бібліотеці я для чогось взяв підшивку „Правди” за травень 1968 року, почав шукати потрібне число – і раптом остовпів: я побачив такий міжнародний (тоді – третій) шпальт „Правди”, яка, здавалось, могла привидітись тільки вві сні. Офіційної хроніки не було. Ніхто нікому ніяких візитів не наносив. Економічних новин не було. В братських країнах ГЕС не запускали, врожаї не збирали, лікарень не відкривали. Новин культури також не було. Було наступне. Фото „Національна гвардія з кулеметами на сходах Капітолія” – на випадок штурму, слід вважати. Барикадні бої в Парижі. Студентські заворушення в Марселі й Ліоні. Студентські заворушення в Західному Берліні й Гамбурзі. Студентські заворушення в Мадриді, Барселоні, Брюсселі, Мілані, Буенос-Айресі, Панамі, Лімі й Куско (змовились вони, чи що?). Продовжуються негритянські бунти в США, спричинені вбивством Мартіна Лютера Кінґа. Продовжується Всеамериканська кампанія протесту „Молодь проти війни у В’єтнамі”. В Бостоні судять доктора Бенджаміна Спока. Марш мільйонів бідняків на Вашингтон. Операції партизанів у Південному В’єтнамі. Бої з партизанами в Анголі. Бої з партизанами в Колумбії. Вдалий напад гватемальських партизанів із засідки на машину шефа мобільної поліції. Вторгнення монархістів з території Саудівської Аравії в Ємен. Антивійськові мітинґи в Сіднеї й Мельбурні. Почастішали сутички між партизанами та урядовим військом в Північному Калімантані. В Таїланді армія почала новий наступ на райони, що контролювались загонами компартії. Американський пасажирський лайнер угнали на Кубу – третій за тиждень. В Біафрі продовжуються позиційні бої. Урядова авіація бомбить позиції курдських повстанців на півночі Іраку. Продовжується „культурна революція” в Китаї. Продовжується наступ Патріотичного Фронту Лаосу на позиції прихильників Сувана Фуми. Сили ПВО Єгипту відбили атаку ВПС Ізраілю в районі Суецького каналу. В Гані проведено масові арешти осіб, яких підозрювали в зв’язках з військовими, що намагалися провести заколот у квітні 1967 року. В Сьєрра-Леоне військові, що прийшли до влади, встановлюють контроль над віддаленими районами країни. На півночі республіки Чад продовжуються збройні сутички. Терористичні акти в Аргентині, Бразилії, Уругваї… Продовжити читання ‘In memoriam anno 1968’

Спадщина Мао Цзе-дуна для радикала кінця XX — початку XXI ст.

mao-zedongАлєксандр Тарасов

Лекція з циклу «Суспільна думка XX століття: практично цінне для політичного радикала наших днів», прочитаного у Вільному університеті ім. С. Курьохіна в 1996-1997 рр.

Ми можемо говорити про два основні досягнення Мао Цзе-дуна, що залишаються цінними й актуальними та становлять безумовний інтерес для політичного радикала сьогодні, якщо цей радикал має намір зберегти себе як особистість у протистоянні з ворожим йому світом і якщо цей радикал націлений на перемогу.

На відміну від попередніх лекцій, коли ми розглядали спадщину Антоніо Ґрамші, Карла Корша й Дьйордя Лукача, випадок з Мао Цзе-дуном цікавий тим, що потрібні нам сьогодні елєменти його ідейної спадщини мають меншою мірою теоретичну, але більшою мірою практичну цінність.

Таких досягнень у Мао два: досвід створення революційної теорії, адаптованої для відсталого селянського населення азіятської країни, і теорія революційної партизанської війни в сільській місцевості.

1. Революційна теорія, адаптована для місцевих умов

Як відомо, світогляд Мао довгий час був об’єктом запеклих дискусій у міжнародному комуністичному русі. Радянські професори від «марксизму» доводили, що Мао суцільно перекручує вчення Маркса і є «дрібнобуржуазним ухильником». Західні ж маоїсти, навпаки, стверджували, що Мао — «послідовний продовжувач традицій справжнього марксизму-лєнінізму». Й ті, й инші помилялися. І в першу чергу це свідчить про дрімучість обох сторін. Продовжити читання ‘Спадщина Мао Цзе-дуна для радикала кінця XX — початку XXI ст.’


Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти