Posts Tagged '„Сучасність“'

Десять старокитайських анекдотів

Лідія Голубнича

Перекладені тут зразки китайського моралізаторського гумору були написані понад 2 000 років тому старою літературною мовою «вань-єн», яку можна порівняти хіба до нашої церковно-слов’янщини. Відомо, що за допомогою отаких анекдотів даоістські монахи (даоси) повчали народ моралі і мудрости, а вчені писали на їх підставі філософські трактати.

Авторство книги «Ле-цзи» дослідники приписують Ле Юй-коу, даоістському філософові, що жив десь між 450 і 375 роками до нашої ери, в пізню добу династії Чжоу. Дехто, однак це оспорює й твердить, що ця книжка — апокриф, бо в ній є й елементи буддизму, який прийшов до Китаю з Індії значно пізніше. Продовжити читання ‘Десять старокитайських анекдотів’

Китайська критика СРСР і майбутнє комунізму

Всеволод Голубничий

РІЗНИЦІ В ДЕРЖАВНИХ ІНТЕРЕСАХ КИТАЮ І РОСІЇ

До глибших причин радянсько-китайських ідеологічних розходжень, — глибших, ніж відмінні зовнішньо-політичні концепції поширення комунізму на весь світ, — належать фактичні і уявні різниці в інтересах російської і китайської націй, а ці різниці проявляються зокрема у площинах державній та економічній. Питання взаємин між націями завжди було складною амальгамою раціональних та ірраціональних елементів. Комунізм теж не спромігся ні розв’язати, ні навіть спростити це питання. Як змушений був визнати радянський уряд у своїй декларації 30 жовтня 1956 року, під час польської та угорської революцій, у взаєминах з сусідами у нього «було багато труднощів, нерозв’язаних проблем і просто помилок», зокрема «помилок і порушень, що принижували принцип рівности у стосунках між соціялістичними державами».[1]

Але, щоб докопатися до справжньої суті розходжень державних та економічних інтересів СРСР і Китаю, необхідно почати з критики деяких фантастичних уявлень про ці розходження. Скрізь поширеною є вульґарна «геополітична» концепція, що виводить конфлікт китайсько-російських інтересів з того, що, мовляв, у Китаї вже забагато населення і воно швидко зростає далі, а території, землі та харчів не вистачає, і тому китайці мусять посунути в Сибір і взагалі на територію СРСР. Таке часто пишеться в західній пресі, а з численних розмов з радянськими бюрократами відомо, що й вони мають таке в голові. Що гірше, навіть де Ґолль, президент такої освіченої і культурної країни, як Франція, говорить публічно про «жовту небезпеку» для Европи та Росії і пророкує, що Росія рано чи пізно піде на об’єднання з Европою, щоб протиставитися «китайській навалі». Продовжити читання ‘Китайська критика СРСР і майбутнє комунізму’

Політика США, як причина розходжень між СРСР і Китаєм

Всеволод Голубничий

ВИСЛІД АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ «СТРИМУВАННЯ»

Важливих причин конфлікту між Пекіном і Москвою є декілька: це і різниці державних та економічних інтересів на довшу мету, і різниці соціяльних ідеалів та концепцій майбутнього ладу в суспільстві, і відмінності в національних традиціях, психіці, культурі. Але все це, принаймні покищо, причини підрядні чи надто глибокі, і тому про них треба говорити в другу чергу.

Головною, першочерговою причиною сучасних розходжень між Пекіном і Москвою є проблема, як далі боротися проти капіталізму в світі, як перемогти Америку. Це — питання дальшої тактики та стратегії комуністичного руху. І саме це питання, як видно з усіх офіційних стверджень, і стоїть весь час у центрі всіх дискусій на комуністичних нарадах і конференціях останніх років, бо на нього Москва й Пекін дають цілком відмінні відповіді. Продовжити читання ‘Політика США, як причина розходжень між СРСР і Китаєм’

Новий політичний та ідеологічний конфлікт у комуністичному таборі

Всеволод Голубничий

Москва втратила абсолютну організаційну та ідеологічну контролю над світовим комуністичним рухом. Тепер поступово оформлюється двоподіл у цьому русі — з тим, що коло Москви ще лишаються компартії, які стоять завдяки їй при владі в країнах-сателітах СРСР, і деякі старі, збюрократизовані партії, як французька; а на Пекін орієнтуються молоді компартії колоніяльних і залежних країн Азії та Африки і компартії Південної Америки. Новий конфлікт виглядає далеко поважнішим, ніж: конфлікт між Сталіном і Тітом. Існування його комуністи поза СРСР більше не заперечують, хоч і маскують його інтерпретацією, що це, мовляв, лише нормальна демократична дискусія, а не розлам і боротьба. В СРСР покищо визнано лише конфлікт з Албанією, і від цього визнання не повіяло дебатами, а запахло кров’ю. Все інше в СРСР ще замовчується.

ДЕЩО З НЕДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ СТОСУНКІВ МІЖ МОСКВОЮ І ПЕКІНОМ

Китайські комуністи вперше відкрито повідомили про свою незгоду з Москвою у вересні 1960 p., несподівано зазнавши поразки на з’їзді Південно-В’єтнамської Партії Трудящих.[1] Напередодні з’їзду Москва пообіцяла Го-Чі-Мінові величезну допомогу у виконанні його першої п’ятирічки, і китайці зрозуміли, що Москва бореться проти їх впливів, а не дискутує. Тому вони уповноважили представника лівого крила компартії Індії Гарекрішна Конара виступити в індійському тижневику «Лінк» з офіційним роз’ясненням ідеологічної суперечки між Пекіном і Москвою. З виступу Конара[2], а також і з інших матеріялів, наприклад, з книжки італійського комуніста Джюзеппе Боффа[3], тепер знаємо, що цей конфлікт почався негайно після /66/ XX з’їзду КПРС у 1956 p., коли Хрущов, не порадившися з закордонними комуністами і навіть не допустивши їх на свою промову, раптом виступив 25 лютого з своїм відомим засудженням Сталіна. Нікому з закордонних комуністів той виступ до вподоби не припав, бо він скомпромітував їх перед своїми народами та виборцями, як безвольних маріонеток, що сліпо йшли за таким божевільним злочинцем, як Сталін. Були і такі, що не повірили Хрущову і запідозрили його в наклепі на Сталіна та в зраді. І все ж, хоч би лише для того, щоб якось зберегти дисципліну, центральні комітети всіх без вийнятку компартій схвалили нову лінію КПРС; але китайці, — розповідає Конар, — одночасно вказали Хрущову, що, на їх думку, його виступ проти Сталіна був тактично помилковим. Продовжити читання ‘Новий політичний та ідеологічний конфлікт у комуністичному таборі’

Про ідеологічні розходження між СРСР і Китаєм

Іван Майстренко

В першій половині 1960 року комуністична преса світу відзначала 90-річчя з дня народження Леніна, і саме під час цього чотиримісячного ювілею виникли ідеологічні розходження між компартіями СРСР і Китаю. Вони торкалися спочатку трактування Ленінової науки про природу імперіялізму та імперіялістичних воєн, але відразу перейшли й на актуальні політичні проблеми нинішнього дня: на питання про можливість мирного співіснування капіталістичних і соціялістичних країн, питання про можливість уникнення третьої світової війни, можливість мирного переходу від капіталізму до соціялізму в деяких країнах і так далі.

Спір зачепив засади зовнішньої політики СРСР, і, очевидна річ, ініціяторами цього спору були китайці. Китайцям не сподобалась теза КПРС про можливість мирного співіснування (коекзистенціі) між соціялістичними та капіталістичними країнами і вони звернулися до авторитету Леніна. В його працях вони вишукали ті місця, де Ленін говорив про загарбницьку природу імперіялізму, про неминучість воєн у добу імперіялізму, і, протиставляючи ці думки Леніна тезі Хрущова про коекзистенцію, стали називати прихильників коекзистенції «новітніми ревізіоністами». Продовжити читання ‘Про ідеологічні розходження між СРСР і Китаєм’

Про соціялістичні теорії національної проблеми

Всеволод Голубничий

І

В нашій літературі на тему становища до національної проблеми з боку марксизму, соціялізму та більшовизму досі ще не було такої поважної і систематичної розвідки, як та, що написав проф. Панас Феденко.[1] Навіть в УРСР, як би там вони не перекручували цю тематику, вже ось років з тридцять не з’являлося про це жодної книжки. А сумно, бо ця проблематика вельми актуальна.

Праця П.Феденка складається з двох розділів: «Марксистські теорії національного питання» і «Більшовицькі теорії національного питання до жовтневого перевороту 1917 року». Крім того, в кожному розділі є по п’ять підрозділів, кожен з яких висвітлює окрему тему. Книжка дещо нагадує формою збірник довідкового матеріялу про становище окремих керівників соціялістичного руху до окремих аспектів і цілости національної проблеми. Матеріял у документований доречними цитатами з першоджерел. Коментарі, пояснення й критичні зауваги — дуже стислі, не зайві.

Першим у книжці йде виклад поглядів Маркса та Енґельса. П.Феденко вказує на їх історичну еволюцію та зміни під впливом подій перед революцією 1848 року, під час її і після неї, окремо зупиняється на висвітленні становища Маркса до «неісторичних націй», слов’ян, до Польщі, Росії та Австро-Угорщини, а також шкіцує Марксів інтернаціоналізм та тактику в національному питанні на терені І Інтернаціоналу. Загальний висновок П.Феденка про Маркса та Енґельса той, що їх погляди на національне питання не були систематичними: «Уривки думок, що часто стоять у суперечності між собою, розкидані в різних журнальних статтях, промовах і в приватних листах, писані нашвидку, лишають читачеві право різним способом толкувати їх принагідні суди й вироки». Продовжити читання ‘Про соціялістичні теорії національної проблеми’


Травень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти