Posts Tagged 'СРСР'



До проблеми української економіки

Михайло Волобуєв

I. Вступні зауваження

Теоретичних робот, присвячених радянському господарству, покищо небагато: перед радянськими економістами стоїть стільки суто практичних завдань, що для теоретичної аналізи просто не вистачає часу. Проте потреба теоретичного обґрунтовання практичних заходів, потреба в теорії, як знарядді прогнозу, досить гостро відчувається і практиками, і теоретиками. Ми стаємо свідками того, як за останній час ширяться дискусії в питаннях соціяльної природи нашого радянського господарства, тенденції його розвитку тощо.

Не дивно, що саме по цій лінії з’ясування взаємин соціялістичного і товарово-капіталістичного секторів нашого господарства, тенденції розвитку цих секторів і загального напрямку економічного росту, в першу чергу прямувала аналіза. Безперечно, ці проблеми є центральні. Було б однак помилкою вважати, що цими проблемами й обмежується теоретична аналіза господарства СРСР.

Не слід забувати, що наше господарство є складна є д н і с т ь, і що до окремих частин цієї складної єдности слід підходити, як до суцільних народньо-господарських комплексів. Продовжити читання ‘До проблеми української економіки’

Про національне питання

Тов. Троцький.

З промови на VII-й Всеукр. парт. конференції в Харкові.
[6-10 квітня 1923 р.]

Товариші, я мушу повернутись до питання, яке з огляду на його спеціяльну вагу для Вкраїни я відокремив і залишив на кінець. Це національне питання. Я нагадаю, що й тут, у постановці цього питання, ініціятива належить Володимиру Іллічу. Напередодні погіршення стану свого здоров’я він смикав багатьох з нас, побоюючись, що в цьому питанні, як і в питанні про селянство, ми напомиляємось. Нещодавно я прочитав кореспонденцію про Луганську повітову конференцію. Кореспондент пише: „товариш Раковський зробив доклад про національну справу, але цей доклад застав нас непідготовленими, і дискусій не було”. В другій кореспонденції в „Коммунисте”, або „Пролетарие”, я знайшов таку фразу: „багато товаришів не розуміють, чому поставлена національна справа. Вони вважають, що ця справа для них вирішена”. Мушу сказати, що такий настрій я зустрічав не лише на Вкраїні. але й там, у Росії, зокрема в Москві. Деякі товариші не розуміли, для чого тут сполучати ЦКК і робітничо-селянську інспекцію. Так само й инші запитували себе — чому це ми тепер, на 6-му році існування робітниче-селянської радянської держави, де всі нації рівні, раптом зупиняємо увагу на національному питанні? Ми ж його давно розвязали: Україна — вона незалежна, Грузія, Азербайджан стали мов самостійними республіками і т.д. Словом, національну справу розвязано. Продовжити читання ‘Про національне питання’

Маленький коментар на велику тему

Всеволод Голубничий

Стаття у Гіллеля Г.Тіктина вийшла, як у того славнозвісного пароха зварене яйце: місцями добре.

Ясно, що це був лише виклик до дискусії, мабуть, написаний, як кажуть журналісти, „на коліні”. Потреба пошуків основних законів розвитку, головної рушійної сили, що охарактеризували б і пояснили б соціяльно-економічну природу СРСР, — цілком на місці, на часі, і це — добре. Критика безконцепційного емпіризму західніх досліджень радянської економіки — доречна, але спрощена. Наприклад, на перший погляд безцільні й чисто емпіричні американські обчислювання національного доходу СРСР, індексів промислових цін і т.п. в добу холодної війни мали за завдання встановити, який відсоток воєнно-економічного потенціялу СРСР міг би бути знищений війною гарячою, а зараз, у добу розрядки, — якими є рівень озброєння й можливості роззброєння в СРСР. Отже, такий емпіризм був і є цілеспрямований, не безглуздий, хоча про це самі емпірики, зрозуміло, не говорять.

Крім того, Тіктин не відзначає, що підложжям західнього емпіріокритицизму радянської економіки є ряд цікавих, хоч і не завжди марксистських, теоретичних концепцій. Беручи історично, такою є, наприклад, послідовна й струнка критична аналіза економіки СРСР з позицій т.зв. „економіки добробуту” (welfare economics) у раннього Оскара Лянґе та в його послідовника Абрама Берґсона, авторів теорії „ринкового соціялізму”, в якій економічну систему СРСР порівнюється до принципів „чистої конкуренції” й „суверенности споживача”. І це робиться в глибокій вірі, що СРСР, рано чи пізно, але неминуче, піде цим напрямом, як пішла вже Югославія. Філософія „економіки добробуту” настільки поширена, що з її позицій постійно пише про СРСР „Нью-Йорк Таймс” і веде свою пропаґанду по-російськи „Голос Америки”. Та й сам Тіктин, здається, схиляється до цієї теорії, коли бачить перед СРСР тільки одну дилему: або ринок, або соціалізм. У Лянґе і Берґсона це виходить більш діялектично: і ринок, і соціялізм! Продовжити читання ‘Маленький коментар на велику тему’

Декілька завваг до статті Г.Тіктина „До політичної економії СРСР”

Ернест Мандель

Деякі розбіжності між поглядами висловленими в розвідці Тіктина і аналізою, яку я вклав у свої 10 тез… — зводяться, фактично, до семантики. Кілька прикладів це пояснять.

Тіктин намагається перекреслити ідею, що бюрократія є упривілейованою пануючою верствою в Радянському Союзі, коли вказує на хибність погляду, що „кожний, хто працює в канцелярії”, автоматично стає упривілейованою особою. Такий погляд уже кілька десятиріч не відповідає дійсності. Правильно. Але чи з того виходить, що до правлячої й упривілейованої групи в СРСР можна зараховувати тільки „верхівку бюрократії”? Все залежить від визначення слова „бюрократія”. Я погоджуюся з Тіктиним, що визначення, яким іноді користувався Троцький („кожний, хто працює в канцелярії”), — може призвести до непорозумінь. Тіктин у своїй статті виступає проти одного такого неправильного розуміння цього слова. Однак, я зовсім не погоджуюся, що тільки, мовляв, верхівка („еліта”), канцеляристів є матеріяльно упривілейована. Продовжити читання ‘Декілька завваг до статті Г.Тіктина „До політичної економії СРСР”’

Завваги до статті Гіллеля Г.Тіктина

О.Степаняк (Іван Майстренко)

Важливим завданням української публіцистики (і науки) поза межами України є узгіднення термінології, існуючої на батьківщині, з термінологією в чужоземній літературі. Без цього переклади на українську мову можуть не доходити до читача. Це можна сказати і про працю Тіктина. Ось приклад. Він пише, що в СРСР „від часів Троцького виросла дев’ятимільйонна армія аспірантів”. Дев’ять мільйонів аспірантів? Це щось незбагненне для українського читача, який користується термінологією, існуючою в УРСР. Бо там слово „аспірант” означає (і в житті, і в словниках) особу, яка закінчила високу школу і потім два-три роки підготовляється до ступеня кандидата наук. Отож аспірантів в цілому СРСР набагато менше, ніж дев’ять мільйонів. Бо навіть студентів було в 1974 р. кругло п’ять мільйонів. (Народн. х-во СССР в 1973 г., стор. 712).

В чужоземних же словниках слово „аспірант” означає „кандидат”, „претендент” на працю, не обов’язково наукову. Таких, звичайно, більше, ніж студентів. Але в статті Тіктина не можна збагнути, кого він має на увазі, називаючи їх „аспірантами”, та ще вказуючи, що їх дев’ять мільйонів. Подібних неясностей у Тіктина є ще кілька і вони дещо затуманюють для українського читача зміст його статті. Продовжити читання ‘Завваги до статті Гіллеля Г.Тіктина’

До політичної економії СРСР

Гіллель Г.Тіктин

Найперша проблема, яка постає перед марксистами у зв’язку з вивченням Радянського Союзу, це питання методи. Існує велика кількість емпіричних дослідів та аналітичних праць про суспільні інституції, написаних як з лівих, так і з правих політичних позицій. Цим працям явно бракує за¬гальної концепційної схеми, хоч подекуди зустрічається і протилежна хиба: автор силкується втиснути факти у рямці наперед задуманої теорії. Хоч хворіння на емпіризм помічається в усіх галузях науки, в ділянці вивчання СРСР існують своєрідні проблеми. Радянське суспільство достатньо відрізняється від суспільства клясичного капіталізму і, звісно, західнього капіталізму, щоб неймовірно ускладнити будь-яку спробу застосувати до нього західні концепції. Вистачає завважити, що модерний варіянт теорії державного капіталізму ще досі не застосував її до аналізи внутрішніх процесів СРСР.[1] Іншими словами, треба опрацювати нові концепції або надати нового значення старим. Подруге, незважаючи на порівняно велику кількість наявних даних, поодинокі ділянки залишились недослідженими. Робити передбачення на підставі західніх тенденцій неможливо, а пророчити навздогад безглуздо. Обидві тенденції, одначе, є традиційними. Сьогодні немає жодної іншої розв’язки, як побути довший час в СРСР і вглибитися в проблеми цього суспільства. Такий підхід не може заступити наукової праці, але дає деяке уявлення про питання, які слід ставити, і перекреслює деякі з абсурдніших відповідей. Більшості дослідників нелегко зробити такі відвідини; їх частково може заступити контакт з колишніми членами радянського суспільства. Треба погодитися з Райтом Міллсом, коли він твердить, що „покладатися на власний досвід, але одночасно відноситися до нього із скепсисом… належить до прикмет зрілого дослідника.”[2] Безумовно, що незнання російської мови дозволяє тільки на найширші узагальнення, часто на підставі праці, проробленої в тридцятих роках. Крім особистого досвіду та доступу до опублікованих першоджерел, потрібно ще концепційної схеми. Суть моєї арґументації полягає в тому, що, в наслідок особливих труднощів у вивчанні Радянського Союзу, звичайну емпіричну ортодоксальність побільшено в тисячі разів. /9/ Продовжити читання ‘До політичної економії СРСР’

Що таке СРСР? Проблема характеризації суспільства

Дискусія про суспільно-економічну систему в СРСР продовжується вже понад 60 років, — від самого формування СРСР. На Заході за цей період появилися три головні табори:

Перший табір — це ті, що підтримують СРСР і вважають, що СРСР є соціялістичне суспільство, тобто суспільство яке, незважаючи на декілька незначних проблем, в основному тішиться суспільною гармонією.

Другий табір — це антисоціялісти на Заході, які, подібно прихильникам СРСР, твердять, що Радянський Союз є соціялістичне суспільство. Проблеми СРСР, для них, є проблеми соціялізму: соціялізм, мовляв, неминуче веде до системи типу СРСР.

До третього табору належать соціялісти, для яких те, що існує в СРСР взагалі не є соціялізмом, але карикатура соціялізму. Хоч члени цього табору погоджуються між собою, що СРСР не є соціялістичною системою, існують різні думки щодо альтернативної характеризації цього суспільства. В цій останній течії ця дискусія набула найрізноманітніших форм і виявилася найбагатшою на ідеї. Тому розглянемо її докладніше. Продовжити читання ‘Що таке СРСР? Проблема характеризації суспільства’

Терор 1937 року на Україні*

Всеволод Голуб (Голубничий)

Після постишевського терору 1933-34 рр., в якому згинув весь цвіт українського національного ренесансу, вибуялого у двадцятих роках, роки 1935 і 1936 були порівняльно спокійнішими, хоч цілковито терор не припинявся ніколи. На виборах до рад при кінці 1934 р. позбавлені права голосу все ще й далі становили 2,7% сільських та 2,4% міських виборців. Це вже були переважно нащадки, родичі та приятелі тих, хто погинув у попередніх хвилях терору, але НКВД продовжувало переслідувати й їх.

У травні 1935 р. П.П.Постишев раптом розпочав нову чистку КП(б)У під виглядом «перевірки партійних документів» від можливого їх фальшування. В маштабах цілої ВКП(б) такою перевіркою партквитків керував Г.Маленков, а з грудня 1935 р. — Н.Єжов. Лише, по Київській обласній організації КП(б)У було виключено 7,9% членів, по Одеській міській парторганізації — 25,6% і т.д. Постишев висловив при цьому подив, що мовляв троцькісти, виключені з партії ще в 1927-30 рр., знов якось поставали членами КП(б)У. Продовжити читання ‘Терор 1937 року на Україні*’

Плянова й вільна економіка. Порівняння

Вс.Фелікс (Всеволод Голубничий)

Тридцять п’ять років революції й большевицька диктатура внесли корінні зміни в економічну структуру України і всіх підсовєтських націй. Такі ж зміни відбуваються тепер в країнах сателітах. Дещо з тих змін носить тимчасовий характер, дещо міцно вкорінилось в господарську практику народів. Майбутній господарський устрій України після скинення большевицької диктатури повинен привертати думку української еміґрації. В УРДП давно вже ведеться дискусія на цю тему. Частково також провадить її редакція «Вперед» зі своїми читачами. Але ті дискусії були корисніші для української визвольної думки, якби вони велись відкрито в пресі. Ми таку спробу тепер робимо, вміщуючи в порядку дискусії статті двох авторів «Впереду».

Редакція

В моїй статті «Сучасна економіка СССР» («Вперед» ч. 5-6, 1951) я писав, що пляновість дає багато можливостей і «в цьому відношенні і совєтська економічна система державного капіталізму має великі переваги перед капіталізмом приватним». Це викликало заперечення деяких читачів, які пишуть, що моя теза не доведена. В цій статті я й хочу обґрунтувати її. Само собою, я не говорив і не збираюсь говорити, що «краще». Це не було й не є моїм завданням. Бо дехто думає, що раз я говорю про економічну перевагу системи державного капіталізму супроти приватного, значить вона краща. Наша ціль тільки встановити закони розвитку, а що краще й куди йти, то вже витікатиме з тих життєвих можливостей, які ми вивчаємо. Найголовніше, щоб люди не орієнтувались на засуджені історією шляхи. Продовжити читання ‘Плянова й вільна економіка. Порівняння’

Суперетатизм і соціялізм. До постановки проблєми

Алєксандр Тарасов

Для лівих всього світу актуальними тепер є два питання: усвідомлення причин поразки радянського експерименту й відновлення соціялістичної теорії. Для того, аби вирішити ці питання, необхідно спочатку строго на наукових засадах розібратися в тому, чим був у дійсності так званий реальний соціялізм, і скласти уявлення про по-справжньому соціялістичне (комуністичне) суспільство, про соціялістичний (комуністичний) способі виробництва.

Перша проблєма важлива не тільки тому, що ліві мають винести уроки з власних помилок і не можуть рухатися вперед, не розібравшись у власному минулому, але й тому, що на пострадянському просторі істнують доволі впливові сили, активно діючі на політичній арені й орієнтовані на відновлення загалом саме «реального соціялізму». Без вирішення обох проблєм неможливе відновлення соціялістичної теорії, а відновлення це нагальне, оскільки стара соціялістична теорія серйозно дискредитована у свідомості мислячої частини лівих, у той час як реальна дійсність штовхає значну частину людей, що вважають себе лівими, на путь активної боротьби з капіталізмом, а орґанізовані сили, що ведуть цю боротьбу, здебільшого перебувають в обіймах доґм старих соціялістичних вчень. Зрозуміло, що це може, у ліпшому разі, призвести тільки до повторення історії. Продовжити читання ‘Суперетатизм і соціялізм. До постановки проблєми’

Марксизм і гуманізм

thinkerЛуї Альтюссер

Моя аналітична метода, яка виходить не від людини взагалі, а з економічно даного періоду суспільства…
Карл Маркс. «Критичні уваги на книгу А.Ваґнера»

І

На порядку денному соціялістичний «гуманізм».

Вступаючи в період, котрий від соціялізму (кожному по труду) приведе до комунізму (кожному по потребах), Радянський Союз висуває гасло: «Все для людини» та переходить до нових тем: свобода особистости, повага до законности, гідність особистости. В робітничих партіях святкують реалізацію соціялістичного гуманізму та шукають його теоретичні основи в «Капіталі» та — все частіше — в ранніх творах Маркса.

Це історична подія. Можна навіть задавати собі питання, чи соціялістичний гуманізм не є достатньо переконливою та привабливою темою, щоб зробити можливим діялоґ між комуністами та соціял-демократами, і навіть ще ширшу співпрацю між цими людьми «доброї волі», котрі протистоять війні та злидням. На сьогоднішній день видається, що сам великий шлях гуманізму веде до соціялізму.

Фактично, революційна боротьба зажди мала на меті припинення експлоатації і, отже, звільнення людини. Одначе на першому історичному етапі вона повинна була, як Маркс це й передбачив, прийняти форму клясової боротьби. Таким чином революційний гуманізм міг бути лише «клясовим гуманізмом», «пролєтарським гуманізмом». Кінець експлоатації людини означав кінець експлоатації кляси. Звільнення людини означало звільнення робітничої кляси та, передусім, диктатуру пролєтаріяту. В СРСР протягом більш ніж сорока років, через ґіґантську боротьбу «соціялістичний гуманізм», до того як проявитися у свободі особистости, виражався у клясовій диктатурі[1]. Продовжити читання ‘Марксизм і гуманізм’

Десять літ. Історія i прінципи Лівої опозиції

left-opposition-1927Макс Шахтман

Вступне слово.

Після написання цьої брошури, пройшов цілий ряд подій, які треба мати в виду, читаючи те, що слідує. Найважнішого з них, це страшна поразка німецького пролетаріяту, нанесена руками побідного фашизму. Побіда варварської капіталістічної реакції в Німеччині стала можливою завдяки безсиллі пролетаріяту. До цього спричинилась зрадливість партії Другого Інтернаціоналу і банкроцтво. До якого доведена офіціальну Комуністичну Партію методами сталінізму.

Упадок Комуністичної Партії Німеччини усуває з рядів погасаючого Комінтерну останню з його секцій, що мала деякий вплив і значіння серед працюючих мас. Те, що осталось з ньої, лежить безсиле, кровавиться тисячами ран, не здібне піднятися знову, як революційна сила.

Відданий на поталу сталінського бюрократичного центризму, німецький пролетаріят і його Комуністична Партія примушені тепер сплачувати кровю за деморалізацію та фальшиву орієнтацію, в яку попхнула його ця безпрінціпна машина. І не тільки сама німецька робітнича кляса мусить терпіти наслідки згубної політики сталінізму, але й робітництво цілого світа кинено взад. І не через те, що успіх фашизму був необхідний. Якраз наоборот. Коли-б німецьке робітництво було змобілізоване в оден спільний фронт, який ми так настирливо проповідували і за що нас називано контрреволюціонерами і «соціял-фашистами», фашизм був би розгромлений, заки дійняв влади. Соціял-демократи з одної сторони, а сталінці з другої, стояли, як камні, на шляху робітничої кляси. Вмісто стати льокомотивою революції, сталінці ділали, як гальмо її. Продовжити читання ‘Десять літ. Історія i прінципи Лівої опозиції’

Імперіялістична експансія Росії

017Тоні Кліфф

Від редакції (ґазети «Вперед», Мюнхен): Нижчеподана стаття англійського революційного соціяліста Т. Кліффа є переклад 9-го розділу його книжки «Природа сталінської Росії» (T.Cliff, “The Nature of Stalinist Russia”, London, 1948). – В ч. 3 (12) «Вперед» за минулий рік ми передруковували інший розділ з цієї ж праці Т. Кліффа. п. н. «Клясова боротьба в СССР». Праця Т.Кліффа є важлива й характерна тим, що подає чисто економічну аналізу сталінського російського імперіялізму, зокрема його економічні причини, Т. Кліфф є також головним співробітником англійського журналу «Сошелист Рев’ю», який передруковував вже кілька статтей з «Впереду».

***

Імперії існували ще перед монополістичним ступенем розвитку капіталізму і навіть перед самим капіталізмом. Перська імперія постала майже безпорівняльннм темпом між 555 та 525 р.р. до нашої ери і охопила простір в восьмеро більший за Німеччину. Згодом постала імперія грецька, потім римська. Занепад февдалізму і зріст торговельного капіталу бачив постання великих еспанської, португальської й нідерландської імперій. Зі зростом індустріальної революції, Англія, за дві генерації — від початку Семилітньої війни (1756 р.) до кінця Наполеонівських воєн (1814 р.). розбудувала свою імперію завоюванням Канади, Індії, Південної Африки й Австралії.

Проте імперіялізм в кожному періоді є відмінний в своїх причинах і наслідках і тому вживання одного слова — імперіялізм для окреслення відмінних явищ схильне внести більше плутанини, ніж ясности. Ленін вживав цей термін для окреслення найвищого ступеня капіталізму, коли він є в стані занепаду, а пролетарська революція є на порядку денному. Але імперії навіть цього одного періоду мають дуже різноманітний характер. Зінов’єв казав в своїй статті «Що таке імперіялізм»: «Роблячи це (визначуючи, що властиво є сучасним імперіялізмом, — Т. К.), ми повинні не забувати, що є різні типи імперіялізмів. Британський імперіялізм різниться від німецького, і т. д. Є європейський імперіялізм, азійський імперіялізм, і американський: є білий імперіялізм і жовтий. Японський імперіялізм не скидається на його французький тип. Російський імперіялізм є типу вийняткового, бо він є відсталий, його навіть більше не можна називати азійським». Продовжити читання ‘Імперіялістична експансія Росії’

«Совєтська людина» як культурно-антропологічний тип

00015ygqСергій Грабовський

Процеси віднайдення національної української тожсамості на теренах України наразилися на якийсь «чинник X», що заважає їм просуватися вперед настільки ж успішно, як це було наприкінці 80 — на початку 90 років. Звісно, можна все списати на недолугість владної політики чи на економічні негаразди, проте, мабуть, ідеться про щось істотніше, «буттєвіше», ніж тактичні операційні помилки владних структур. Проблеми ж опору змінам у соціальному бутті, як правило, вказують на існування масового, усталеного культурно-антропологічного персонажа соціальної драми, буттєвість якого й зупиняє найрадикальніші проекти перевлаштування світу.

Продовжити читання ‘«Совєтська людина» як культурно-антропологічний тип’

Клясова боротьба в СССР

red-flagТоні Кліфф

ВІД РЕДАКЦІЇ (ґазети «Вперед», Мюнхен): Нижчеподана стаття Тоні Кліффа є кінцевим розділом з його книги «Природа сталінської Росії». Книга видана в англійській мові покищо лише на цикльостилі й є перекладом з арабської мови оригіналу. Автор глибокою, чисто економічною аналізою, обосновує теорію державного капіталізму в СССР. Книга дуже цінна своїм багатим статистичним матеріалом про господарство СССР. При нагоді помістимо на неї ширшу рецензію, тим часом радимо нашим читачам десь її прочитати. Цю статтю містимо без суттєвих змін, залишаючи її специфічну термінологію. Зі статті видно, що автор не був поінформований про створення і закріплення під сучасну пору нашого революційного підпілля в СССР, тому він і говорить, що жодного підпілля там ще немає. Але його незламна віра в те, що воно таки повстане, варта уваги. Національне питання в СССР автор позитивно й вірно розглянув в іншому розділі своєї книги п. з. «Природа російського імперіалізму», який по можливості передрукуємо пізніше.

***
Продовжити читання ‘Клясова боротьба в СССР’

Про акумуляцію капіталу

capital-accumulationВсеволод Голуб (Голубничий)

В сучасній економічній думці в світі, особливо після Другої світової війни, в центрі уваги стає економічна динаміка, проблеми економічного росту і розвитку країн і народів, проблеми акумуляції капіталу. На ці теми написані вже великі томи праць, як також не випадково перевидано недавно в Америці університетським виданням «Акумуляцію капіталу» Рози Люксембурґ. Світ справді надто довго не звертав уваги на проблему економічного росту і розвитку. Його увага була звернута на це останнім часом з кількох причин. Темпи економічного росту совєтського бльоку виявилися вищими за темпи росту капіталістичного бльоку. Продовжити читання ‘Про акумуляцію капіталу’

Причини голоду 1932-33 року

holub-famine-1Всеволод Голуб (Голубничий)

Дослідження наявних офіційних першоджерел — урядових постанов, господарської статистики, тогочасної київської й московської періодики — дозволяє відтворити наступну картину причин і обставин голоду в УРСР, що стався 25 років тому.

Перший П’ятирічний Плян індустріалізації СРСР був під кожним оглядом імпровізацією. Пляновики були ще недосвідчені, а сталіністська більшість у ВКП(б) — захоплено завзята. Замість раціонального калькулювання, економіка СРСР рухалася штурмовщиною, ударництвом, підстьобуванням. В наслідку, протягом 1930-31-32 рр. пляни, передбачені П’ятирічкою, були значно перевиконані, а річні пляни, встановлювані сталіністами незалежно від П’ятирічки, виявилися всі недовиконаними як на Україні, так і в цілому Союзі. Продовжити читання ‘Причини голоду 1932-33 року’

Голубничий і голодомор

holubnychyКрістофер Форд

Про «Причини голоду 1932-33 рр.»[1] Всеволода Голубничого писали як про «видатну спробу приступитися до основних питань, важливих для розуміння голоду, до якої слід ставитися зі всією серйозністю».[2] Написаний в 1958 році, аналіз голодомору Голубничим, нажаль, залишається однією з найменш відомих робіт цього видатного українського вченого і, як це не дивно, не увійшов до «Радянської реґіональної економіки» (збірки його вибраних творів, опублікованої 1982 року).[3]

Голубничий народився 5 червня 1928 року в Богодухіві неподалік Харкова. Його мати, етнічна росіянка, працювала у сфері охорони дитинства, а його батько був аґрономом; під час революції він служив в Червоній Армії, в кавалерійському загоні Будьонного, а під час сталінського терору був двічі заарештований. Продовжити читання ‘Голубничий і голодомор’

Націоналізм поневоленої нації

0_13405_c6d8a7bf_lІв.М-ко (Іван Майстренко)

Тепер, коли ідеї УПА починають приковувати увагу передових сил світу, коли, напр., ця тема стає центральною проблемою міжнароднього з’їзду соціялістичного студентства (див. звіт про цей з’їзд в цьому числі «Вперед»), коли журнал французьких революційних демократів, цієї ростущої не тільки у Франції, але також у Бельгії, Голяндії, Швайцарії, США і т. д., «третьої сили» хоче присвятити ціле число цим ідеям, тепер на весь зріст постає питання: чому ідеї УПА, ці єдинореальні й єдинотворчі протибольшовицькі ідеї, народились саме в Україні?

Чому їх не висунув якийсь інший поневолений Москвою народ? Чому їх не висунув«найпередовіший» російський народ? Це питання не академічне, воно має глибокий життєвий інтерес і приципове значення, воно з’ясує нам силу й слабість попереднього етапу української визвольної боротьби і підкаже, що саме в ідеях УПА має всесвітньоісторичне значення, тобто, що робить їх зразком і джерелом для всіх визвольних рухів світу, а що є скороминуще і не суттєве. Продовжити читання ‘Націоналізм поневоленої нації’

Спробуймо заглянути в завтрашній день

poster-1931eІван Майстренко

«Діялог». ч. 9, 1983, С. 5-15.

Нам важко відірватися від гарячої злободенності, щоб заглянути в завтрішний день. Заважає багато мінливих деталів. Всі знаємо, що ситуація в світі і особливо в СРСР мінлива. Тимчасових деталів, які затьмарюють завтрішній день, дуже багато і в СРСР і в демократичному світі. Заглядаючи в завтрішний день, треба від них абстрагуватися.

Дві корінні проблеми стоять сьогодні перед народами планети – світова війна і майбутнє СРСР. Вони тісно пов’язані, проте розглядати їх будемо окремо. Будь-яка війна ставить ціллю завоювання сильнішою стороною слабшої. Немислима війна, яка велася б тільки в ім’я зруйнування країни й винищення її населення атомовими бомбами. Слушно всі, хто найбільш озброюється, твердить, що в ядерній війні не буде ні переможених, ні переможців. Тому твердження, що хтось готує ядерний напад на СРСР або на США – нонсенс. Кожен уявний нападник знає, що переможцем він не буде. Продовжити читання ‘Спробуймо заглянути в завтрашній день’


Червень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти