Posts Tagged 'СРСР'

Що пішло не так на «соціялістичному» Сході?

Андре Ґундер Франк

Реферат

Відповідь на питання, що пішло не так, варто шукати радше серед матеріялістичної дійсности нашої єдиної світової економіки, аніж у будь-якому ідеолоґічному дискурсі щодо «соціялізму» а чи у політиці колишнього Радянського Союзу або Східної Европи. Почнемо з того, що до конкуренційної гонитви за розвитком ці реґіони долучились під «соціялістичним» прапором, з величезним історичним відставанням в рямцях світового господарства. Радянський Союз і Східна Европа намагалися радше наздогнати, аніж побудувати «соціялізм», якщо дивитися з точки зору реалістичної деідеолоґізованої світової економіки. Був час, коли здавалося, що у них це вийшло, — аж ось вони знову відстали. Причиною був стільки ідеолоґічний «соціялізм» чи політичне «плянування» (усюди засуджені та відкинені), скільки історично-економічні розбіжності та досі актуальні відносини між двома частинами Европи в рямцях світового господарства, що вони відповідальні за відсталість Сходу.

Що пішло не так на «соціялістичному» Сході? Варіянти відповідей зазвичай коливаються у діяпазоні від «усього», з боку опонентів, до лише «сталінізму» або навіть «нічого», як уважають колишні прибічники. У цих відповідях і політика, і ідеологія, і цілі історичні епохи, починаючи першим радянським урядом і революцією 1917 року (або навіть ще раніше — народженням марксизму 1848 року) і завершуючи останнім урядом і реформами Міхаїла Ґорбачова (після 1985 року). Багато критиків, в тому числі сам Ґорбачов[1], визнавали поразки, а заразом і необхідність якихось змін на кшталт перебудови, але не необхідність докорінних перетворень. Инші критики натомість вважають реформаторські зусилля Ґорбачова неправильними і буквально такими, що призвели до зворотного результату. Дехто з цих критиків стверджує, що якби не помилки в політиці Ґорбачова, Радянський Союз і його економіка змогли б протриматися ще деякий час, а то й загалом стояла би досі. Серед цих критиків — Елман з Конторовічем[2] і Мєнщіков[3]. Продовжити читання ‘Що пішло не так на «соціялістичному» Сході?’

Афганістан: сутички, що переросли у війну

Тарас Кузьо

На протязі багатьох років радянська преса практично іґнорувала ролю свого війська в Афганістані. Тоді Москва не відчувала значної потреби інформувати про війну, яка показала свою непопулярність в самій країні та за кордоном. Тому радянська преса применшувала значення «обмеженого континґенту» (як Москва називає свої окупаційні сили), і повідомлення про військові дії обмежувалися інформацією про бої війська кабульського режиму з муджагедінами.

В 1983 р. за Андропова радянська преса почала повідомляти більше про маштаби боїв та про участь радянського війська в них. Гнів у лавах радянського війська на брак інформації до тих часів можна побачити з листа, що його написав додому молодий радянський сержант: «Щиро кажучи, я здивований, наскільки мало написано про Афганістан та про радянських людей … що часто ризикують своїм життям».

Населення Радянського Союзу поступово підготовляли до ведення тривалої війни з жертвами. На початку 1983 р. військова газета Красная звезда визнала, що «солдати та офіцери дійсно зустрічаються з небезпекою … на афганській землі». На грудень 1983 р. та сама газета відчула себе змушеною написати, що війна набирає «всенаціонального характеру». Мир існував тільки в районах, що були під контролем радянського війська, хоч навіть тут він був «нетривалим і нестабільним». Багато газет визнало, що «тяжка боротьба ще попереду». Продовжити читання ‘Афганістан: сутички, що переросли у війну’

Афґаністан — СРСР

Тарас Легкий

I. Минула перша річниця інвазії Афґаністану військами Радянського Союзу. Спроби Кремля скріпити авторитет режиму Народно-демократичної партії Афґаністану (НДПА) затягуються довше, ніж було сподівано. Представники бюрократії радянської і кабульської держав недавно проголосили успіхи на шляху «нормалізації», хоч не подали і ніде не можна знайти жодного доказу таких успіхів. Навпаки, число біженців в таборах у Пакістані і в Ірані чимраз більше зростає; цілий ряд партизанських груп далі бореться проти окупаційного війська і залишків афґанського війська; поширюється вороже ставлення до окупації серед міського населення, не оминаючи й членів НДПА. Огляд подій на переломі — від краху режиму і інвазії СРСР, до першої окупації — доказує, що мілітарна «розв’язка» тільки призвела до ще глибшої внутрішньої кризи.

Команда Червоної Армії старалась обмежити ролю своїх частин до утримання спокою в містах і до контролі головних шляхів і аеродромів; афґанське військо мало продовжувати боротьбу з партизанськими групами. Такий поділ функцій не вдався через постійний розклад афґанського війська і перехід значної його частини до партизанів, і через зріст спротиву міського населення після інвазії. Червоноармійці мусіли взяти участь у боях поза головними містами, вживаючи для цього танки і МіГи. Нездатність танків на гірському терені Афґаністану незадовго показалася; тому якихось 240 озброєних гелікоптерів і моторизовану піхоту чинено до антипартизанських походів. Ряд заворушень в Кабулі та провінційних столицях примусив команду Червоної Армії асигнувати все більше солдатів на нічну стійку і на /62/ придушення страйків і демонстрацій. В афґанському війську придушували заколоти. В результаті роля Червоної Армії в Афґаністані значно збільшилася; за перший рік згинуло коло 12 000 червоноармійців. Немає перспектив на скорий вихід радянських військ з Афґаністану. Продовжити читання ‘Афґаністан — СРСР’

«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (VI)

Марсель ван дер Лінден

Глава шоста. Від придушення «Празької весни» до перебудови (1968-1985)

Придушення «Празької весни» спричинило широкосяжний шок серед лівого гурту. Американський марксист Пол Свізі вважав, що орієнтований на Москву комунізм завдав власному впливу на Заході смертельного удару: «Чеська криза позначила початок кінця московського політичного та ідеолоґічного впливу в розвинутих капіталістичних країнах»[1].

Велике піднесення студентського руху, що вже почалося раніше та досягло найвищої точки в Парижі в травні 1968 року, означало радикалізацію широких верств (майбутніх) інтелєктуалів. Сприймаючи себе за соціялістів чи комуністів, вони займали незалежну позицію щодо «реального соціялізму» в Радянському Союзі та його буферних держав. За декілька років поміж них виникла небувала дискусія стосовно природи СРСР. Тоді, як і на початку 1960-х рр., учасники спершу звернулись до старіших теорій, але швидко додали нові варіянти. Поки знову визнано рацію за наявними теоріями «державного капіталізму», «деформованої робітничої держави» та «бюрократичного колєктивізму», значно побільшало ориґінальних суджень, що стали новим внеском до теорії «нового способу виробництва».

6.i. Теорії державного капіталізму

Течія Кліффа

У рамках теорії Кліффа в період з 1956 по 1968 рр. не було запропонвано нічого нового, і загалом повторювалися наявні положення. Дискусія серед послідовників Кліффа зосередилась на соціяльному положенні радянських робітників. Продовжити читання ‘«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (VI)’

«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (III)

Марсель ван дер Лінден

Глава третя. Від сталінського «великого стрибка» до «Великої Вітчизняної війни» (1929-1941)

З висоти історичного досвіду, не твердячи про історичну неминучість, можна вважати, що роки «нової економічної політики» (неп) були відносно спокійним інтермецо в процесі державного будівництва, що він розпочався 1917 року та завершився близько 1939 року. Соціяльна революція «знизу», що відбувалась наприкінці 1920-х рр., позначала другий етап цього процесу. Політика, якої дотримувались на цьому етапі, була безпрецедентною як своїми маштабами, так й абсолютною жорстокістю.

За ці роки вигляд Радянського Союзу радикально змінився. З 1927 по 1930 р. одночасно відбулись три структурні перетворення. По-перше, режим спромігся закріпитися і зміцнитися. Одночасно зі знищенням внутрішньої політичної опозиції, що гуртувалась навколо Троцького та Бухаріна, себто опозиції всередині партії, та убезпечення центрального політичного апарату від инших нападів режим розширював зовнішню владу на чимдалі ширші сфери суспільного життя. Зокрема профспілки, що їхню відносну автономію суттєво обмежили під час непу, повністю перетворили на орґани партії. По-друге, в сільськогосподарському секторі 1927 року виникло величезне напруження, що призвело до часткового паралічу ринку зерна (спричиненого крім всього иншого «ножицями цін», що вплинуло на відносні ціні на сільськогосподарську та промислову продукцію). Тоді новий режим узяв бика за рога, й у швидкому темпі із застосуванням терористичних метод було колєктивізовано сільське господарство — процес, що він так через фізичну ліквідацію кулаків, як і через подальший голод призвів до безлічі смертей. І, по-третє, із запровадженням п’ятирічних плянів, про що ухвалили рішення 1 квітня 1929 р. (насправді втілення першого п’ятирічного пляну мало розпочатися 1 жовтня 1928 р.), розгорнулась проґрама форсованої модернізації. Абсолютний пріоритет було надано важкій промисловості (надто металюрґії, машинобудуванню і енерґетиці), при цьому не дуже задумувались над наслідками такого розвитку для суспільства загалом. Продовжити читання ‘«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (III)’

На захист соціалістичного планування

Ернест Мандель

ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА. Період «Холодної війни» став часом ідеологічного гартування і трансформації соціалістичної традиції. Оцінка західними лівими соціальної політики Радянського Союзу відобразилася, з-поміж іншого, у гострій полеміці між адептами й критиками «ринкового соціалізму». Головне питання, довкола якого точилася дискусія, стосувалася, ясна річ, відповідності радянської економіки марксистським критерієм соціалізму.

«Ринковий соціалізм» — це вчення про «органічну сумісність» колективної власності на засоби виробництва з принципами ринкової економіки.  Прихильники такої моделі протиставляли її т.зв. «реальному соціалізму» (офіційний термін брежнєвської пропаганди), буцімто «в основному» побудованому в СРСР та його європейських країнах-сателітах. У цьому сенсі важливою віхою стала стаття відомого економіста (і переконаного троцькіста) Ернеста Манделя (1923–1995), що з’явилася на шпальтах британського часопису «New Left Review» у вересні 1986 року як реакція на поширення й популярність в колах лівих (і не лише лівих) інтелектуалів ідей авторитетного «радянолога» Алека Ноува (Александра Новаковського), викладених ним у книзі «Економіка життєздатного соціалізму» (The Economics of Feasible Socialism, 1983). Як і решта представників «ринкового/демократичного соціалізму» (чеський реформатор Ота Шик, югославський економіст Бранко Горват та ін.), у своєму аналізі Радянського Союзу Ноув виходив з двох фундаментальних припущень. Продовжити читання ‘На захист соціалістичного планування’

Мао Цзе-дун як марксист

Россана Россанда

У редакційній статті свого першого числа журнал «Маніфесто» відкритого звернувся до питання «культурної революції». Тоді ми ще були членами комуністичної партії та вказали партії на ці події, як на обов’язковий шлях не тільки до самого оновлення, але також до вироблення революційної стратеґії на Заході.

Наше твердження викликало скандал. Почасти через нерозуміння: рівень обізнаности про Китай — навіть у партії, що серед комуністичних має репутацію «відкритої» — є невиправдано низьким. Коли виникли розходження із СРСР, Китай без зайвих коливань було звинувачено у розпалюванні ворожнечі; коли вибухнула «культурна революція», «Уніта» вдалась до найбільш ганебних фальсифікацій японського чи совітського ґатунку, а секретаріят партії зробив заяву про військовий переворот. Тільки пізніше в комуністичній пресі з’явились куці й обережні спроби тлумачити події; проте навіть сьогодні редакція «Уніти» товаришам, що бажають бути поінформованими, відповідає, що це неможливо, бо Китай не дає акредитацію їхньому кореспондентові. Ніби не істнує цілого масиву офіційних і офіціозних відомостей, незаперечних свідоцтв з перших вуст, на основі яких можна дійти певних висновків і сформулювати політичну позицію! Продовжити читання ‘Мао Цзе-дун як марксист’


Серпень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти