Posts Tagged 'СРСР'

Мао Цзе-дун як марксист

Россана Россанда

У редакційній статті свого першого числа журнал «Маніфесто» відкритого звернувся до питання «культурної революції». Тоді ми ще були членами комуністичної партії та вказали партії на ці події, як на обов’язковий шлях не тільки до самого оновлення, але також до вироблення революційної стратеґії на Заході.

Наше твердження викликало скандал. Почасти через нерозуміння: рівень обізнаности про Китай — навіть у партії, що серед комуністичних має репутацію «відкритої» — є невиправдано низьким. Коли виникли розходження із СРСР, Китай без зайвих коливань було звинувачено у розпалюванні ворожнечі; коли вибухнула «культурна революція», «Уніта» вдалась до найбільш ганебних фальсифікацій японського чи совітського ґатунку, а секретаріят партії зробив заяву про військовий переворот. Тільки пізніше в комуністичній пресі з’явились куці й обережні спроби тлумачити події; проте навіть сьогодні редакція «Уніти» товаришам, що бажають бути поінформованими, відповідає, що це неможливо, бо Китай не дає акредитацію їхньому кореспондентові. Ніби не істнує цілого масиву офіційних і офіціозних відомостей, незаперечних свідоцтв з перших вуст, на основі яких можна дійти певних висновків і сформулювати політичну позицію! Продовжити читання ‘Мао Цзе-дун як марксист’

З приводу відвідин Го Чи-Мина

Л. С-ко

Минулого місяця приїжджав до Москви з офіційною візитою президент Північного Вьетнаму Го Чи-мін. В Москві він одержав економічну допомогу для своєї країни розміром 100 мільйонів американських долярів. Перед цим кілька тижнів Го Чи-мін пробув у Пекіні, де одержав від Китаю допомогу розміром 340 мільйонів американських долярів. Така різниця в розмірах допомоги від багатого СССР і бідного Китаю примусила нас ближче приглянутись до економічної допомоги СССР і Китаю в Азії.

Відомо, що совєтські публіцисти дуже багато списали паперу, пропаґуючи совєтську допомогу Китаєві. Одначе, всю писанину легко випарувати до такої соли на дні. Економічна допомога СССР Китаєві за весь час, тобто від 1950 року, виявляється в таких цифрових показниках. В лютому 1950 р. СССР дав Китаєві довготермінову позику розміром 300 мільйонів амер. долярів. Другу довготермінову позику китайці виторгували у Хрущова, коли той був у Пекіні в жовтні 1954 року. Ця позика дорівнює 130 мільйонів долярів. В межичасі, в наслідок переговорів у вересні 1953 та жовтні 1954 року, СССР погодився побудувати в Китаї 156 промислових підприємств. Офіційно ніколи не було сказано, скільки ці підприємства коштують та на яких умовах вони будуються. Лише лондонський «Економст» (від 5.ІХ.1953 р.), який завжди є добре поінформований і серйозний, сказав, що мова йшла про довготермінову позичку розміром 5 мільярдів крб., на які й мали б бути побудовані в Китаї 141 підприємство. В 1954 ж році Хрущов погодився на будівництво ще 15 підприємств, вартість яких було названо 400 мільйонів крб. Отже, якщо мати на увазі, що офіційна вартість карбованця є 25 американських центів, то всі 156 підприємств мають коштувати 1350 мільйонів американських досярів. Продовжити читання ‘З приводу відвідин Го Чи-Мина’

Щодо стратеґії переходу

Самір Амін

Совітська модель продукції

Де соціялізм сьогодні? Якщо ми відштовхуватимемося від принципу, що соціялістичний спосіб продукції не є товарним способом, що продукти та робоча сила в рамках цього способу не є товарами, тоді совітську модель не можна вважати соціялістичною. Так само, звісно, як не є вона капіталістичною. Капіталістичний спосіб не тільки характеризується загальним поширенням товарної форми продукту та товарної природи капіталу, але також розподілом додаткової вартости пропорційно до вкладеного капіталу, себто додаткова вартість перетворюється на прибуток, а вартість — на ціну. Цю рису не спостерігаємо у совітському способі продукції, тому що капітал замість приватних власників (що їх завжди кілька) повністю належить державі.

Саме цю ріжницю наводять як обґрунтування того, що совітська система є соціялістичною. Що це означає, одначе, так це зведення поняття виробничих відносин до відносин власности, себто зведення суспільства до його економічного базису та нехтування відносинами між економічним моментом й ідеолоґічно-політичним моментом. Саме через спробу підходити до питання у такий спосіб у Совітському Союзі зниклі дослідження заснованого на сплаті данини («азійського») способу продукції. За цього способу продукції виробничі відносини не можна звести до відносин власности, адже відсутнє привласнення землі, й правомірно говорити лише про управління засобами продукції — колєктивне, клясове управління, що здійснюється державою. Чи може совітська модель продукції вважатися способом продукції, базованим на сплаті данини? Очевидно, що ні; адже заснований на сплаті данини спосіб продукції не знає товарної форми продукту та не знає робочої сили, а додатковий продукт видобувається в натурі та згідно із законами, не пов’язаними з ринком. Продовжити читання ‘Щодо стратеґії переходу’

Клясовий поділ в совітськім суспільстві

[ невідомий автор ]

Економічні кляси творить, ділить і відрізняє їх відношення до багацтва краю, а багацтвом є передусім засоби продукції всякого добра — земля, фабрики, машини, копальні. Та суспільна група, що їх має в своїм розпорядженні, є пануючою і владною клясою. Люди, що тих засобів не мають, мусять для свого прожитку працювати на користь пануючої кляси і становлять клясу працюючу і підвладну.

В Совітськім Союзі всіма засобами продукції розпоряджає держава, тобто державні чиновники, б’юрократія. Вони є пануючою клясою. Працюючою і підвладною є робітники, що наймаються на роботу в промисловости або на землі, і колгоспники, що віддають продукти своєї праці державі, залишаючи собі стільки, щоб лиш вистачило для прожитку. Продовжити читання ‘Клясовий поділ в совітськім суспільстві’

Китайська критика СРСР і майбутнє комунізму

Всеволод Голубничий

РІЗНИЦІ В ДЕРЖАВНИХ ІНТЕРЕСАХ КИТАЮ І РОСІЇ

До глибших причин радянсько-китайських ідеологічних розходжень, — глибших, ніж відмінні зовнішньо-політичні концепції поширення комунізму на весь світ, — належать фактичні і уявні різниці в інтересах російської і китайської націй, а ці різниці проявляються зокрема у площинах державній та економічній. Питання взаємин між націями завжди було складною амальгамою раціональних та ірраціональних елементів. Комунізм теж не спромігся ні розв’язати, ні навіть спростити це питання. Як змушений був визнати радянський уряд у своїй декларації 30 жовтня 1956 року, під час польської та угорської революцій, у взаєминах з сусідами у нього «було багато труднощів, нерозв’язаних проблем і просто помилок», зокрема «помилок і порушень, що принижували принцип рівности у стосунках між соціялістичними державами».[1]

Але, щоб докопатися до справжньої суті розходжень державних та економічних інтересів СРСР і Китаю, необхідно почати з критики деяких фантастичних уявлень про ці розходження. Скрізь поширеною є вульґарна «геополітична» концепція, що виводить конфлікт китайсько-російських інтересів з того, що, мовляв, у Китаї вже забагато населення і воно швидко зростає далі, а території, землі та харчів не вистачає, і тому китайці мусять посунути в Сибір і взагалі на територію СРСР. Таке часто пишеться в західній пресі, а з численних розмов з радянськими бюрократами відомо, що й вони мають таке в голові. Що гірше, навіть де Ґолль, президент такої освіченої і культурної країни, як Франція, говорить публічно про «жовту небезпеку» для Европи та Росії і пророкує, що Росія рано чи пізно піде на об’єднання з Европою, щоб протиставитися «китайській навалі». Продовжити читання ‘Китайська критика СРСР і майбутнє комунізму’

Політика США, як причина розходжень між СРСР і Китаєм

Всеволод Голубничий

ВИСЛІД АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ «СТРИМУВАННЯ»

Важливих причин конфлікту між Пекіном і Москвою є декілька: це і різниці державних та економічних інтересів на довшу мету, і різниці соціяльних ідеалів та концепцій майбутнього ладу в суспільстві, і відмінності в національних традиціях, психіці, культурі. Але все це, принаймні покищо, причини підрядні чи надто глибокі, і тому про них треба говорити в другу чергу.

Головною, першочерговою причиною сучасних розходжень між Пекіном і Москвою є проблема, як далі боротися проти капіталізму в світі, як перемогти Америку. Це — питання дальшої тактики та стратегії комуністичного руху. І саме це питання, як видно з усіх офіційних стверджень, і стоїть весь час у центрі всіх дискусій на комуністичних нарадах і конференціях останніх років, бо на нього Москва й Пекін дають цілком відмінні відповіді. Продовжити читання ‘Політика США, як причина розходжень між СРСР і Китаєм’

Новий політичний та ідеологічний конфлікт у комуністичному таборі

Всеволод Голубничий

Москва втратила абсолютну організаційну та ідеологічну контролю над світовим комуністичним рухом. Тепер поступово оформлюється двоподіл у цьому русі — з тим, що коло Москви ще лишаються компартії, які стоять завдяки їй при владі в країнах-сателітах СРСР, і деякі старі, збюрократизовані партії, як французька; а на Пекін орієнтуються молоді компартії колоніяльних і залежних країн Азії та Африки і компартії Південної Америки. Новий конфлікт виглядає далеко поважнішим, ніж: конфлікт між Сталіном і Тітом. Існування його комуністи поза СРСР більше не заперечують, хоч і маскують його інтерпретацією, що це, мовляв, лише нормальна демократична дискусія, а не розлам і боротьба. В СРСР покищо визнано лише конфлікт з Албанією, і від цього визнання не повіяло дебатами, а запахло кров’ю. Все інше в СРСР ще замовчується.

ДЕЩО З НЕДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ СТОСУНКІВ МІЖ МОСКВОЮ І ПЕКІНОМ

Китайські комуністи вперше відкрито повідомили про свою незгоду з Москвою у вересні 1960 p., несподівано зазнавши поразки на з’їзді Південно-В’єтнамської Партії Трудящих.[1] Напередодні з’їзду Москва пообіцяла Го-Чі-Мінові величезну допомогу у виконанні його першої п’ятирічки, і китайці зрозуміли, що Москва бореться проти їх впливів, а не дискутує. Тому вони уповноважили представника лівого крила компартії Індії Гарекрішна Конара виступити в індійському тижневику «Лінк» з офіційним роз’ясненням ідеологічної суперечки між Пекіном і Москвою. З виступу Конара[2], а також і з інших матеріялів, наприклад, з книжки італійського комуніста Джюзеппе Боффа[3], тепер знаємо, що цей конфлікт почався негайно після /66/ XX з’їзду КПРС у 1956 p., коли Хрущов, не порадившися з закордонними комуністами і навіть не допустивши їх на свою промову, раптом виступив 25 лютого з своїм відомим засудженням Сталіна. Нікому з закордонних комуністів той виступ до вподоби не припав, бо він скомпромітував їх перед своїми народами та виборцями, як безвольних маріонеток, що сліпо йшли за таким божевільним злочинцем, як Сталін. Були і такі, що не повірили Хрущову і запідозрили його в наклепі на Сталіна та в зраді. І все ж, хоч би лише для того, щоб якось зберегти дисципліну, центральні комітети всіх без вийнятку компартій схвалили нову лінію КПРС; але китайці, — розповідає Конар, — одночасно вказали Хрущову, що, на їх думку, його виступ проти Сталіна був тактично помилковим. Продовжити читання ‘Новий політичний та ідеологічний конфлікт у комуністичному таборі’


Березень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти