Партизанські війни і тероризм

Автор невідомий

Під час колоніальних, неоколоніальних і загарбницьких воєн учасники руху опору окупантами неодмынно кваліфікуються як «бандити», «бандформування», «терористи» тощо. Так було під час визвольного руху в Алжирі, В’єтнамі, Афганістані, низці країн Африки тощо. Так було й раніше, коли, приміром, такі ярлики навішувалися німцями на учасників  партизанського руху на окупованих територіях, зокрема, у нашій країні. Усе це повторилося і під час воєнних дій у Чечні.

І не тільки це. Дивовижно подібні методи, що з них користають для придушення руху опору. Ставка на силу, колабораціонізм, маріонеткові уряди, силові й інші структури, фальшиві «вибори» тощо, незважаючи на неефективність, що виявлялася всякий раз, незмінно повторюється.

Від протесту до спротиву

Ульріка Майнгоф
«Ї», Львів. №25, травень 2002.

Протест — це коли я кажу: те і те є неприйнятним для мене. Спротив — коли я докладаю зусилля, аби те, що мене не влаштовує, більше не повторювалось. Протест — це коли я кажу, що відмовляюсь брати участь в будь-чому ганебному. Спротив — коли я докладаю зусилля, аби в цьому не брали участь і всі інші. Приблизно так говорив один з американських революційних лідерів на берлінській конференції, присвяченій В’єтнаму.

Студенти не роблять репетицію повстання — вони чинять опір. Летіла бруківка, розмітались в друзки вітрини офісу Шпринґера в Берліні; палали авто, були захоплені водомети, розгромлена редакція часопису «Bild», було пробито автомобільні шини, паралізовано міський транспорт, перекинуто вантажівки, відбулись сутички з поліцією — було застосовано насильство, фізичне насильство, та попри це, постачання шпринґерівських ґазет зупинити не вдалось, рух вуличного транспорту було порушено лише на кілька годин.