Українські самостійники в національно-визвольній боротьбі в 1917 – на початку 1918 рр.

Тетяна Геращенко

Стаття присвячена діяльності Української народної партії та Української партії самостійників-соціалістів, які репрезентували самостійницьку лінію в період національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. Найбільша увага приділена їх ставленню до УЦР та невдалим спробам змінити її політику відповідно до тодішніх політичних реалій.

Тривалий період тоталітарних утисків та ідеологічного диктату в колишньому СРСР призвів до спотворення і фальсифікування цілих історичних пластів нашого минулого. Серед них чи не найбільш викривленими виявились проблеми національно-визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр., участі в них „правих“ партій самостійницького спрямування, зокрема Української народної партії (УНП) та Української партії самостійників-соціалістів (УПСС).

Історичні факти, пов’язані з їх діяльністю є доволі фрагментарними та суперечливими. Перші спроби дослідження діяльності самостійників, головним чином історії Української народної партії, аналіз її ідейно-теоретичних настанов були зроблені дорадянською українською історіографією. Однак сучасники не сприймали її „за партію серйозну і поважну; програми її не брали на критику, а обмежувалися невеликими і незначними увагами і то здебільшого жартівливого змісту“. Це було типове ставлення до самостійників з боку соціалістів, які стояли на автономістично-федералістичних засадах.

Окупанти

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Над сими трьома головними урядами, яко дух Божий на початку світу над хаосом, є ще «надзвичайний», «зверхзаконний» уряд — окупаційне військо бувшої імперії Гогєнцоллернів і Габсбурґів. Окупаційне військо грало з березня 1918 року, коли воно було закликане на Україну Ц. Радою, грає зараз, коли Директорія підняла повстання проти гетьмана Скоропадського, і буде грати далі, як не німецьке, то військо нового переможця і «благодетеля рода человеческого», Антанти, — величезну ролю на Україні, мало і буде мати величезний вплив на майбутній стан України.

А тому нехтувати цим не доводиться. Навпаки, треба якнайпильніше придивлятися до сього фактора життя України.

Німецьке військо прийшло на Україну яко оборонець волі українського народу проти «анархії більшовизму», що суне з півночі. Ц. Рада не витримала власними силами нападу з боку Сов. Наркому і ЦВК України, і аби повернутися і втриматися яко влада на Україні, мусіла звернутися за допомогою до німців. Ся «допомога» була дана, і німецьке військо, вкупі з гайдамаками і січовиками, стало встановлювати «лад та спокій».

Скоропадський і Денікін

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Остання звістка з України: ясновельможний пан гетьман Скоропадський зрікся гетьманства і сховався невідомо де. Sic transit gloria mundi! Такою химерною є слава сього світу!

Але за останні сім місяців ми так звикли до сієї кумедної фігури, що так легко з ним розійтися не можемо, тим паче, що з ним ще не зникають ті сили, які його висунули на історичну сцену, і тому, що зрозуміти сучасний стан контрреволюційного «єдиного і неділимого» стану не можна без Скоропадського.

Та ж звістка сповіщає, що на російсько-чорносотенному обрії стала постать другого царського генерала, Денікіна, який стоїть на чолі «добровольчої армії». Не треба бути пророком, щоб сказати, що ген. Денікін займе у найближчі часи таку ж саму увагу, як і Скоропадський.

Генерали Скоропадський і Денікін є двома гієрогліфами, котрі тим відрізняються від гієрогліфів єгипетських, що їх і неграмотний розбере.

Ген. Скоропадський — учорашнє, ген. Денікін – сьогоднішнє російської й світової контрреволюції на Україні.

Скоропадський та його „українська держава”

М. Дніпровий

Серед партійно-ідеологічних течій на еміграції вражає своєю архаїчністю й дивоглядністю т. зв. „гетьманський рух”. Коли ми чуємо такі вирази як „гетьман”, „гетьманщина”, то нам уявляється завжди історична гетьманщина з усіма її добрими й лихими сторонами, цебто виборний гетьманат. Але ж новітні прихильники цього „руху”, як видно, є монархістами і фанатичними прихильниками „гетьмана” Павла Скоропадського, а тепер „гетьманича” Данила.

Ці недосвідні в політиці люди створили в своїй уяві навіть спадщинну монархію в особі згаданого „гетьманича”. Про інж. Данила Скоропадського, який виріс на чужині і знає Україну стільки саме, що вона його, нічого не можна сказати, але про „гетьманування” на Україні Павла Скоропадського ніколи не буде забагато пригадати новому поколінню, як це „гетьманування” виглядало та скільки шкоди воно заподіяло справі українського визволення.