Україномовні українці в Південно-Східній Україні: динаміка чисельності (1989–2001 роки)

Володимир Скляр

Характерними ознаками радянської доби української історії були суттєві відмінності в етнічному складі та мовній структурі населення України. Насамперед це стосувалася процесів мовної асиміляції (зросійщення) в середовищі українців, особливо в містах східних та південних областей. Тому важливе значення набуває дослідження змін чисельності українців, які зберігали власну національну мову, з урахуванням територіальних відмінностей в умовах відновлення незалежності України. Найбільш повні результати для проведення такого дослідження дають статистичні матеріали переписів населення, зокрема 1989 та 2001 рр.[1] Міжпереписний період охоплює часи напередодні здобуття, коли розгорнулося українське національно-культурне відродження та в перше десятиліття незалежності України, коли з другої половини 90-х років цей процес свідомо був загальмований і українська мова фактично не набула декларованого статусу державної, а мовна асиміляція українства — зросійщення не лише не зупинилася, але розгорнулася ще більше, особливо у містах Півдня та Сходу.