Ратні дороги отамана Зеленого (уроки перемог та поразок українського селянського руху 1918-1919 рр.)

Володимир Горак

Данило Ількович Зелений належить до когорти тих видатних діячів вітчизняної історії, які поступово, крок за кроком, повертаються до нас з історичного небуття. Офіційна більшовицька історична наука зробила у свій час чимало для того, щоб перетворити справжнього отамана Зеленого на таке собі криваве чудовисько, командира «шайки бандитів», підступного контрреволюціонера та союзника білогвардійців, а щодо конкретних фактів з його біографії, то все зводилося головним чином до того, що він і його підлеглі по-звірячому знищили на дніпровських кручах полонених комсомольців. Проте минув час, і, дякуючи правдивим історичним дослідженням, до нас повернувся інший Зелений — селянський воєначальник, керівник великої повстанської армії та послідовний захисник трудового селянства…

Отже, саму тему життя та боротьби Зеленого і зеленівців не можна назвати повністю новою. Разом з тим в ній і досі зберігається чимало «білих плям», які ще чекають на свого дослідника. Автор цієї статті працює над «зеленівською» тематикою багато років i сподівається, що її зміст буде новим кроком вперед у плані вивчення і осмислення цього складного і разом з тим цікавого історичного питання.

Благородний розбійник з українського шляху

Олександр Хоменко

Можливо, саме сьогодні, коли телепродюсери, монополізувавши виробництво суспільних брендів, остаточно перетворили політику на мікс із поганої естради та реаліті-шоу “За склом”, ми можем усвідомити переваги старих-добрих часів. Тих, коли культові постаті приходили в історію не з “галубова екрана”, а з літератури. Бо кожна епоха мала свої сакральні тексти, що продовжувалися реальним життям. Середньовіччя наснажувало себе оповідями про мандрівних лицарів (у часи розквіту – ентузіастичним Персевалем, на схилку – сумовитим Дон Кіхотом), пуританська ранньобуржуазність – Робінзоном Крузо, а передреволюційна Франція – класицистичними п’єсами Корнеля і Расіна, вишуканими й відгранено-холодними, ніби промови Сен-Жюста в Конвенті.