Смерть свободи

М.Ч.

На вулиці — мряка і маски. По телевізору — ті самі обличчя. Усі працюють. Готуються до виборів. В тому числі парламентських, на котрих, вірогідно, вперше до парламенту потрапить группа радикальних націоналістів. Місяць медіа захлинатимуться від обурення і прогнозів. Потім все стане на свої місця і про них забудуть. Такою є доля всіх «професійних патріотів».

Хто там крокує лівою? Правою, правою, правою…

Нова епоха диктує нові рішення. В тому числі будуть у сфері ідеолоґії. Хто зараз пам’ятає УНА-УНСО, «Тризуб» ім. С. Бандери, Молодіжний націоналістичний конґрес й инші необандерівські формації 1990-х? Точніше — хто вони в пам’яті орієнтованого на архетип ОУН-УПА покоління Незалежності? Чим, крім видурювання ґрантів і дрібномасштабних вишколів займаються?

Останнє питання було риторичним. Марґінес, до якого скотилися ці структури свідчить про кризу галицького варіанту націоналізму, принаймні, його права на монополію в ідеолоґічно заангажованому сегменті інститутів громадянського суспільства. Тим разючішим є посилення його політичного вектора, про що свідчить приклад «Свободи». Ще не феноменальний, втім, після десятиліття напруженої підготовки таки подолавший рубікон, себто Збруч. Результати по партії на останніх виборах у Києві свідчать самі за себе. Ні, це не страшилка для поміркованих громадян-лібералів. У найгіршому для них випадку все залишиться на рівні любого серцю правого популізму і «війни з пам’ятниками». Сама партія, радше всього повторить долю БЮТу і вже за рік-два ми побачимо обвал народної підтримки до «Свободи» у тому ж таки, завойованому на кістках «сердешних» Тернополі. Зараз «Свобода» — місцевий меґа-бренд. Щоправда, в опозиції. Там тепло і мухи не кусають. Відповідальність за господарку повішена на плечі ослаблого БЮТу. Вона ж його і доконає.