Тарас Шевченко в світлі епохи

Андрій Річицький

ВІД РЕДАКЦІЇ «ВПЕРЕД»

Пропонуючи читачам розвідку Андрія Річицького, ми свідомі того, що цим мимоволі долучаємося до загальної гістерії, що звичайно охоплює більшість свідомих людців щороку 9-10 березня. Ситуація смішна до безумства: одні пишаються власною свідомістю, инші тішаться зі своєї демонстративної несвідомости (котра насправді продумана й розіграна до деталів). Тимчасом ми, певна річ, обстоюємо геть иншу позицію – пильне дослідження творчости Шеченка з клясового погляду, а тому не можемо припуститися ані національ-демократичних молебнів, ані псевдоіронічного пхекання. Словом, «досить „фільствувати” – дайош свій власний розум!». Думаємо, що до нас таку позицію – з-поміж радянських критиків – обстоював саме Річицький.

Цікаво вивчити механізм «вознєсєнія на нєбєсі» певних культурницьких діячів, не беручи вже діячів громадських. Коли подумати, «чого стоїть Шевченко яко поет народний», розуміємо, що його найбільшою заслугою було остаточне – по Котляревському – впровадження в літературу народньої живої мови (зокрема почерез використання народніх віршових розмірів, надто коломийкового, а також поєднання народньої ритміки з силяботонікою). Шевченко пережив еволюцію від романтизму до реалізму, себто його творчість є порубіжньою що до цих літературних напрямів. Із огляду на це можна вважати Шевченка фундатором нової української літератури. Його доля не одинока: найближчими прикладами такої письменницької еволюції є доля Міцкевіча та Пушкіна. Та сам собою цей факт надто малий, щоби на ньому базувати вшановання Шевченка як найбільшого поета та письменника України.

III Інтернаціонал і колоніяльна проблема

Андрій Річицький

На 15 липня у Москві скликається другий комуністичний конгрес. На порядку дня в числі инших поставлено „національне і колоніяльне питання”.

Це питання в соціяльній революції відограє надзвичайну ролю, з розвязки його можно сказати почнеться світова соціяльна революція пролетаріяту, — це питання варте того, щоб міжнародне робітниче товариство — III Комуністичний Інтернаціонал віддав йому належну увагу.

Великим тягарем лежить на европейському пролетаріятові колоніяльна політика імперіялізму, гніт і поневолення купкою імперіялістичних держав всіх народів світу. І в кращі моменти своєї клясової боротьби пролетаріят цих держав-хижаків піднімав свій голос протесту проти колоніяльної політики.

Та в часи найбільшого розцвіту фінансового капіталу, імперіялізму і грабіжництва народів пролетаріят пануючих над світом держав в особах своїх вождів упав до стану підголоска імперіялістичної буржуазії, його теоретики почали виправдувати імперіялізм і колоніяльну політику, або латати її „мирним” „демократичним” шматтям, як це робить Каутський.

Господарство і культура

Андрій Річицький

В наших суперечках з комуністами „общерусского толку” відносно організації українського пролетаріяту, як пануючої кляси, себ-то відносно організації української пролетарської держави, доводиться чути, що в справах господарства така організація неможлива і шкідлива, бо необхідна, мовляв, централізація господарства і підпорядкування окремих економічних організмів „центрові”, себ-то Москві, — а от в справах мови і культури, то тут… „самоопределение вплоть до отделения”.

Звичайно, що для кожного робітника, який хоч трохи чув про Маркса, про науку історичного матеріялізму, яка говорить, що в онові розвитку суспільства, його соціально політичної організації, розвитку його культури лежить розвиток продукційних сил, себ-то господарства, — для такого робітника може видатися дивним, що ці „комуністи” і „марксисти” відокремлюють культуру од господарства, господарство од політики і т.д.

Аджеж розвиток продукційних сил визначає і степень розвитку культури; це не що инше як господарчі пружини штовхають ріжні елементи суспільства на той чи шлях боротьби, опреділяють всякий рух суспільний, в тому числі національний рух, національну боротьбу і національну революцію.

Од демократії до комунізму

Андрій Річицький

I.
«Банкротцтво» соціялізму.

«Соціялізм збанкротував» — під таким знаком почалася імперіялістічна війна в 1914 році. Про це банкроцтво протрубила вся буржуазна пресса й література, одночасно вихваляючи розум і патріотичне почуття робітничої кляси, яка через своїх офіціяльних представників по обох боках лінії фронту заявляла про «війну до перемоги», — вихвалюючи Burgfrieden (громадянський мир), що запанував майже по всіх країнах — Европи в ім’я священих національних інтересів. Це було дійсне банкроцтво, але не соціялізму взагалі, а банкроцтво соціяль-демократичних і соціялістичних партій, тих партій, які на протязі десятків літ вели за собою робітниці маси і репрезентували ідею соціялізму. 4 серпня 1914 року, коли німецька соціяль-демократія в своїй більшости голусувала в рейхстазі (німецькому парляменті) за військові кредити, виявила всю ту кризу, яку переживав соціялістичний рух і яка має тісний звязок з тим нечуваним розвитком капиталістичного господарства, котрим позначилися десятиліття в Европі. 4 серпня соціялістичному рухові нанесено серйозне пораження. Цим актом німецька соціяль-демократія свідомо передавала долю німецького народу й пролєтаріяту в руки кайзера Вільгельма, його юнкерскої зграї та імперіялістичної буржуазії. Вотум 4 серпня був лише яскравим покажчиком того занепаду соціялістічного руху, що виявлявся по всіх воюючих країнах вступом соціялістїв у буржуазні уряди, припиненням з боку пролєтаріяту клясової боротьби і патріотично-войовничим настроєм в рядах робитництва й соціялістичного громадянства.