Відозва з приводу російського вторгнення на Вкраїну

До всіх людей доброї воли

Товариші! Громадяни! Браття і сестри!

Вторгнення збройних сил Російської Федерації на Вкраїну за підтримки «народної міліції» Луганської Народної Республіки та Донецької Народної Республіки, розпочате вранці 24 лютого цього року, є страшною політичною помилкою і злочинною військовою авантюрою. Керівництво Російської Федерації лицемірно називає його «спеціальною військовою операцією». Це неправда: від самого початку йдеться про повномаштабну війну із застосуванням всіх видів звичайного озброєння.

Гірко визнавати, але у лютому 2022 року Російська Федерація повторила «подвиг» нацистської Німеччини червня 1941-го. Згадаймо слова старої воєнної пісні:

«Київ бомбили. Оголосили,
Що почалася війна».

Страшно про це думати, в це не хочеться вірити, але це так. Хочеться, щоби це був лише сон, але це не страшний сон — це страшна дійсність.

Ідеолоґічне прикриття війни — «демілітаризація і денацифікація України, визволення українців з-під ярма київського режиму» — омана. Вірно, що правляча верхівка та панівна кляса Української Республіки далеко не альтруїстичні носії ідеалів демократії, українська демократія далеко не довершана. Ймовірне приєднання до НАТО чи підйом націоналізму останніх років, це — останнє, що потрібно для благополуччя українського народу та для всебічного розвитку людини в Україні. Але не фашистському режимові Російської Федерації, який душить поступ та свободу в своїй країні, визначати зовнішню чи внутрішню політику нашої країни! Не загарбникам вирішувати долю її керівників! Демократія не прилітає на крилатих ракетах. Не на російських танках прийде на Вкраїну правдиве народовладдя, рівноправ’я і гуманізм. Думати інакше — небезпечна ілюзія та злочин — злочин проти історії та майбуття. Хай там якими шляхетними намірами та гаслами прикривати інтервенцію й окупацію, український народ ніколи з нею не змириться. Окупант зазнає поразки. Иншого не знає історія — ані України, ані инших країн.

«Друге видання капіталізму» в Росії[1]

Алєксандр Тарасов

Слова «реставрація капіталізму в Росії» стали вже поширеним виразом (особливо в лівих колах). Побачили світ книги з такою назвою[2]. У деяких вишах «реставрацію капіталізму в Росії» (зформульовано саме так) було введено як окрему тему до навчальних курсів. Приміром, у Московському економічно-правовому університеті — для студентів усіх форм навчання[3]. Швидке впровадження терміну відбулося завдяки тому, що про «реставрацію капіталізму» навіть не в Росії, а ще в СРСР давно вже писали західні «госкапівські» та сталіністські (маоїстські) автори, причому деякі їхні книги було перекладено російською[4]. Дуже легко та звабно було послуговуватися вже готовим терміном-кліше, «мемом», як сказав би Р.Докінз.

Насправді те, що відбулося на території колишнього Східного блоку, геть не було реставрацією. Найправильніше було би назвати це «другим пришестям капіталізму» чи, куди краще, «другим виданням капіталізму» —  за анальогією з відомим висловом Енґельса «друге видання кріпацтва». Подібно до того, як «друге видання кріпацтва» не було реставрацією «першого видання», поверненням до нього, а радикально відріжнялося від нього, так і «друге видання капіталізму» не є поверненням до «першого», його «реставрацією».

Росія і «World Music»

Іван Соколовський

Якщо спробувати визначити «World Music» коротко, то це провінційна музика. Істнує центральна, «столична», непровінційна культура. Про неї часто говорять як про культуру Заходу. Але ґеоґрафія відіграє тут саму останню роль. Необхідно визнати, що істнує певна «центральна» всюдисуща й технолоґічно бездоганна культура, певний домінуючий культурний тип. Цей тип культури часто називають «масовим». Термін «маса» в даному разі вживається в тому сенсі, котрий був розкритий Хосе Ортеґою-і-Ґассет у чудовій книзі «Повстання мас».

«World Music» є епіфеномен «масової» культури. Не може бути провінції без центру, і загальне захоплення «World Music» було інспіровано центром. Воно вдало вписалось у структуру самої «масової» культури, стало доволі прибутковим бізнесом. Щорічно проходять десятки фестивалів «World Music» – найвідомішим з них є «Womad» (Велика Британія) і «Worldwide Music Days» (Берлін). Істнує також велика кількість фірм, що займаються виключно «World Music».

Фрідріх Енґельс про Україну

Т.Прокопович (Роман Роздольський)

I

Як відомо, основателі наукового соціялізму займалися не раз і не двічі в своїх політичних писаннях справою національних взаємовідносин на Сході Европи. Мимоволі, отже, виникає питання: як ставилися вони до української національної проблеми? Чи, і поскільки відомий їм був факт існування окремішної (від російської та польської) української нації і які вони з цього робили висновки? – Відповідь на наше питання дають ті численні місця з писань Фр. Енґельсa [1], котрі трактують про Україну, про її минуле, та про національний склад її населення. Правда, Енґельс займається Україною тільки у зв’язку з іншими національними проблемами (майже завсігди з приводу польської справи).  Одначе, це цілком зрозуміло, бо українське питання в ті часи – як окрема політична проблема – ще не виявилось, а тому і не могло бути предметом «заграничної політики» зах.–европейської робітничої кляси. Масовим політичним рухом стає український рух аж у 90-х роках минулого століття – і власне ця обставина давала змогу трактувати до того часу питання України, як «внутрішнє питання Польщі» та Росії. Це треба мати завжди на увазі, розглядаючи відносини Маркса і Енґельса до української справи. З другого боку, не треба забувати, якою «terra incognita» була власне Україна ще навіть до недавна в зах.-європейській політичній літературі; тим більше мало це місце в часах діяльности Маркса і Енґельса. А зрештою, і ті скупі відомості, якими можна було тоді розпоряджати, походили у величезній більшості з польських або російських джерел, отже і подавалися переважно в дусі «історично-польської» або «єдіно-неділимської» ідеології [2]. І справді треба дивуватись, як влучно все-таки і з яким почуттям історичної правди зумів здебільшого Енґельс орієнтуватися в такій мало вивченій та страшенно заплутаній на ті часи проблемі, як українська. /161/

Проґрама для гуртків самоосвіти й практичної діяльности

ЗНАННЯ Й СОЛІДАРНІСТЬ.

(ПРАПОР).

Критично мисляча особистість повинна вміти критично ставитися до істнуючої культури й прагнути, в ім’я своїх ідеалів, як до зміни істнуючого, так і до реалізації своїх ідеалів. Нема чого й казати, що ідеали мають відповідати вимогам справедливости й істини, як їх розуміють позитивісти. Отже, тільки корисні знання й проґресивна діяльність — дають особистості право називати себе розвиненою та чесною особистістю, передовою особистістю. Безсумнівно, що такі особистості є в Росії й що вони діють. Але чи може діяльність їх поодинці, не за загальним попередньо умовленим пляном, принести істотну користь? Чи може їхня діяльність у такому виді змінити істнуюче на краще. Ні й ще раз ні. Такою є єдина відповідь, що не допускає ні сумніву, ні поступку! Кращі голови кажуть: для успіху діяльности проґресивних, критичних особистостей необхідно, аби дії їхні були спрямовані одним і тим самим пляном і проґрамою. Проґрама ця має бути підсумком поглядів всіх критичних особистостей щодо видів дій. Усяка така проґрама доволі велика й ріжноманітна, тому що предмет, що вона його систематизує, є досить великим. Тому для реалізації своєї проґрама вимагає багато особистостей, одиниць, з ріжноманітними схильностями, звичками й знаннями. Інакше кажучи, діяльність для змін істнуючого на краще вимагає диференціювання діяльности проґресистів, з дотриманням умови строгої доцільности між диференційованими частинами. Без правильних постійних зносин з диференційованими частинами немислима доцільність.

Діяльність російських проґресистів можна виразити наступним коротким виразом: поширення корисних знань і умов для початків самоврядування у всіх верствах російського суспільства. Російське суспільство складається, головним чином, із трьох більших відділів або верств: освіченої, робітничої та сільської. Освічена верства складає ту частину російського суспільства, що воно матеріяльно забезпечена. Робітнича верства становить ту частину мускульних працівників Росії, яким доводиться працювати скупчено на малому просторі. На противагу цьому, сільська частина російського суспільства представляє нам трудящих, розкиданих суттю своїх занять на більші один від одного відстані. Якщо й доводиться зійтися великій масі селян в одному місці для роботи або на ярмарок, то не надовго.

Марксистська ідеолоґія в Росії

Карл Корш

Комунізм для нас — це не стан, досягнення якого маємо прагнути, не ідея, з якою має узгоджуватися дійсність. Комунізмом ми називаємо дійсний рух, що скасовує істнуючий стан.

Маркс

Ми маємо розглянути тут особливо яскравий приклад разючої розбіжности, що в тій чи иншій формі можна спостерігати на всіх етапах історичного розвитку марксизму. Її можна охарактеризувати як протиріччя між марксистською ідеолоґією, з одного боку, та фактичним історичним рухом, який на даний час за цією ідеолоґічною завісою ховається.

Майже століття минуло з того часу, як особливий цензор, посланий Берліном на допомогу місцевій владі Кьольну в її важкому завданні придушити «ультрадемократичну» ґазету, редагував котру 24-річний Карл Маркс, сповістив прусський уряд про те, що «Rheinische Zeitung» можна спокійно дозволити продовжувати свою роботу тепер, коли «spiritus rector всього підприємства, д-р Маркс» вже точно залишив свою роботу, а вірогідність появи наступника, спроможного на підтримку «огидної величі», досягнутої на той час ґазетою, або на «енерґійне продовження її політики», відсутня. Проте, цієї поради не дослухалась прусська влада, яку в цьому питання направляв — як тепер відомо — російський цар Ніколай I, чий канцлер ґраф Нессельроде погрожував прусському посланнику в Санкт-Петербурзі тим, що представить очам Його Імператорської Величности «відомі нападки, які „Rheinische Zeitung”, що виходить у Кьольні, нещодавно дозволила собі по відношенню до російського кабінету». Це трапилось у Пруссії 1843 року.

Вибрані листи: Енґельс Зорґе (24 жовтня 1891)

Енґельс Зорґе

24 жовтня [1891 р.]

Не зважаючи на голод у Росії, небезпека війни щораз збільшується. Російські дипломати хочуть швидко й ґрунтовно використати новий французький союз. Я певен, що самі то вони не хочуть війни, яка через голод була б божевіллям, але мілітаристські й панславистські течії, заради поширення ринку підтримувані від дуже сильної промислової буржуазії, можуть все таки взяти гору. Та до того ж у Відні, Берліні я Парижі можуть наробитирізних дурниць, що ризикують призвести до оголошення війни. З цього приводу ми листувалися з Бебелем і ми з ним тієї думки, що коли росіяни розпочнуть війну з нами, то німецькі соціялісти вдарять з усієї сили на росіян та їхніх спільників, хто б ці останні були. Якщо Німеччина буде задушена, то й ми разом із нею. На випадок же щасливого повороту, боротьба набуде дуже запеклого характеру й Німеччина зможе триматися лише революційними засобами, а ми, дуже можливо, муситимемо стати до керма й розиграти 1793 рік. Бебелева промова на цю тему в Берлині спричинилася до великої бурі у французькій пресі. Я спробую пояснити французам значення цього їхньою мовою, хоч це й буде нелегко. Правда, я вважаю, за дуже велике нещастя і цю можливу війну, і те, що вона може поставити нас завчасно до керма; все ж, я гадаю, треба, бути напоготові до такого випадку, і я радий, що в цьому питанні маю своїм спільником Бебеля, тобто найпутящого з-поміж наших товаришів.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 277.

Росія й Україна на тлі світових подій

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Так було тоді, під час першої доби.

Зовсім інший стан і України, і Росії в добу, що ми переживаємо, другу добу, з жовтня-листопада 1918 року.

І Совітська Росія, і самостійна Україна опинилися в іншому стані, зустрічають інше відношення з боку імперіялістів Германії й Антанти. Власне змінилося відношення лише імперіялістів Германії.

Коли Германія за який-небудь місяць загубила всі свої завоювання на заході, мусіла піти на всі умови миру Антанти, аби тільки мати змогу задушити в себе дома революцію, — вони стали оцінювати і ставитися зовсім по-іншому до Совітської Росії і до самостійности України. Власним досвідом вони переконалися, що жарти з Совітською Росією кепські. «Отрута» більшовизму загрожує затопити всю Европу. Треба знищити її, — але пізно. Імперіялісти Германії пальцем кивнути не сміють без дозволу Вудро Вілсона. І вони ласкаво просять дозволу у апостола визволення народів взяти і їм участь в удушенні Совітської Росії, а задушити її треба обов’язково, — запевняють вони Вілсона. Вудро Вілсон знає се добре і без них. Що ж до підтримання самостійности України, то се питання зовсім зайве, бо імперіялістичній Германії самій «не до жиру — быть бы живу».

Pro domo nostra

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Краще пізно, ніж ніколи — каже відоме російське прислів’я. Пам’ятаючи се, ми і наважуємося звернутися до робітництва і селянства Росії й України з своїм словом. Ми робимо се не тому, що вважаємо себе за дуже освічених людей, які можуть навчати других. Навпаки, ми вважаємо себе за звичайних людей. Але зараз ми переживаємо одну з якнайвідповідальніших хвиль у велетенській боротьбі праці і капіталу, старого, буржуазного, збудованого на примусі і пригнобленні суспільства, — з новим суспільством, суспільством міжнародної солідарности працюючих, суспільством вільної сім’ї вільних народів, суспільством соціялістичним. Кожний член повинен дати свою крихту допомоги, які б не були малі його сили, чим тільки він може, як тільки він собі розуміє й уявляє сю величезну хвилю. Ми твердо переконані, що сучасна хвиля, яку ми переживаємо, є лише одним із тих кілець у ланцюзі велетенських битв людности за своє визволення з пут капіталізму й імперіялізму сучасної доби, що за сією хвилею йдуть нові, коли напруженість і трагічність сієї боротьби набере ще не виданого розміру і в залежності від того, яким шляхом підуть події зараз, буде передрішений і дальший розвиток подій.

Стратегічний плян відродження єдиної і неділимої Росії

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Здійснити своє бажання: знищити Совітську Росію і самостійну Україну і відродити «єдину і неділиму» Росію — можна лише окупувавши Росію й Україну.

Досвід революції з жовтня 1917 року за рік наочно показав, що відродити єдину і неділиму Росію чорносотенно-монархічно-октябристсько-кадетcько-есерівська російська контрреволюція власними силами не може. Скрізь, де вона лише існує, чи на півночі: на Мурмані і в Архангельську; чи на сході: на Уралі і в Сибіру; чи на півдні: на Дону, Кубані, Україні; чи на заході: на окупованих німцями землях Литві, Польщі і т. д. — скрізь вона держиться лише за допомогою багнетів чужоземного війська.

Але вистачає тільки піти сьому військові, як російські контрреволюціонери зникають, — мов корова язиком злизує.

Значить, щоб виконати поставлену собі задачу, російські контрреволюціонери купно з Антантою повинні окупувати всю Росію, встановити «лад та спокій» на кістках сотень тисяч робітників і селян, вибити з дурної голови більшовицькі й самостійницькі ідеї, встановити свою диктатуру.
Практика прожитого року показала, що північ і схід Росії, Мурман і Сибір, не годяться, щоб бути вихідними стратегічними пунктами сієї окупації. Для сього потрібно багато часу, цілі роки, — а тут важливо зробити негайно, щоб не згубити відповідного моменту і не спізнитися.

Вибрані листи: Енґельс Марксові (24 жовтня 1869)

Енґельс Марксові

Менчестер, 24 жовтня [1869 р.]

Від Ірляндії до Росії всього лише один крок. На історії Ірляндії можна простежити, як нещастя для народу, коли він поневолив інший нарід. Всі англійські свинства мають свій початок у поневоленні Ірляндії. Мені треба ще посидіти над кромвелівською добою, але я майже вже певен, що перебіг справ Англії був би інший, якби не треба було воєнним способом панувати над Ірляндією й утворювати нову аристократію.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О. Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 172.

Жіноче обличчя терору

Кидаючи бомби в апарат насильства,ми вриваємось у свідомість мас.
Софья Перовская

Вважається, що для психічно здорової жінки неприпустима сама думка про вбивство людини, що не загрожують безпосередньо її життю чи життю її близьких. Проте уважніше вивчення історії бойових (терористичних) орґанізацій і рухів опору показує, що це далеко не так, і за певних обставин жінки так само готові взятися за зброю, як і чоловіки.

Хоча часто роля жінки в терористичних ґрупах обмежується орґанізацією політичної підтримки, створенням схованок і утриманням конспіративних квартир, збиранням пожертв і розвіддіяльністю, світовий революційних рух висунув і своїх жінок-командирів, жінок-орґанізаторів та жінок-ідеолоґів збройної боротьби.

Українці мають вирішити, якого світу вони хочуть

Інтерв’ю з Ноемом Чомським

Керівництво України й деяких інших пострадянських країн (Азербайджану, Грузії) демонструє чітке прагнення вступу до НАТО. Як можна це прокоментувати? Що принесе вступ до НАТО східноєвропейським народам, зокрема й українцям? Чи вплине взагалі цей крок якось на зовнішньополітичну позицію України – адже відомо, що, наприклад, війну в Іраку розпочало не НАТО, і тим не менш Україна брала в ній участь…

Можна зрозуміти намагання небагатих країн укласти союз із багатством і владою, так само як і масову міграцію з бідних країн до багатих. США дуже сильно підтримують вступ східноєвропейських країн до НАТО: Вашингтон вважає, що на них можна буде легше впливати й вони зміцнять контроль США над Європою. З тих пір, як під час Другої світової війни США стали наддержавою світового масштабу, стратеги побоюються того, що Європа під проводом найрозвиненіших країн, Франції та Німеччини, може піти власним шляхом. Звідси – таке сильне протистояння концепції «Європи від Атлантики до Уралу», висунутій де Голлем, та Ostpolitik Віллі Брандта. Розширення НАТО на Схід має вихолостити франко-німецький вплив і посилити контроль США. Жителі Східної Європи повинні вирішити, якого світу вони хочуть – такого, де практикується панування США чи такого, де влада та розвиток розподілені більш рівномірно.

Імперіялістична експансія Росії

Тоні Кліфф

Від редакції (ґазети «Вперед», Мюнхен): Нижчеподана стаття англійського революційного соціяліста Т. Кліффа є переклад 9-го розділу його книжки «Природа сталінської Росії» (T.Cliff, “The Nature of Stalinist Russia”, London, 1948). – В ч. 3 (12) «Вперед» за минулий рік ми передруковували інший розділ з цієї ж праці Т. Кліффа. п. н. «Клясова боротьба в СССР». Праця Т.Кліффа є важлива й характерна тим, що подає чисто економічну аналізу сталінського російського імперіялізму, зокрема його економічні причини, Т. Кліфф є також головним співробітником англійського журналу «Сошелист Рев’ю», який передруковував вже кілька статтей з «Впереду».

***

Імперії існували ще перед монополістичним ступенем розвитку капіталізму і навіть перед самим капіталізмом. Перська імперія постала майже безпорівняльннм темпом між 555 та 525 р.р. до нашої ери і охопила простір в восьмеро більший за Німеччину. Згодом постала імперія грецька, потім римська. Занепад февдалізму і зріст торговельного капіталу бачив постання великих еспанської, португальської й нідерландської імперій. Зі зростом індустріальної революції, Англія, за дві генерації — від початку Семилітньої війни (1756 р.) до кінця Наполеонівських воєн (1814 р.). розбудувала свою імперію завоюванням Канади, Індії, Південної Африки й Австралії.

Проте імперіялізм в кожному періоді є відмінний в своїх причинах і наслідках і тому вживання одного слова — імперіялізм для окреслення відмінних явищ схильне внести більше плутанини, ніж ясности. Ленін вживав цей термін для окреслення найвищого ступеня капіталізму, коли він є в стані занепаду, а пролетарська революція є на порядку денному. Але імперії навіть цього одного періоду мають дуже різноманітний характер. Зінов’єв казав в своїй статті «Що таке імперіялізм»: «Роблячи це (визначуючи, що властиво є сучасним імперіялізмом, — Т. К.), ми повинні не забувати, що є різні типи імперіялізмів. Британський імперіялізм різниться від німецького, і т. д. Є європейський імперіялізм, азійський імперіялізм, і американський: є білий імперіялізм і жовтий. Японський імперіялізм не скидається на його французький тип. Російський імперіялізм є типу вийняткового, бо він є відсталий, його навіть більше не можна називати азійським».

Таємниці дипломатичної історії XIX ст.

Карл Маркс

Розділ 4. Попередні зауваження щодо історії російської політики

Перш ніж почати аналіз памфлету, що має назву «Істина є істиною, коли розкривається вчасно», яким закінчимо вступ до «Таємниць дипломатії», доречно буде подати декілька попередніх зауважень стосовно загальної історії російської політики.

Демонстрація могутньої сили Росії вражала Європу зненацька в різні часи. Вона лякала західні народи, які корилися їй, як коряться фатуму, або чинили тільки конвульсивний опір. Проте поряд із завороженим подивом одних Росія викликає до себе також скептичне ставлення інших, яке постійно поновлюється, переслідує її, наче тінь, зростає з її ростом, тож їхній різкий іронічний голос звучить в унісон із стогонами поневолених народів і висміює саму її велич як театральну позу, що має на меті засліпити світ фальшивим блиском і ввести в оману. Інші імперії викликали такі самі сумніви в період свого становлення; Росія ж так і не подолала їх, навіть коли стала гігантом. Це єдиний в історії приклад величезної імперії, саме існування сили якої, навіть після набуття світової ваги, ніколи не переставало сприйматися радше на віру, ніж як факт. З початку вісімнадцятого століття і досі жоден автор, незалежно від того звеличував він Росію чи гудив, не вважав за можливе обійтися без того, щоб спочатку переконати читачів у тому, що вона таки існує насправді.

Росія, Польща й Україна

Фрідріх Енґельс

Польща, як майже й всі інші європейські країни, населена людьми різних національностей. Основна маса населення, ядро його міці, без сумніву, складається з властивих поляків, які говорять польською мовою. Але з 1390 року властива Польща була об’єднана в Великим Князівством Литовським, котре, аж до останнього розподілу 1794 року, творило собою складову частину Польської Республіки. Північні провінції на Балтійському морі посідалися властивими литовцями, народом, що говорив мовою ясно відрізненою від його слов’янських сусідів. Ці литовці були в великій мірі покорені німецькими еміґрантами, котрі, знову ж в свою чергу, не могли утриматись проти литовських Великих Князів. Далі на південь і схід від теперішнього королівства Польщі знаходились білоруси, які говорять мовою поміж польською й російською, хоч більш зближеною до останньої. І нарешті південні провінції були заселені так званими малоросіянами, мова яких нині розглядається найліпшими авторитетами як цілком відмінна від великоросійської (яку ми по звичці звемо російською). Тому, якщо люди говорять, — щоб вимагати реставрації Польщі, треба покликатись на принцип національностей, то вони тільки доказують, що вони нічого не знають про те, про що говорять, бо реставрація Польщі означає відбудову держави складеної щонайменше з чотирьох різних національностей!

Думки з приводу російсько-турецької війни 1852-53 рр.

Карл Маркс

Якщо поглянути на російсько-турецький конфлікт з воєнної точки зору, то він виглядає так. Торгівельне значення Дарданелів і Босфору робить їх також одночасно й першорядними воєнними позиціями, тобто, такими позиціями, які будуть мати вирішальне значення в кожній війні. Аналогічними пунктами є Гібралтар та Гельсінгер на Зунді. Але Дарданели навіть є важливішими за ці пункти в наслідок свого географічного положення. Гармати Гібралтару й Гельсінгера не можуть панувати над всією шириною тих проток, в яких вони лежать, і потребують ще співдії фльоти для того, щоб мати можливість цілком заткнути ті протоки.

Протоки ж Дарданел і Босфору, навпаки, настільки вузькі, що невелика кількість фортів, побудованих в відповідних місцях і добре озброєних, — як це й робить Росія зразу ж після захоплення проток, — може ставити спротив об’єднаним фльотам цілого світу, якщо вони спробують туди проникнути. Чорне море стало б в такому випадку нічим іншим, як російським морем, навіть ще в більшій мірі, ніж Ладозьке озеро, що лежить в серці Росії. Спротив кавказців міг би бути скоро зламаний голодом.

До історії російського імперіялізму в XIX столітті

Карл Маркс

Трапляється так, що російські кріпаки розуміють емансипацію зовсім інакше, ніж уряд, а російське дворянство розуміє її ще по іншому. «Милосердний Цар» через те відкрив, що справжня емансипація кріпаків є несумісна з його автократією[1], так само як милосердний Папа Пій IX свого часу відкрив, що італійська емансипація є несумісна з умовами існування папства. Тому «милосердний Цар» зрозумів, що в загарбницькій війні та в продовженні традиційної закордонної політики Росії, яка, як відзначає російський історик Карамзін, є «незмінною», полягає єдиний засіб відтягнути революцію вдома. Князь Долгоруков в своїй праці «Lа Vérité sur la Russie» в 1860 році критично знищив вигадку про «золотий вік» заведений Олександром II, вигадку, що ретельно розповсюджувалась по всій Европі платними російськими перами, починаючи від 1856 року, вигадку, що була голосно проголошена Декабристами в 1859 р. та повторювана, як папугою, паном Фоґтом в його «Studien».