Posts Tagged 'Розстріляне Відродження'

Незбагненні

exter-damyАнатолій Стріляний

Розстріляне Відродження не було знищено цілком. Комуністи-європейці за налаштованістю душі, схильністю розуму в українській культурі лишалися до самісінької горбачовської перебудови. Це були люди, що дихали Празькою весною, вірили в «добрий соціалізм», у «соціалізм із людським обличчям». Драч, Павличко, хто там ще… Вони були певні того, що такий соціалізм дозволить їм творити, отримуючи здобутки Заходу з перших рук, не через Москву.

Але після того, як Україна стала самостійною, «добрий соціалізм» із української культури щез. Що ж залишилося? Залишилася совєцькість. Дещиця совєцькості… Що то за фауна? Хто він такий, сучасний червоний митець, науковець, політик, журналіст? Це, звичайно, добродій не байдужий. Але до чого? Що сповнює його жвавістю, енергією? В чому він щирий? В нелюбові до Заходу й особливо – в любові (є в нього і любов!) до радянського минулого. Це в ньому свідоме. А є ще й підсвідоме, тобто головне, той психічний ґрунт, що визначає все – вибір ідеології, партії, стилю. Це ненависть до свободи. Авторитарна особистість. Казармена душа. Росію Горбачова, Росію Єльцина він ненавидить, Росію Путіна поважає. Він тягнеться не так до Росії, як до несвободи. Йому до задухи неприємно бачити вільних людей – як вони ходять, як сміються, патякають що їм заманеться… Продовжити читання ‘Незбагненні’

Без ексцесів виконавців

200px-Flag_of_the_Ukrainian_SSR_(1923-1927).svgЦе був би націонал-комунізм, до того ж, особливо й нестандартно жорстокий

Анатолій Стріляний

Ну, гаразд. А який лад влаштувало б Розстріляне Відродження в Україні, якби воно було не розстріляне, а стали б браття панувати, тобто здобули б можливість розстрілювати інших, котрих набралось би таки чималенько? Адже були вони, не забуваймо ні на мить, кришталеві комуністи, а це ніхто інші, як запеклі вороги приватної власності, релігії, сім’ї – всього, чим звикло жити людство протягом століть. Поряд із цим, найближчою їхньою метою була докорінна й швидка, ударна, як тоді казали, українізація пролетаріату. Селянство цього ще не потребувало, двадцяті роки не дев’яності, а рештки колишніх «експлуататорських» класів до уваги не брали.

Таким чином, той лад був би чим завгодно, але не демократією. В Україні було б усе, окрім свободи й дотримання прав людини. З перших хвилин новий порядок зіштовхнувся б із шаленим спротивом життя, його глибин, його суті, але в очах чільників це були би підступи ворогів – і що б із ними сталося в катівнях бездоганно української ЧК, легко уявити.

Це був би націонал-комунізм, до того ж, особливо й нестандартно жорстокий. Адже Україна була денаціоналізованою настільки, що потреба перегнути дрючка в протилежний бік поставала як природна й нездоланна необхідність. У культурному житті господарювала б цензура не менш люта, ніж усі відомі нам із історії і власного досвіду – вона ж бо мала пильнувати не тільки за тим, щоб ніде не стирчало буржуазного вуха, але й щоб усе навколо було українським. «Росія мусить відійти в свої етнографічні межі», – ось так. Слово «українізація» для ліпшої ясності перемежовувалося словом «дерусифікація». Продовжити читання ‘Без ексцесів виконавців’

Орудував прикладом

023758Таврувати сталінізм за це злодійство – те саме, що вовка, який побував у кошарі

Анатолій Стріляний

1920 рік. Містечко на Полтавщині. Молодий комуніст Горобенко, який відчуває в собі свербіж українства, направлений учителем української мови в педучилище. До революції там була гімназія, що її він закінчив. На педраді його перебиває один із викладачів: «Мне кажется – ето несколько неудобно, што лектор украинского язика гаварит здєсь по-украински… Ведь ми нє понімаєм…» Горобенко відповідає «з небувалою силою»: «Тут сидить справжня контрреволюція!». І додає «протяжно й урочисто»: «Мені нема чого більше говорити з вами. Тут є тільки робота для чека».

Це з повісті «Смерть» Б. Антонечка-Давидовича (відбув 20 років ГУЛАГу). Закінчується тим, що Горобенко напрошується в команду для розстрілу мужиків-заручників у село, де вбили його однопартійців. Ті вигрібали в селян зерно. «Висадив усю обойму», далі орудував прикладом. Потім міг, як автор, узятися за перо. Звичайна біографія в тому художньому поколінні.

Які, до біса, «жертви сталінського терору»! Перед нами бійці – бійці українського національно-комуністичного руху. Хотілося б, щоби це було не так, але це було так. До початку 1920-х років вони були переможцями в громадянській війні. Від них несло порохом, кров’ю та карболом тифозних бараків. Вони стріляли, й у них стріляли. Вони не знали пощади, та і їх не щадили. Ахметов із Пінчуком заговорили б у них не те що по-українському, а хоч по-китайському після першого ж приводу в ЧК. Тільки навряд чи вони були б потрібні. «Всіх панів – до ‘дної ями». Вирізали, випалили всі паростки демократичного, їхньою мовою – буржуазного життя в Україні. Продовжити читання ‘Орудував прикладом’

«Нам своє робить»

9-12176-IIАнатолій Стріляний

«Червоні» романтики цінували комунізм як противагу російському імперіалізмові

Звичайно, червонієш, коли тобі вкотре підступно нагадують, що Розстріляне Відродження – це були всі як один комуністи, до того ж такі, що і в передсмертних записках називали себе найщирішими. Червонієш тому, що нагадують тобі про речі, які хотілося б забути. Ти давно привчив себе дивитися крізь пальці, як у підручниках ріжуть по живому, розділяючи в німбі того ж Миколи Хвильового червону зірку й тризуб.(А там ще й свастика мерехтіла –класик був прихильником початкового, ще романтичного, європейського фашизму).

Одначе, каючись у своєму лукавстві, не перестаєш вважати Розстріляних своїми, рідними й ніколи не віддаси їх ані Конотопській Відьмі, ані КПУ, ані будь-кому з інших лівих, які вовтузяться сьогодні в українській «політиці». Але ті й не беруть. Їм давай Третій Рим і Україну в ньому, а в цій справі розстріляні їм уже напевно не помічники, інакше вціліли б усі до одного. Продовжити читання ‘«Нам своє робить»’


Липень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти