Людина і міт

Хосе Карлос Мар’ятеґі

І

В усіх дослідженнях сучасних інтелєктуалів щодо світової кризи доходять одного висновку: буржуазна цивілізація страждає від відсутности міту, віри, надії. Відсутність міту є свідченням її матеріяльного банкрутства. Раціоналістичний досвід по суті — хоча це звучить парадоксально — навчив людство гіркої істини, що розум не може запропонувати жадного виходу. Раціоналізм лише дискредитував розум. Муссоліні сказав, що демаґоґи вбили ідею свободи. Точніше, безумовно, було б сказати, що ідею розуму вбили раціоналісти. Розум викорінив з душі буржуазної цивілізації залишки її старих мітів. Західна людина тривалий час тримала розум і науку на вівтарі померлих богів. Одначе ані розум, ані наука не є мітом. Ані розум, ані наука не можуть задовольнити потяг людини до безкінечного. Сам розум продемонстрував людям, що його замало. І тільки міт має одну цінну рису — наповнювати глибинне «я».

Розум і наука розклали і знищили престиж старовинних реліґій.

Ойкен[1] у своїй книжці про сенс і ціну життя чітко і точно пояснив механізм цього розкладання. Наукова творчість збагатила людину новим почуттям — почуттям власної сили. Людина, що її раніше лякали надприродні явища, згодом відкрила неймовірну силу для змінювання і удосконалювання природи. Почуття сили викорінило у людській душі залишки старої метафізики.

Одначе людина, за визначенням філософії, є метафізичною твариною. Без метафізичного розуміння життя вона не може жити продуктивно. Міт рухає людину в історії. Історію творять одержимі й освячені вищим віруванням носії надлюдської надії; решта людей є безіменним драматичним хором. Криза буржуазної цивілізації стала очевистою, ця цивілізація визнала брак міту. Ренан[2] у часи гордовитого позитивізму меланхолічно відзначав занепад реліґії і переймався майбутнім европейської цивілізації. «Віруючі люди», — писав він, — «нині живуть у темряві. Як вони житимуть після нас?» Безнадійне питання і досі чекає на відповідь.