Posts Tagged 'революція'

Мир і революція

Ернесто Карденаль

Ім’я Ернесто Карденаля добре відоме світові, знають його й читачі «Всесвіту» (див. №№ 2, 4, 1981 р.). Колишній священик, поет, а нині міністр культури в уряді відродження Нікарагуа, він багато років свого життя віддав і віддає справі боротьби за незалежність і свободу своєї країни, за краще майбутнє її дочок і синів. Як міністр культури він очолив кампанію боротьби за ліквідацію неписьменності, вважаючи, що найбільшим досягненням революції буде формування соціалістичних норм поведінки, соціалістичної свідомості визволеного народу. Палко бажаючи побачити свою батьківщину оновленою і сильною, він усвідомлює, що це можливо за умови загального миру в світі.. Тому такою пристрасною була його промова на Конференції за роззброєння і мир, скликаній 1981 р. прогресивними викладачами Гарвардського університету (США). Промову передруковуємо з кубинського журналу «Каса де лас Амерікас».

Після поразки у В’єтнамі, уотергейтського скандалу, драми із заложниками в Тегерані та низки економічних провалів суспільства споживання нинішня адміністрація США вирішила пошукати для своєї країни якесь нове обличчя. Однією з причин сучасної тяжкої кризи, коли американські стратеги розводяться про можливість «обмеженої» кількамісячної ядерної війни,, є саме пошук цього нового обличчя: обличчя Сполучених Штатів Америки як визнаного лідера західного світу. Причому обличчя це повинне бути значною мірою войовничим.

В імперській стратегії США переплітаються військові, політичні та економічні аспекти. Адже посилення гонки озброєнь активізує й економіку. Лише одна компанія «Дженерал дайнемікс» має намір продати Пентагонові 1388 нових літаків-винищувачів F-16. Астрономічні суми, що їх одержить індустрія смерті, важко собі уявити. Продовжити читання ‘Мир і революція’

Декілька способів вбивства

Хуліо Кортасар

Просто як у казці про пастуха й вовків: вторгнення до Нікараґуа, що про нього говорили останні місяців, усе ніяк не відбудеться, тим-то в Европі схильні розглядати ситуацію як застійну. Увагу людей привертають инші вихори насилля: потрохи починають забувати, що істнує Центральна Америка. Саме на це і розраховує одна з останніх реінкарнацій Макіявеллі та розробляє иншу, більш небезпечну стратеґію — не таку прямолінійну як на Ґренади.

На шахівниці останніх тижнів розігрувалися наступні партії (не за хронолоґічним порядком):

— Відкрита чи прихована відмова Вашингтону на будь-які чіткі та чесні перемовини з Нікараґуа з питань припинення військової і економічної допомоги США Сальвадору й Гондурасу, що вона спрямовується на підтримку інтервенції у Нікараґуа антисандіністських сил, і взаємного припинення Нікараґуа будь-яких зв’язків з повстанцями Сальвадору та підтримки цих повстанців.

— Відмова у візі команданте Томасу Борхе, необхідної для його присутності на переговорах щодо цих та инших питань з представниками адміністрації Рейґана у Вашингтоні.

— Кредит у 25 мільйонів долярів, що його офіційно Конґрес США надав ЦРУ для провадження операцій «з дестабілізації сандіністського уряду».

— Викриття ґазети «Нью-Йорк Таймз» про літак, який хотіли використати для бомбардування Манаґуа, а його було придбано у США за кошти, опосередковано надані ЦРУ та передані контрреволюціонерові Едену Пасторі[1].

— Зізнання в Манаґуа — у присутности журналістів і телєкамер — пілота Амадора Нарваеса, захопленого у полон сандіністами, що з них випливає, що авіяудари по Нікараґуа завдаються з території Гондурасу під прямим керівництвом ЦРУ та за участи місцевих військових і арґентинських радників, які тренують сили сомосівців. Продовжити читання ‘Декілька способів вбивства’

Нікараґуа: уроки країни незавершеної революції

Клаудіо Вільяс

Наприкінці 1970-х рр. народ Нікараґуа повстав і скинув одного з найбільш ненависних тиранів світу, Анастасіо Сомосу. Це була надихаюча революція, що живила надію багатьох робітників і молоді по всьому світі. Сьогодні Венесуела живить схожі надії[1]. Однак Нікараґуанську революцію було переможено. То-ж які висновки ми можемо з цього зробити?

Вступ

Рідко хто може пригадати більш надихаючу революцію 1980-х рр. за Сандіністську революцію. Наприкінці 1970-х рр. народ другої найбіднішої країни повстав і скинув одного з найбільш ненависних тиранів світу, Анастасіо Сомосу.

Досягнення цього руху були неймовірними і зацікавили молодь і робітників таким чином, що цього ніколи не бачили з часів Кубинської революції. Півтора мільйона гектарів землі було віддано 200 тис. бідним сім’ям, що їх було орґанізовано у індивідуальні ділянки і кооперативи (дані Ореґонського університету). Рівень неписьменности впав з 60% до 14% за два роки. Кампанії лікнепу надсилали бригади молодих вчителів і студентів задля того, щоб покінчити з традиційною відсталістю нікараґуанських народних мас. Суспільну охорону здоров’я було також стрімко покращено. Продовжити читання ‘Нікараґуа: уроки країни незавершеної революції’

Вибрані листи: Енґельс Бебелеві (28 жовтня 1882)

Енґельс Бебелеві

28 жовтня [1882 р.]

Статтю я прочитав досить побіжно…[1] Інакше я помітив би французький вплив у тому, як він уявляє собі революцію… Тут дістає своє втілення фраза про „Єдину реакційну масу”. Всі офіціяльні партії об’єднуються тут в одну купу, а ми соціялісти там, у струнких лавах. Велика рішуча битва, перемога по всій лінії відразу! Справді ж справа не відбувається так просто. /238/ Справді революція починається якраз навпаки — з того, що величезна більшість народу, а також і офіціяльні партії, об’єднуються проти уряду, що через те стає ізольований, скидають його, і лише тоді настає великий поділ народу, а разом із тим і змога нашого панування і то лише після того, як ті з офіціяльних партій, що залишаються ще можливі, одна за одною знищать себе, діючи одна проти одної.

Якби ми захотіли почати революцію відразу ж з її останньої дії, нам довелося б дуже погано. /239/ Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Бебелеві (28 жовтня 1882)’

Перегляд поняття революції

Герберт Маркузе

Поняття революції у марксистській теорії включає в себе цілу історичну епоху: останню фазу капіталізму, перехідний період пролєтарської диктатури та першу фазу соціялізму. Це у строгому розумінні слова історична концепція, що відображає тенденції, наявні у суспільстві; також це концепція діялєктична, що відображає контртенденції в рамках відповідного історичного періоду тією мірою, якою вони для цього періоду характерні. Ці тенденції та контртенденції є проявами того, невід’ємними елєментами чого є сама марксистська теорія та практика. Марксистська теорія сама по собі представляє силу в історичній боротьбі, і за мірою перетворення її понять, «перекладених» мовою практики, на сили опору, перетворень і перебудови, на них діють мінливості боротьби, що вони їх відображають та охоплюють, але не підпорядковують собі. Відтак, «перегляд» становить елємент самого поняття революції, складову частину його внутрішнього розвитку.

В цьому короткому нарисі піднімаються лише деякі з проблєм, пов’язаних з таким переглядом. Для початку я коротко нагадаю, що власне означає це марксистське поняття. Революція: Продовжити читання ‘Перегляд поняття революції’

Соціяльні і філософські погляди Маркса

Георгій Плеханов

Громадянки й громадяни!

Маючи мало часу, як і всі оратори сьогодні ввечері[1], я, може бути, надто сміливий, бажаючи дати оцінку того, що Маркс зробив у галузі філософії і соціяльної науки. Все ж — спробую. І тим гірше для мене, коли це мені погано вдасться.

Марксова філософія — логічний і неминучий наслідок філософії Геґеля. Ось що кажуть нам ті, хто трактує про походження сучасного соціялізму. Це вірно, але це не все. Далеко не все.

«Моя діялектична метода в основі не тільки відрізняється від геґелівської, але й цілком їй протилежна. Для Геґеля процес думання, — а його він під назвою ідеї перетворює навіть у самостійний суб’єкт, — є деміюрг (творець) дійсности, яка є лише зовнішнє його виявлення. В мене ж, навпаки, ідея — це не що інше, як пересаджена й перетворена в людській голові матерія» (Післямова до 2 видання І тому «Капіталу», вид. II, ДВУ, 1929 р., стор. XIV). Продовжити читання ‘Соціяльні і філософські погляди Маркса’

Карл Маркс

Георгій Плеханов

Тридцять п’ятий нумер «Искры» виходить в світ у день двадцятиріччя смерти Карпа Маркса[1],a що йому і належить у ньому перше місце.

Якщо вірно, що великий міжнародній рух пролетаріяту був найвизначнішим громадським явищем XIX століття, то не можна не визнати, що засновник Міжнароднього товариства робітників був найвизначнішою людиною цього століття. Борець і мислитель воднораз, він не тільки зорганізував перші кадри міжнародньої армії робітників, але й викував для неї спільно з своїм незмінним другом Фрідріхом Енґельсом ту могутню духовну зброю, що з допомогою її вона вже завдала ворогові силу поразок і що з часом дасть їй цілковиту перемогу. Якщо соціялізм став наукою, то цим ми завдячуємо Карлу Марксові. І якщо свідомі пролетарі добре розуміють тепер, що для остаточного визволення робітничої кляси потрібна соціяльна революція і що ця революція має бути ділом самого робітництва, якщо вони є тепер непримиренні й невтомні вороги буржуазного ладу, то тут відбивається вплив наукового соціялізму. З погляду «практичного розуму» науковий соціялізм різниться від утопічного саме тим, що рішуче викриває корінні противенства капіталістичного суспільства і нещадно виявляє всю наївну марність усіх тих, іноді дуже дотепних і завжди цілком добротливих, плянів громадської реформи, що їх пропонували соціялісти-утопісти різних шкіл як найвірніший засіб припинити боротьбу кляс і примирити пролетаріят з буржуазією. Сучасний пролетар, що засвоїв теорію наукового соціялізму і лишається вірний її духові, не може бути революціонером і логікою і чуттям, цебто не може не належати до «найнебезпечнішої» відміни революціонера. Продовжити читання ‘Карл Маркс’

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (25 вересня 1869)

Маркс Енґельсові


Ганновер, 25 вересня [1869 р.]

Під час цієї подорожі по Бельґії, життя в Аахені і поїздки Райном, я переконався, що треба енерґійно виступити проти попів, особливо в католицьких країнах. В цьому напрямку я й діятиму за допомогою Інтернаціоналу. Вони залицяються до робітничого питання там, де це їм здається за відповідне (наприклад, єпископ Кеттелер у Майнці, попи на з’їзді в Дюссельдорфі і т. ін.). По суті 1848 р. ми працювали для них, лише вони під час реакції скористалися з наслідків революції.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 168.

Війна і революція

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Минають дні, минають ночі, А Україна знай горить …

Горить не одна Україна. Горить весь світ. Горить уже п’ятий рік. Спалахнулий у 1914 році світовий пожар не виданої в історії людства війни перетворюється в новий революційний пожар. У відповідь на імперіялістичну війну на користь «своїх» і «чужих» капіталістів, поміщиків, банкірів, війну за нові ринки, за новий поділ світу, за переділ «малих пригнічених народностей», — розгоряється й поширюється революційний пожар, який «очищає», випалює все, що залишилося після руїни 1914—1918 років, перетворює на попіл труп старого буржуазного суспільства.

Україна має нещастя посідати місце поруч з країнами, як Бельгія, Польща, Сербія, Вірменія й ін., де відбувалися криваві події сучасної війни, де вирішувалися питання світових хижаків. За честь бути свідком і ареною світових подій, стояти «на аванпості» світового руху Україна дорого заплатила кров’ю і працею своїх синів. І платити ще доведеться — про це вже подбає новий світовий переможець, новий гегемон імперіялістичної буржуазії, апостол «самовизначення малих народів», президент Північно-Американських Сполучених Штатів Вудро Вілсон.

Світова війна і світова революція — ось два наочні факти сучасности переживаної доби.

Війна і революція є кризою суспільства, громадянської спільноти.

«Всяка криза відкидає умовне, зриває зовнішню шкаралупу, шпурляє віджиле, розкриває більш глибокі пружини і сили». Продовжити читання ‘Війна і революція’

Реформа чи революція

Данієл Де Леон

Колись таки робітник мусить захопити в свої руки політичну силу, щоби міг покласти основу для нової організації праці. Як що він не хоче відректися від усіх благ цього світу, як ті стародавні христіяне, що їх цуралися і відтручували від себе, то він мусить основно змінити свої старі методи, піддержувані старими суспільними установами.

Але ми не твердимо, що до тої цілі всюди однакова дорога.

Ми знаємо, що треба брати на увагу існуючі інституції, звичаї і побут ріжних країн, і ми не перечимо, що є такі краї, як Англія і Америка і, коли б я краще знав ваші відносини, то може міг би ще додати Голандію, де робітник може осягнути свою ціль мирними способами. Але не у всіх краях це можливе.

Карл Маркс
(на Міжнароднім Соціялістнчнім Конгресі в Гаг, 1872).

Продовжити читання ‘Реформа чи революція’

Велика Жовтнева Соціялістична революція

newplanetРедакція «Вперед»

Вітаємо читачів нашого журналу та всіх симпатиків з річницею Великої Жовтневої Соціялістичної революції – подією, яка сприяла виведенню  українців з ряду енґельсових «неісторичних народів» і поклала початок процесу радикальних соціяльних перетворень в Україні, Европі й усьому світі.

Революція в Угорщині

budapest-1956В. Фелікс (Всеволод Голубничий)

Те, чого ледь-ледь уникла Польща, не уникла Угорщина. Якби Ґомулка і Охаб не озброїли заздалегідь варшавських робітників і не запобігли воєнному переворотові, ізолювавши політично Рокосовського, якби не злякали вони Хрущова і не примусили його зупинити наступ совєтських дивізій на Варшаву, Польща палала б у народньому повстанні проти російських окупантів, комуністи ізолювали б себе від мас, а натомість до мас примазалися б різні реакціонери, нащадки й слуги довоєнної буржуазії, яких лишилось небагато, але які ще є.

Угорщина дещо відрізняється від Польщі і клясовим укладом суспільства, і традиціями. Угорщина менше індустріялізована, ніж Польща. В її суспільстві далеко більшу силу становлять дрібновласницькі елементи, які, хоч безперечно, й трудові, не експлуататорські, проте політично нестійкі й до певної міри здатні підпадати під вилив реакційних елементів. Ці останні в Угорщині значно сильніші, ніж в Польщі, бо 25 років фашистівська диктатура Горті плекала їх і вишколювала. Перебування Польщі й Угорщини в протилежних таборах підчас минулої світової війни залишило поважний штамп на традиціях сучасних поколінь.

Різниця складу суспільства й традицій помітно відбилася й на складові та політичному обличчі комуністичних кадрів обох країн. Тоді як польський пролетаріат має довголітні традиції соціялістичного й комуністичного руху, угорський пролетаріат таких традицій не має. Після падіння Угорської Радянської Республіки в 1919 році в країні весь час панував фашизм. Антифашистські партизани й революціонери в Угорщині, що дещо зактивізувалися в часи минулої війни, походили головно з села. Нечисленні ж орґанізовані члени компартії весь час перебували на еміґрації в Москві. Після окупації Угорщини совєтською армією, а далі — після комуністичного перевороту в 1947-48 рр., ряди угорських комуністів поповнилися партизанами, молоддю, але були вістки, що навіть і бувших фашистів приймали в партію з огляду на брак досвідчених кадрів апаратчиків. Продовжити читання ‘Революція в Угорщині’

Niech żyje rewolucyjna Polska!

poznan-1956В. Голуб (Всеволод Голубничий)

19-21 жовтня 1956 року в Польщі сталася антисталінcька пролетарська демократична революція. 28-мільйонна безбуржуазна трудова нація дала відсіч імперіалістичним зазіханням російської бюрократії й стала на незалежний шлях розвитку до соціялізму.

Причини, рушійні сили й характер польської революції є очевидні. Деґенерація сталінізму дійшла до свого закономірного кінця. робітництво й звільнені від сталінізму польські комуністи скинули з себе це ярмо і стали на новий шлях розвитку.

Дальший розвиток і шляхи польської революції залежатимуть від успіху розв’язки соціяльно-економічних і національних проблем, що залишилися важким тягарем у спадщину від сталінізму. Економіка Польщі знаходиться в дужо складному стані. Польські комуністи, на час коли пишемо цю статтю, ще не висловились ясно, які реформи вони думають завести в економіці. Вони, здасться, свідомі того, що тітоїзм в Югославії успішно склав політичний іспит перед історією, але ще не економічний. Пускати економіку «на божу волю» не можна, таке чи інше планування є необхідністю. В Польщі, здасться, це признає навіть Оскар Лянге, необухарінський теоретик американської школи. Продовжити читання ‘Niech żyje rewolucyjna Polska!’

The Last Poets: звукова доріжка до революції

008-pishchalov-the-poets

Ρoмąн Пíıцąлoв

Сьогодні, у часи мультяшного ґенґста-репу, що практично витіснив з телеекрану всі інші форми музичної творчості чорношкірих, важко навіть уявити, що колись реп не мав нічого спільного з геройськими позами спортивно вдягнутих «пацанів з нашого району» та кривлянням в салоні лімузину в компанії оголених кокаїністок; що до своєї деґенерації до рівня блатних куплетів він був музикою опору системі обовдурювання та пригноблення мас. Наприкінці 1960-х Сполучених Штатах Америки переживався підйом політичної активності населення, в першу чергу молоді й студентства. Тоді ж з’явилися перші чорні віршомази, які почали під музику читати тексти не про круті вечірки та доступний секс, а про людську гідність, громадянські права, свободу та революцію. І першими з перших були нью-йоркські гіпгопери Last Poets.

За леґендою, ґрупу сформували 19 травня 1968 року (в день народження Мелколма Ікса, про якого нижче) кілька чорношкірих вуличних поетів з Гарлема. Хто саме, леґенда не каже, але традиційно засновниками вважаються Джелал Мансур Нуріддін, Омар Бен Хассан та Абіодун Ойеволе. Крім них до складу гурту в різні часи входили також Феліпе Лучіано, Ґілен Кейн, Дейвид Нелсон і Сулейман Ель-Хаді. Всі вони були активними учасниками поетичного гуртка «Східне крило» (називався так через місце проведення засідань гуртка — східне крило одного з будинків на 125-й вулиці), в якому вдосконалювали майстерність у ритмічній поезії — репі. Продовжити читання ‘The Last Poets: звукова доріжка до революції’


Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти