Posts Tagged 'революційна теорія'

Орґпитання. Щодо успішних форм революційної орґанізації

Алєксандр Тарасов

Товариші з Ліґи литовських марксистів попросили докладніше вияснити мою позицію щодо того, чи є потреба в революційній політичній партії за сучасних умов (чи вияснити, чому цієї потреби немає), щодо того, чи є політична партія парляментського типу єдино правильною та перспективною формою революційної орґанізації, чи, навпаки, веде цю орґанізацію до загибелі тощо, оскільки саме ці питання в моєму интерв’ю Лізі литовських марксистів[1] не вияснені. Я зголосився. Виконую обіцянку.

Пря ядер і броней

Всі знали про чудне змагання, яке розпочалося
за часів війни південних штатів з північними,
між снарядами і бронями пароплавів-броневиків.
Перші мали призначення пробити броню других,
а завдання броневиків полягало в тому,
щоб не припустити цього. Ядра й броні
розгорнули боротьбу з нечуваною запеклістю:
перші збільшувалися, другі товщали.

Жюль Верн*

Продовжити читання ‘Орґпитання. Щодо успішних форм революційної орґанізації’

Національне визволення і культура[1]

Амілкар Кабрал

Ми дуже раді взяти участь у цій церемонії, влаштованій на вшанування пам’яті нашого соратника та гідного сина Африки, покійного доктора Едуардо Мондлане[2], покійного президента ФРЕЛІМО, підступно вбитого портуґальськими колонізаторами та їхніми союзниками 3-го лютого 1969 року у Дар-ес-Салаамі.

Хочемо подякувати за цю ініціятиву Сіракузькому університету та особливо проґрамі східно-африканських досліджень, якою керує вчений і викладач Маршал Сеґал. Вона є доказом не лише вашої поваги та захоплення незабутньою особистістю доктора Едуардо Мондлане, але також вашої солідарности з героїчною боротьбою мозамбікського народу та усіх народів Африки за національне визволення та розвиток.

Приймаючи ваше запрошення, яке, ми вважаємо адресованим всьому нашому народу та нашим бійцям, ми ще раз хотіли засвідчити бойову дружбу та солідарність з народом Мозамбіку та його шанованим керівником, доктором Едуардо Мондлане, з яким нас пов’язують братерські зв’язки у спільній боротьбі проти портуґальського колоніялізму, що він є особливо реакційним. Наші дружба та солідарність є тим більш щирими, що ми, насправді, не завжди погоджувалися з нашим товаришем Едуардо Мондлане, чия смерть зрештою була втратою і для нашого народу. Продовжити читання ‘Національне визволення і культура[1]’

Альтернатива парляментаризму

Іштван Месарош

1.

У 1995-му, за два роки до формування в Британії уряду Тоні Блера, я відверто неґативно писав про «майбутню Піррову перемогу на виборах» «нових лейбористів». В очікуванні суспільно-політичної катастрофи, що вона неминуче мала настати по самообманній «перемозі» на виборах, найбільше непокоїв мене навіть не стан британської Лейбористської партії — йшлося радше про набагато ширше значення того розвитку політичних подій, свідками котрого нам випало бути протягом тривалого часу, що він призвів до реґресу робітничого руху не тільки Британії, але й Західного світу в цілому. Я відстоював ту точку зору, що «сьогодні робітництво, як антаґоніст капіталу, змушене захищати свої інтереси в положенні, коли за спиною в нього зв’язана не одна, а дві руки: одна зв’язана силами, що ставляться до робітництва відверто вороже, а инша — його ж власною реформістською партією та керівництвом профспілок».[1] Роз’яснення своєї позиції я завершив наступними словами:

«У цих умовах перед робітничим рухом стоїть альтернатива: або змиритися з цими обмеженнями та прийняти їх, або вжити заходів, необхідних для з’єднання своїх рук, хай там яким важким може виявитися цей рух на з’єднання. Адже сьогодні колишні реформістські керівники лейбористської партії відкрито визнають, як це під час свого виступу в Дербі — у цілком підходящий для такої нагоди день дурнів — проголосив Тоні Блер, що „Лейбористська партія є партією сучасного бізнесу та промисловости Британії”.[2] Це означає остаточну зраду всього, пов’язаного зі старою соціял-демократичною традицією, що тільки можна було зрадити… Єдине питання полягає в тому, як довго робітнича кляса дозволятиме поводитися із собою як з дурником і як довго можна буде дотримуватись цієї стратеґії капітуляції перед крупним бізнесом після майбутньої Піррової перемоги на виборах.»[3] Продовжити читання ‘Альтернатива парляментаризму’

Про насильство

Франц Фанон

Національне визволення, національне відродження, відродження державности, співдружности — хай там як це називати — деколонізація, це — завжди насильницьке явище. Хай там які ми візьмемо прояви деколонізації (міжособистісні стосунки, нова назва спортивного клюбу, список запрошених на фуршет, персональний склад поліції та рад директорів національних або приватних банків), деколонізація, це — заміна одного «виду» людей иншим. Ця заміна відбувається без перехідного етапу та є всеосяжною, повною і доконаною. Звісно, можна було б додати кілька слів про появу нової нації, становлення нової держави, встановлення дипломатичних зносин, визначення політичної й економічної орієнтації. Проте ми вирішили розпочати з «чистого аркуша», що він відповідає самому початку процесу деколонізації. Важливість його в тім, що з першого ж саме цей «аркуш» визначає вимоги мінімум колонізованих. Власне, докорінне перетворення суспільної структури є свідченням успіху. Надзвичайна важливість цього перетворення полягає в тім, що її бажають, до неї закликають і її вимагають. Необхідність суспільних перетворень присутня — до кінця ще не усвідомлена, задавлена, смутна — у житті та свідомості колонізованих чоловіків і жінок. Одночасно неминучість такого перетворення иншим «видом» чоловіків і жінок сприймається як жахливе майбутнє. Цей «вид» — колонізатори.

Очевидно, що деколонізація, яка претендує на перевлаштування світу, є проґрамою абсолютного безладу. Але її не можна здійснити помахом чарівної палички, за допомогою якогось природного каталізатора або наслідком мирної домовлености. Як ми знаємо, деколонізація, це — історичний процес, себто її неможливо збагнути, у ній неможливо розібратись як слід, обриси деколонізації не стануть чіткішими, якщо не розгледіти історичний рух, що надає їй форми та наповнює змістом. Деколонізація, це — зіткнення двох споконвіку антаґоністичних сил, що своєю самобутністю завдячують уречевленню, яке корениться у колоніяльній системі та нею живиться. Перше зіткнення цих сила було позначене насильством, а їхнє співістнування, а точніше — експлоатація колонізованого колонізатором — триває завдяки масі багнетів і гармат. Колонізатор і колонізований — старі знайомі. І колонізатор має рацію, коли говорить, що знає «їх». Саме колонізатор створив і продовжує творити колонізованого. Свої права, себто свої статки, колонізатор отримав від колоніяльної системи. Продовжити читання ‘Про насильство’

Спадщина Мао Цзе-дуна для радикала кінця XX — початку XXI ст.

mao-zedongАлєксандр Тарасов

Лекція з циклу «Суспільна думка XX століття: практично цінне для політичного радикала наших днів», прочитаного у Вільному університеті ім. С. Курьохіна в 1996-1997 рр.

Ми можемо говорити про два основні досягнення Мао Цзе-дуна, що залишаються цінними й актуальними та становлять безумовний інтерес для політичного радикала сьогодні, якщо цей радикал має намір зберегти себе як особистість у протистоянні з ворожим йому світом і якщо цей радикал націлений на перемогу.

На відміну від попередніх лекцій, коли ми розглядали спадщину Антоніо Ґрамші, Карла Корша й Дьйордя Лукача, випадок з Мао Цзе-дуном цікавий тим, що потрібні нам сьогодні елєменти його ідейної спадщини мають меншою мірою теоретичну, але більшою мірою практичну цінність.

Таких досягнень у Мао два: досвід створення революційної теорії, адаптованої для відсталого селянського населення азіятської країни, і теорія революційної партизанської війни в сільській місцевості.

1. Революційна теорія, адаптована для місцевих умов

Як відомо, світогляд Мао довгий час був об’єктом запеклих дискусій у міжнародному комуністичному русі. Радянські професори від «марксизму» доводили, що Мао суцільно перекручує вчення Маркса і є «дрібнобуржуазним ухильником». Західні ж маоїсти, навпаки, стверджували, що Мао — «послідовний продовжувач традицій справжнього марксизму-лєнінізму». Й ті, й инші помилялися. І в першу чергу це свідчить про дрімучість обох сторін. Продовжити читання ‘Спадщина Мао Цзе-дуна для радикала кінця XX — початку XXI ст.’


Травень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти