Протосоціялізм і пізній капіталізм: до теоретичної синтези, базованої на аналізі Баро

Герберт Маркузе

Значущість Баро для аналізи пізнього капіталізму

У наступному тексті йдеться насамперед про питання, розглянуті у книзі Баро, що мають універсальне значення, що воно виходить за рямці аналізи НДР. Це означає, що сформульовані ним поняття, які в рямцях його буття (себто у рямцях «реального соціялізму») вже не можливо розвивати, можуть мати стосунок також до пізнього капіталізму. Друга частина цього нарису є моїм внеском у аналізу тенденцій пізнього капіталізму, відповідних тенденціям, підміченим Баро у протосоціялізмі. Його книга є не просто критикою «реального соціялізму», але одночасно марксистською аналізою періоду переходу до повного соціялізму. За останні десятиліття це найвагоміший внесок у марксистську теорію і практику.

Перетворення методи Баро

Коли хтось говорить, що більшість критики Баро можна прикласти, mutatis mutandis [із належними змінами. — Пер.], до пізнього капіталізму і що альтернатива є дійсною, mutatis mutandis, для обох суспільних ладів, це не означає, що Баро викладає щось на кшталт теорії конверґенції. Він радше продемонстрував єдність проґресу і руйнування, продуктивности і репресій, задоволення і бажання, вкорінену в структурах обох цих — дуже ріжних — суспільств. Цю єдність, що її у вельми ріжних формах можна спостерігати в обох суспільствах (і що її стабілізуючий потенціял марксизм фатально недооцінив), можна зруйнувати лише у соціялізмі, якого реально поки що немає.

Рудольф Баро: комуніст проти «реального соціялізму» та «меґамашини»

Роман Тиса

Інакомислячий марксист

Нічого в біоґрафії Рудольфа Баро не вказувало на майбутнє перетворення з відданого марксиста-лєнінця на комуніста-дисидента. Він народився 18 листопада 1935 року у курортному містечку Бад-Флінсберґ в Пруссії (сьогодні Сверадув-Здруй в південно-західній Польщі) й був типовим представником свого покоління. Спочатку кандидат у члени Соціялістичної єдиної партії Німеччини, правлячої партії Німецької Демократичної Республіки, пізніше член партії, Баро вчився і працював. Після навчання на філософському факультеті Університету ім. В. Гумбольдта (Східний Берлін), який закінчив 1959 р., він займався ріжною роботою: був редактором партійних видань, заступником редактора ґазети для студентства та молоді «Форум», співробітником центрального апарату профспілки наукових працівників і економістом на заводі гумових виробів.

«Празька весна» та її придушення військами країн-учасниць Варшавського договору стали подіями, що вирішальним чином вплинули на еволюцію політичних поглядів Баро та підштовхнули до ґрунтовних теоретичних зайнять. Ще під час роботи в партійній пресі він позбавився ілюзій щодо «реального соціялізму» (real existierender Sozialismus) та ставлення до нього з боку партійно-господарської верхівки і робітництва. Одначе на відміну від багатьох інтелєктуалів 1960-х — 1970-х рр. кінець періоду лібералізації східноевропейських режимів, що розпочався у залі засідань Верховної ради РРФСР у лютому 1956 р., а завершився на вулицях Праги у серпні 1968 р., не перетворив Баро на циніка й антикомуніста. Енерґію розчарування він спрямував не на викриття «злочинів тоталітарних режимів», а на пошук відповідей на фундаментальні питання сучасности, головними з яких були: що таке соціялістичне суспільство? чи є східноевропейські країни соціялістичними? якщо вони не соціялістичні, чому? як здійснити перехід до соціялізму?

Що пішло не так на «соціялістичному» Сході?

Андре Ґундер Франк

Реферат

Відповідь на питання, що пішло не так, варто шукати радше серед матеріялістичної дійсности нашої єдиної світової економіки, аніж у будь-якому ідеолоґічному дискурсі щодо «соціялізму» а чи у політиці колишнього Радянського Союзу або Східної Европи. Почнемо з того, що до конкуренційної гонитви за розвитком ці реґіони долучились під «соціялістичним» прапором, з величезним історичним відставанням в рямцях світового господарства. Радянський Союз і Східна Европа намагалися радше наздогнати, аніж побудувати «соціялізм», якщо дивитися з точки зору реалістичної деідеолоґізованої світової економіки. Був час, коли здавалося, що у них це вийшло, — аж ось вони знову відстали. Причиною був стільки ідеолоґічний «соціялізм» чи політичне «плянування» (усюди засуджені та відкинені), скільки історично-економічні розбіжності та досі актуальні відносини між двома частинами Европи в рямцях світового господарства, що вони відповідальні за відсталість Сходу.

Що пішло не так на «соціялістичному» Сході? Варіянти відповідей зазвичай коливаються у діяпазоні від «усього», з боку опонентів, до лише «сталінізму» або навіть «нічого», як уважають колишні прибічники. У цих відповідях і політика, і ідеологія, і цілі історичні епохи, починаючи першим радянським урядом і революцією 1917 року (або навіть ще раніше — народженням марксизму 1848 року) і завершуючи останнім урядом і реформами Міхаїла Ґорбачова (після 1985 року). Багато критиків, в тому числі сам Ґорбачов[1], визнавали поразки, а заразом і необхідність якихось змін на кшталт перебудови, але не необхідність докорінних перетворень. Инші критики натомість вважають реформаторські зусилля Ґорбачова неправильними і буквально такими, що призвели до зворотного результату. Дехто з цих критиків стверджує, що якби не помилки в політиці Ґорбачова, Радянський Союз і його економіка змогли б протриматися ще деякий час, а то й загалом стояла би досі. Серед цих критиків — Елман з Конторовічем[2] і Мєнщіков[3].

Соціалізм, якого ніколи не було

Олександр Карпець

Жовтневу революцію, якій виповнилося 85 років, можна назвати революцією зруйнованих надій, що так і не стала соціалістичною. Сучасна міфологія оголошує соціалізм абсолютним злом і, схоже, не береться відповідати на деякі запитання.

Що таке соціалізм? Простої відповіді на це запитання, мабуть, немає. Невід’ємною властивістю людської природи є прагнення до свободи, справедливості та правди. Соціалізм і комунізм довгий час ототожнювали саме з ідеалами економічної, соціал-політичної, а пізніше і психологічної свободи.
Аналітична психологія показала, що ідеали сприймаються і реалізовуються лише в тому вигляді, в якому вони відповідають потребам людей певного соціального характеру, а прагнення до найвищих ідеалів можуть бути придушені і повністю перекручені (Фромм). Тому практика соціалізму в СРСР та інших країнах зробила соціалізм і комунізм синонімами тоталітаризму і часто фашизму. Виникає запитання: «Чи був радянський лад соціалізмом?»