Михайло Драгоманов і Пєр Жозеф Прудон

Панас Феденко

Не потрібно доводити, що політичні погляди Драгоманова склалися під значим впливом французького соціяліста Прудона (1809-1863). Цього не заперечував і сам Драгоманів, який нерідко називав себе «останнім Прудонівцем». А проте цих слів Драгоманова не можна приймати без застережень. Драгоманів не був безкритичним учнем, а зрілою людиною, і вмів із досить хаотичної Прудонової системи вибрати для себе те, що відповідало його власним переконанням і суспільному розвиткові доби, коли він жив і був молодший від Прудона більш, ніж на ціле покоління.

Що Драгоманів ішов у своїх поглядах иншим шляхом, незалежно від Прудона, можна побачити хоча б на такому прикладі: як відомо, Прудон ставився до парляментаризму негативно. Зате Драгоманів високо цінив роль парляментів і так званої формальної демократії для поступу й розвитку суспільства, зокрема для політичного дозрівання нижчих шарів суспільства. Розуміється, сила Прудон вплинула на його теоретичні спроби. Він і в своїх «наукових» працях зоставався агітатором і пропагандистом нової віри, яку він вмів популярно та з запалом викласти своїм читачам.

Злидні філософії. Відповідь на «Філософію злиднів» Прудона

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА

Надрукований нижче твір написано зимою 1846/47 р., — в той час, коли Маркс вияснив собі остаточно основні риси свого нового історичного й економічного світогляду. Книжка Прудона «Système des contradictions économiques ou Philosophie de la misère», що саме тоді вийшла з друку, дала Марксові нагоду розвинути ці основні риси свого світогляду, протиставляючи їх поглядам людини, що з появом згаданого твору повинна була зайняти найчільніше місце серед тодішніх французьких соціялістів. Від того часу, коли вони обоє часто цілими ночами дискутували в Парижу сприводу ріжних економічних питань, їхні шляхи стали що раз більше росходитися. Книжка Прудона показала, що тепер між ними обома лежало вже глибоке провалля. Далі мовчати було неможна. В оцій своїй відповіді Прудонові й сконстатував Маркс остаточний розрив.

Загальну думку Маркса про Прудона знаходимо в поданій нижче статті Маркса, надрукованій ним у берлінському «Соціялдемократі», №№16, 17 і 18, р. 1865. Це була єдина стаття, писана Марксом у цьому журналі. Спроби пана Швайцера надати «Соціялдемократові» феодально-урядового характеру незабаром змусили нас —- по кількох тижнях — прилюдно відмовитися від співробітництва в ньому.

Поданий нижче твір має під цю хвилю для Німеччини значіння, якого сам Маркс ніколи не. сподівався. Як міг він знати, що, виступаючи проти Прудона. він поцілить у найбільшого з сучасних славолюбів, невідомого тоді йому навіть на ім’я, Родбертуса?

Вибрані листи: Маркс Швайцерові (24 січня 1865)

Маркс Швайцерові

Лондон, 24 січня [1865 р.]

Я дістав учора листа, де ви вимагаєте від мене докладної критики прудонових творів. На жаль, брак часу не дозволяє мені задовольнити вашого бажання; крім того, я не маю ні одної праці цього письменника. Однак, на доказ своєї готовости піти вам назустріч, я нашвидку написав невеличку нотатку. Ви можете доповнювати її, змінювати, скорочувати, — одне слово, робити з нею, що хочете.

Я не пам’ятаю перших Прудонових спроб. Його шкільна праця про «Всесвітню мову» («Langue universelle») свідчить, як сміливо він береться за питання, розв’язати які йому не вистачає найелементарнішого знання.

Його перша праця «Що таке власність?» («Qu’est ce que la propriété?») є безперечно найкраща. Вона створила епоху, якщо не новиною свого змісту, то новою й сміливою манерою все висловлювати. В творах французьких соціялістів і комуністів, відомих Прудонові, власність не лише критикували з різних поглядів, а й утопічно «нищили». Цією книжкою Прудон став приблизно в такі стосунки до Сен-Сімона й Фур’є, в яких стояв Фоєрбах до Геґеля. Проти Геґеля Фоєрбах дуже бідний. Але після Геґеля він зробив епоху, бо підкреслив деякі пункти, неоприйнятні для християнської свідомости й важливі для прогресу філософської критики, які Геґель залишив у містичній напівтемряві.

Стиль цієї Прудонової праці має, якщо можна так висловитися, сильну мускулятуру. За головну її перевагу я вважаю саме стиль. Помітно, що тут навіть те, що Прудон повторює, він відкриває самостійно, і все, що він говорить, для нього нове й здається йому таким.

Вибрані листи: Енґельс Марксові (21 серпня 1851)

Енґельс Марксові

Манчестер, 21 серпня [1851 р.]

Я прочитав половину Прудона і цілком поділяю твій погляд. Його заклик до буржуазії, його поворот до Сен-Сімона й багато інших подібних пасажів, що трапляються вже в критичній: частині, безперечно потверджують, що він, власне кажучи, ототожнює промислову клясу, буржуазію з пролетаріятом. На його думку очевидно, що ці дві кляси суперечать одна одній лише тому, що революція не закінчена. Уся псевдофілософська конструкція тут як на долоні: до революції промислова кляса в незалежному бутті, від 1789 р. до 1848 р. — в суперечності, в запереченні.

Прудонова синтеза повинна закінчити собою все в цілості врочистим ура. Мені це здається за останню спробу теоретично відстояти буржуазію. Наші засновки про вирішальний вплив матеріального виробництва, про класову боротьбу й т. ін., почасти засвоєно, здебільшого в перекрученому вигляді, і на цьому збудовано досвід за допомогою псевдогеґелівського штукарства втягнути пролетаріят назад в буржуазію. Синтетичної частини я ще не читав. Серед нападок на Люї Бляна, Робесп’єра, Руссо, де-не-де в книзі трапляються непогані речі. Але взагалі його критика політики невимовно претенсійна й плитка: наприклад, з приводу демократії, де він підходить до питання виключно з погляду числа голів, як це робить „Нова пруська газета” і вся історична школа, і де він /15/ не соромиться будувати систему, виходячи з найпримітивніших міркувань, гідних школяра. І яка це велика думка, що урядова влада й свобода несполучні й що жодна урядова форма не може дати йому достатньої моральної підстави, заради якої він стане її слухатися. Стонадцять чортів, навіщо ж тоді влада?! /16/

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 15-16.

Вибрані листи: Маркс П.В.Анненкові (28 грудня 1846)

Маркс П.В.Анненкові

Брюссель, 28 грудня [1846 р.]

Любий Анненков, ви вже давно б одержали мою відповідь на вашого листа від 1-го листопада, якби мій книгар не запізнився аж до минулого тижня надіслати мені Прудонову книжку „Філософія злиднів”. Я проглянув її за два дні для того, щоб відразу подати вам свою думку про неї. А що я прочитав книжку дуже швидко, то не можу вдаватися в подробиці. Я можу говорити лише про загальне вражіння, яке вона справила на мене. Якщо хочете, я докладніше напишу в другому листі.

Щиро признаюсь, що вважаю книжку за погану, дуже погану. Ви самі жартуєте в своєму листі з приводу „печаті німецької філософії” (sur le coin de la philosophie allemande), з якої пишається Прудон у цьому сповненому хвастощів і недостиглому творі. Але ви гадаєте, що філософська отрута не отруїла економічного розвитку. Я теж далекий від того, щоб за причину помилок економічного розвитку вважати Прудонову філософію. Прудон не тому подає фалшиву критику політичної економії, що він є прихильник сміховинної філософії, але тому подає сміховинну філософію, що не зрозумів сучасного суспільного /4/ ладу в його сполученості (engrenement), коли вживати слова, що його запозичив Прудон у Фур’є, як і багато іншого.

Чому Прудон говорить про бога, про загальний розум, безособовий розум людства, що ніколи не помиляється, що завжди дорівнює самому собі, що про нього треба мати лише правильне поняття, щоб володіти істиною? Чому він віддається слабому геґельянству, щоб вважали його за потужного мислителя?

Десять тез про марксизм сьогодні

Карл Корш

1. Питання, наскільки вчення Маркса й Енґельса є теоретично прийнятним і наскільки його можливо застосовувати сьогодні, вже не має сенсу.

2. Сьогодні всі спроби відновити марксистську доктрину як щось цілісне з її первозданним призначенням слугувати теорією соціяльної революції робітничої кляси є реакційними утопіями.

3. Хоча по суті вони не є неоднозначними, в Марксовому вченні є одначе важливі сторони, що вони з огляду на їхнє призначення, що змінюється в залежності від обставин, в яких вони застосовується, до сьогодні зберегли свою чинність. Так само і стимул, народжений практикою колишнього марксистського робітничого руху, на сьогодні включений до практичної боротьби народів — і кляс.

4. Перший крок до відновлення революційної теорії та практики полягає у розриві з тим марксизмом, що він претендує на монополізацію революційної ініціятиви, на теоретичне та практичне керівництво.