Уречевлення пролєтаріяту

Герберт Маркузе

Я почну з нового формулювання уречевленого поняття пролєтаріяту: пролєтаріят самим своїм істнуванням є потенційно революційною силою, при цьому ця риса є визначальною у його істнуванні. З умов його істнування витікає також його (потенційне) завдання перетворення суспільства — здійснення його істнування. Власне я хотів би виступити на захист цього уречевлення, яке має щонайменше ту перевагу, що воно кладе край безнадійним пошукам втраченого революційного суб’єкту, а втрата його пояснюється інтеґрацією більшости робітничої кляси у капіталістичну систему. Робітнича кляса залишається «онтолоґічним» антаґоністом капіталу і потенційно революційним суб’єктом, але це значно розширена робітнича кляса, що її межі більше не співпадають з контурами пролєтаріяту, намальованими Марксом.

Пізній капіталізм дав робітничій клясі нове визначення: сьогодні у розвинутих країнах промислові робітники вже не становлять більшість цієї кляси. «Депролєтаризація» робітничої кляси проявляються не тільки у зростанні рівня життя та долученні до сфери споживання — це тенденція, вкорінена в самому розвитку виробництва, що воно інтеґрує широкі верстви непролєтарських працівників (службовців, технічних спеціялістів, інженерів, постійно зростаючої приватної бюрократії і чиновництва, що вони забезпечують так створення, як і реалізацію додаткової вартости) у робітничу клясу. Всі вони мають продавати свою робочу силу і відокремлені від розпорядження засобами виробництва. У цій надзвичайно розширеній робітничій клясі розрив між розумовою і фізичною працею скорочується, знання і освіта стають здобутком кожного, однак ці досягнення нівелюються тією мірою, якою система відтворює саму себе почерез продуктивність непродуктивної праці, яка не збільшує суспільне багатство, а радше знищує його і зловживає ним через марнотратне виробництво, запляноване старіння, автономну від суспільних потреб військову промисловість, маніпуляцію свідомістю і підсвідомістю тощо.

Андре Ґорц і прощання з пролєтаріятом

Роман Тиса

Між екзистенціялізмом і марксизмом

Андре Ґорц (справжнє ім’я — Ґергарт Гірш) народився 1923 року у Відні, у дрібнобуржуазній родині. Після аншлюсу та початку другої світової війни 1939 р. він разом з матір’ю, що вона не хотіла, щоби сина забрали в армію, переїхав до східної Швайцарії (до 1957 року, коли він отримає французький паспорт, він буде особою без громадянства). 1945 року Ґорц закінчив політехнічний інститут у Лозанні за спеціяльністю інженер-хемік. Ще будучи студентом і членом літературних гуртків, він зацікавився філософією Едмунда Гуссерля та творчістю Жана-Поля Сартра. Зустріч з останнім, що сталась наступного року, мала вирішальне значіння для ідейного розвитку Ґорца.

Після переїзду 1949 р. до Франції Ґорц працював перекладачем, секретарем, журналістом. Свої перші твори — нариси «Зрадник» (Le Traître, 1958) і «Мораль історії» (La Morale de l’histoire, 1959) — він написав під впливом, з одного боку, екзистенціялізму та марксизму — з иншого; у першому — автобіоґрафічному — він міркує над можливостями самовиробництва індивіда у сучасному світі, у другому окреслює теорію відчуження, базуючись на ранніх творах Маркса, і стверджує, що відчуження переживає не тільки робітник, але також «масова людина» — споживач і підприємець.

Новий пролєтаріят на зламі століття

Рікардо Антунес

…я стверджую, ‹…› що пролєтарями у світі сьогодні є ‹…› кляса тих, хто живе з продажу своєї праці. Я поясню для початку, що я не маю наміру вводити нове визначення, але спробую дати характеристику зростанню пролєтяряту, робітників сьогодні та пояснити це явище. Як відомо, Маркс завершив «Капітал» саме у той момент, коли почав формулювати поняття кляс. Він написав лише півтори сторінки тексту, що обіцяв стати систематичнішою, докладнішою розробкою питання суспільних кляс і, зокрема, робітничої кляси.

Маркс (і Енґельс) дуже часто визначали робітничу клясу та пролєтаріят як синоніми. Енґельсовій книзі «Становище робітничої кляси в Анґлії» цілком можна було б дати назву «Становище пролєтаріяту в Анґлії». «Пролєтарі всіх країн, єднайтесь!» часто перекладають як «робітники світу, єднайтесь!». Чи ще «визволення пролєтаріяту — справа рук самого пролєтаріяту» перекладають як «визволення робітників — справа робітничої кляси». Маркс й Енґельс користувалися поняттями робітники та пролєтаріят майже як взаємозамінними. Можна сказати, що в Европі в середині XIX ст. робітники були переважно індустріяльним пролєтаріятом.

Про пролєтаріят

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

Пролетаріат і багатство — це протилежності. Як такі, вони утворюють якесь єдине ціле, бони обоє породжені світом приватної власності. Вся справа в тому, яке саме становище кожний з цих двох елементів займає всередині протилежності. Недосить оголосити їх двома сторонами єдиного цілого.

Приватна власність як приватна власність, як багатство, змушена зберігати своє власне існування, а тим самим і існування своєї протилежності — пролетаріату. Це — позитивна сторона антагонізму, задоволена в собі самій приватна власність.

Навпаки, пролетаріат як пролетаріат змушений скасувати самого себе, а тим самим і протилежність, що його зумовлює, — приватну власність, — яка робить його пролетаріатом. Це — негативна сторона антагонізму, його неспокій в ньому самому, скасована і скасовуюча себе приватна власність.

Союз пролетаріяту з дрібною буржуазією проти світового імперіялізму

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Революція на Україні виявила ще один яскравий факт. У той час, коли в Росії дрібна буржуазія, власне селянство, яке складає головну масу її, з самого початку революції виступає поруч з робітниками на всьому протязі революції, на Україні з самого початку революції селянство пішло окремим від пролетаріяту шляхом.

Єдність пролетаріяту і дрібної буржуазії відбивалася в спільних Совітах робітничих і селянських депутатів, в союзі меншовиків і с.-рів до жовтня, більшовиків і лівих с.-рів після жовтня, аж поки в липні 1918 року лівоесерівська авантура не дискредитувала ініціяторів повстання і не штовхнула селянську бідноту до партії комуністів.

Не те ми спостерігаємо на Україні. Тут робітничий рух і селянський рух з самого початку пішли різними шляхами. Злиття Совітів селянських депутатів з Совітами робітничих депутатів, скількинебудь постійного і тривалого, не було. Навпаки, з самого початку революції ми бачимо два центри, котрі стоять весь час гостро й напружено один проти одного: Ц.Рада і Совіти.

Коли ми характеризуємо події на Україні, котрі складалися головним чином в обопільних стосунках Ц.Ради і Совітів, яко поділ на селянський і робітничий рух, то се треба розуміти cum grano salis, з обмеженнями. Ми маємо на увазі лише пануючу течію, пануючі фарби того, що ми спостерігаємо в обопільних стосунках Ц.Ради і Совітів.

Карл Маркс

Георгій Плеханов

Тридцять п’ятий нумер «Искры» виходить в світ у день двадцятиріччя смерти Карпа Маркса[1],a що йому і належить у ньому перше місце.

Якщо вірно, що великий міжнародній рух пролетаріяту був найвизначнішим громадським явищем XIX століття, то не можна не визнати, що засновник Міжнароднього товариства робітників був найвизначнішою людиною цього століття. Борець і мислитель воднораз, він не тільки зорганізував перші кадри міжнародньої армії робітників, але й викував для неї спільно з своїм незмінним другом Фрідріхом Енґельсом ту могутню духовну зброю, що з допомогою її вона вже завдала ворогові силу поразок і що з часом дасть їй цілковиту перемогу. Якщо соціялізм став наукою, то цим ми завдячуємо Карлу Марксові. І якщо свідомі пролетарі добре розуміють тепер, що для остаточного визволення робітничої кляси потрібна соціяльна революція і що ця революція має бути ділом самого робітництва, якщо вони є тепер непримиренні й невтомні вороги буржуазного ладу, то тут відбивається вплив наукового соціялізму. З погляду «практичного розуму» науковий соціялізм різниться від утопічного саме тим, що рішуче викриває корінні противенства капіталістичного суспільства і нещадно виявляє всю наївну марність усіх тих, іноді дуже дотепних і завжди цілком добротливих, плянів громадської реформи, що їх пропонували соціялісти-утопісти різних шкіл як найвірніший засіб припинити боротьбу кляс і примирити пролетаріят з буржуазією. Сучасний пролетар, що засвоїв теорію наукового соціялізму і лишається вірний її духові, не може бути революціонером і логікою і чуттям, цебто не може не належати до «найнебезпечнішої» відміни революціонера.

Вибрані листи: Маркс Куґельманові (29 листопада 1869)

Маркс Куґельманові

29 листопада [1869 р.]

Ти бачив мабуть у „Volkstaat” запропоновані від мене резолюції проти Ґладстона в питанні про ірляндську амнестію. Я напав тепер на Гладсона — і це тут зчинило галас—так само, як раніш на Пальмерстоиа. Тутешні еміґранти-демагоги люблять поглузувати з континентальних деспотів із безпечного далека. Для мене це має лише тоді свою принаду, коли робиться vultu instantis Tyranni (перед лицем самого тирана).

Однак мій виступ у цьому ірландському питанні про амнестію, а також і моя подальша пропозиція на Генеральній раді про те, щоб обговорити становище англійської робітничої кляси в Ірляндії і ухвалити з приводу цього певну постанову, мали звичайно ще й інші цілі, крім тої, щоб голосно й рішуче висловитися за пригноблювану Ірляндію проти її гнобителів.

Основні засади комунїзму

Фрідріх Енґельс

1. Питаннє: Що таке комунїзм?

Відповідь: Комунїзм се наука про умови визволення пролєтаріяту.

2. Питаннє: Що таке пролєтаріят?

Відповідь: Пролєтаріят се та кляса суспільства, що удержує своє життє єдино й тільки з продажі своєї праці а не з профіту якого небудь капіталу; якої добро й горе, життє й смерть, усе істнованнє залежить від попиту на працю, отже від зміни добрих і лихих часів заробітку, від хитань необмеженої конкуренції. Пролєтаріят або кляса пролєтарів є одним словом працююча кляса XIX століття. [А також і сучасности.]

3. Питаннє: Отже не завсїгди були пролєтарі?

Відповідь: Ні. Завсїгди були бідні і працюючі кляси; працюючі кляси були теж найбіднїйшими. Але не було завсїгди бідаків, таких робітників, що жилиб в умовах що й но поданих; отже пролєтарі не завсїгди були, також конкуренція не була завсїгди вільна і без обмежень.

Маніфест комуністичної партії

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

Передмова до німецького видання 1872 р.

«Союз комуністів»[1] — міжнародна робітнича орґанізація, яка при тодішніх, умовах само собою зрозуміло, могла бути тільки таємною, — на конґресі, що відбувся в Лондоні в листопаді 1847 р., доручив нижчепідписаним скласти призначену для оголошення, докладну теоретичну і практичну проґраму партії. Так виник поданий далі «Маніфест», рукопис якого був відправлений до Лондона для надрукування за кілька тижнів до Лютневої революції[2]. Опублікований спочатку німецькою мовою, він був надрукований цією мовою в Німеччині, Анґлії і Америці принаймні в дванадцяти різних виданнях. Анґлійською мовою він з’явився вперше в 1850 р. у Лондоні в «Red Republican» [«Червоному Республіканці»] у перекладі міс Гелен Макферлен, а в 1871 році — щонайменше в трьох різних перекладах в Америці. Французькою мовою він вийшов уперше в Парижі незадовго перед Червневим повстанням 1848 р.[3] і недавно — в нью-йоркському «Le Socialiste» [«Соціалісті»]. Готується новий переклад. Польською мовою він вийшов у Лондоні незабаром після першого німецького видання. Російською мовою — в Женеві в 1860-х роках. На датську мову він так само був перекладений незабаром після його появи.