Posts Tagged 'поп-музика'

«Конвейєрна» музика

В. Циганов

УСПІХИ суспільства реального соціалізму в матеріальній і духовній сферах змушують буржуазних ідеологів і пропагандистів шукати нові засоби для захисту відживаючого капіталістичного ладу. При цьому вони використовують мистецтво — як для прямої пропаганди капіталістичного способу життя, так і замаскованого під політичну «нейтральність» поширення різних міфів про «суспільство загального благоденства», яким, мовляв, є сучасний буржуазний світ.

Апологети капіталізму певні надії покладають при цьому на музику з її могутнім арсеналом ідейно-емоційного впливу, здатністю не тільки виражати, а й значно посилювати і закріплювати те чи інше ставлення до певних соціальних явиш, суспільних ідей. Особлива роль у використанні музичного мистецтва як важливого компонента пропагандистського впливу належить «легкій», або загальнодоступній за формою і змістом, нескладній для сприйняття, а іноді і для відтворення самими широкими масами слухачів музики. Це музика відпочинку, розваги, і вона здатна відвернути людину від буденних справ, заразити її позитивними емоціями.

Швидке зростання засобів масової комунікації привело до виходу «легкої» музики за межі концертних залів, танцювальних майданчиків, відкрило не бачені раніше можливості впливу на багатомільйонну аудиторію, практично необмеженого і водночас регульованого числа повторень певних музичних творів. За висловом Т. Адорно, вона перетворилася в «тонізуючий фон», у «функціональну музику». Продовжити читання ‘«Конвейєрна» музика’

Музичний бізнес, або Ідоли на ковейєрі

Л. Осипенко, П. Яковенко

ВЕЛИЧЕЗНИЙ СЛІПИЙ, у повній темряві зал. Лише полум’я гігантських свічок, ледь-ледь пританцьовуючи, кидає на стіни червонаві плями відблисків. І раптом промінь прожектора розрізає навпіл сцену, вихоплюючи обриси… гільйотини, на якій лежить людина. Гостре, блискуче вістря поступово наближається до своєї жертви. Чути скрегіт металу. Ще мить, і все… кінець. На обличчях глядачів розпач, вуста промовляють незрозумілі слова, хтось б’ється в Істериці…

О, нічого страшного, твердять критики, просто чергове «шоу» великої (чи великого?) Аліси Купер — колишнього детройтського хулігана Вінсента Фурнієра, який прибрав собі жіночий псевдонім і зовнішність. Від нього не відстають й інші «зірки» поп-музики. Скажімо, група «Роллінг Стоунз», члени якої влаштовують на сцені блазенські клоунади, апокаліптичні видовища, ансамблі «Кіс», «Залізний метелик» та багато інших.

Невже і в особистому житті всі вони такі ж екстравагантні? Чи це мистецтво «перевтілення» заради зиску? Ну, хто 6 міг подумати, що МІк Джеггер, «запеклий хуліган», якому все дозволене на виступах «несамовитих стоунзів», — не така вже погана людина, цікавиться історією філософії, музики. А Поль Маккартні, який багато «втнув» у часи «олімпійців-бітлів», — талановитий композитор, йому підвладні душевні настрої, він автор неповторних у своєму ліризмі «Єстердей», «Я кохаю її», «Кохана» та інші. Звідки ж таке роздвоєння особи? Продовжити читання ‘Музичний бізнес, або Ідоли на ковейєрі’

До соціології кітчу

Тетяна Чередниченко

Сьогодні на Заході кітч досліджують під кутом зору мистецтва, естетики, психології, соціології, і водночас — Іронічно. Критика кітчу стала обов’язковою ознакою часу. Поява низки нових праць на цю тему змушує, однак, думати не про критичну активність буржуазної культурології, а про щось зовсім протилежне: чи не стала проблема кітчу, сказати б, «кітч-проблемою»? Чи не є естетичне заперечення кітчу особливий виявом потаємного потягу до нього, а іронізування з приводу його «сентиментальності», парфюмерності, солодкості[1] і т.п. своєрідним смакуванням цієї «парфюмерності»?

Коли це так (а цю думку поділяє багато дослідників), то які саме механізми сучасної західної культури сприяють культивації кітчу в обох виявах. безпосередньо «художньому» та «критично-рефлективному»? Перш ніж безпосередньо звернутися до цього питання, треба бодай кілька слів сказати про його «етимологію» та «патогенез» — про те, що означає саме поняття «кітч», і про те, чим викликана поява цього феномену. При цьому ми посилатимемося на музичний матеріал — він найбільше страждає від експансії кітчу і тому найбільш показовий. Продовжити читання ‘До соціології кітчу’

Jandek

Андрій Орел

Яндек — людина з гітарою, самородок культурної пустелі, відлюдькуватий страж вічно розбитого корита… Невловимий Джо інді-музики і одночасно найдорожчий скарб для втаємничених… Безпрестольний Антипапа музичної провінції, покровитель всіх дилетантів та аутсайдерів… А може просто закомплексований побутовий психопат?.. Блаженний юродивий і по сумісництву — геній-авангардист, співець екзистенційного відчаю всіх кухонь американських передмість… Або рядовий маніакально-депресивний шарлатан-невдаха? А може, єдиний правдивий, автентичний блюзмен рубежів XX та XXI століть?

Всі ці запитання почали виникати і нагнітатись в інді-середовищі Америки ще з 1978 року, коли на нікому не відомому техаському лейблі Corwood Industries вийшов 45-хвилинний альбом “Ready For The House”, заповнений, умовно кажучи, «піснями під гітару»… Це — дуже й дуже умовно кажучи. Альбом не містив не лише яких-небудь мелодій чи зрозумілих тематичних структур, але й ознак хоча б якої-небудь музикантської вмілості: задокументований на “Ready For The House” виконавець не стільки співав пісні, скільки з якоюсь своєрідною безладністю вив та нив у мікрофон, і не стільки акомпанував своїм пісням акордами чи переборами, скільки вибірково торкався то одної, то кількох струн на абсолютно розстроєній акустичній гітарі, розставляючи ритмічні акценти без усякої звичної музичної логіки, тримаючись лише за монотонний кульгавий буґі-ритм, як за основу. Продовжити читання ‘Jandek’

Talk Talk. Кілька поглядів на альтернативу розгубленості

Андрій Орел

1. „Альтернатива” і туман розгубленості. Погляд (на) слухача

Що таке – бути фаном? Як воно – бути самовідданим прихильником великої, популярної рок-групи? Шлях цей, як відомо, починається з одкровення. Щось голосне, загадкове, героїчно-бунтарське вривається у твою нудьгуючу та напівпусту юнацьку свідомість, як посланець з якихось далеких і недосяжних територій свободи…

Воно вривається – і перевертає весь світ з ніг на голову.

Воно розхитує звичний життєвий порядок – порядок, звичність якого відразу обертається дискомфортом, стає нестерпною.

Воно відкриває очі і водночас засліплює.

Раптовий, неочікуваний прихід рок-спасіння (а ширше – поп-спасіння) у незручну банальність щоденної дійсності – це шок, після якого у світогляд приходить зручна незвичність. Рок-феномен (він же – поп-феномен) зручний своїми яскравими піснями, масштабними жестами зручного протесту, харизматичними героями – а точніше, геройськими образами, які попри всю свою реальну недосяжність, є доступними для зручної любові, зручного поклоніння. У своїй сукупності це означає одне: на зміну некомфортній невизначеності приходить комфортна правда. Продовжити читання ‘Talk Talk. Кілька поглядів на альтернативу розгубленості’

Суперзірки: Велвет Андеґраунд і Фабрика Енді Воргола

Збірка статей про популярну музику та культуру. У збірці використані матеріали та ілюстрації з видання Superstars: Guide manique du Velvet Underground et de la Factory d’Andy Warhol (La Foundation Cartier pour l’art contemporain & Les Inrockuptibles, 1990) та джерел на інтернеті Andy Warhol (http://www.warhol.dk/), The Velvet Underground Web Page (http://members.aol.com/olandem/vu.html), Warholers (http://www.warholstars.org), Энди Уорхол http://www.warhol.openmind.ru).

0…9

1963

Енді знімає одну студію на перехресті 47-й і 3-й авеню. Відмінне місце; тут збираються маніфестанти, щоб звертатися в ООН, там проїжджають Папа і Хрущев. Знаменитості – Керуак, Ґінзберґ, Барнет Ньюман, Джуді Ґарланд і Роллінґ Стоунз – приїжджають подивитися на розпал „свята, яке ніколи не закінчується”.

„Можна було подумати, що все починається саме у цей момент…”

Aa

А

Ім’я Енді Воргола в його книзі „Моя філософія від А до Б”. Продовжити читання ‘Суперзірки: Велвет Андеґраунд і Фабрика Енді Воргола’

Єдність ексцентричних одинаків. «Ми» ансамблю Rolling Stones

Татьяна Чередниченко

Менеджер Ендрю Луґ Олдгем, який став опікувати Rolling Stones 1963 року, вирішив цей ансамбль побудувати на контрасті зі стилістикою популярного рок-колєктиву Beatles. Художня чарівність Beatles була пов’язана, зокрема, з особливим характером звучання ансамблю — «підлітково-чистим», в якому всі чотири голоси зливалися в несуперечливу єдність. Це звучання перетворювало квартет на архетип молодіжного гурту.

Архетипу молодіжного гурту Олдгем протиставив стилізацію такої «протестної» поведінки, що вона націлена передусім на прояв індивідуалізму. Шестеро Stones стали архетипом індивідуалістичного виклику суспільним нормам. Менеджер всіляко сприяв посиленню мотивів епатажу в зовнішності і поведінці музикантів, фіксації індивідуалістичної «брутальности» в текстах, відпрацюванні відповідного звучання, що народжувало образ еґоцентризму та насильства.

Stones і до Олдгема вели себе на естраді буйно. Ось як описує набутий Stones імідж історик: «Спочатку це були шість юнаків, які збудували собі палац вічних задоволень і грали у своє життя як у гру. Іноді їх гри бували приємними, але частіше їх ігри були принизливими, нудотним… Вони показували язик публіці; одягалися у чудернацький одяг, що викликав шок»[1]. «Викликали шок», як свідчить преса, зокрема, костюми офіцерів СС зі свастиками на рукавах або жіночі вбрання[2]. Продовжити читання ‘Єдність ексцентричних одинаків. «Ми» ансамблю Rolling Stones’


Листопад 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Введіть адресу своєї ел.пошти