Ремесла і фабрики на Україні

Сергій Подолинський

І

ПОЧАТОК ПРАЦІ І ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ

Відкіля почалася праця? Це питання дуже цікаве, особливо для тих людей, котрі працюють і, як то звичайно буває з робітниками, працюють багато, навіть через силу. Чи була коли така пора на світі, щоб люди жили не працювавши? Чи можуть коли знов такі часи настати? На це мусимо відказати: «Ні, мабуть, таких часів ніколи не було, щоб люди обходились конче без праці, і не повинно бути, щоб колись такий час настав. Але в різні часи люди працювали не так, як тепер, іноді легше, але часто й тяжче, і ми можемо мати певну надію, що на дальші часи людського життя можна буде впорядкувати працю кориснішим способом для більшої частини людей, ніж тепер. В оцій нашій книжці ми і хочемо трохи поговорити про те, як у давніші часи була впорядкована праця, як вона тепер ведеться і які найпотрібніші були б зміни в цьому порядку. У нашій розмові ми найбільше торкатимемося життя і долі працюючих людей на Україні, а між ними ремісників і робітників на заводах та фабриках, бо про хліборобів маємо думку поговорити окремо в іншому місці.

До критики політичної економії

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА
До українського видання

Коли полишити на боці марксову відповідь Прудону «Злидні філософії», то з твору «До критики політичної економії» саме й починається здійснення Марксом плана великої праці, що мала дослідити закони буржуазної економіки аж до її найтемніших глибин. Цю працю Маркс роспочав року 1851, але тяжкі матеріяльні умови лондонського вигнанецького життя, аж до втрати дитини, на їхньому тлі, не дуже могли сприяти роботі. Та й сама робота була не з таких, щоб її можна було посувати надто хутко. Треба ж було студіювати безліч матеріялів і то — першоджерела. Отже, перший зошит цієї широкої праці побачив світ під зазначеною в горі назвою лишень у 1859 році.

Буржуазна професура просто замовчала цей твір. Тим часом Маркс перебудував план своєї роботи. Коли раніше, як було в «До критики і т.д.», він викладав спочатку окремі теорії, а безпосередньо за ними історію їхнього розвитку, то в новій системі, в «Капіталі», спочатку пішла вся економічна теорія, а в четвертому томі мала пройти заразом уся її історія. Цього четвертого тому Марксові написати не пощастило. Тим більшу, отже, ціну має «До критики и т. д.» як раз своєю частиною про історію теорії вартости і грошей, бо ж основний зміст усієї книжки повторено в першій частіші першого тому «Капіталу», та ще й у «поліпшеному викладі» (передмова до І тому «Капіталу»).

До політичної економії СРСР

Гіллель Г.Тіктин

Найперша проблема, яка постає перед марксистами у зв’язку з вивченням Радянського Союзу, це питання методи. Існує велика кількість емпіричних дослідів та аналітичних праць про суспільні інституції, написаних як з лівих, так і з правих політичних позицій. Цим працям явно бракує за¬гальної концепційної схеми, хоч подекуди зустрічається і протилежна хиба: автор силкується втиснути факти у рямці наперед задуманої теорії. Хоч хворіння на емпіризм помічається в усіх галузях науки, в ділянці вивчання СРСР існують своєрідні проблеми. Радянське суспільство достатньо відрізняється від суспільства клясичного капіталізму і, звісно, західнього капіталізму, щоб неймовірно ускладнити будь-яку спробу застосувати до нього західні концепції. Вистачає завважити, що модерний варіянт теорії державного капіталізму ще досі не застосував її до аналізи внутрішніх процесів СРСР.[1] Іншими словами, треба опрацювати нові концепції або надати нового значення старим. Подруге, незважаючи на порівняно велику кількість наявних даних, поодинокі ділянки залишились недослідженими. Робити передбачення на підставі західніх тенденцій неможливо, а пророчити навздогад безглуздо. Обидві тенденції, одначе, є традиційними. Сьогодні немає жодної іншої розв’язки, як побути довший час в СРСР і вглибитися в проблеми цього суспільства. Такий підхід не може заступити наукової праці, але дає деяке уявлення про питання, які слід ставити, і перекреслює деякі з абсурдніших відповідей. Більшості дослідників нелегко зробити такі відвідини; їх частково може заступити контакт з колишніми членами радянського суспільства. Треба погодитися з Райтом Міллсом, коли він твердить, що „покладатися на власний досвід, але одночасно відноситися до нього із скепсисом… належить до прикмет зрілого дослідника.”[2] Безумовно, що незнання російської мови дозволяє тільки на найширші узагальнення, часто на підставі праці, проробленої в тридцятих роках. Крім особистого досвіду та доступу до опублікованих першоджерел, потрібно ще концепційної схеми. Суть моєї арґументації полягає в тому, що, в наслідок особливих труднощів у вивчанні Радянського Союзу, звичайну емпіричну ортодоксальність побільшено в тисячі разів. /9/

Економічно-філософські рукописи 1844 року[1]

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА

У «Deutsche-Französische Jahrbücher» я обіцяв дати критику науки про право і державу у вигляді критики гегелівської філософії права[2]. При опрацюванні матеріалів для друку виявилося, що поєднання критики, спрямованої тільки проти спекулятивного мислення, з критикою різних предметів самих по собі зовсім недоцільне, що воно зв’язує хід викладу й утруднює розуміння. Крім того, велика кількість і різнорідність предметів, що підлягають розглядові, дали б змогу втиснути весь цей матеріал в один твір лише при умові цілком афористичного викладу, а такий афористичний виклад, у свою чергу, створював би видимість довільного систематизування. Ось чому критику права, моралі, політики і т.д. я дам у ряді окремих, поданих одна за одною самостійних брошур, а на закінчення спробую висвітлити в окремій праці внутрішній зв’язок цілого, взаємовідношення окремих частин і, нарешті, піддам критиці спекулятивну обробку всього цього матеріалу. З цих міркувань у пропонованій праці зв’язок політичної економії з державою, правом, мораллю, громадянським життям і т.д. зачіпається лише остільки, оскільки цих предметів ex professo[3] торкається сама політична економія.

Читача, обізнаного з політичною економією, мені нема чого запевняти в тому, що до своїх висновків я прийшов шляхом цілком емпіричного аналізу, що грунтується на сумлінному критичному вивченні політичної економії.

‹А рецензенту-невігласові, який, щоб приховати своє цілковито неуцтво і скудоумство, оглушає позитивного критика такими висловами, як «утопічна фраза», або ще такими, як «абсолютно чиста, абсолютно рішуча, абсолютно критична критика», або «не тільки правове, але суспільне, цілком суспільне суспільство», або «компактна масова маса», або «ораторствучі оратори масової маси»[4], — цьому рецензентові треба ще /483/ спершу подати доказ того, що крім своїх теологічних сімейних справ він має право претендувати на участь в обговоренні; також і мирських справ.›[5]

Злидні філософії. Відповідь на «Філософію злиднів» Прудона

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА

Надрукований нижче твір написано зимою 1846/47 р., — в той час, коли Маркс вияснив собі остаточно основні риси свого нового історичного й економічного світогляду. Книжка Прудона «Système des contradictions économiques ou Philosophie de la misère», що саме тоді вийшла з друку, дала Марксові нагоду розвинути ці основні риси свого світогляду, протиставляючи їх поглядам людини, що з появом згаданого твору повинна була зайняти найчільніше місце серед тодішніх французьких соціялістів. Від того часу, коли вони обоє часто цілими ночами дискутували в Парижу сприводу ріжних економічних питань, їхні шляхи стали що раз більше росходитися. Книжка Прудона показала, що тепер між ними обома лежало вже глибоке провалля. Далі мовчати було неможна. В оцій своїй відповіді Прудонові й сконстатував Маркс остаточний розрив.

Загальну думку Маркса про Прудона знаходимо в поданій нижче статті Маркса, надрукованій ним у берлінському «Соціялдемократі», №№16, 17 і 18, р. 1865. Це була єдина стаття, писана Марксом у цьому журналі. Спроби пана Швайцера надати «Соціялдемократові» феодально-урядового характеру незабаром змусили нас —- по кількох тижнях — прилюдно відмовитися від співробітництва в ньому.

Поданий нижче твір має під цю хвилю для Німеччини значіння, якого сам Маркс ніколи не. сподівався. Як міг він знати, що, виступаючи проти Прудона. він поцілить у найбільшого з сучасних славолюбів, невідомого тоді йому навіть на ім’я, Родбертуса?

«Економічно-філософські рукописи 1844 р.» Карла Маркса. Політична економія і філософія

Луї Альтюссер

Публікація «Рукописів 1844 року» є справжньою подією, до якої я хочу привернути увагу читачів «Pensée»[1].

Подія, перш за все, літературна і критична. Досі «Рукописи» були доступні французьким читачам тільки у перекладі видавництва «Costes» (Молітор. Том VI «Œvres Philosophiques» [Філософських творів]). Всі, хто стикався з необхідністю практичної роботи з цим текстом, з власного досвіду знають, що цей текст — неповний, в якому не вистачає важливих пасажів і який роїться помилками і неточностями — не міг бути інструментом серйозної роботи. І ось тепер ми, завдяки E. Боттіжеллі, велику заслугу якого слід визнати, маємо у своєму розпорядженні сучасне видання (найсучасніше на сьогодні, оскільки Боттіжеллі спирався на найсвіжіші дані з розшифрування і коректури, отримані ним від Інституту Маркса-Енґельса в Москві), представлене у найбільш розумному порядку (порядку MEGA) та у перекладі, який приємно вражає свою точністю, ретельністю, своїми критичними коментарями і — мені хотілося б додати, і це є дуже важливим — теоретичною вірністю (слід зазначити, що переклад може вважатися гарним за неодмінної умови, коли перекладач є набагато більше ніж просто перекладач: людина освічена, заглиблена не тільки в думку автора, але в понятійне й історичне середовище, в якому той виріс. Умова, яка у нашому випадку виконана.)

Крім того це теоретична подія. Перед нами текст, який ось уже 30 років відіграє головну роль в дискусії, в атаках на Маркса та його захисті. Боттіжеллі дуже добре пояснює, як розподілилися ролі в цій великій дискусії. Успіх цьому великому тексту забезпечили спочатку соціял-демократи (перші його видавці Ландсгут і Майер), потім філософи-спіритуалісти, екзистенціялісти, феноменолоґи тощо; однак, чого можна було очікувати, у дусі, чужому і розумінню думки Маркса, і навіть простому розумінню її формування. «Економічно-філософські рукописи» стали живильною основою для етичної інтерпретації або (що є майже одним і тим самим) антрополоґічної, ба навіть реліґійної інтерпретації Маркса, згідно з якими «Капітал» (з його відчуттям перспективи та уявною «об’єктивністю») визначався як такий, що був тільки розвитком інтуїції молодості, яка винайшла своє головне філософське вираження в цьому тексті та його поняттях: перш за все, в поняттях відчуження, гуманізму, суспільної сутності людини тощо. Відомо, що марксисти відреагували із запізненням, і їхня реакція часто була викликана побоюваннями тією мірою, що і поспіхом: вони намагалися захищати Маркса в цілому і брали на озброєння тезу своїх опонентів, переоцінюючи таким чином теоретичний престиж тексту 1844 року, але на користь «Капіталу». Стосовно цього у Боттіжеллі знаходимо надзвичайні, варті особливої уваги фрази (сс. IX, XXXIX). Вони передують вимозі, яку не може оминути жоден поважний коментатор: визначити новий і серйозний метод дослідження, «инший метод» (с. Х), ніж метод простої передбачуючої чи ретроспективної асиміляції. Відтепер ці «Рукописи», які були арґументом боротьби, приводом для нападу чи опорою в захисті, ми можемо, ми маємо тлумачити згідно з надійним методом: як момент формування думки Маркса, який, як і всі моменти інтелектуального становлення, безумовно містить обіцянку майбутнього, але також окреслює незмінюване й одиничне теперішнє. Не буде перебільшенням сказати, що Боттіжеллі дав нам у цьому бездоганному перекладі особливий об’єкт, який представляє для марксистів подвійній теоретичній інтерес: через те, що він стосується формування чи радше трансформації мислення Маркса, а також через те, що він надає марксистській теорії ідеолоґій чудову нагоду випробувати та перевірити свій метод.

Наймана праця і капітал

Карл Маркс

З різних сторін нам закидали, що ми не змалювали тих економічних відносин, які становлять матеріальну основу сучасної класової і національної боротьби. Ми систематично торкалися цих відносин тільки тоді, коли вони безпосередньо виступали в політичних колізіях.

Перш за все треба було простежити класову боротьбу в повсякденному ході історії і емпірично довести на наявному і з кожним днем знов виникаючому історичному матеріалі, що одночасно з поневоленням робітничого класу, який зробив Лютневу і Березневу революції[1], були переможені і його противники — буржуазні республіканці у Франції, класи буржуазії і селянства, що боролися проти феодального абсолютизму, на всьому європейському континенті; що перемога «чесної республіки» у Франції була в той самий час поразкою націй, які відповіли на Лютневу революцію героічними війнами за незалежність; що, нарешті, Европа, з поразкою революційних робітників, знову впала в своє старе подвійне рабство — в анґло-російське рабство. Червнева боротьба в Парижі, падіння Відня, листопадова траґікомедія 1848 р. в Берліні, відчайдушні зусилля Польщі, Італії та Угорщини, голод в Ірландії — ось головні моменти, в яких підсумовувалась класова боротьба між буржуазією і робітничим класом в Европі і на аналізі яких ми показали, що всяке революційне повстання, хоч би й якою далекою здавалася його ціль від класової боротьби, мусить кінчитися поразкою, поки не переможе революційний робітничий клас; що всяка соціальна реформа лишиться утопією, поки пролетарська революція і феодальна контрреволюція не поміряються зброєю в світовій війні. У нашому викладі, як і в дійсності, Бельґія і Швейцарія були траґікомічними, карикатурними жанровими начерками у великій історичній картині: перша — зразковою державою буржуазної монархії, друга — зразковою державою буржуазної республіки, обидві — державами, які уявляють собі, ніби вони незалежні від класової боротьби, як і від європейської революції.

Наймана праця і капітал (вступ)

Фрідріх Енґельс

Подана далі праця вперше з’явилась як ряд передових статтей у «Новій Рейнській Ґазеті», починаючи з 4 квітня 1849 р. В основі її лежать лекції, читані Марксом в 1847 р. в Брюссельському німецькому робітничому союзі. В друку робота лишилась незакінченою; те «продовження буде», що стоїть в кінці статті в №269, лишилось невиконаним в наслідок подій[1], що випереджали тоді одна одну: вступу росіян в Угорщину, повстань в Дрездені, Ізерлоні, Ельберфельді, Пфальці і Бадені, подій, які привели до заборони самої газети (19 травня 1849 р.). Рукопису цього продовження в спадщині Маркса не знайдено.

«Наймана праця і капітал» декілька разів видавалась як окремий відбиток, у формі брошури, востаннє — в 1884 р. в Ґьоттінґен-Цюріху, в швейцарській кооперативній друкарні[2]. Ці дотеперішні видання зберігали точний текст ориґіналу. Але дане нове видання повинно бути поширене як пропаґандистська брошура не менше як в 10 000 примірниках, і тому передо мною мусило стати питання, чи ухвалив би при таких обставинах сам Маркс передрук тексту без усяких змін.

У сорокових роках Маркс ще не закінчив своєї критики політичної економії. Він це зробив лише на кінець 1850-х років. Тому ті його праці, що з’явились до виходу першого випуску «До критики політичної економії» (1859), в окремих пунктах відрізняються від написаних після 1859 р., містять у собі вирази й цілі речення, які з точки зору пізніших праць виявляються невдалими і навіть неправильними. Само собою зрозуміло, що в звичайних, призначених для всієї публіки виданнях мусить мати своє місце і ця раніша точка зору, яка становить один з ступенів інтелектуального розвитку автора, і що як автор, так і публіка мають безперечне право на незмінений передрук цих раніших, праць. І мені й на думку не спало б змінити в них хоч би одно слово.

Чому читати «Капітал» сьогодні?

Міхаель Гайнрих

Зовсім не є самозрозумілим, що сьогодні потрібно інтенсивно читати «Капітал». Перший том вийшов 1867 року, тобто 140 років тому. Цілком виправдане питання, чи викладений у цій книзі аналіз сьогодні взагалі актуальний. Хіба відтоді не змінилося багато чого? Що «Капітал» сьогодні став багато в чому нерелевантним, твердять не тільки праві критики Маркса, а й ціла низка лівих критиків капіталізму. Зрештою, потрібно читати «Капітал» самому, аби мати змогу відповісти на це питання. Маркс писав «Капітал» у 1860-х і 1870-х роках у Лондоні. Близько середини ХІХ ст. капіталістичний спосіб виробництва найдалі просунувся в Англії; лише з великим відставанням йшли Франція, Німеччина та США. Беззаперечним капіталістичним осередком тоді був Лондон. Тут знаходився найважливіший у світі фінансовий центр, тут билося серце капіталістичного світу.

У парламенті та пресі економічні питання обговорювали жвавіше та інтенсивніше, ніж в інших країнах. «Політична економія», як тоді називали економічну науку, на початку ХІХ ст. найрозвинутішою була в Англії, а в бібліотеці Британського музею в Лондоні знаходилося найбільше на той час зібрання економічної літератури. Тож те, що Маркс на вимогу пруського уряду мусив залишити Париж та переселився 1849 року до Лондона, було величезним щасливим випадком: у жодному іншому місці світу він не міг би вивчити капіталізм краще, ніж там.