На захист соціалістичного планування

Ернест Мандель

ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА. Період «Холодної війни» став часом ідеологічного гартування і трансформації соціалістичної традиції. Оцінка західними лівими соціальної політики Радянського Союзу відобразилася, з-поміж іншого, у гострій полеміці між адептами й критиками «ринкового соціалізму». Головне питання, довкола якого точилася дискусія, стосувалася, ясна річ, відповідності радянської економіки марксистським критерієм соціалізму.

«Ринковий соціалізм» — це вчення про «органічну сумісність» колективної власності на засоби виробництва з принципами ринкової економіки.  Прихильники такої моделі протиставляли її т.зв. «реальному соціалізму» (офіційний термін брежнєвської пропаганди), буцімто «в основному» побудованому в СРСР та його європейських країнах-сателітах. У цьому сенсі важливою віхою стала стаття відомого економіста (і переконаного троцькіста) Ернеста Манделя (1923–1995), що з’явилася на шпальтах британського часопису «New Left Review» у вересні 1986 року як реакція на поширення й популярність в колах лівих (і не лише лівих) інтелектуалів ідей авторитетного «радянолога» Алека Ноува (Александра Новаковського), викладених ним у книзі «Економіка життєздатного соціалізму» (The Economics of Feasible Socialism, 1983). Як і решта представників «ринкового/демократичного соціалізму» (чеський реформатор Ота Шик, югославський економіст Бранко Горват та ін.), у своєму аналізі Радянського Союзу Ноув виходив з двох фундаментальних припущень.

Ринок — це реставрація капіталізму (відповідь Ів.М-кові)

Вс.Фелікс (Всеволод Голубничий)

В своїй етапі «Ринок і безвласницьке суспільство» Ів.М-ко, виходячи з утопійного заложення, що в майбутньому післясталінському суспільстві існуватиме необмежена кількість продуктів, але й кажучи одночасно, що темпи розвитку можуть бути навіть менше теперішніх совєтських, — він займається в основному проблемою як організувати розподіл та репродукцію. Розподіл має відбуватися через вільний ринок, виробництво має бути достосоване теж лише до вимог ринку. Плян має лише стримувати від перепродукції й кризи (знову утопійне заложення, що продуктів буде так багато, що можлива буде перепродукція!). До цього додасться цілий ряд політичних свобід. Приватної власности на засоби виробництва ніби не існує, підприємства є у власності колективів.

Не заперечуємо, що така економіка цілком відрізняється від сталінської. Але чим вона відрізняється наприклад від сучасної американської? Очевидно в американському капіталізмові немає необмеженої кількости продуктів. Та цього не може бути ніде й ніколи. Також в американського капіталізму немає «усуспільненої» економіки. Але справді усуспільненої економіки немає й у Ів.М-ка. Колективна ж приватна власність в Америці дуже поширена, що більше, індивідуальна приватна власність збереглася ще тільки в сільському господарстві та в дрібному кустарному «бізнесі!» Вся решта — в руках корпорацій. Корпорації в більшості випадків є акційні товариства, які мають не одного власника, а тисячі. Самі корпорації в правному відношенні є приватними власниками. Ів.М-ко пропонує, щоб власниками були не акціонери, а самі робітники, що працюють в даному підприємстві. Що від цього суттєво міняється? Як побачимо далі — нічого. В Ів.М-ка є «плянування», що має стримувати від перепродукції. Таке «плянування» в США має кожна монополія й кожна більш-менш солідна корпорація. Ів.М-ко скаже, що в його економіці такий «плян» встановлюватиме держава. В США такий «державний плян» існує вже принаймні з 1933 року. Він, правда, не зветься пляном, бо американці не люблять соціялістичних назв. Створив цей «плян» англійський теоретик економіст Кейнз, що є сьогодні богом цілого західнього капіталізму. І Кейнз каже, що для того, щоб стримувати перепродукцію, держава мусить накладати великі податки на корпорації, різними заходами змушувати консумента складати свої гроші на збереження в банк, і т.д. Це в час. коли крива економічного розвитку йде в гору. Коли ж крива падає, коли надходить криза, держава мусить понижувати податки, стимулювати консументів до купівельної гарячки, відкривати державні підприємства, будувати шляхи, школи тощо, щоб затруднити безробітних, давати їм заробіток і тим теж стимулювати купівельну гарячку, попит на продукцію. Чим не концепція? Здається блискуча! Наше переконання таке, що Ів.М-ко своїм «пляном для стримування від перепродукції» пропонує якраз це саме. Це є концепція вільного капіталістичного ринку, регульованого державою. Цілком те саме заводять сьогодні тітовці в Югославії, доказом чого є стаття Бориса Кідріча, вміщена в цьому ч. «Вперед».

Плянова й вільна економіка. Порівняння

Вс.Фелікс (Всеволод Голубничий)

Тридцять п’ять років революції й большевицька диктатура внесли корінні зміни в економічну структуру України і всіх підсовєтських націй. Такі ж зміни відбуваються тепер в країнах сателітах. Дещо з тих змін носить тимчасовий характер, дещо міцно вкорінилось в господарську практику народів. Майбутній господарський устрій України після скинення большевицької диктатури повинен привертати думку української еміґрації. В УРДП давно вже ведеться дискусія на цю тему. Частково також провадить її редакція «Вперед» зі своїми читачами. Але ті дискусії були корисніші для української визвольної думки, якби вони велись відкрито в пресі. Ми таку спробу тепер робимо, вміщуючи в порядку дискусії статті двох авторів «Впереду».

Редакція

В моїй статті «Сучасна економіка СССР» («Вперед» ч. 5-6, 1951) я писав, що пляновість дає багато можливостей і «в цьому відношенні і совєтська економічна система державного капіталізму має великі переваги перед капіталізмом приватним». Це викликало заперечення деяких читачів, які пишуть, що моя теза не доведена. В цій статті я й хочу обґрунтувати її. Само собою, я не говорив і не збираюсь говорити, що «краще». Це не було й не є моїм завданням. Бо дехто думає, що раз я говорю про економічну перевагу системи державного капіталізму супроти приватного, значить вона краща. Наша ціль тільки встановити закони розвитку, а що краще й куди йти, то вже витікатиме з тих життєвих можливостей, які ми вивчаємо. Найголовніше, щоб люди не орієнтувались на засуджені історією шляхи.