Спротив чи конформізм

Карлус Маріґела

Бразильці стоять перед вибором — або опиратися ситуації, що склалася після перевороту 1-го квітня[1], або підкоритися їй.

Підкорення, це — смерть. Щонайменше, це — жити навколішки. Терпіти нескінченне приниження. Страждати від упослідження загонів військової поліції (ІПМ) та їх шефів-інквізиторів.

Раніше ми мали так звану «представницьку демократію». За цієї демократії інфляція йшла прискореними темпами. Усім заправляли північноамериканські трасти. Панував лятифундизм. Не мали права голосу мільйони простих людей: права голосу були позбавлені неписьменні та військові. Комуністи мали право голосувати, але не могли бути обраними. Це була унормована демократія. І унормована тому, що принаймні поважали права особистости, хоча обмеження участі людей у цій демократії було вражаючим і несправедливим. Своєю структурою ця демократія була перешкодою на шляху соціяльних реформ — так званих «основних реформ». Хай там які істнували можливості, з усією повагою до прав особистости, відчувався застій. Поступувати мирно така демократія не могла. Фактично так і сталося: демократію скасували. Контрольний постріл у неї зробили правиця і бразильський військовий фашизм.

Партизанські війни і тероризм

Автор невідомий

Під час колоніальних, неоколоніальних і загарбницьких воєн учасники руху опору окупантами неодмынно кваліфікуються як «бандити», «бандформування», «терористи» тощо. Так було під час визвольного руху в Алжирі, В’єтнамі, Афганістані, низці країн Африки тощо. Так було й раніше, коли, приміром, такі ярлики навішувалися німцями на учасників  партизанського руху на окупованих територіях, зокрема, у нашій країні. Усе це повторилося і під час воєнних дій у Чечні.

І не тільки це. Дивовижно подібні методи, що з них користають для придушення руху опору. Ставка на силу, колабораціонізм, маріонеткові уряди, силові й інші структури, фальшиві «вибори» тощо, незважаючи на неефективність, що виявлялася всякий раз, незмінно повторюється.