Posts Tagged 'Нова музика'

Алла Загайкевич

Денис Колокол

Про Аллу Загайкевич я багато чув від Kotra (Дмитро Федоренко) та Андрія Кириченка – людей, що стоять за лейблом Nexsound. В 2005 році на фестивалі “Деталi Звуку” (ДЗ) Kotra мене з нею нарешті познайомив – “думаю, ви точно знайдете спільну мову”.

Виступ Алли Загайкевич на фестивалі був одним з тих, що було потрібно дуже уважно слухати. Своє концертне місце вона розташувала за спинами аудиторії, тому очі всіх були прикуті до відео-арта. Я був одним з небагатьох, хто знав про це місце – я один підкрався туди з фотокамерою. Коли ж хвилин за десять від початку її виступу на подіум вийшов скрипаль Сергій Охрімчук, фотографи полізли, як гриби після дощу. Охрімчук – старанний та експресивний музикант, він танцював над своєю скрипкою, із напруженням, як шаман, розхитувався і видирав одна по одній струни зі смичка. Сергій грав з нот, вони разом з Аллою зазвичай опрацьовують партії п’єс, щоб потім вона могла чутливо і не руйнуючи втручатися у скрипковий монолог.

Дует Алли Загайкевич та Сергія Охрімчука – це, що називається, академічна електроакустика. Охрімчук грав, а Загайкевич делікатно втручалася у вхідний сигнал, наповнюючи звуковий потік дрібними та відточеними відтінками ніби акустичного звуку, але вже трохи не акустичного. Взагалі, вслуховуючись у те що, в них виходило, мені здавалося, що Охрімчук тільки для того і грає, аби Алла перетворила його скрипку у розсипчасте різноманіття “можливостей обробки акустичного звуку в реальному часі”. Соло Алли Загайкевич – це, фактично, нойз – по мені забігали мурашки, коли вона раптом заводилась, розпухала у приміщенні, перетворюючись на неймовірно гучний брязкіт. Я не можу сказати, що мені ця музика подобається, але мені безперечно дуже цікаво, що нею рухає. Продовжити читання ‘Алла Загайкевич’

Нова музика XX ст. Уповільнення історії

Татьяна Чередниченко

1. Взаємна зворотність вчора і завтра в музиці XX століття.

До музики XX століття журналісти навчилися застосовувати два слова: «складна» й «елітарна». Наче мензуралісти писали просто, а капельмайстри типу Гайдна, що вони працювали при князівських дворах, на зло своїм замовникам орієнтувались на смаки конюхів. Европейська професійна композиція завжди тяжіла до складности та елітарности. Зовсім не тут слід шукати специфіку музики XX ст.

Пишуть також про новизну музики XX століття. І в такій узагальненій констатації немає нічого, що відріжняло би наше століття від попередніх епох опус-музики. Починаючи від реформ Ґвідо Аретинського, европейська професійна композиція тільки тим і займалась, що оголошувала себе «новою»: у XIV, у XV, у XVII, у XVIII і — багаторазово — у XIX століттях.

З иншого боку, симптоматично, що коли в XX столітті в черговий раз заговорили про нову музику, то писати це словосполучення стали з великої літери: «Нова музика»[1]. Очевидно, поняття новизни, затерте европейською музичною історією, набуло в XX столітті особливої напружености. Продовжити читання ‘Нова музика XX ст. Уповільнення історії’


Вересень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Введіть адресу своєї ел.пошти