Енгельс, Маркс і Ляссаль про неісторичні нації

Дмитро Донцов

Випускаючи брошурою статтю п. Донцова, поміщену в „Літературно-науковому віснику” 1914 р. друкуємо її без ніяких змін. – Редакція видавництва „Серп і молот”.

Велика історична епоха, сучасниками котрої нам судилось бути, епоха дозрівання політичної активности забутих історією народів, поставила перед кожним (як міщанським, так і суспільним) демократом на Україні цілий ряд питань, що уперто домагаються свойого розвязання. З них – спеціяльно для нас – висунулось наперед одно, досить старе питання, котре однак в наші дні набрало особливої актуальности. Це питання є: як маємо ставитися до національного руху на Україні? Чи вважати сей рух за явище поступове, що заслугує на наше попертя, чи, навпаки, за факт соціяльно-реакційний, щось неприродне й штучне, що жадним способом на симпатії правдивого демократа претендувати не сміє?

Vare, redde mihi legiones meas!

Іван Мітринга

Оклик, який поставили ми в наголовку тої статті, занотував римський історик Светоній. Мав його висказати один з наймогутніших цісарів римської імперії – Октавіян Август, коли хоробрі ґермани знищили три римські легіони. Був це час найбільшого розквіту імперії, – але рівночасно вже зарисовувались познаки розпаду й упадку. Розвал підготовляла революція поневолених народів, що в перше підняла сміливо свою голову понад тевтобурським лісом під проводом Армінія, вожда Херусків.

Багато ремінісценцій родиться на згук цих слів. А поруч ремінісценцій насуваються проречисті аналогії з нинішних днів. Хай ці ремінісценції збудяться й у тих, які вважають себе покликаними “боронити західньо-европейську культуру”, які в імя оборони тої культури боронять також “історичні”, “великі”, “заслужені” народи, які вважають, що лише завдяки тим народам зберігається Европа (культура). Ремінісценції може вкажуть їм ясно, що Европа є “вічна” саме тільки завдяки своїй мінливості. Вічною остає суть, мінається форма, оскільки під “формою” розуміти чергових репрезентантів “вічної Европи”. Бо без сумніву Европа є вічною в тому значінні, що не мінялися ідеї, – цей вияв волевих потенцій суспільної людини, продукованої “європейською” нацією. Ідеї ці були питоменні, суттєві, характеристичні, іманентні так Европі грецьких Софістів і Темістоклів, як і Европі Катонів, Сенек, Цезарів, – так Европі св. Августина, як і Лютра, Кромвела, Робеспєра, Наполеона чи Леніна.

Маркс і Енґельс про російський імперіалізм

Всеволод Голуб (Голубничий)

Нижченаведені дві статті Карла Маркса та статтю Фрідріха Енґельса ми вирішили подати нашим читачам з такою простою метою. Вже понад 25 років ці статті в «марксистському» СССР зовсім не друкуються. Лише частина їх була одного разу надрукована в 1924 році в заплянованому повному виданні всіх творів Маркса й Енгельса на російській мові, що редагувалися Рязановим. В тридцятих роках сталінці розстріляли Рязанова. З того часу повне видання творів Маркса й Енгельса в СССР припинено, а видається тільки те, що подобається Сталінові.

Статті, наведені тут, викривають реакційну природу російського імперіялізму, а це йде цілком в розріз з сталінською лінією виправдання загарбницької політики царської Росії.