Сіскайський експеримент: лібертарна казка в Південній Африці часів апартгейту

Квин Слободян

На типовому ґлобусі можна бачити нерівномірну мозаїку кольорів, що вони розподілені по ріжним плямам, найменші з яких розташовані в Европі й Африці, а в Азії і Північній Америці вони утворюють фіґури більших розмірів. Це звична для нас мапа світу — мапа, якій нас навчають з дитинства: на ній кожний клаптик землі має свій прапор, гімн, національний костюм і кухню.

Але помилкою було би дивитися на світ лише як на картинку-головоломку з ріжних країн. Насправді на території кожної країни є численні райони з незвичним юридичним статусом, особливі території і райони, на які поширюється спеціяльна юрисдикція. Світ незалежних країн рясніє окремими зонами — містами-державами, областями-притулками, анклавами, портами-франко, «парками високих технолоґій», безмитними районами та «вузлами новаторських рішень і винаходів», — і сьогодні ці зони визначають політику в способи, які ми тільки починаємо розуміти.

Валенса і Лула: кінець порівнянь

Мацек Вишневський

Нещодавно нам випала нагода озирнутися на минуле, всі його перипетії, і підбити деякі підсумки: 29 вересня 2011 року Лех Валенса вручив Луїсу Інасіу «Лулі» да Сілві премію Фонду Валенси з формулюванням: «За діяльність із зниження соціяльної нерівності та зміцнення впливу країн, що розвиваються».

Зустріч колишнього президента Польщі (1990-1995) — лауреата Нобелівської премії миру 1983 року — і його бразильського колєґи (2003-2010) відбулась у Гданську — саме там, де на початку 1980-х років Валенса очолив страйки, що призвели до появи першої незалежної профспілки у країнах радянського блоку.

Хоча обидва національні лідери мають однакове походження — є вихідцями з небагатих сімей, робітниками за фахом, керівниками профспілок, що боролись проти диктатур — відмінності в ситуації їх країн не так-то просто визначити з першого погляду.

Як підкреслив провідний бразильський економіст і політолоґ, один з теоретиків «залежного розвитку» Теотоніу Дус Сантус, визначальні вектори політичного розвитку [Східної] Европи та Латинської Америки, виявилися прямо протилежними: якщо в Польщі синонімами свободи стали капіталізм і «вільний ринок», то до Бразилії «вільний ринок» прийшов з диктатурою, а свободу можні знайдена лише разом з соціялізмом.

Капіталізм, бідність і русифікація

Степан Величенко

Naomi Klein. The Shock Doctrine: the Rise of Disaster Capitalism, Metropolitain Books, 2007.

Після 1945 року населення обох Америк, Західної Европи та Східної Азії зажило за високими стандартами. Уможливила це капіталістична економіка кейнсіянського, тобто змішаного (чи соцІял-демократичного) типу, яка ґрунтувалася на урядовому регулюванні корпоративної діяльности задля збереження достойних зарплат, громадської інфраструктури, соціяльних служб та справедливого оподаткування банків і великих корпорацій. Кейнсіянський капіталізм безпроблемним не був, він потребував вдосконалювання, але в 1980-х роках група власників корпорацій, політиків правиці й економістів вирішила не реформувати його, а відкинути зовсім, замінивши таким, де уряд не регулював би корпоративної діяльности і впливів капіталу, не оподатковував банків і не переймався інфраструктурою та службами. Відтоді цей неоліберальний капіталізм, що виник у США та Британії, почав ширитися світом.

У результаті цього в усьому світі, крім Китаю, темпи економічного росту, загального й на душу населення, а також і покажчики соціяльного добробуту знизилися порівняно з періодом до 1980 року, натомість зросли корпоративні прибутки, бідність, хвороби, голод і безробіття. Хоч особисті інтереси та раціональні аргументи відіграли свою роль у таких трансформаціях, не обійшлося й без фізичного і психологічного насильства, — так стверджує у своєму світовому бестселері «Доктрина шоку» Наомі Кляйн[1]. Хочете врятувати вашу країну? Продайте її! Не хочете — примусимо!

Четверта світова війна розпочалася

Субкоманданте Маркос

Неолібералізм як світова система — це нова війна за переділ світу. Закінчення третьої світової війни, відомої під назвою холодної, означає лише те, що більше немає старого двополюсного світового ладу, а стабільність у сучасному світі забезпечує чільна роль переможця. Проте, при очевидній наявності переможеного (соціалістичний табір) не цілком зрозуміло, хто ж переможець. США? Европейський Союз? Японія? Або ж усі троє? Поразка «Імперії зла» відкрила нові ринки, боротьба за які породила нову, четверту світову війну.

Як будь-який конфлікт, теперішній також ставить національні держави перед необхідністю нового самовизначення. Світовий лад повернувся до стану давнішніх епох, коли відбувалося завоювання Америки, Африки й Океанії. Чи не правда, дивовижна сучасність, яка рухається назадгузь? Кінець двадцятого століття радше нагадує варварські часи минулого, аніж майбутнє царство розуму, так докладно описане в науково-фантастичних романах.

Новому господареві дістануться великі території, величезні природні багатства, а, головне, численна незадіяна армія праці. Завидне становище господаря світу, проте й претендентів на цю роль доволі. Це й розв’язало нову війну між тими, хто хотів би стати частиною «Імперії добра».