Posts Tagged 'націонал-комунізм'

Мао Тзе-тунґ — теоретик національного відродження Китаю

В.Фелікс (Всеволод Голубничий)

Треба признати, що — на сором нашій европейській самозакоханій культурі — ми ще й досі не знаємо Китаю, тільки тепер починаємо відкривати його. Щойно тепер наші студенти в Україні й закордоном ідуть до шкіл, щоб вивчати китайську мову, щоб черпати з бездонної криниці чотирьохтисячолітньої китайської культури й цивілізації. І цілий т.зв. цивілізований світ як слід не знає досі Китаю.

Ще менше знаним є китайський комунізм. Не зважаючи на те, що Захід уважає його своїм ворогом №1, а Москва — своїм союзником №1, і на Заході, і на Сході разом можна зараз знайти не більше 10 більш-менш повчальних, серйозних книжок на цю тему. Тимчасом, китайський комунізм являє собою надзвичайно ориґінальне явище, знання якого, без сумніву, допомогло б світові зрозуміти політичні позиції сучасного Китаю і можливо сприяло б усуненню багатьох нерозумних потягнень в міжнародній політиці. Продовжити читання ‘Мао Тзе-тунґ — теоретик національного відродження Китаю’

Господарство і культура

Андрій Річицький

В наших суперечках з комуністами „общерусского толку” відносно організації українського пролетаріяту, як пануючої кляси, себ-то відносно організації української пролетарської держави, доводиться чути, що в справах господарства така організація неможлива і шкідлива, бо необхідна, мовляв, централізація господарства і підпорядкування окремих економічних організмів „центрові”, себ-то Москві, — а от в справах мови і культури, то тут… „самоопределение вплоть до отделения”.

Звичайно, що для кожного робітника, який хоч трохи чув про Маркса, про науку історичного матеріялізму, яка говорить, що в онові розвитку суспільства, його соціально політичної організації, розвитку його культури лежить розвиток продукційних сил, себ-то господарства, — для такого робітника може видатися дивним, що ці „комуністи” і „марксисти” відокремлюють культуру од господарства, господарство од політики і т.д.

Аджеж розвиток продукційних сил визначає і степень розвитку культури; це не що инше як господарчі пружини штовхають ріжні елементи суспільства на той чи шлях боротьби, опреділяють всякий рух суспільний, в тому числі національний рух, національну боротьбу і національну революцію. Продовжити читання ‘Господарство і культура’

Ми — «націоналісти», ми — «шовіністи»

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Каравул! Націоналісти, шовіністи народилися! — чуємо ми вже зарані вигуки в наш бік. Так, ми — «націоналісти», ми — «патріоти», ми — «шовіністи»! «Каємося», грішні, є така «хвороба» «в нас для нас». Але ми «заслуживаем снисхожедния» за наше чистосердечие «каяття» і «признання». А щоб переконати читача, що ми дійсно сердечно «каємося», ми розкажемо йому все, що тільки ми не наміряємося робити. Ми мусимо йому признатися, що ми хочемо прищепити свою «хворобу» російському і українському («російського походження», бо «українського походження» давно «хворобливі») пролетаріятові, ми бажаємо «розплодити» отруту українського «націоналізму» і «шовінізму» поміж колами російського й українського («російського походження») робітництва, зробити їх прихильниками самостійної України.

Се дуже тяжкий гріх, але… зате ми «каємося».

А для всякого «кающогося» не тільки дворянина денебудь у Москві на Тверській (тільки не на Фрідріхштрассе, ми гадаємо) обов’язково шукати ще захисту в авторитетів, посилатися на когось другого, щоб виправдати самого себе: «каятися я каюсь, але се залежить від того, що я гарний, щирий чоловік, бо я б міг і не каятися». Продовжити читання ‘Ми — «націоналісти», ми — «шовіністи»’

Українська комуністична партія (більшовиків)

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

У кінці листопада і на початку грудня 1917 року, в момент остаточного розриву між Ц.Радою і Совітами, коли Ц.Рада, пропустивши через Україну озброєне козацьке військо, почала обеззброювати «більшовицьке», совітське військо, напередодні 1-го київського з’їзду Совітів, у Києві була випущена листівка від «Соціял-демократії України» до українських робітників, вояків і селян.

Як виявилося на партійній конференції, що відбувалася в Києві у зв’язку з з’їздом, ся проклямація була випущена членами Р.С.Д. партії (більшовиків). На жаль, ми не маємо сієї проклямації, навіть не читали її всю, але початок ми пам’ятаємо добре. Проклямація починалася приблизно так: «Що? Нова партія? Та хіба їх ще мало?» Далі автори, погоджуючись з тим, що партій дійсно не бракує, розповідають, чому потрібна ще одна партія, — партія українців більшовиків, які й виступають під титлом: «с.-д. України». Партія потрібна тому, що інтересів українського робітника і бідности селянської нікому боронити. Бо українські с.-д. і с.-р. злигалися з буржуазією, а російські більшовики, хоч і гарна й революційна партія, а все ж кацапи… вибачайте, там сказано було — «великоруська» чи «російська». На конференції ся проклямація викликала протест проти таких антидисциплінарних і антипартійних вчинків членів партії. Правда, сей протест був значно пом’якшений тим, що конференція ухвалила закласти організацію більшовицьких партійних організацій і присвоїти назву «с.-д. України», яко підзаголовок «РСДРП (більшовиків)». Продовжити читання ‘Українська комуністична партія (більшовиків)’

Український націонал-більшовизм

Ґеорґ Лукач

Закордонна ґрупа Української Комуністичної партії у відкритому листі[1] звернулась до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки по допомогу «пригнобленій» Україні. Лист містить небагато нового: цей стогін лунає в усіх публікаціях антибільшовицької ліґи від октябристів до меншовиків байдуже, виходить він з джерела  буржуазного чи соціял-демократичного. В цій новій старій контрреволюційній заквасці звертає на себе увагу тільки те, що вона може спричинити ліквідацію більшовизму всередині III Інтернаціоналу. Відкритий лист роз’яснює: «В імя інтересів всесвітньої революції, в ім’я успіху комуністичного руху треба взяти під інтернаціональний контроль  російську революції».(стор. 61)[2] Але цей керівний орґан має крім всього иншого будуватися як нинішній Комуністичний Інтернаціонал. Він вимагатиме «включення в його всякої орґанізації й партії, яка визнає принціпи його й умови вступ».(стор. 66) Тобто всіх центристів, опортуністів, дрібних буржуа та націоналістів, що вони під впливом революційної хвилі (чи з инших поточно-політичних причин) бажають вступити до III Інтернаціоналу, не розуміючи при цьому суті комунізму, а тоді вже влагоджувати справи по-їхньому стане за норму. Так редакційний колектив цієї брошури заявляє — і цю заяву поділяє Українська Комуністична партія в цілому — що він стоїть  на позиціях III Інтернаціоналу, а сам кожним своїм словом — зі справжньою міщанської відразою — відвертається від ідей революційного централізму. Продовжити читання ‘Український націонал-більшовизм’

Український національний рух на тлі сучасного капіталістично-імперіялістичного господарства

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Не треба учитися ні в якій семінарії, щоб сказати, що ми живемо в епоху вищого щабля капіталістичного розвитку, епоху панування фінансового капіталу, в епоху капіталістичного імперіялізму.

В сю епоху тенденції капіталістичного господарства втягнути в світовий оборот всі країни земної кулі до всебічних економічних зв’язків і обопільної економічної залежности різних країн — набирають якнайбільшої сили і мають всі засоби, аби здійснити, провести в життя сі тенденції.

Майже вся земна куля вкрита сіткою залізниць; моря й океани в найрізноманітніших напрямках щодня перерізуються гігантськими пароплавами; підземні залізниці, підводні човни, аеропляни в повітрі; телеграфний і телефонний дріт, мов павутина, оповив землю, тягнеться під водою, висить у повітрі; щодня, щохвилини ними перекидаються тисячі і мільйони різних людей і товарів; всяка подія, новина через декілька хвилин облітає весь світ; всяка затримка або попит негайно відгукується по якнайдальших країнах. Тисячі переплутаних у різних напрямках економічних зв’язків доповнюються зв’язками культурного характеру. Фінансові зв’язки між банками, підприємствами, державами усіх країн; торговельні зносини; інтернаціональні синдикати, трести; торгові договори, колоніяльна політика — словом, все веде до якнайтіснішого зв’язку між усіма країнами світу, робить сі зв’язки все міцнішими, більш всебічними, складними. Ведмежі кутки, де люди ніколи не виїжджають, не мають відомостей, а інтереси їх не простягаються далі їх села, волости, повіту — все більше зникають. Продовжити читання ‘Український національний рух на тлі сучасного капіталістично-імперіялістичного господарства’

Преса укапістів за часів Директорії

Олександр Мукомела

У не­три­ва­лий пе­рі­од пра­в­лін­ня Ди­ре­к­то­рії ста­в­ся ве­ли­кий роз­кол про­ві­д­них укра­їн­сь­ких по­лі­тич­них пар­тій. Спри­чи­ни­ло роз­кол пи­тан­ня про фор­му вла­ди. По­мір­ко­ва­ні со­ці­а­лі­с­ти від­сто­ю­ва­ли па­р­ла­мент­сь­ку де­мо­к­ра­тію, лі­ві ра­ди­ка­ли ви­ма­га­ли, за­по­зи­чи­в­ши у ро­сій­сь­ких со­ці­а­лі­с­тів (біль­шо­ви­ків), ство­ри­ти укра­їн­сь­кий ва­рі­ант си­с­те­ми Рад. Роз­пал дис­ку­сії з цьо­го при­во­ду до­сяг апо­гею на VІ кон­гре­су УСДРП (9-12 сі­ч­ня 1919 р.). Лі­ва фрак­ція за­ли­ши­ла зі­бран­ня, ви­рі­ши­в­ши ство­ри­ти окре­му пар­тію так зва­них не­за­ле­ж­ни­ків.

Ство­ре­ний для ці­єї ме­ти Ор­га­ні­за­цій­ний Ко­мі­тет фра­к­ції не­за­ле­ж­ни­ків УСДРП у Ки­є­ві по­чав ви­да­ва­ти свій дру­ко­ва­ний ор­ган — га­зе­ту “Чер­во­ний пра­пор”. Це бу­ло но­ве в по­лі­тич­ній па­лі­т­рі то­ді­ш­ньої Укра­ї­ни ви­дан­ня, яке по-­сво­є­му ро­зу­мі­ло і тра­к­ту­ва­ло со­ці­а­лі­с­ти­ч­ні ідеї, при­ла­ш­то­ву­ю­чи їх до на­ці­о­наль­но­го грун­ту. Продовжити читання ‘Преса укапістів за часів Директорії’

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

«Известиях Всероссийского ЦИК СРККД» 1 грудня сього року надрукований був «Манифест Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины».

Ми не знаємо, чи зовсім зрікся уряд Скоропадського-Денікіна від влади на Україні.

В усякому разі тоді Україна мала зразу аж три «законних» уряди — “а ще кажуть, що Україна не може бути самостійною! В Росії лише один уряд, а на Україні три або принаймні два — хто «самостійніше”?!

Тимчасовий уряд! «Жив Курилка»! А ще кажуть, в наші часи чудес не буває! Був просто Тимчасовий уряд з 6 «міністрами-соціялістами»! Був Тимчасовий коаліційний уряд з 10 міністрами-соціялістами! Був Тимчасовий уряд-Директорія з одного Керенського, «цілком соціялістичний»! Тепер маємо Тимчасовий робітничо-селянський уряд! Колекціонери будуть задоволені: колекція тимчасових урядів повна. Університет незабаром буде мати катедру по тимчасовому урядові! Бідні студентські голови — п’ять нових дисциплін, зачотів … Продовжити читання ‘Тимчасовий робітничо-селянський уряд України’

Дві доби революції

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Російська революція в березні 1917 року є «критичним» пунктом перетворення імперіялістичної війни на соціяльну революцію, на громадянську війну.

До листопада 1918 року російська революція була лише одиноким огнищем, островом між імперіялістичними державами, серед бурхливого моря імперіялістичної війни. Вона відбувалася на тлі світової ворожнечі двох імперіялістичних таборів: англо-франко-італо-американської згоди (Антанта) і почвірного союзу Центральних держав на чолі з Германією.

Починаючи з жовтня-листопада 1918 року, міжнародна ситуація змінюється у двох напрямках. З одного боку, Германія на західньому фронті була розгромлена Антантою, що викликало революційний рух у Германії, і цитаделя центральноевропейського імперіалізму рухнула під натиском революційної хвилі. Російська революція перестала бути самотнім островом і знайшла собі спільника в революційній Германії. З другого боку, сей розгром німецького імперіялізму і революція в Германії знищили два імперіялістичні табори і лишили один тільки, до якого з кожною годиною, з кожним днем приєднуються уламки розбитого російського, німецького, австрійського імперіялізму. Продовжити читання ‘Дві доби революції’

Війна і революція

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Минають дні, минають ночі, А Україна знай горить …

Горить не одна Україна. Горить весь світ. Горить уже п’ятий рік. Спалахнулий у 1914 році світовий пожар не виданої в історії людства війни перетворюється в новий революційний пожар. У відповідь на імперіялістичну війну на користь «своїх» і «чужих» капіталістів, поміщиків, банкірів, війну за нові ринки, за новий поділ світу, за переділ «малих пригнічених народностей», — розгоряється й поширюється революційний пожар, який «очищає», випалює все, що залишилося після руїни 1914—1918 років, перетворює на попіл труп старого буржуазного суспільства.

Україна має нещастя посідати місце поруч з країнами, як Бельгія, Польща, Сербія, Вірменія й ін., де відбувалися криваві події сучасної війни, де вирішувалися питання світових хижаків. За честь бути свідком і ареною світових подій, стояти «на аванпості» світового руху Україна дорого заплатила кров’ю і працею своїх синів. І платити ще доведеться — про це вже подбає новий світовий переможець, новий гегемон імперіялістичної буржуазії, апостол «самовизначення малих народів», президент Північно-Американських Сполучених Штатів Вудро Вілсон.

Світова війна і світова революція — ось два наочні факти сучасности переживаної доби.

Війна і революція є кризою суспільства, громадянської спільноти.

«Всяка криза відкидає умовне, зриває зовнішню шкаралупу, шпурляє віджиле, розкриває більш глибокі пружини і сили». Продовжити читання ‘Війна і революція’

Pro domo nostra

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Краще пізно, ніж ніколи — каже відоме російське прислів’я. Пам’ятаючи се, ми і наважуємося звернутися до робітництва і селянства Росії й України з своїм словом. Ми робимо се не тому, що вважаємо себе за дуже освічених людей, які можуть навчати других. Навпаки, ми вважаємо себе за звичайних людей. Але зараз ми переживаємо одну з якнайвідповідальніших хвиль у велетенській боротьбі праці і капіталу, старого, буржуазного, збудованого на примусі і пригнобленні суспільства, — з новим суспільством, суспільством міжнародної солідарности працюючих, суспільством вільної сім’ї вільних народів, суспільством соціялістичним. Кожний член повинен дати свою крихту допомоги, які б не були малі його сили, чим тільки він може, як тільки він собі розуміє й уявляє сю величезну хвилю. Ми твердо переконані, що сучасна хвиля, яку ми переживаємо, є лише одним із тих кілець у ланцюзі велетенських битв людности за своє визволення з пут капіталізму й імперіялізму сучасної доби, що за сією хвилею йдуть нові, коли напруженість і трагічність сієї боротьби набере ще не виданого розміру і в залежності від того, яким шляхом підуть події зараз, буде передрішений і дальший розвиток подій. Продовжити читання ‘Pro domo nostra’

Про книгу «До хвилі» та її авторів

Іван Майстренко

Праця Сергія Мазлаха і Василя Шахрая «До хвилі» є досі неперевершеним по силі аргументації твором українського комунізму, що з марксо-ленінських позицій обґрунтовує українське радянське самостійництво. Вийшовши друком на початку 1919 року, ця праця стала теоретичною основою усіх течій українського комунізму — боротьбистів, укапістів, федералістів у КП(б)У; персональних виступів О. Шумського, М.Хвильового, М.Скрипника, М.Волобуєва та інших.

Автори книги «До хвилі» дореволюційні більшовики, які під час революції 1917 року працювали в Полтавській організації партії. Національна українська революція 1917 року своєю могутністю переконала їх, що національно-державне відродження України — непереборний факт і що без нього український народ не дістане свого повного соціяльного визволення. Перемога комунізму на Україні тільки через її цілковите усамостійнення — така девіза авторів праці «До хвилі». Продовжити читання ‘Про книгу «До хвилі» та її авторів’

Програма Української Комуністичної Партії

(Ухвалена Першим Установчим З’їздом У.К.П. 22-25 січня 1920 року.)

–––

По всьому світу йде глибока кріза капіталізму, його гибель, іде й ширшає всесвітня пролєтарська комуністична революція.

Про це свідчить світова війна, що заподіяла глибокий економічний розстрій по всіх державах світу; далі виявила це жовтнева революція в Росії, що передала владу пролєтаріятові, який встановив свою диктатуру й, спіраючися на півпролєтарів – незаможне селянство – став перебудовувати суспільство в напрямі комуністичнім. Свідчать про це й анальоґічні спроби комуністичного будівництва на Україні, також диктатура пролєтаріяту й відповідна тому робота  в Угорщині, революція в Німеччині.

І зріст революційного пролєтарського руху по всіх країнах високого капіталістичного розвою виявляє той же напрям боротьби за встановлення диктатури пролєтаріяту й за перехід утворених всюду в процесі революційного руху клясових пролєтарських орґанів – рад – в орґани державної влади, себ-то за комуністичну революцію. Цю революцію переводить створена самим капіталізмом кляса – пролєтаріят, – висуваючи на чоло по банкроцтві угодової політики соціялістичних партій, єдиним свідомим виразником свого клясового руху і єдиним керманичем в боротьбі – Міжнародню Комуністичну Партію.

В своїй роботі і керуванні боротьбою стоїть Комуністична Партія на ґрунті того розуміння всього процесу розвою людського суспльства і початого переходу від ладу капіталістичного до ладу комуністичного, як його дано наукою Маркса, – історичним (або діялєктичним) матеріялізмом. Продовжити читання ‘Програма Української Комуністичної Партії’

Незбагненні

exter-damyАнатолій Стріляний

Розстріляне Відродження не було знищено цілком. Комуністи-європейці за налаштованістю душі, схильністю розуму в українській культурі лишалися до самісінької горбачовської перебудови. Це були люди, що дихали Празькою весною, вірили в «добрий соціалізм», у «соціалізм із людським обличчям». Драч, Павличко, хто там ще… Вони були певні того, що такий соціалізм дозволить їм творити, отримуючи здобутки Заходу з перших рук, не через Москву.

Але після того, як Україна стала самостійною, «добрий соціалізм» із української культури щез. Що ж залишилося? Залишилася совєцькість. Дещиця совєцькості… Що то за фауна? Хто він такий, сучасний червоний митець, науковець, політик, журналіст? Це, звичайно, добродій не байдужий. Але до чого? Що сповнює його жвавістю, енергією? В чому він щирий? В нелюбові до Заходу й особливо – в любові (є в нього і любов!) до радянського минулого. Це в ньому свідоме. А є ще й підсвідоме, тобто головне, той психічний ґрунт, що визначає все – вибір ідеології, партії, стилю. Це ненависть до свободи. Авторитарна особистість. Казармена душа. Росію Горбачова, Росію Єльцина він ненавидить, Росію Путіна поважає. Він тягнеться не так до Росії, як до несвободи. Йому до задухи неприємно бачити вільних людей – як вони ходять, як сміються, патякають що їм заманеться… Продовжити читання ‘Незбагненні’

Проти бухгалтерії в національному питанні

mskrypМикола Скрипник

Товариші, обговорення національного питання у нас у значній мірі звелося до обговорення розбіжностей серед грузинської частини нашої партії. Дозвольте мені про це не говорити. Питання ширше, ніж суперечки в одній частині нашої партії, хоча, між іншим, суперечки ці можуть добре виявити існуючі розбіжності по національному питанню. Я не думаю говорити й про державні взаємовідносини, що визначають національне питання. Про це скажуть товариші по делегації. Я б хотів тут сказати відносно практичного переведення нашої лінії по національному питанню в одній галузі, а саме культурній і партійній роботі, беручи галузь цього питання, — про роботу серед української частини людности. Українці в Радянськім Союзі посідають не лише територію У.С.Р.Р., але розміщені й по території інших республік, досягаючи в Р.С.Ф.Р.Р. числа понад 7 мільйонів чоловіка.

Я хотів би говорити про те, як практично здійснюється наша лінія в національному питанні.

Придивімося, як же обслуговуються ці 7 мільйонів населення, що становлять собою в деяких місцях на 40—50%, а в деяких на 70% найбідніше селянство. Як обслуговує цю людність тепер радянська влада й наша партія? Ми маємо на ці 7 мільйонів населення в усій РСФРР разом з іншими автономними республіками, що входять до складу РСФРР, як ось Кирреспубліка й Татреспубліка, всього 500 шкіл з українською викладовою мовою та тільки 2 технікуми типу середніх шкіл, отже, існування й цих шкіл стоїть зараз під знаком запитання. До цього часу вже закрилося 300 шкіл, а обидва технікуми є зараз під знаком запитання і найближчого часу належатимуть до тих, що їх треба скоротити. Я не припускаю, щоб такий відсоток шкіл задовольняв культурно-освітні потреби цього українського населення і щоб його можна було важати за достатній. Очевидячки, тут наша практика не сходиться з нашою теорією. Тут треба, щоб тези наші в цій справі перетворювалися у життя належною мірою. Продовжити читання ‘Проти бухгалтерії в національному питанні’

Без ексцесів виконавців

200px-Flag_of_the_Ukrainian_SSR_(1923-1927).svgЦе був би націонал-комунізм, до того ж, особливо й нестандартно жорстокий

Анатолій Стріляний

Ну, гаразд. А який лад влаштувало б Розстріляне Відродження в Україні, якби воно було не розстріляне, а стали б браття панувати, тобто здобули б можливість розстрілювати інших, котрих набралось би таки чималенько? Адже були вони, не забуваймо ні на мить, кришталеві комуністи, а це ніхто інші, як запеклі вороги приватної власності, релігії, сім’ї – всього, чим звикло жити людство протягом століть. Поряд із цим, найближчою їхньою метою була докорінна й швидка, ударна, як тоді казали, українізація пролетаріату. Селянство цього ще не потребувало, двадцяті роки не дев’яності, а рештки колишніх «експлуататорських» класів до уваги не брали.

Таким чином, той лад був би чим завгодно, але не демократією. В Україні було б усе, окрім свободи й дотримання прав людини. З перших хвилин новий порядок зіштовхнувся б із шаленим спротивом життя, його глибин, його суті, але в очах чільників це були би підступи ворогів – і що б із ними сталося в катівнях бездоганно української ЧК, легко уявити.

Це був би націонал-комунізм, до того ж, особливо й нестандартно жорстокий. Адже Україна була денаціоналізованою настільки, що потреба перегнути дрючка в протилежний бік поставала як природна й нездоланна необхідність. У культурному житті господарювала б цензура не менш люта, ніж усі відомі нам із історії і власного досвіду – вона ж бо мала пильнувати не тільки за тим, щоб ніде не стирчало буржуазного вуха, але й щоб усе навколо було українським. «Росія мусить відійти в свої етнографічні межі», – ось так. Слово «українізація» для ліпшої ясності перемежовувалося словом «дерусифікація». Продовжити читання ‘Без ексцесів виконавців’

Орудував прикладом

023758Таврувати сталінізм за це злодійство – те саме, що вовка, який побував у кошарі

Анатолій Стріляний

1920 рік. Містечко на Полтавщині. Молодий комуніст Горобенко, який відчуває в собі свербіж українства, направлений учителем української мови в педучилище. До революції там була гімназія, що її він закінчив. На педраді його перебиває один із викладачів: «Мне кажется – ето несколько неудобно, што лектор украинского язика гаварит здєсь по-украински… Ведь ми нє понімаєм…» Горобенко відповідає «з небувалою силою»: «Тут сидить справжня контрреволюція!». І додає «протяжно й урочисто»: «Мені нема чого більше говорити з вами. Тут є тільки робота для чека».

Це з повісті «Смерть» Б. Антонечка-Давидовича (відбув 20 років ГУЛАГу). Закінчується тим, що Горобенко напрошується в команду для розстрілу мужиків-заручників у село, де вбили його однопартійців. Ті вигрібали в селян зерно. «Висадив усю обойму», далі орудував прикладом. Потім міг, як автор, узятися за перо. Звичайна біографія в тому художньому поколінні.

Які, до біса, «жертви сталінського терору»! Перед нами бійці – бійці українського національно-комуністичного руху. Хотілося б, щоби це було не так, але це було так. До початку 1920-х років вони були переможцями в громадянській війні. Від них несло порохом, кров’ю та карболом тифозних бараків. Вони стріляли, й у них стріляли. Вони не знали пощади, та і їх не щадили. Ахметов із Пінчуком заговорили б у них не те що по-українському, а хоч по-китайському після першого ж приводу в ЧК. Тільки навряд чи вони були б потрібні. «Всіх панів – до ‘дної ями». Вирізали, випалили всі паростки демократичного, їхньою мовою – буржуазного життя в Україні. Продовжити читання ‘Орудував прикладом’

Український комуністичний маніфест

u70_221122Іван Лисяк-Рудницький

„До хвилі. Що діється на Україні і з Україною” — книга з небуденною історією. Первісне її видання появилося на початку 1919 року в Саратові. Автори, Сергій Мазлах і Василь Шахрай, були українські комуністи, що під час німецької окупації мусіли покинути батьківщину й тимчасово перебували в радянській Росії. Це перше видання недоступне від десятиліть. Примірники, що збереглися в Радянському Союзі, заховані від людського ока в спецфондах бібліотек. Здається, що ні один примірник видання 1919 року не опинився в жадній бібліотеці на Заході. Існування цього важливого твору було відоме західнім дослідникам із згадок та полеміки у радянській літературі 1920-их років, але їм ніяк не доводилося дістати текст до своїх рук. Щойно недавно пощастило видавництву „Пролог” у Нью-Йорку відшукати один примірник, що походив, мабуть, з якоїсь приватної збірки. Нове, здійснене „Прологом”, друге українське видання появилося в 1967 році.

Врешті, 1970 року видавництво Мічіґанського університету випустило англійський переклад, зроблений проф. Петром Й. Потічним Таким чином голос Мазлаха й Шахрая з півстолітнім запізненням таки дійшов до світової наукової громадськости. Обох авторів у той час уже давним-давно не було серед живих. Шахрай загинув ще в 1919 році, убитий російськими білогвардійцями на Кубанщині, де він працював у протиденікінському підпіллі, Мазлах зникнув у сталінських чистках 1930-их рр. Продовжити читання ‘Український комуністичний маніфест’

«Нам своє робить»

9-12176-IIАнатолій Стріляний

«Червоні» романтики цінували комунізм як противагу російському імперіалізмові

Звичайно, червонієш, коли тобі вкотре підступно нагадують, що Розстріляне Відродження – це були всі як один комуністи, до того ж такі, що і в передсмертних записках називали себе найщирішими. Червонієш тому, що нагадують тобі про речі, які хотілося б забути. Ти давно привчив себе дивитися крізь пальці, як у підручниках ріжуть по живому, розділяючи в німбі того ж Миколи Хвильового червону зірку й тризуб.(А там ще й свастика мерехтіла –класик був прихильником початкового, ще романтичного, європейського фашизму).

Одначе, каючись у своєму лукавстві, не перестаєш вважати Розстріляних своїми, рідними й ніколи не віддаси їх ані Конотопській Відьмі, ані КПУ, ані будь-кому з інших лівих, які вовтузяться сьогодні в українській «політиці». Але ті й не беруть. Їм давай Третій Рим і Україну в ньому, а в цій справі розстріляні їм уже напевно не помічники, інакше вціліли б усі до одного. Продовжити читання ‘«Нам своє робить»’

Феномен Миколи Скрипника через окуляр сьогодення

615_1Марія Кармазіна

Як відомо, минуле не зникає безслідно. В той чи той спосіб воно присутнє в сьогоденні. Саме минуле, чи точніше — сприйняття його і ставлення до нього об’єднують нас або розводять на полярні позиції, політизуючи свідомість, обумовлюючи наше нинішнє мислення, дії та вчинки.

Сьогодні ми вже, безперечно, можемо говорити про позитивні результати праці тих вітчизняних науковців, котрі відмовилися від творення «маніпулятивної» історії й утверджують історію «для розуміння», досліджуючи її «по слідах» (документальних) через спостереження, аналіз-пояснення і, зрештою, з виходом на рівень рекомпозиції фактів. Продовжити читання ‘Феномен Миколи Скрипника через окуляр сьогодення’


Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти