Posts Tagged 'національне визволення'

Солідарність у боротьбі. Бесіда з чорношкірими американцями у невимушеній обстановці

Амілкар Кабрал

Під час свого останнього візиту до Сполучених Штатів Америки Кабрал попрохав Африканську інформаційну службу[1] влаштувати коротку неформальну зустріч із представниками ріжних орґанізацій чорношкірих. АІС зв’язалась із близько 30 орґанізаціями, тож 20 жовтня 1972 року понад 120 представників широкого загалу ґруп, що об’єднують чорношкірих Америки, протовпилися у невеличке приміщення, щоби зустрітися з Амілкаром Кабралом. Багато їх приїхало до Нью-Йорку саме задля цієї зустрічі. Доки вона тривала, всі, хто раніше не знав Кабрала, пересвідчилися, що він жвавий, сердечний та жартівливий. Фраґменти розмови було відредаговано з ґраматичного погляду, аби зарадити можливим помилкам і неточностям: хоча Кабрал знав багато мов, йому було незручно спілкуватися анґлійською.

Я передаю вам — наші африканські браття і сестри Сполучених Штатів — братні вітання нашого народу, запевняючи вас у тому, що ми усвідомлюємо: все, що стосується вас, обходить і нас. Якщо ми не завжди кажемо про це, то це ще не означає, що ми не обізнані. Так є, і, зважаючи на те, що світ стає тіснішим, всі люди дізнаються про це.

Звісно, якщо ви мене запитаєте, щó мені до вподоби між братами (і сестрами) та товаришами — якщо ми є братами, то це не наша вада чи обов’язок. Але-ж якщо ми є товаришами, то це є політичне зобов’язання. Звісно, ми любимо своїх братів, але в нашому розумінні краще бути братом і товаришем. Ми дуже любимо своїх братів, але ми вважаємо, що позаяк ми брати, то маємо усвідомлювати відповідальність за це та мати чітку позицію щодо наших проблєм, щоб побачити, чи лишаємося ми товаришами поза цим. Це є надто важливим для нас. Продовжити читання ‘Солідарність у боротьбі. Бесіда з чорношкірими американцями у невимушеній обстановці’

Знайомство з Ганою

А. Гайна

Наче кінокадри, промайнули строкаті краєвиди Бєлграда, Рабата, Конакрі, Абіджана — і наш літак приземлився на аеродромі в Аккрі.

Ми прилетіли в складі невеличкої групи радянських будівельників та профспілкових діячів в столицю Республіки Гана на запрошення місцевої профспілки працівників будівництва і некваліфікованих робітників.

Мабуть, у кожного, хто навіть не бував у Африці, склалося певне уявлення про цей континент. Але те, що ми побачили на власні очі, перевершило всі наші сподівання.

Аккра зустріла нас умита тривалими дощами, причепурена яскраво-зеленим вбранням, світлими багатоповерховими спорудами, що проглядаються наскрізь, а головне — привітними і теплими посмішками її жителів. Цю привітність і теплоту ми відчували під час всього нашого подорожування по цій жаркій країні. Ганські профспілкові діячі Едвард Дампаре і Самуел Кісі доклали всіх зусиль, щоб наше перебування в Гані було цікавим, приємним і корисним. Продовжити читання ‘Знайомство з Ганою’

У колишньому королівстві Ашанті

Ян Урбаняк

Висока хвиля б’ється об берег, підкидаючи вгору невеличкі рибальські човни. Пахне солоною морською водою, а приємний бриз, що віє від океану, допомагає витримувати немилосердну тропічну спеку.

Ми їдемо вздовж берега від Аккри в напрямку до Такораді — головного порту Гани. Минаємо пальмові гаї й невеличкі села, споруди, які рідко зустрінеш в інших місцях Африки, — замки, точнісінько такі, які зводили в середньовічній Європі. Тут, на Золотому Березі, починаючи з XIV століття, ці замки споруджували французи, португальці, голландці, шведи, датчани, німці й англійці. Будівельний камінь вони привозили з Європи, а натомість везли звідси золото й невільників. Європейці-суперники нерідко зчиняли запеклі сутички. Кінець кінцем взяли верх англійські колонізатори, які проникали все далі вглиб нинішньої Гани, «втихомирюючи» волелюбний народ цієї країни.

Замків-факторій на Золотому Березі було споруджено більше сорока. З них 35 дали пізніше початок різним /59/ містам і населеним пунктам. Деякі будівлі повністю збереглися до наших днів (як наприклад форт Хрістіанбург, що донедавна був резиденцією президента Гани), від інших лишилися самі руїни. Продовжити читання ‘У колишньому королівстві Ашанті’

Бенгалорес

Знищувати, як собак, усіх, хто не повзатиме біля наших ніг…»

Ці слова могли б стати виразним епіграфом до не написаної ще історії кривавого 130-річного французького панування в Алжірі. Вони належать маршалу Сент-Арно і взяті з його наказу, відданого в червні 1830 року, коли французькі війська висадилися в Алжірі.

Втім, ці слова французького маршала мають не лише історичний інтерес. Їх ретельно додержувались в теперішні часи і генерал Шаль, і командир парашутистів-убивць генерал Массю, і найманці з Іноземного легіону, і всі ті, чиї руки по самий лікоть заплямовані кров’ю в Алжірі.

Але можна з певністю сказати, що ні маршал Сент-Арно, ні його численні наслідувачі нічого не домоглися цим наказом. Вони могли знищити мільйони алжірців, однак примусити цей народ повзати біля своїх ніг нікому з них не вдалося. Продовжити читання ‘Бенгалорес’

Сильніші за смерть

Жан Вілен

Свій довгий, важкий шлях до незалежності алжірський народ розпочав холодної осінньої ночі 1 листопада 1954 року. Сигналом до виступу послужили розложисті рушничні залпи й глухі вибухи динамітних патронів, а за перші придорожні знаки борцям за свободу правили криваво-червоні вогнища великих пожеж. Бо початок своєї визвольної боротьби алжірці відзначили 36-ма одчайдушними нальотами на французькі казарми, жандармські відділки й стратегічно важливі транспортні вузли, розташовані в 36 різних кутках країни.

Патріоти, що взяли участь у нальотах тієї драматичної ночі 1954 року, залишили на місцях сутичок десятки тисяч листівок, що починалися словами: «Звернення до алжірського народу». Прокламації закликали до загальнонародного повстання «з метою встановлення суверенної, демократичної алжірської держави»- й були підписані трьома літерами «FLN». Так світова громадськість дізналася про існування «Front de Libération Nationale», Національного фронту визволення Алжіру… Продовжити читання ‘Сильніші за смерть’

Школи за лінією вогню

В Атлаських горах серед гарячих пісків Сахари і в густих непрохідних джунглях веде запеклі бої з колонізаторами Народно-визвольна армій Алжіру. Крок за кроком вона звільняє рідну землю від загарбників, наближаючи час цілковитої перемоги, час здійснення  віковічних прагнень алжірського народу до свободи й незалежності,

Попереду ще багато випробувань, але на визволеній території вже можна побачити перші паростки нового життя. І серед інших яскравих ознак нового впадає в око піклування тимчасового уряду Алжірської республіки про дітей,

Французькі колоніальні власті змушені були недавно визнати, що в Алжірі, який перебуває ще під владою Франції, пише 10 процентів дітей місцевого населення відвідують школу. Отже, колоніальна «цивілізація» прирікає на неписьменність і темноту дев’ять десятих молодого покоління алжірського народу. Продовжити читання ‘Школи за лінією вогню’

Ще про Альжір

І.Винник

Картина альжірської визвольної боротьби була б неповна, коли б ми не познайомили читачів з тими силами, які ведуть її. Можливо, що коли б увесь альжірський народ знайшов на важливому етапі своєї історії одну тактику визвольної боротьби, до якої приєдналися б усі шари альжірського народу, тоді вся національна енергія була б скерована в одно річище. Тоді й французький противник був би позбавлений можливостей пристосовувати хитролукаву тактичну гру.

Перед альжірській визвольній боротьбі веде альжірський націоналістичний рух, що принципово видвигнув і вперто відстоює постулят альжірської незалежности. За ним весь арабський світ. Нажаль, незалежницький альжірський рух переживає у своїх рядах важкі дні, викликані внутрішніми непорозуміннями. Він не єдиний. Під сучасну пору репрезентують його два угруповання: Фронт Національного Визволення (ФНВ) і Альжірський Національний Рух (АНР). До 1954 р. була лише одна націоналістична партія – МТЛД (Мувеман пур ле тріомф де ліберте демократік), членами якої була більшість сьогоднішніх провідників ФНВ, як також сьогоднішній провідник АНР – Мессалі Гадж. Весною 1954 року наступив в альжірському націоналістичному русі розлам. Постали дві націоналістичні організації, а це влегшує французькому урядові маневрувати в альжірській політиці. Французький уряд не хоче визнати ФНВ за політичного репрезентанта альжірського населення. Цей арґумент висунув був Піно, відкидаючи пропозиції «доброї послуги» Тунісу і Марока. На форумі ООН обидві організації виступають окремо. Обидві організації вислали до ООН меморандуми з пропозиціями розв’язати альжірське питання. Обидві також мають своїх постійних представників в ООН. Продовжити читання ‘Ще про Альжір’

Національно-визвольна проблематика і соціялістичні організації

А.Чернецький

Новітні націолоґи добачують початок модерних національних рухів, а з цим і сьогоднішнє поняття нації, від французької революції. Такої думки є і Ганс Кон, один з найзамітніших теоретиків і знавців національної проблеми.[1]

Правда, і в старинних, і в середньовічнихчасах були народні рухи (бунти Спартака, селянська війна в Німеччині і т.п.) та ці рухи носили головно соціяльний зміст або релігійний характер. Треба ще зважити, що тоді держави, навіть національні, репрезентували головно династії пануючих та їх окруження і вони вели національну та державну політику. Вийнятком з того було українське повстання під проводом козацтва 1648 року.

Щойно французька революція покликала в Західній Европі народні маси до активного політичного життя. Зактивізування народніх мас до рішального чиника в суспільному, політичному і державному житті зробило з них повноцілого члена державної національної політики та сформувало їх з соціолоґічного поняття народу в новочасну націю, а впарі з цим зробило їх активним політичним чинником у міжнародньому житті. Продовжити читання ‘Національно-визвольна проблематика і соціялістичні організації’

Тези про основи соціяльно-політичного, економічного та культурного розвою тюркських народів Азії і Европи…

Мірсаїд Солтанґаліїв

I. Методольоґія.

Перш ніж визначити засновки, що на їх базовано соціяльно-політичний, економічний і культурний розвій тюркських народів Азії і Европи за нашого часу, треба бодай коротко сказати про нашу методольоґію щодо цього питання.

Щоби уникнути непорозумінь і затемнень змісту, треба сказати, що ми вирішуємо це питання, як і будь-які инші, з матеріялістичного погляду та з огляду на матеріялістичну філософію. А з усіх течій цієї революційно-філософської школи беремо найрадикальнішу – так званий історичний або діялєктичний матеріялізм. Ми певні, що саме ця течія (ветка) матеріялістичної філософії найправильніша, що саме вона науково обґрунтовує певні явища соціяльного життя людської спільноти і в цей спосіб є системою пізнання цих явищ, котра стоїть на науковому ґрунті, – почерез неї можна найправильніше та найточніше проаналізовати їхні причини та найпевніше передбачити їхні наслідки.

Позатим одразу скажемо, що нашу заяву щодо приналежности до школи діялєктичного – певніше енерґетичного – матеріялізму не треба сприймати за малпування західньоевропейських представників сеї школи (так званих марксистів або комуністів) і всього, що уважане чи видаване ними за продукт цієї школи. Продовжити читання ‘Тези про основи соціяльно-політичного, економічного та культурного розвою тюркських народів Азії і Европи…’

Колоніяльна війна та психічні розлади

Франц Фанон

А війна триває. І ще довго ми гоїтимемо численні — часом невиліковні — рани, завдані нашому народові колоніяльною навалою.

Імперіялізм, що сьогодні опирається справжньому визволенню людини, повсюдно насіяв мікробів занепаду, що їх ми маємо повсякчас постерігати на наших землях і в наших мізках та винищувати.

Тут ми говоримо про психічні розлади, що до них дійшло через національно-визвольну війну, проваджену алжирським народом.

У такій книжці, як ця, психіятричні завваги можуть видатись не на часі чи геть недоречними. Тут ми нічого не вдіємо.

Ми нічого не можемо вдіяти з тим, що у цій війні психіятричних проявів, психолоґічних і поведінкових розладів так багато серед учасників «умиротворення» або у гурті «умиротвореного» населення. Правда в тім, що колонізація своєю суттю, як ми вже знаємо, поповнює ліжка психіятричних лікарень. У ріжних наукових працях від 1954 року ми зауважували французьким і міжнародним психіятрам труднощі, що заходять за «лікування» місцевого населення, коли його намагаються, як той каже, зробити частиною суспільного тіла колоніяльної країни. Продовжити читання ‘Колоніяльна війна та психічні розлади’

Ідентичність і гідність в контексті національно-визвольної боротьби

Амілкар Кабрал

15 жовтня 1972 року Амілкар Кабрал отримав ступінь почесного доктора Університету ім. А.Лінкольна в Пенсильванії, США. Нижче навадено текст його виступу з цієї нагоди.

Вступ

Боротьба народу за національне визволення і незалежність від влади імперіялізму стала рушійною силою проґресу для людства та, безсумнівно, однією з найхарактерніших рис сучасної історії.

Об’єктивна аналіза імперіялізму як такого або як «природного» історичного явища — чи навіть «необхідного» в контексті певного шляху економіко-політичного розвитку великої частини людства — показує, що влада імперіялізму (разом з його неодмінними супутниками — злиднями, грабунками, злочинами, руйнуванням людських і культурних цінностей) має не тільки неґативний бік. Величезне нагромадження капіталу у пів-дюжині країн північної півкулі, що уможливилося завдяки піратству, конфіскації майна инших народів і безжальній експлоатації праці цих народів, призвело не тільки до монополізації колоній, але й до поділу світу та зміцнення влади імперіялістів. Продовжити читання ‘Ідентичність і гідність в контексті національно-визвольної боротьби’

Національне визволення і культура[1]

Амілкар Кабрал

Ми дуже раді взяти участь у цій церемонії, влаштованій на вшанування пам’яті нашого соратника та гідного сина Африки, покійного доктора Едуардо Мондлане[2], покійного президента ФРЕЛІМО, підступно вбитого портуґальськими колонізаторами та їхніми союзниками 3-го лютого 1969 року у Дар-ес-Салаамі.

Хочемо подякувати за цю ініціятиву Сіракузькому університету та особливо проґрамі східно-африканських досліджень, якою керує вчений і викладач Маршал Сеґал. Вона є доказом не лише вашої поваги та захоплення незабутньою особистістю доктора Едуардо Мондлане, але також вашої солідарности з героїчною боротьбою мозамбікського народу та усіх народів Африки за національне визволення та розвиток.

Приймаючи ваше запрошення, яке, ми вважаємо адресованим всьому нашому народу та нашим бійцям, ми ще раз хотіли засвідчити бойову дружбу та солідарність з народом Мозамбіку та його шанованим керівником, доктором Едуардо Мондлане, з яким нас пов’язують братерські зв’язки у спільній боротьбі проти портуґальського колоніялізму, що він є особливо реакційним. Наші дружба та солідарність є тим більш щирими, що ми, насправді, не завжди погоджувалися з нашим товаришем Едуардо Мондлане, чия смерть зрештою була втратою і для нашого народу. Продовжити читання ‘Національне визволення і культура[1]’

Українська національна революція і націоналістична реакція

Є.Б. (Іван Майстренко)

Мало буває політичних лідерів, які, зрозумівши непереможну силу нового, пішли б за ним всеціло й беззастережно, розцінюючи свої колишні погляди як віджитий анахронізм.

Але ще менше буває таких політиків, які, не спромігшися зрозуміти нове, зійшли б з політичної сцени спокійно, чесно і без публіцистичних судорогів.

Коли б Степан Бандера зрозумів, що життя поставило його саме перед такою альтернативою, певно не було б ні „першоквітневого” інтерв’ю, ні міттенвальдського віча дезертирів, ні слабеньких статейок в „Укр. Самостійнику”.

„Теоретичне” опрацювання п.н. „Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс”, властиво, не заслуговувала б найменшої уваги, якби не зв’язана з ним своєрідна історична пікантерія: воно ж бо є по суті ідеологічним двобоєм еміґраційного бандерівця С.Бандери з краєвим „бандерівцем” П.Полтавою.

„Велику шкоду приносять замасковані, приховані соціялістичні тенденції, які проявляються у різних формах — просякають скрізь, намагаються навіть запустити коріння у революційно-визвольному націоналістичному русі, внести в нього ідеологічний розклад”. Продовжити читання ‘Українська національна революція і націоналістична реакція’

Ідея і чин

Осип Горновий (Дяків)

ЯКА ФІЛОСОФІЯ ІДЕАЛІСТИЧНА ЧИ МАТЕРІЯЛІСТИЧНА — ОБОВ’ЯЗУЄ ЧЛЕНІВ ОУН?

III Надзвичайний Великий Збір Організації Українських Націоналістів прийняв виразну постанову, що ОУН не зв’язується жодною філософією і що тому її члени можуть визнавати як філософський ідеалізм, так і матеріялізм. Ця ясна постанова, як також те, що в лавах нашої Організації борються як прихильники філософського ідеалізму, так і матеріалізму, дають недвозначну відповідь на поставлене в заголовку питання, і ні в кого в цій справі не повинно бути двох різних думок. Та тим не менше таке питання стоїть сьогодні і тим самим вимагає точнішого вияснення.

Наука філософії поділяється на два засадничі напрямки: ідеалістичний, який твердить, що основою світу є ідея, дух, що існував першим і скоріше від природи, а матерія є витвором духу; і матеріялістичний, який в основу всього кладе матерію, вважає її за первинну і за об’єктивно існуючу, а дух, свідомість уважає за похідні. Кожний з цих двох основних напрямків ділиться на цілий ряд окремих шкіл. Продовжити читання ‘Ідея і чин’

УПА, колоніялізм і сучасність

Роман Горбик

Немає жодної пам’ятки культури, яка водночас не була б свідченням варварства.
Вальтер Беньямін

Протягом 2000-х діяльність Української Повстанської Армії стала чимось значно більшим за один з епізодів історії. Вона обернулася на питання ідеолоґії, ідентичности, світогляду. І хоч як би ми намагалися балансувати на межі крайнощів, проблєма УПА ставить нас у ситуацію вибору. Вона вимагає оцінки; вимагає стати на чийсь бік. В цьому сенсі вона є, безперечно, політичним питанням.

Однак кожен вибір, а надто вибір політичний, мусить бути усвідомленим. На жаль, дискурс про УПА в популярних ЗМІ виходить із розуміння цього руху винятково як праворадикального. Насправді ж практично тотально замовчана об’єктивна лівизна багатьох аспектів політичної програми ОУН і її бойового крила вартує не одного дослідження і не однієї ґазетної статті (особливо як поглянути на динаміку полівіння націоналістів у часовому розрізі).

Попри осуд невдач українського націоналізму доби 1917-1921 рр., ОУН і УПА не могли уникнути потужного впливу соціял-демократичного у своїй суті петлюрівського руху. Не можна не згадати й цікаві зауваження Ярослава Грицака щодо впливу самої постати Петлюри на формування особи Степана Бандери. Продовжити читання ‘УПА, колоніялізм і сучасність’

Про насильство

Франц Фанон

Національне визволення, національне відродження, відродження державности, співдружности — хай там як це називати — деколонізація, це — завжди насильницьке явище. Хай там які ми візьмемо прояви деколонізації (міжособистісні стосунки, нова назва спортивного клюбу, список запрошених на фуршет, персональний склад поліції та рад директорів національних або приватних банків), деколонізація, це — заміна одного «виду» людей иншим. Ця заміна відбувається без перехідного етапу та є всеосяжною, повною і доконаною. Звісно, можна було б додати кілька слів про появу нової нації, становлення нової держави, встановлення дипломатичних зносин, визначення політичної й економічної орієнтації. Проте ми вирішили розпочати з «чистого аркуша», що він відповідає самому початку процесу деколонізації. Важливість його в тім, що з першого ж саме цей «аркуш» визначає вимоги мінімум колонізованих. Власне, докорінне перетворення суспільної структури є свідченням успіху. Надзвичайна важливість цього перетворення полягає в тім, що її бажають, до неї закликають і її вимагають. Необхідність суспільних перетворень присутня — до кінця ще не усвідомлена, задавлена, смутна — у житті та свідомості колонізованих чоловіків і жінок. Одночасно неминучість такого перетворення иншим «видом» чоловіків і жінок сприймається як жахливе майбутнє. Цей «вид» — колонізатори.

Очевидно, що деколонізація, яка претендує на перевлаштування світу, є проґрамою абсолютного безладу. Але її не можна здійснити помахом чарівної палички, за допомогою якогось природного каталізатора або наслідком мирної домовлености. Як ми знаємо, деколонізація, це — історичний процес, себто її неможливо збагнути, у ній неможливо розібратись як слід, обриси деколонізації не стануть чіткішими, якщо не розгледіти історичний рух, що надає їй форми та наповнює змістом. Деколонізація, це — зіткнення двох споконвіку антаґоністичних сил, що своєю самобутністю завдячують уречевленню, яке корениться у колоніяльній системі та нею живиться. Перше зіткнення цих сила було позначене насильством, а їхнє співістнування, а точніше — експлоатація колонізованого колонізатором — триває завдяки масі багнетів і гармат. Колонізатор і колонізований — старі знайомі. І колонізатор має рацію, коли говорить, що знає «їх». Саме колонізатор створив і продовжує творити колонізованого. Свої права, себто свої статки, колонізатор отримав від колоніяльної системи. Продовжити читання ‘Про насильство’

Соціалізм і націоналізм

Джеймс Конноллі

Наразі в Ірландії працює низка агентств, які опікуються збереженням національного духу в серцях людей. Ці агентства, незалежно від того це рухи за ірландську мову, літературні товариства чи комітети пам’яті, поза сумнівом, виконують потрібну для нашої країни роботу, яка допомогає зберегти від згасання дорогоцінну расову й національну історію, мову й характерні риси наших людей.

Проте, є небезпека, що занадто жорстким дотриманням притаманних їм сучасних методів пропаганди, і послідовним ігноруванням життєво важливих питань, вони можуть призвести лише до стереотипізації наших історичних досліджень – в бік ідеалізації минулого, або у кристалізацію-перетворення націоналізму в традицію – славну і героїчну, проте все-таки тільки традицію.

Тепер традиції можуть забезпечити, і часто забезпечують, матеріали для славного мучеництва, але ніколи вони не будуть достатньо міцними, аби керувати поривом успішної революції.

Національний рух сучасності – повинен не просто відродити старі і сумні трагедії нашої минувщини, він повинен завізувати себе готовим до вимог сучасності.

Необхідно продемонструвати ірландцям, що наший націоналізм – не просто хвороблива ідеалізація минулого, а здатна до формулювання чітка й певна відповідь на проблеми сьогодення, а також політичне й економічне віровчення, адаптоване до вимог майбутнього. Продовжити читання ‘Соціалізм і націоналізм’

Колаборація, незалежність і визволення

Едвард Саїд

На семінарі з імперіялізму, що відбувався в Оксфорді у 1969-1970 роках, доповідь Рональда Робінсона «Неєвропейські основи європейського імперіялізму» була однією з найцікавіших. Разом з «Африканськими та третьосвітніми теоріями імперіялізму» Томаса Годжкіна роздуми Робінсона з приводу теоретичних і емпіричних студій продемонстрували вплив багатьох постколоніяльних тенденцій, про які я згадував:

Будь-яка нова теорія мусить визнати, що імперіялізм був так само похідним від колаборації чи неколаборації його жертв — їхнього тубільного політичного життя, — як і від європейської експансії. …Не [без добровільної чи примусової кооперації правлячих еліт і не] без колаборації тубільців, коли для цього настав час, європейці змогли завоювати й керувати своїми неєвропейськими імперіями. З самого початку цьому правлінню неперервно протидіяли; і так само постійними були тубільні посередники для запобігання опору чи його придушення[159].

Робінсон підкріплює свої слова, досліджуючи, як у Єгипті перед 1882 роком паші й хедив колаборували з європейцями: вони дозволили їхнє проникнення, драматично затьмарене націоналістичним повстанням Орабі, після якого британці захопили країну з допомогою військової сили. Робінсону варто було додати, що багато класів та окремих осіб, які колаборували з імперіялізмом, почали зі спроб наслідувати сучасні європейські манери, модернізуватися відповідно до того, що сприймалося як європейський проґрес. Протягом перших двох десятиріч XIX сторіччя Мухаммед Алі висилав місії до Європи; три десятиріччя по тому японські місії прибули до Сполучених Штатів та Європи з такою ж метою. В радіусі французького колоніялізму обдарованих студентів аж до 1920-х і 1930-х років посилали до Франції здобувати там освіту, хоча деякі з них, наприклад Сенгор і Сезер та багато індокитайських інтелектуалів, перетворилися на рішучих супротивників імперії. Продовжити читання ‘Колаборація, незалежність і визволення’

Китайська революція та її рухові сили

Я. Ряппо

Література про дійсний, живий Китай почала у нас з’являтися тільки після Жовтневої революції. До цього часу ми мали про Китай переважне традиційні застарілі праці синологів без сучасного наукового аналізу соціяльно-економічних явищ цієї країни.

Нема жодного ґрунтовною марксівського аналізу про стан Китаю. Буржуазні праці обмежуються всі мітологією, історією та мовознавством. Більш живі відомості представників (дипломатичних, консульських, кореспондентів преси тощо) англійського та американського капіталу в їхніх висновках сфальсифіковано, звичайно, в інтересах своїх хазяїв.

Але вже з початку ХІХ століття у Китаї починають доспівати передумови до величезного національно-революційного руху. Майже століття йде наступ капіталу та його вкорінення, черевате наслідками для того ж чужоземного капіталу.

Чужоземний капітал утворює не тільки шари великих та дрібних капіталістів з тубільців і не тільки значні кадри китайського пролетарияту, він утворює також умови до піднесення селянства на арену політичної боротьби.

Капітал все глибше та глибше просякає в Китай, втягнений вже до світового товарообороту, й змінює не тільки міське, але й сільське господарство.

За останнє десятиріччя європейські капіталісти просто працюють на китайську революцію [К. Радек, «Вопросы китайской революции»]. Особливо яскраво це відзначається з 1911 року, з моменту утворення республіки.

Разом з цим іде зріст н підіймання китайської буржуазії та інтелегенції — вчителів, студентів, журналістів й т.і., що втягують в національний рух все більші та більші маси сумежних з ними міських низових кол селянства.

Коли взяти на увагу, що всі ці маси не мають жодних політичних прав, що в цілому Китаї немає абсолютно ніякої охорони праці від експлоататорів, що навіть сама центральна влада безпорадна, й її зведено до нуля безпорадними змінами керуючих груп та фінансовою кризою, то буде зрозуміла ситуація для національно-революційного руху. Продовжити читання ‘Китайська революція та її рухові сили’

Про Жана Жене

giacometti-genetЕдвард В. Саїд

Вперше я зустрівся з Жаном Жене навесні 1970 року — в той надзвичайно бурхливий і натхненний період, коли енерґія та честолюбство з соціяльної уяви Америки випустили в її соціяльне тіло. Завжди була якась хвилююча подія для святкування, якийсь привід для виступу, якийсь новий поворот у війні в Індокитаї, що вимагав або оплакування, або демонстрації. За кілька тижнів до американського вторгнення до Камбоджі, в час, який, схоже, був апоґеєм весняних подій в Колумбійському університеті, котрий — слід нагадати — все ще не оговтався після заворушень 1968 року (невпевненість керівництва у власних діях, різкий розкол у викладацькому складі, нескінченні студентські демарші), з’явилось оголошення про мітинґ на підтримку Чорних Пантер. Мітинґ мав відбутися після обіду на сходинках Нижньої бібліотеки, імпозантної адміністративної будівлі університету; я мав велику охоту піти, бо ходили чутки, що виступати на ньому збирався Жан Жене. Коли я вийшов з Гемілтон-голлу, я зіткнувся з одним своїм студентом, котрий був надзвичайно активним у студмістечку і запевнив мене, що Жене таки мав робити промову, а він (студент) буде синхронним перекладачем Жене.

То була незабутня сцена з двох причин. Однією з них був глибоко зворушливий вигляд самого Жене, що стояв у центрі великого натовпу Пантер і студентів — його поставили посеред сходів, а аудиторія стояла не перед ним, а навколо нього — вдягнений у чорну шкіряну куртку, синю сорочку й, як мені здалося, задрипані джинси. Він виглядав абсолютно спокійним і був схожий радше на власний портрет кісти Джіакометті, в якому вловилось вражаюче поєднання в цій людині шалености, повного володіння собою і майже реліґійного спокою. Чого я ніколи не забуду, так це погляду проникливих блакитних очей Жене: вони ніби дивилися кудись вдалечінь і водночас вдивлялися в тебе своїм загадковим і дивно відстороненим поглядом. Продовжити читання ‘Про Жана Жене’


Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти