Posts Tagged 'національне визволення'

Солідарність у боротьбі. Бесіда з чорношкірими американцями у невимушеній обстановці

Амілкар Кабрал

Під час свого останнього візиту до Сполучених Штатів Америки Кабрал попрохав Африканську інформаційну службу[1] влаштувати коротку неформальну зустріч із представниками ріжних орґанізацій чорношкірих. АІС зв’язалась із близько 30 орґанізаціями, тож 20 жовтня 1972 року понад 120 представників широкого загалу ґруп, що об’єднують чорношкірих Америки, протовпилися у невеличке приміщення, щоби зустрітися з Амілкаром Кабралом. Багато їх приїхало до Нью-Йорку саме задля цієї зустрічі. Доки вона тривала, всі, хто раніше не знав Кабрала, пересвідчилися, що він жвавий, сердечний та жартівливий. Фраґменти розмови було відредаговано з ґраматичного погляду, аби зарадити можливим помилкам і неточностям: хоча Кабрал знав багато мов, йому було незручно спілкуватися анґлійською.

Я передаю вам — наші африканські браття і сестри Сполучених Штатів — братні вітання нашого народу, запевняючи вас у тому, що ми усвідомлюємо: все, що стосується вас, обходить і нас. Якщо ми не завжди кажемо про це, то це ще не означає, що ми не обізнані. Так є, і, зважаючи на те, що світ стає тіснішим, всі люди дізнаються про це.

Звісно, якщо ви мене запитаєте, щó мені до вподоби між братами (і сестрами) та товаришами — якщо ми є братами, то це не наша вада чи обов’язок. Але-ж якщо ми є товаришами, то це є політичне зобов’язання. Звісно, ми любимо своїх братів, але в нашому розумінні краще бути братом і товаришем. Ми дуже любимо своїх братів, але ми вважаємо, що позаяк ми брати, то маємо усвідомлювати відповідальність за це та мати чітку позицію щодо наших проблєм, щоб побачити, чи лишаємося ми товаришами поза цим. Це є надто важливим для нас. Продовжити читання ‘Солідарність у боротьбі. Бесіда з чорношкірими американцями у невимушеній обстановці’

Advertisements

Знайомство з Ганою

А. Гайна

Наче кінокадри, промайнули строкаті краєвиди Бєлграда, Рабата, Конакрі, Абіджана — і наш літак приземлився на аеродромі в Аккрі.

Ми прилетіли в складі невеличкої групи радянських будівельників та профспілкових діячів в столицю Республіки Гана на запрошення місцевої профспілки працівників будівництва і некваліфікованих робітників.

Мабуть, у кожного, хто навіть не бував у Африці, склалося певне уявлення про цей континент. Але те, що ми побачили на власні очі, перевершило всі наші сподівання.

Аккра зустріла нас умита тривалими дощами, причепурена яскраво-зеленим вбранням, світлими багатоповерховими спорудами, що проглядаються наскрізь, а головне — привітними і теплими посмішками її жителів. Цю привітність і теплоту ми відчували під час всього нашого подорожування по цій жаркій країні. Ганські профспілкові діячі Едвард Дампаре і Самуел Кісі доклали всіх зусиль, щоб наше перебування в Гані було цікавим, приємним і корисним. Продовжити читання ‘Знайомство з Ганою’

У колишньому королівстві Ашанті

Ян Урбаняк

Висока хвиля б’ється об берег, підкидаючи вгору невеличкі рибальські човни. Пахне солоною морською водою, а приємний бриз, що віє від океану, допомагає витримувати немилосердну тропічну спеку.

Ми їдемо вздовж берега від Аккри в напрямку до Такораді — головного порту Гани. Минаємо пальмові гаї й невеличкі села, споруди, які рідко зустрінеш в інших місцях Африки, — замки, точнісінько такі, які зводили в середньовічній Європі. Тут, на Золотому Березі, починаючи з XIV століття, ці замки споруджували французи, португальці, голландці, шведи, датчани, німці й англійці. Будівельний камінь вони привозили з Європи, а натомість везли звідси золото й невільників. Європейці-суперники нерідко зчиняли запеклі сутички. Кінець кінцем взяли верх англійські колонізатори, які проникали все далі вглиб нинішньої Гани, «втихомирюючи» волелюбний народ цієї країни.

Замків-факторій на Золотому Березі було споруджено більше сорока. З них 35 дали пізніше початок різним /59/ містам і населеним пунктам. Деякі будівлі повністю збереглися до наших днів (як наприклад форт Хрістіанбург, що донедавна був резиденцією президента Гани), від інших лишилися самі руїни. Продовжити читання ‘У колишньому королівстві Ашанті’

Бенгалорес

Знищувати, як собак, усіх, хто не повзатиме біля наших ніг…»

Ці слова могли б стати виразним епіграфом до не написаної ще історії кривавого 130-річного французького панування в Алжірі. Вони належать маршалу Сент-Арно і взяті з його наказу, відданого в червні 1830 року, коли французькі війська висадилися в Алжірі.

Втім, ці слова французького маршала мають не лише історичний інтерес. Їх ретельно додержувались в теперішні часи і генерал Шаль, і командир парашутистів-убивць генерал Массю, і найманці з Іноземного легіону, і всі ті, чиї руки по самий лікоть заплямовані кров’ю в Алжірі.

Але можна з певністю сказати, що ні маршал Сент-Арно, ні його численні наслідувачі нічого не домоглися цим наказом. Вони могли знищити мільйони алжірців, однак примусити цей народ повзати біля своїх ніг нікому з них не вдалося. Продовжити читання ‘Бенгалорес’

Сильніші за смерть

Жан Вілен

Свій довгий, важкий шлях до незалежності алжірський народ розпочав холодної осінньої ночі 1 листопада 1954 року. Сигналом до виступу послужили розложисті рушничні залпи й глухі вибухи динамітних патронів, а за перші придорожні знаки борцям за свободу правили криваво-червоні вогнища великих пожеж. Бо початок своєї визвольної боротьби алжірці відзначили 36-ма одчайдушними нальотами на французькі казарми, жандармські відділки й стратегічно важливі транспортні вузли, розташовані в 36 різних кутках країни.

Патріоти, що взяли участь у нальотах тієї драматичної ночі 1954 року, залишили на місцях сутичок десятки тисяч листівок, що починалися словами: «Звернення до алжірського народу». Прокламації закликали до загальнонародного повстання «з метою встановлення суверенної, демократичної алжірської держави»- й були підписані трьома літерами «FLN». Так світова громадськість дізналася про існування «Front de Libération Nationale», Національного фронту визволення Алжіру… Продовжити читання ‘Сильніші за смерть’

Школи за лінією вогню

В Атлаських горах серед гарячих пісків Сахари і в густих непрохідних джунглях веде запеклі бої з колонізаторами Народно-визвольна армій Алжіру. Крок за кроком вона звільняє рідну землю від загарбників, наближаючи час цілковитої перемоги, час здійснення  віковічних прагнень алжірського народу до свободи й незалежності,

Попереду ще багато випробувань, але на визволеній території вже можна побачити перші паростки нового життя. І серед інших яскравих ознак нового впадає в око піклування тимчасового уряду Алжірської республіки про дітей,

Французькі колоніальні власті змушені були недавно визнати, що в Алжірі, який перебуває ще під владою Франції, пише 10 процентів дітей місцевого населення відвідують школу. Отже, колоніальна «цивілізація» прирікає на неписьменність і темноту дев’ять десятих молодого покоління алжірського народу. Продовжити читання ‘Школи за лінією вогню’

Ще про Альжір

І.Винник

Картина альжірської визвольної боротьби була б неповна, коли б ми не познайомили читачів з тими силами, які ведуть її. Можливо, що коли б увесь альжірський народ знайшов на важливому етапі своєї історії одну тактику визвольної боротьби, до якої приєдналися б усі шари альжірського народу, тоді вся національна енергія була б скерована в одно річище. Тоді й французький противник був би позбавлений можливостей пристосовувати хитролукаву тактичну гру.

Перед альжірській визвольній боротьбі веде альжірський націоналістичний рух, що принципово видвигнув і вперто відстоює постулят альжірської незалежности. За ним весь арабський світ. Нажаль, незалежницький альжірський рух переживає у своїх рядах важкі дні, викликані внутрішніми непорозуміннями. Він не єдиний. Під сучасну пору репрезентують його два угруповання: Фронт Національного Визволення (ФНВ) і Альжірський Національний Рух (АНР). До 1954 р. була лише одна націоналістична партія – МТЛД (Мувеман пур ле тріомф де ліберте демократік), членами якої була більшість сьогоднішніх провідників ФНВ, як також сьогоднішній провідник АНР – Мессалі Гадж. Весною 1954 року наступив в альжірському націоналістичному русі розлам. Постали дві націоналістичні організації, а це влегшує французькому урядові маневрувати в альжірській політиці. Французький уряд не хоче визнати ФНВ за політичного репрезентанта альжірського населення. Цей арґумент висунув був Піно, відкидаючи пропозиції «доброї послуги» Тунісу і Марока. На форумі ООН обидві організації виступають окремо. Обидві організації вислали до ООН меморандуми з пропозиціями розв’язати альжірське питання. Обидві також мають своїх постійних представників в ООН. Продовжити читання ‘Ще про Альжір’


Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти