Наймана праця і капітал

Карл Маркс

З різних сторін нам закидали, що ми не змалювали тих економічних відносин, які становлять матеріальну основу сучасної класової і національної боротьби. Ми систематично торкалися цих відносин тільки тоді, коли вони безпосередньо виступали в політичних колізіях.

Перш за все треба було простежити класову боротьбу в повсякденному ході історії і емпірично довести на наявному і з кожним днем знов виникаючому історичному матеріалі, що одночасно з поневоленням робітничого класу, який зробив Лютневу і Березневу революції[1], були переможені і його противники — буржуазні республіканці у Франції, класи буржуазії і селянства, що боролися проти феодального абсолютизму, на всьому європейському континенті; що перемога «чесної республіки» у Франції була в той самий час поразкою націй, які відповіли на Лютневу революцію героічними війнами за незалежність; що, нарешті, Европа, з поразкою революційних робітників, знову впала в своє старе подвійне рабство — в анґло-російське рабство. Червнева боротьба в Парижі, падіння Відня, листопадова траґікомедія 1848 р. в Берліні, відчайдушні зусилля Польщі, Італії та Угорщини, голод в Ірландії — ось головні моменти, в яких підсумовувалась класова боротьба між буржуазією і робітничим класом в Европі і на аналізі яких ми показали, що всяке революційне повстання, хоч би й якою далекою здавалася його ціль від класової боротьби, мусить кінчитися поразкою, поки не переможе революційний робітничий клас; що всяка соціальна реформа лишиться утопією, поки пролетарська революція і феодальна контрреволюція не поміряються зброєю в світовій війні. У нашому викладі, як і в дійсності, Бельґія і Швейцарія були траґікомічними, карикатурними жанровими начерками у великій історичній картині: перша — зразковою державою буржуазної монархії, друга — зразковою державою буржуазної республіки, обидві — державами, які уявляють собі, ніби вони незалежні від класової боротьби, як і від європейської революції.

Наймана праця і капітал (вступ)

Фрідріх Енґельс

Подана далі праця вперше з’явилась як ряд передових статтей у «Новій Рейнській Ґазеті», починаючи з 4 квітня 1849 р. В основі її лежать лекції, читані Марксом в 1847 р. в Брюссельському німецькому робітничому союзі. В друку робота лишилась незакінченою; те «продовження буде», що стоїть в кінці статті в №269, лишилось невиконаним в наслідок подій[1], що випереджали тоді одна одну: вступу росіян в Угорщину, повстань в Дрездені, Ізерлоні, Ельберфельді, Пфальці і Бадені, подій, які привели до заборони самої газети (19 травня 1849 р.). Рукопису цього продовження в спадщині Маркса не знайдено.

«Наймана праця і капітал» декілька разів видавалась як окремий відбиток, у формі брошури, востаннє — в 1884 р. в Ґьоттінґен-Цюріху, в швейцарській кооперативній друкарні[2]. Ці дотеперішні видання зберігали точний текст ориґіналу. Але дане нове видання повинно бути поширене як пропаґандистська брошура не менше як в 10 000 примірниках, і тому передо мною мусило стати питання, чи ухвалив би при таких обставинах сам Маркс передрук тексту без усяких змін.

У сорокових роках Маркс ще не закінчив своєї критики політичної економії. Він це зробив лише на кінець 1850-х років. Тому ті його праці, що з’явились до виходу першого випуску «До критики політичної економії» (1859), в окремих пунктах відрізняються від написаних після 1859 р., містять у собі вирази й цілі речення, які з точки зору пізніших праць виявляються невдалими і навіть неправильними. Само собою зрозуміло, що в звичайних, призначених для всієї публіки виданнях мусить мати своє місце і ця раніша точка зору, яка становить один з ступенів інтелектуального розвитку автора, і що як автор, так і публіка мають безперечне право на незмінений передрук цих раніших, праць. І мені й на думку не спало б змінити в них хоч би одно слово.