Лист до «нової лівиці»

Чарльз Райт Міллс

Коли я оце взявся написати Вам, я почуваюся трохи «вільніше», ніж зазвичай. Причина, мені здається, в тім, що більшість часу я пишу для людей, чиї неясні переконання та цінності здаються мені такими, що від моїх відріжняються. Але у випадку з Вами, я відчуваю, що у нас є щось спільне, що воно дозволяє нам скоріше та вірніше «знайти спільну мову». Ваша книга «Подолати апатію» спонукає мене написати Вам з приводу кількох проблєм, перед якими, на мою думкую, ми опинились. Я не сподіваюсь запропонувати остаточного вирішення жодної з них; я лише хочу підняти кілька питань.

Не буде перебільшенням сказати, що по завершенню другої світової війни в Британії та Сполучених Штатах самовдоволені консерватори, втомлені ліберали та розчаровані радикали продовжували старі розмові старою мовою, в якій питання розмиваються, а потенційна дискусія заглушається. Панує залізобетонна самовпевненість, процвітає пошліть двопартійности. Немає потреби — після Вашої книжки — пояснювати, чому все це стало можливим серед «людей взагалі» країн-членів НАТО; разом з тим, можливо, варто звернути увагу на один напрямок роботи у царині культури, а саме прославляння апатії інтеліґенцією.