«Третій світ» і «нові ліві» у Франції

Оксана Мяло

Однією з прикметних рис політичного життя на зламі 1950—60 років можна вважати ту особливу роль, яку відігравали в ньому країни Азії, Африки й Латинської Америки, — так званого «третього світу» (до цього терміну вдаємось умовно, оскільки доводиться оперувати цитатами із західних авторів). Вже на самому початку руху, який згодом дістав назву «нових лівих», коло питань, пов’язаних із «третім світом», висувається на перший план. Воно опинилося в центрі дискусій, що призводять до виникнення й розмежування тих чи інших політичних програм і навіть форм поведінки.

Вже побіжний погляд на загальний «стиль» цього руху, на його гасла й прапори, під якими він виступав, на загальну емоційну стихію, яка його заполонила, дає змогу вважати однією з найвиразніших його рис — тяжіння до ідей «третього світу».

Більше того: вже в ситуації, яка передувала цьому рухові, роль останніх подій у країнах Азії, Африки та Латинської Америки більшості дослідників здається цілком очевидною. З цього погляду карібська криза 1962 року, китайська «культурна революція», піднесення антиколоніальних рухів, ескалація війни в Індокитаї виявляються історичними віхами власне західної історії.

Така чутливість до подій, що відбуваються у віддалених районах земної кулі, здавалося б, не нова й не оригінальна для Франції. Від Великої французької революції до Жана Жореса, який назвав колоніалізм «безперервною справою Дрейфуса», і аж до бурхливих дискусій ФКП з французькою інтелігенцією під час алжірської війни, — подібні питання так чи інакше пов’язувалися з розвитком усіх ліворадикальних рухів Франції.