Posts Tagged 'Муґабе'

Зімбабве, це — заклик до Африки прокинутися

Мотсоко Феко*

Колоніяльне знищення Зімбабве розпочалося 1895 року — після того, як головний представник британського імперіялізму Сесіл Роудз[1] заявив:

«Зачищення краю дикунів можна досягнути за два-три роки за допомогою певної кількости кулеметів. Я стверджую, що ми — головна раса в світі, що чим більше світу ми візьмемо в облогу, тим краще буде для людської раси».

Після того як Зімбабве захопили почерез колоніяльний тероризм і перейменували на Родезію, Британія запропонувала волю злочинцям, якщо вони поїдуть до «Родезії», де матимуть вільну землю та золоті рудні для самих себе та Британської імперії.

Коли «Амбує» Неханда[2] — ця шанована патріотична жінка й героїчна донька Африки — орґанізувала африканський опір британському колоніяльному тероризмові, імперіялістичні загарбники вбили та повісили її. Це зробили, аби показати, що стається з тими африканцями, хто опирається колоніяльному тероризмові.

У 1960-х роках слідком за забороною минулих визвольних рухів проти британського колоніялізму африканці Зімбабве — щоб надати своїй визвольній боротьбі новий імпульс — створили ЗАПУ[3] та ЗАНУ[4]. Як вона ставала сильнішою та вдавалася до ґерильї, колоніялісти під приводом Йєна Сміта[5], колоніяльного прем’єр-міністра, оголосили власну «незалежність». Це було повстанням проти британської корони. Але Британія ніколи не придушить повстання її европейських колоністів. Продовжити читання ‘Зімбабве, це — заклик до Африки прокинутися’

Якби Муґабе програв, його би всі носили на руках

Юсуф Серункума*

Розмови про крайнощі в політиці Роберта Муґабе — такого еталонного «африканського диктатора» — будуть неповними, якщо не порівняти його з уґандійцем Іді Аміном[1]. Цікаво, що Муґабе заробляв собі репутацію героя-переможця в антиколоніяльній боротьбі саме тоді, коли Амін розставався з владою, себто 1979 року, а вже 1980 року став прем’єр-міністром Зімбабве. Прийшовши до влади та поклавши край пануванню меншости з гурту білих поселенців, він удостоївся порівняння з Нельсоном Манделою — ще одним чорношкірим, що прийшов до влади через чотирнадцять років, так само витіснивши з влади білих. Як сказав по смерти останнього Славой Жижок: «Мандела, це — не Муґабе»[2]. Якщо Манделу всі — вельми некритично — вважають героєм, то Муґабе, просто як колись Іді Аміну, всі без зайвих роздумів приділяють місце головного лиходія нашого часу.

В обох країнах — Південно-Африканській Республіці та Зімбабве — кінець влади білих поселенців поставив перед антиколоніяльною інтеліґенцією дуже схожі питання, але в ріжних контекстах: питання політики й економіки. Якщо Південна Африка вибрала шлях вреґулювання політичного питання без визначення певного терміну розв’язання економічного/земельного питання[3], позаяк багато керівників Африканського національного конґресу під гуркіт заяв про стратеґічний компроміс шукали можливостей поживитися з результатів боротьби[4], то керівництво Зімбабве, своєю чергою, розглядало визволення у нерозривному зв’язку з економікою. Тим-то визволення означало наступальне та одночасне проведення політичних і економічних реформ. Саме в цьому пункті стає доречнішим порівняння Іді Аміна та Роберта Муґабе: визволення не може бути просто політичним. Продовжити читання ‘Якби Муґабе програв, його би всі носили на руках’


Травень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти