Традиційна міфологія і сучасна міфотворчість

Дмитро Затонський

1. Мамонт на стіні печери

Коли людина вперше облюбувала собі суху й рівну стіну і почала висікати на ній фігуру бізона чи мамонта, вона, анітрохи не підозрюючи цього, дала вже поштовх суперечкам про те, що таке мистецтво — відбиття реальності чи витвір якоїсь нової поетичної дійсності?

Мамонт і бізон на стіні печери були початком мистецтва. І, незважаючи на всю їхню недосконалість, у них було закладено — можливо, навіть в особливо оголеній і ясній формі — все, притаманне мистецтву взагалі, мистецтву як певному виду людської діяльності.

Мамонт на стіні печери був схожий на живого мамонта, що блукав за її межами, там, у страшному й жорстокому світі кривавої непримиренної боротьби, боротьби за життя, їжу, воду, вогонь. Він був схожий на живого; його можна було пізнати. І все-таки він відрізнявся від живого. Відрізнявся не тільки тим, що був намальований чи висічений. І навіть не тільки тим, що примітивні засоби техніки, недостатність художницького вміння робили його лише грубою і схематичною подобою оригіналу. Мамонт на стіні відрізнявся ще й як витвір людської думки і людського почуття. Зображуючи тварину, художник не копіював, а виділяв найхарактерніше.

Марсель Пруст

Анатолій Луначарський

Поняття «французький роман» стало на кінець XIX століття незвичайно певним. Французький роман, звичайно, різноманітний своїми темами і різнорідний своїми якостями, проте став дуже визначеним комерційним товаром. Чи кращий він був, чи гірший — все ж він завжди був, так би мовити, літературо-риночно цінний. Мінімальне видання було тисяча екземплярів, максимальне — мільйони. Писав цілий ряд іноді найоригінальніших талантів, видавав і продавав цілий ряд іноді незвичайно безталанних купців, але все це в абсолютно переважній більшості набирало вигляду все того ж солом’яножовтого томика, коло трьохсот добре надрукованих; сторінок — ціна три з половиною довоєнних франки, — так званий тип Шарпантьє. Видавці дуже неохоче дивилися на худі томики і на томики товсті. На два томики — ображались. Вибрані і повні збірки творів природно розкладались на той же елемент — том.

* * *

Коли революційний в усіх відношеннях молодий Ромен; Роллан, з одного боку, почав видавати свої романи якимись «зошитами», а з другого боку — розтягнув «Жана Крістофа» на десятки томів, це вважали мало пристойною вихваткою, свідченням слабкості композиційного таланту автора і гарантією невдачі.

Франц Кафка чи Томас Манн? Авангардизм і критичний реалізм у сучасній буржуазній літературі

Дьєрдь Лукач

Щоб уявити собі характер середовища, в якому народжується тепер буржуазна «літературна література», потрібен аналіз головних ідейних і формальних тенденцій, характерних для антиреалістичного мистецтва. Було б, звичайно, цікаво розглянути й «позалітературну літературу» — в ній найбільш гостро виступають деякі риси, зумовлені суспільним буттям. Наприклад, якщо говорити про культ психічних та фізіологічних збочень, то саме «комікси» з усією очевидністю показують, що подібний матеріал проникає в літературу з самого життя. Про те саме свідчить еволюція детективного жанру. В історичний «період упевненості», — скажімо, в часи Конан-Дойля, — письменники вихваляли сміливість і розум «спеціалістів», яким доручено охороняти майно буржуазії та її безпеку. Тепер детективна література пройнята страхом перед небезпеками, які першої-ліпшої миті можуть обірвати мирне життя буржуа, а єдиним шансом на порятунок чимдалі частіше стає щасливий випадок. У творах бульварної чи близької до неї літератури автори зводять випадковість, на якій будується «хеппі-енд», майже в «закон життя». Зрозуміло, власне літературний авангардизм нехтує такими дешевими компромісами.

Безвихідь Джеймса Джойса

В. Івашова

Загальна тенденція модерністської літератури, всього капіталістичного заходу 1910-х — 1920-х років нашого століття дістала найзавершеніший вияв у мистецтві Джеймса Джойса. В творчості цього письменника найяскравіше втілилася характерна для декадансу філософія соціального песимізму. Ідейний і формальний зв’язок між творчістю Джойса і тими літературними течіями, які виросли на грунті тотального заперечення, цілком очевидний.

Важко відшукати суперечливішу постать, аніж постать натхненника і вчителя європейських декадентів 1920-х років. Людина великого і незвичайного таланту, він присвятив усе життя служінню мистецтву, але твори, написані ним, об’єктивно є запереченням будь-якого мистецтва.

Вплив методу Джойса певною мірою позначився на творчості найвидатніших письменників Західної Європи і США як у 1920-х роках нашого століття, так і значно пізніше. Багато видів сучасного модерністського «новаторства» виникли як варіація або дальший розвиток «джойсизму».

Марсель Пруст (поезія великого пасеїста)

А.Лейтес

На початку ХХ-го віку, в маніфесті італійського футуризму—видрукованому в «Фігаро»—Марінетті проголосив основним патосом нашого часу—патос швидкости. «Пишнота світу—покликував той маніфест—збагатилась на нову красу, красу швидкости». Віднині художня література—на думку теоретиків і практиків футуризму—повинна розірватися під гаслом «прискорення життя». «Не може бути шедевром твір статичний, тільки в динамічному поезія!» І, оспівуючи фізичний і інтелектуальний еквілібризм, захоплено констатуючи перемогу над простором і самотою, завдяки перегоновим автомобілям, експресам і нововинайденим аеропланам, футуристи цілком логічно в 16-му пакті свойого маніфесту декларували—як основний художній принцип 20-го віку—огиду до забарности, до дрібниць, до аналізи, до розтяглих пояснень.

Лукач проти модернізму

Ігор Самохін

Марксистська естетика — від початку досить квола підгалузь доктрини, побудована здебільшого на дуже побіжних і випадкових заувагах Маркса і Енґельса  на початку ХХ століття зіткнулась із небаченою перешкодою у вигляді розквіту розмаїтих аванґардів і модернізмів. Нові художні течії ніби й не обслуговували буржуазні смаки та інтереси, але й не поспішали викривати пороки капіталістичного суспільства та боротися за вселенську справедливість. Способи давати раду з новітнім мистецтвом у межах самого марксизму запропоновано було дуже різні, що згодом доповнило і так немалу низку розходжень між марксизмами західного і східного обряду. В обох випадках це не була теоретична еволюція на суто ідейному рівні. Західний марксизм, як показав Перрі Андерсон, розірвав зв’язок теорії та практики, розчарувавшись у догматизованому комунізмі та реалістичності революційних сподівань на як ніколи стабільних капіталістичних теренах, та спрямував свої інтереси у більш комфортну надбудову [1]. Зрештою марксистська естетика Адорно, видана 1970 р., повністю стала на бік автономного й асоціального модернізму, визнавши за ним емансипативний потенціал. Натомість у СРСР безліч політичних причин — нема потреби ще раз їх нагадувати — зумовили згортання розквітлого було в 1920-і роки авангарду та повернення до суворої естетики реалізму (з наліпкою «соціалістичний» задля ефекту новизни). Найвиразніший та найбільш притомний її представник — Міхаіл Ліфшіц — обґрунтував свої погляди на «хворе» модерністське мистецтво в книзі з промовистою назвою «Криза неподобства» («Кризис безобразия»), яка вийшла майже одночасно з «Естетичною теорією» Адорно.