Німецька ідеологія

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

МАРКСІВ ПРОЄКТ ПЕРЕДМОВИ ДО «НІМЕЦЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ».

ПЕРЕДМОВА.

Люди до цього часу завжди неправдиво уявляли самих себе, те, що вони є або чим повинні бути. Свої стосунки вони впорядковували відповідно до своїх уявлень про бога, про нормальну людину то що. Потворні витвори їхньої голови перемогли їх самих. Вони, творці, схилилися перед своїми створіннями. Визвольмо їх від тих привидів, ідей, догм, від вигаданої примари, що в їхньому ярмі вони нидіють. Повстаньмо проти панування думок. Навчімо їх, як змінити ці витвори уяви на думки, що відповідають суті людини, каже один, як ставитись до них критично, каже другий, як вибити їх із своєї голови, каже третій, — і [дійсний світ] сьогоднішня дійсність упаде.

Оці невинні та дитячі фантазії є ядро новітньої молодо-геґеліянської філософії, що її в Німеччині публіка зустріла з жахом та з великою пошаною. І не тільки публіка, навіть  г е р о ї  ф і л о с о ф і ї  підносять її, цілком упевнені, що вона загрожує захитати світ, що вона злочинно безщадна. Перший том цього твору має на меті виявити цих овечок, що самі вважають себе за вовків та й інші теж мають їх за вовків, показати, як вони своїм філософським белькотанням тільки віддають уяву німецьких буржуа, як чванство цих товмачів філософів тільки відбиває нікчемність справжніх німецьких обставин. Він має на меті філософську боротьбу проти тіні дійсности, що до вподоби мрійливому та запамороченому німецькому народові, хоче компромітувати та дискредитувати її.

Людвіг Фейербах і кінець німецької класичної філософії

Фрідріх Енгельс

Передмова

В передмові до свого твору: «До критики політичної економії», Берлін, 1859 р., Карл Маркс розповідає, як у 1845 році, в Брюсселі, ми вдвох приступили спільно до того, щоб розробити наші погляди, — тобто відкрите Марксом матеріалістичне розуміння історії, — «протилежні ідеологічним поглядам німецької філософії, по суті звести рахунки з нашим колишнім філософським сумлінням. Цей намір був виконаний у формі критики післягегелівської філософії. Рукопис, два товстих томи in octavio{1], давно вже прибув на місце видання до Вестфалії, коли ми одержали звістку, що зміна обставин не дозволяє його друкувати. Ми з тим більшою охотою полишили рукопис гризучій критиці мишей, що досягли нашої головної мети — з’ясування справи самим собі».

З того часу минуло понад сорок років, і Маркс помер. Ні я, ні він не мали нагоди вернутися до цього предмету. Про наше відношення до Гегеля ми місцями висловлювались; однак, ніде не зробили цього з усією повнотою. Щождо Фейербаха, який в певних відношеннях становить посерединю ланку між філософією Гегеля і нашим світоглядом, то до нього ми зовсім не поверталися.

Вибрані листи: Енґельс Бльохові (21 вересня 1890)

Енґельс Йосипу Бльохові

Лондон, 21 вересня [1890 р.]

З погляду матеріялістичного розуміння історії основний момент в історичному процесі кінець-кінцем є виробництво й відтворення дійсного життя. Ні я, ні Маркс більшого не доводили. Якщо хтось перекрутить це твердження в тому розумінні, ніби економічний момент є єдиний визначний момент, тоді це твердження обертається на абстрактну, безглузду фразу, що /265/ нічого не говорить. Економічне становище — це основа, але на перебіг історичної боротьби впливають і в багатьох випадках визначають переважно форму її різні моменти надбудови: політичні форми клясової боротьби та її наслідки — конституції, що їх установила переможна кляса після своєї перемоги й т.ін. правові форми, і навіть відображення всіх цих справжніх боїв у мозку учасників, політичні, юридичні, філософські теорії, релігійні погляди та їхній дальший розвиток у систему догмів. Тут є взаємодіяння всіх цих моментів, в якому, кінець-кінцем, економічний рух, як доконечний, прокладав собі шлях через нескінченну низку випадковостей (тобто речей і подій, у яких внутрішній взаємний зв’язок до того віддалений, або до того важко його визначити, що ми можемо забути про нього, вважати, що його немає). В- противному разі застосувати теорію до будь-якої історичної доби було б легше, ніж розв’язувати найпростіше рівняння першого ступеня.

Ми творимо свою історію самі, але, поперше, ми творимо її серед досить певних передумов та умов. Серед них, кінець-кінцем, економічні є вирішальні. Проте й політичні умови й т.ін. навіть традиції, що живуть у людських головах, відіграють певну ролю, хоч і не вирішальну. Пруська держава виникла й розвинулась з історичних і, кінець-кінцем, економічних причин. Але навряд чи можна, не ставши педантом, запевняти, що серед сили дрібних держав Північної Німеччини саме Бранденбурґ був призначений на ролю великої держави, в якій втілилися економічні різниці, мовні різниці, а з часів реформації і релігійні відміни між північчю й півднем, при чому це заздалегідь визначила саме тільки економічна конечність, а інші моменти не впливали (головна причина те, що Бранденбурґ володів Прусією й через це був втягнений в польскі справи, а отже й у міжнародні політичні стосунки, які стали за вирішальні також і при утворенні могутности Австрійської династії). Ледве чи пощастить будь-кому, не викликавши сміху, пояснити економічно існування кожної маленької німецької держави в минулому й тепер, або пояснити економічно походження горішньо-німецьких змін у голосівках, які поділяють Німеччину (щодо діялекту), на дві половини, що посилюється ще географічно гірським пасмом від Судетів до Тавнуса!