Матеріялістична діялєктика Мао Цзе-дуна

Всеволод Голубничий

У цій статті борониться той погляд, що матеріялістична діялєктика Мао Цзе-дуна є окремішньою в царині марксистсько-лєнінсько-сталінської філософії. Хоча вона безумовно споріднена з діялєктикою Маркса, Енґельса, Лєніна, Сталіна та сучасних російських й инших комуністичних філософів, вона також має свої особливості. Крім того, є риси, що ріднять її з діялєктикою клясичної китайської філософії. Усі ці зв’язки пояснювані тим, що марксистської клясики Мао Цзе-дун читав небагато, можливо, навіть менше, ніж клясики китайської. Инші відмінності та особливості пояснювані його своєрідним мисленням.

Очевидно, Мао на практиці застосовував свою діялєктику в політиці. Його тексти з теорії та методи пізнання та практичної дійльности вочевидь базовані на власному досвіді. Отже, ознайомлення з філософією Мао Цзе-дуна може допомогти читачеві зрозуміти спосіб його мислення, а також розібратися у поведінці китайських комуністів у політиці. (Ця стаття аж ніяк не претендує на те, щоби почерез діялєктику Мао геть пояснити йо

Соціяльні і філософські погляди Маркса

Георгій Плеханов

Громадянки й громадяни!

Маючи мало часу, як і всі оратори сьогодні ввечері[1], я, може бути, надто сміливий, бажаючи дати оцінку того, що Маркс зробив у галузі філософії і соціяльної науки. Все ж — спробую. І тим гірше для мене, коли це мені погано вдасться.

Марксова філософія — логічний і неминучий наслідок філософії Геґеля. Ось що кажуть нам ті, хто трактує про походження сучасного соціялізму. Це вірно, але це не все. Далеко не все.

«Моя діялектична метода в основі не тільки відрізняється від геґелівської, але й цілком їй протилежна. Для Геґеля процес думання, — а його він під назвою ідеї перетворює навіть у самостійний суб’єкт, — є деміюрг (творець) дійсности, яка є лише зовнішнє його виявлення. В мене ж, навпаки, ідея — це не що інше, як пересаджена й перетворена в людській голові матерія» (Післямова до 2 видання І тому «Капіталу», вид. II, ДВУ, 1929 р., стор. XIV).

Карл Маркс

Георгій Плеханов

Тридцять п’ятий нумер «Искры» виходить в світ у день двадцятиріччя смерти Карпа Маркса[1],a що йому і належить у ньому перше місце.

Якщо вірно, що великий міжнародній рух пролетаріяту був найвизначнішим громадським явищем XIX століття, то не можна не визнати, що засновник Міжнароднього товариства робітників був найвизначнішою людиною цього століття. Борець і мислитель воднораз, він не тільки зорганізував перші кадри міжнародньої армії робітників, але й викував для неї спільно з своїм незмінним другом Фрідріхом Енґельсом ту могутню духовну зброю, що з допомогою її вона вже завдала ворогові силу поразок і що з часом дасть їй цілковиту перемогу. Якщо соціялізм став наукою, то цим ми завдячуємо Карлу Марксові. І якщо свідомі пролетарі добре розуміють тепер, що для остаточного визволення робітничої кляси потрібна соціяльна революція і що ця революція має бути ділом самого робітництва, якщо вони є тепер непримиренні й невтомні вороги буржуазного ладу, то тут відбивається вплив наукового соціялізму. З погляду «практичного розуму» науковий соціялізм різниться від утопічного саме тим, що рішуче викриває корінні противенства капіталістичного суспільства і нещадно виявляє всю наївну марність усіх тих, іноді дуже дотепних і завжди цілком добротливих, плянів громадської реформи, що їх пропонували соціялісти-утопісти різних шкіл як найвірніший засіб припинити боротьбу кляс і примирити пролетаріят з буржуазією. Сучасний пролетар, що засвоїв теорію наукового соціялізму і лишається вірний її духові, не може бути революціонером і логікою і чуттям, цебто не може не належати до «найнебезпечнішої» відміни революціонера.