Posts Tagged 'Маркузе'

Поразка «нової лівиці»?

Герберт Маркузе

Перш ніж перейти до обговорення причин поразки «нової лівиці», ми маємо з’ясувати два питання: по-перше, хто така «нова лівиця»; по-друге, чи дійсно вона програла.

Для початку кілька зауваг щодо першого пункту. «Нова лівиця» складається з політичних ґруп, розташованих ліворуч від традиційних комуністичних партій; ці ґрупи досі не мають якихось нових орґанізаційних форм, не мають масової бази й ізольовані від робітничої кляси, надто у Сполучених Штатах Америки. Тим часом сильні лібертарні, антиавторитарні моменти, що спочатку характеризували «нову лівицю», зникли або виродилися у новий «ґруповий авторитаризм». Але те, що відріжняє і в принципі визначає цей рух, полягає в тім, що він переосмислив поняття революції, збагативши його новими можливостями для свободи та новим потенціялом для соціялістичного розвитку, створеними (та миттєво загальмованими) розвиненим капіталізмом. Наслідком такого розвитку постали нові виміри суспільних перетворень. Перетворення вже більше не визначають просто як економічний чи політичний переворот, як встановлення нового способу продукції та нових інститутів, але визначають насамперед як революцію у структурі потреб і у можливостях для їхнього задоволення.

Поняття революції від самого початку було частиною марксистської теорії: соціялізм, це — якісно инше суспільство, суспільство, в якому відбулись докорінні перетворення стосунків між людьми та стосунків між людиною і природою. Одначе під тиском економічної моці капіталізму, змушені до співістнування, соціялістичні країни, схоже, були приречені з часом перенести акцент на продукцію засобів виробництва, на розширення продуктивного сектора економіки і майже тільки його. Така розстановка пріоритетів неминуче призвела до підпорядкування індивіда потребам роботи (підпорядкування, що за певних обставин може бути «демократичним» і може означати раціональнішу та ефективнішу форму виробництва, а також більш справедливий розподіл продуктів). Продовжити читання ‘Поразка «нової лівиці»?’

Розум і революція. Замітка щодо діялєктику [фраґмент]

Герберт Маркузе

Ця книга була написана в надії на те, що вона зробить невеликий внесок у відродження — ні, не Гегеля, — а ментальної здатності, яка знаходиться під загрозою знищення: здатності негативного мислення Ось як визначає її Гегель: «Дійсно, суть мислення полягає в запереченні того, що знаходиться перед нами». Що ж розуміє він під поняттям «заперечення», яке є центральною категорією діалектики?

Найбільш абстрактні й метафізичні поняття Гегеля насичені досвідом — досвідом світу, в якому нерозумне стає розумним і. як таке, визначає факти. ⟨…⟩ Цей світ суперечливий в самому собі. Здоровий глузд уникає суперечностей; але філософське мислення починає з визнання того, що факти не відповідають поняттям, які застосовує по відношенню до них здоровий глузд і науковий розум,— коротше кажучи, філософія починає з відмови від використання цих понять. В тій мірі, в якій ці поняття не відповідають тотальним протиріччям, які формують реальність, вони абстрактні відносно самого процесу реальності. Заперечення, яке діалектика застосовує до них,— це лише критика конформістської логіки, яка відкидає реальність суперечностей; воно є також критикою існуючого стану справ в самих основах, критикою установленої системи життя, яка відмовляється від своїх власних обіцянок і можливостей.

Сьогодні ця діалектична форма мислення чужа для універсуму дискурсу і дії. Здається, що вона належить минулому і дискредитована успіхами технологічної цивілізації. Існуюча дійсність настільки надійна і продуктивна, що заперечує або поглинає всі альтернативи. Продовжити читання ‘Розум і революція. Замітка щодо діялєктику [фраґмент]’

Неґативність у Сартра та Маркузе. Спосіб порушення проблєми залежить від панівної ідеолоґії

Іштван Месарош

Останні півтора століття розвитку філософії не змінили цих [неґативних] детермінант на краще. Навпаки — за цей час їхня неґативність стала ще помітнішою й вагомішою.

Філософія Гайдеґґера з безмежжям його «нігілістичного заперечення» в цьому відношенні є зразковою. Ще гіршає, коли філософи, що прагнуть протистояти чинному ладові (і не тільки в справах другорядних), порушуючи проблєми, потрапляють в лабети приголомшливої неґативности панівної ідеолоґії.

Це стосується не тільки екзистенціялістів, але також «марксиствуючого» Сартра, як він пізніше сам називав себе. В цьому сенсі екзистенціяльна синтеза «Буття і ніщо» є — якщо нагадати визначення Мерло-Понті, що він дав, коли ставився до Сартра приязно — «передусім демонстрацією того, що суб’єкт є свободою, відсутністю і неґативністю»[1]. Але навіть якщо ми звернемось до найбільш позитивного етапу Сартрового розвитку — до років написання «Критики діялєктичного розуму», ми побачимо, що неґативність лишається центральним провідним принципом його філософії. Продовжити читання ‘Неґативність у Сартра та Маркузе. Спосіб порушення проблєми залежить від панівної ідеолоґії’

Післямова до Маркузе

Лючіо Коллєтті

Для Маркузе відчуження, фетишизм не є продуктами найманої праці, світу товарів і капіталу. «Зло» для нього, це — не певна орґанізація суспільства, не певна система суспільних відносин, а радше індустрія, техніка, наука. Не капітал, а машина як така.

Насправді «Одновимірна людина» ніяк не може видобутися на волю, лишаючись у лабетах цієї перестарілої постави питання. Книжка блискуча, вона містить низку невеличких, але правильних спостережень. Проте коли додивитися до її сути, не тяжко побачити, що вона є звинуваченням не проти капіталізму, але проти техніки. Маркузе, що виступає проти «цілісної філософської системи», не здає собі справи в тому, що розмірковує як найбільш цілісний з-поміж буржуазних соціолоґів. Для нього не істнує ріжниці між капіталізмом і соціялізмом, себто він бореться з «індустріяльним суспільством», з «індустрією», позбавленою клясових конотацій, — індустрією «в собі». Це не машина як капітал, не капіталістичне вжиття машини, але гола та люта машина. Продовжити читання ‘Післямова до Маркузе’

Моралізм й утопізм Маркузе

Ґальвано делля Вольпе

Оскільки ми торкнулись теми ідеолоґії й утопії, поговорімо також про Герберта Маркузе: його остання книжка «Одновимірна людина» (Бостон, 1964; Турин, 1967) має нехитрий і скромний підзаголовок «Дослідження ідеолоґії розвинутого індустріального суспільства». Саме ця книжка (найкраща у Маркузе) демонструє набагато ширше охоплення фактів теперішнього американського й американізованого буржуазного суспільства та більшу сприйнятливість до цих фактів, ніж книжка Горкгаймера—Адорно[1], майже вся присвячена явищу mass-media [засобам масового інформування]. Про це свідчать уже перші вступні рядки: «Чи не слугує загроза атомної катастрофи, здатної знищити людство, разом з тим і збереженню тих самих сил, котрі увічнюють цю загрозу? …Розвинуте індустріяльне суспільство стає багатшим, більшим і кращим у міру того, як воно увічнює цю небезпеку. Орієнтована на оборону структура полегшує життя великій кількості людей і посилює панування людини над природою. За таких обставин засобам масової інформації неважко видавати окремі інтереси як такі, що властиві всім розумним людям… Проте … це суспільство є нерозумним, ірраціональним. Виробництво в ньому має деструктивний характер щодо вільного розвитку потреб і здібностей людини, мир у ньому тримається на постійній загрозі війни, його розвиток залежить від придушення дійсних можливостей умиротворити боротьбу за істнування…». Продовжити читання ‘Моралізм й утопізм Маркузе’

По той бік одновимірної людини*

Герберт Маркузе

Я присвячую цю доповідь пам’яти Ганса Майєргоффа не тільки з особистих обставин, але й з причин дуже важливих і об’єктивних: не тільки тому, що я був його добрим другом — він був моїм найближчим другом, але також тому, що я вважаю, що праця Ганса Майєргоффа належить до напряму, вкрай важливого для розуміння тóго, що сьогодні відбувається з молоддю, переважно інтеліґентами. Маю надію довести в доповіді взірцевість роботи Ганса Майєргоффа.

Мені би хотілося передньо схарактеризувати напрям, що я його згадав, як дивне перетворення філософії, що передбачає еволюціонування — почерез літературу та мистецтво — до політики. Еволюція відбувається у бік здійснення філософії, що доволі відмінне від здійснення, передбаченого Марксом, і від звичайного розуміння (чи нерозуміння) цього здійснення, а саме: замість тлумачити світ, треба тепер його змінити, а ця інтерпретація чужа Марксовим букві та духу. Продовжити читання ‘По той бік одновимірної людини*’

33 тези

Герберт Маркузе

1. Після військової поразки гітлерівського фашизму (що був незрілою та ізольованою формою капіталістичної перебудови) світ переживає розділення на неофашистський і радянський табори. Залишки демократично-ліберальних форм будуть або розплющені двома таборами, або поглинутими ними. Держави, що в них стара правляча кляса вижила у війні економічно та політично, у передбачуваному майбутньому чимдалі більше фашизовуватимуться, тоді як инші увійдуть до радянського табору.

2. Неофашистські та радянські суспільства є економічними та клясовими ворогами, і війна між ними вірогідна. Але й перші, й другі, у властивий їм спосіб панування, є антиреволюційними та налаштованими вороже до соціялістичного розвитку. Війна могла б змусити радянську державу зайняти нову, радикальнішу «лінію». Зсув такого штибу був би поверхневим і оборотним за характером: у разі успіху його би нейтралізовало значення зростання моці радянської держави.

3. За цих обставин для революційної теорії є тільки одна альтернатива: нещадно та відкрито критикувати обидві системи та безкомпромісно підтримувати ортодоксальну марксистську теорію у противенство обом. Перед лицем політичної дійсности така позиція була б безпорадною, абстрактною та аполітичною, одначе в умовах, коли хибною є політична дійсність загалом, тільки аполітична позиція, можливо, є єдиною політичною істиною. Продовжити читання ’33 тези’

Перегляд поняття революції

Герберт Маркузе

Поняття революції у марксистській теорії включає в себе цілу історичну епоху: останню фазу капіталізму, перехідний період пролєтарської диктатури та першу фазу соціялізму. Це у строгому розумінні слова історична концепція, що відображає тенденції, наявні у суспільстві; також це концепція діялєктична, що відображає контртенденції в рамках відповідного історичного періоду тією мірою, якою вони для цього періоду характерні. Ці тенденції та контртенденції є проявами того, невід’ємними елєментами чого є сама марксистська теорія та практика. Марксистська теорія сама по собі представляє силу в історичній боротьбі, і за мірою перетворення її понять, «перекладених» мовою практики, на сили опору, перетворень і перебудови, на них діють мінливості боротьби, що вони їх відображають та охоплюють, але не підпорядковують собі. Відтак, «перегляд» становить елємент самого поняття революції, складову частину його внутрішнього розвитку.

В цьому короткому нарисі піднімаються лише деякі з проблєм, пов’язаних з таким переглядом. Для початку я коротко нагадаю, що власне означає це марксистське поняття. Революція: Продовжити читання ‘Перегляд поняття революції’

Одновимірна людина. Дослідження ідеології розвинутого індустріального суспільства

Герберт Маркузе

ВСТУП

Параліч критицизму: суспільство без опозиції

Чи не слугує загроза атомної катастрофи, здатної знищити людство, разом з тим і збереженню тих самих сил, котрі увічнюють цю загрозу? В сучасному індустріальному суспільстві зусилля відвернути таку катастрофу затьмарюють пошук її потенційних причин. Ці причини залишаються невизначеними, невиявленими, громадськість не виступає проти них тому, що їх відсуває на другий план цілком реальна зовнішня загроза — Заходові зі Сходу, Сходові із Заходу. Приймаючи виклик, ми маємо таку ж наочну потребу бути готовими до життя на краю прірви. У мирний час ми терпимо виробництво засобів знищення, вдосконалення непотрібних нам речей, навчаємося так захищатися, що в результаті деформуються оборонці і те, що вони захищають.

Якщо ми спробуємо зіставити причини небезпеки з формою організації суспільства, з тим, як воно організовує своїх членів, ми відразу ж побачимо, що розвинуте індустріальне суспільство стає багатшим, більшим і кращим у міру того, як воно увічнює цю небезпеку. Орієнтована на оборону структура полегшує життя великій кількості людей і посилює панування людини над природою. За таких обставин засобам масової інформації неважко видавати окремі інтереси як такі, що властиві всім розумним людям. Політичні потреби суспільства стають індивідуальними потребами і сподіваннями, їх задоволення забезпечує виробництво і добробут, суспільство загалом здається втіленням Розуму. Проте в цілому це суспільство є нерозумним, ірраціональним. Виробництво в ньому має деструктивний характер щодо вільного розвитку потреб і здібностей людини, мир у ньому тримається на постійній загрозі війни, його розвиток залежить від придушення (repression) дійсних можливостей умиротворити боротьбу за існування — індивідуальне, національне, міжнародне. Це придушення, таке відмінне од його попередніх форм, на менш розвинутих стадіях нашого суспільства, і сьогодні діє не з позиції сили. Можливості (інтелектуальні і матеріальні) сучасного суспільства незрівнянно більші порівняно з минулим. Це означає, що сфера панування суспільства над індивідом незрівнянно ширша, ніж раніше. Наше суспільство відрізняється тим, що підкорює відцентрові соціальні сили не терором, а технологією, подвійною основою приголомшливого зростання ефективності виробництва та рівня життя. Дослідження цих напрямів розвитку і перевірка їхніх історичних альтернатив є частиною намірів критичної теорії сучасного суспільства, теорії, яка аналізує суспільство у світлі його використаних, невикористаних або хибно використаних можливостей з метою поліпшення людських умов життя. Але якими є принципи такої критики? Продовжити читання ‘Одновимірна людина. Дослідження ідеології розвинутого індустріального суспільства’


Липень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти