Posts Tagged 'Маркс'

Мій світ

Карл Маркс

Не вгамують мрій моїх і болю
Ні боги, ні світ оцей —
Воля вища за їх дужу волю
Бурхає з моїх грудей.

В себе вбрав я всіх зірок проміння,
Сяйво усіх світил,
Та не в ситив я свого поління,
Не притишив власних сил.

Глянь! В незмірній боротьбі й двобої,
Мов шукаю талісман,
Марне рвусь я до мети ясної,
Шалом гнаний крізь туман.

Та навкруг — каміння мертве й брили,
Що порив здавили мій,
В полумені неба спопеліли
Промінці моїх надій. Продовжити читання ‘Мій світ’

Експрес Київ—Кіншаса

Роман Тиса

Що означає вислів «промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні лише картину її власної будучини»[1]? Як його розуміти? Чи всіх країн він стосується? Чи всі країни рано чи пізно стануть промислово розвиненими? За яких обставин це відбудеться?

На прикладі України можемо бачити, що не розвиненіша, а відсталіша країна показувала нам нашу будучину, і ця країна — Демократична Республіка Конґо (Конґо-Кіншаса).

Наприкінці 1990-х хтось назвав невеличкий економічний бум, що його переживала тодішня Росія, а його ознаки було видно в центрі Москви, «потьомкінськими селами капіталізму». Запам’яталось, бо дуже влучно сказано. За шикарними вітринами дорогих маґазинів, нічних клюбів і «евроновобудов» у тій самій столиці новонародженої «демократичної» країни ховалась геть не яскрава дійсність: занедбана інфраструктура, безрадісні спальні райони околиць — домівки нових «зайвих людей», влада криміналу, моральна деґрадація, апатія. Це власне й був справжній капіталізм — без Потьомкіна. Продовжити читання ‘Експрес Київ—Кіншаса’

Геґель і об’єднання

Антоніо Ґрамші

Зошит 1, §‹47›. Геґель і об’єднання. Геґелеве вчення про партії та об’єднання як про «приватну» канву держави[1]. Воно постало історично з політичного досвіду Французької революції[2] та мало слугувати цілям надання конституціоналізмові конкретного наповнення. Урядування зі згоди керованих, але зі згоди орґанізованої — не загальної чи непевної, що її виражають на виборах; держава не лише користується згодою і вимагає її, але «виховує» цю згоду за допомогою політичних і профспілкових об’єднань, що вони — хоча утворюють приватні апарати — є приватними ініціятивами керівної кляси. Так, Геґель певною мірою йде далі за чистий конституціоналізм і розробляє теорію парляментської держави з її партійним режимом. Його концепція об’єднань не може не бути ще розпливчатою і початковою, коливаючись між політикою й економікою, відповідно до історичного досвіду свого часу, що він був дуже обмеженим і міг запропонувати лише один доконаний зразок орґанізації — «корпоративної» (коли політика вплетена в економіку)[3].

Маркс не міг мати історичного досвіду, що перевершував би — чи набагато перевершував би — Геґелів досвід, але завдяки своїй журналістській і аґітаційній діяльності він почував настрої мас. Марксова концепція орґанізації усе ще пов’язана із цими елєментами: таємна орґанізація, якобінський клюб, змовницькі ґрупки, журналістська орґанізація. Французька революція пропонує два переважні типи: клюби, що є нежорсткими орґанізаціями на кшталт народних зборів, зосередженими навколо окремих особистостей політиків, причому кожен політик має власну ґазету, що втримує увагу та підігріває інтерес певної, але слабко згуртованої клієнтури, котра захищає ґазетні тези на зборах клюбу. Продовжити читання ‘Геґель і об’єднання’

Марксизм: наука чи революція?

Лючіо Коллєтті

Марксизм, це — наука чи революція? Се питання досі не вирішено, і це не так просто зробити, як звичайно думають. Спершу скажу про першу складову дилєми — про марксизм як науку. Можна сказати, що загалом йдеться про таке. Марксизм — теорія законів становлення людського суспільства. В «Капіталі» Маркс вивчив і проаналізував закони, що керують становленням капіталістичного виробництва, описавши функціонування цього особливого «механізму». Щодо нової доктрини, марксизм по суті шукає об’єктивних причинних зв’язків. Він відкриває та аналізує закони, що урухомлюють систему, описує суперечності, що загрожують системі зсередини та визначають її долю. Проте настільки, наскільки він є твором науковим, а не ідеолоґічним, «Капітал» не дозволяє, щоб ця аналіза потьмарювалася «оцінними судженнями» чи особистими вподобаннями, — вона має виражати лише «судження, базовані на фактах», об’єктивні судження, твердження, що врешті-решт є переконливими для всіх. Наукові судження є твердженнями. Тут не передбачено «вибору» чи доцільности. З об’єктивних і неупереджених наукових констатацій неможливо вивести імперативи. Таким є — як уже сказано — підхід, описаний Гільфердінґом у передмові до «Фінансового капіталу» (підхід — ми не передамо куті меду, якщо заявимо так, — усього ортодоксального марксизму II Інтернаціоналу). Продовжити читання ‘Марксизм: наука чи революція?’

Революція всупереч «Капіталові»

Антоніо Ґрамші

Більшовицька революція конче має своїм корінням всезагальну революцію російського народу. Максималісти, що два місяці тому стали необхідною заправою, призвідцями, адже події заламали звичну рівновагу, а впередовий, пóступовий рух дедалі увиразнювався, створили засади певного ладу (що міг би бути буржуазним): взяли владу, встановили свою диктатуру та розвивають соціялістичні форми, що на них спиратиметься революція, щоби, мавши неабиякі здобутки, широко простувати й надалі, не потрібуючи сторонньої помочи.

Більшовицька революція втілює радше ідеолоґію, аніж факти (тим-то по суті нам не важить знати про неї більше, ніж вже знаємо). Вона є революцією всупереч «Капіталові» Карла Маркса. У Росії Марксів «Капітал» читаний радше буржуазією, ніж пролєтаріятом. Ця книга правила за критичне вираження пекучої потреби в тому, що заки пролєтаріят намислить повстати, заки в голові йому зайдуть думки заявити вимоги власної кляси, а то й думка про власну революцію, у Росії має сформуватися буржуазія, має зайти капіталізм, установитися цивілізація західного типу. Та факти перевершили ідеолоґію. Факти розірвали критичні схеми, що рокували російську історію розвиватися за канонами історичного матеріялізму. Більшовики заперечують Карла Маркса та стверджують — почерез цілком певний акт реального завоювання влади, — що канони історичного марксизму не такі жорсткі, як про них можна було подумати чи думано. Продовжити читання ‘Революція всупереч «Капіталові»’

Марксизм і філософія

Карл Корш

«Ми маємо систематично вивчати Геґелеву діялєктику з матеріялістичного погляду». (Лєнін, 1922).

Взаємовідношення між марксизмом і філософією є вкрай важливою проблємою і з теоретичного огляду, і з практичного. Це твердження ще донедавна було мало сприйманим як гуртом буржуазних, так і гуртом марксистських вчених. Для професорів філософії марксизм у ліпшому разі означав припадковий параґраф з глави з історії філософії XIX ст. під назвою «Розкладання Геґелівської школи», що його до того ж вивчають загалом дуже побіжно[1]. Та й самі «марксисти», хоча й мали геть инші мотиви, не надавали загалом жадного великого значення «філософському боку» своєї теорії. Навіть самі Маркс й Енґельс, що так часто пишалися тим історичним фактом, що німецький робітничий рух у «науковому соціялізмі» став спадкоємцем клясичної німецької філософії[2], у жадному разі не вважали, що науковий соціялізм або комунізм є власне «філософією»[3]. Завдання свого «наукового» соціялізму вони вбачали радше в тому, щоби формально та змістовно подолати та остаточно «скасувати» не тільки всю буржуазну ідеалістичну філософію, що істнувала досі, але і всю філософію взагалі. Далі ми розглянемо питання, в чому полягало або мало полягати, на початкову думку Маркса й Енґельса, це подолання і скасування. А поки що ми лише завважимо той історичний факт, що тут для більшости марксистів пізнішого часу загалом не було жадної проблєми. Той спосіб, у який вони розв’язували питання філософії, найкраще можна характеризувати почерез надзвичайно влучні слова Енґельса, що ними він колись був окреслив ставлення Фойєрбаха до геґелівської філософії: Фойєрбах просто «безцеремонно відкинув» Геґелівську філософію[4]. З такою самою безцеремонністю фактично поводилися пізніше дуже багато марксистів, про око вельми «ортодоксально» додержуючи вказівок великих учителів, не тільки з геґелівською, але з будь-якою філософією взагалі. Продовжити читання ‘Марксизм і філософія’

Критичні уваги на книгу А.Ваґнера „Загальна або національна економія”

Карл Маркс

ВІД РЕДАКЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ

Праця Маркса „Критичні уваги на книгу А.Ваґнера”[1] являє собою критику Ваґнерової „Allgemeine oder theoretische Volkwirtschaftslehre”. Критичні уваги, стосуючись головно до теорії вартости: співвідношення між споживною вартістю і вартістю, вартістю і міновою вартістю, ролі споживної вартости в політичній економії, питання про конкретну працю і абстрактну працю тощо, співвідношення між „логічним” і „історичним”, співвідношення між обміном і правом, — у цілому скеровані проти „соціяльної” методи Ваґнера, проти його ідеалістичної „соціяльно-правної концепції”. Отже, величезне значення цієї Марксової праці є не лише в тому, що вона дає нові моменти для розуміння Марксової теорії вартости і цілого його економічного вчення. Велика вага її є ще й у тому, що вона, викриваючи всю абсурдність і пласкість Ваінерових поглядів, його „соціяльно-правної концепції”, разом з тим б’є і по сучасній ідеалістичній „соціяльній” школі, що одним з її родоначальників був Ваґнер. так само, як І по її меншовицькій відміні — контрреволюційній рубінщині і міжнародньому соціяль-фашизмові в цілому. Отже, вивчення цієї праці дає до рук пролетаріяту нову вигострену зброю проти клясового ворога — теоретиків „соціяльної” школи і соціяль-фашизму.

Уперше цю працю опубліковано в 1930 році російською мовою в п’ятій книзі „Архива К.Маркса и Ф.Энгельса”. Німецькою мовою рукописа до цього часу ще не опубліковано. Переклад на українську мову зроблено з копії, звіреної з фотокопією рукопису. /3/ Продовжити читання ‘Критичні уваги на книгу А.Ваґнера „Загальна або національна економія”’

До критики політичної економії

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА
До українського видання

Коли полишити на боці марксову відповідь Прудону «Злидні філософії», то з твору «До критики політичної економії» саме й починається здійснення Марксом плана великої праці, що мала дослідити закони буржуазної економіки аж до її найтемніших глибин. Цю працю Маркс роспочав року 1851, але тяжкі матеріяльні умови лондонського вигнанецького життя, аж до втрати дитини, на їхньому тлі, не дуже могли сприяти роботі. Та й сама робота була не з таких, щоб її можна було посувати надто хутко. Треба ж було студіювати безліч матеріялів і то — першоджерела. Отже, перший зошит цієї широкої праці побачив світ під зазначеною в горі назвою лишень у 1859 році.

Буржуазна професура просто замовчала цей твір. Тим часом Маркс перебудував план своєї роботи. Коли раніше, як було в «До критики і т.д.», він викладав спочатку окремі теорії, а безпосередньо за ними історію їхнього розвитку, то в новій системі, в «Капіталі», спочатку пішла вся економічна теорія, а в четвертому томі мала пройти заразом уся її історія. Цього четвертого тому Марксові написати не пощастило. Тим більшу, отже, ціну має «До критики и т. д.» як раз своєю частиною про історію теорії вартости і грошей, бо ж основний зміст усієї книжки повторено в першій частіші першого тому «Капіталу», та ще й у «поліпшеному викладі» (передмова до І тому «Капіталу»). Продовжити читання ‘До критики політичної економії’

Про пролєтаріят

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

Пролетаріат і багатство — це протилежності. Як такі, вони утворюють якесь єдине ціле, бони обоє породжені світом приватної власності. Вся справа в тому, яке саме становище кожний з цих двох елементів займає всередині протилежності. Недосить оголосити їх двома сторонами єдиного цілого.

Приватна власність як приватна власність, як багатство, змушена зберігати своє власне існування, а тим самим і існування своєї протилежності — пролетаріату. Це — позитивна сторона антагонізму, задоволена в собі самій приватна власність.

Навпаки, пролетаріат як пролетаріат змушений скасувати самого себе, а тим самим і протилежність, що його зумовлює, — приватну власність, — яка робить його пролетаріатом. Це — негативна сторона антагонізму, його неспокій в ньому самому, скасована і скасовуюча себе приватна власність. Продовжити читання ‘Про пролєтаріят’

Німецька ідеологія

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

МАРКСІВ ПРОЄКТ ПЕРЕДМОВИ ДО «НІМЕЦЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ».

ПЕРЕДМОВА.

Люди до цього часу завжди неправдиво уявляли самих себе, те, що вони є або чим повинні бути. Свої стосунки вони впорядковували відповідно до своїх уявлень про бога, про нормальну людину то що. Потворні витвори їхньої голови перемогли їх самих. Вони, творці, схилилися перед своїми створіннями. Визвольмо їх від тих привидів, ідей, догм, від вигаданої примари, що в їхньому ярмі вони нидіють. Повстаньмо проти панування думок. Навчімо їх, як змінити ці витвори уяви на думки, що відповідають суті людини, каже один, як ставитись до них критично, каже другий, як вибити їх із своєї голови, каже третій, — і [дійсний світ] сьогоднішня дійсність упаде.

Оці невинні та дитячі фантазії є ядро новітньої молодо-геґеліянської філософії, що її в Німеччині публіка зустріла з жахом та з великою пошаною. І не тільки публіка, навіть  г е р о ї  ф і л о с о ф і ї  підносять її, цілком упевнені, що вона загрожує захитати світ, що вона злочинно безщадна. Перший том цього твору має на меті виявити цих овечок, що самі вважають себе за вовків та й інші теж мають їх за вовків, показати, як вони своїм філософським белькотанням тільки віддають уяву німецьких буржуа, як чванство цих товмачів філософів тільки відбиває нікчемність справжніх німецьких обставин. Він має на меті філософську боротьбу проти тіні дійсности, що до вподоби мрійливому та запамороченому німецькому народові, хоче компромітувати та дискредитувати її. Продовжити читання ‘Німецька ідеологія’

Про ідеолоґію люмпенів

Елдридж Клівер

Насправді час, це — безперервний потік матерії у русі та взаємодії. Об’єктивно всесвіт не знає часу, і час, це — катеґорія, що її породжує відношення між формою та рухом. Якщо ми візьмемо якусь окрему частку матерії у русі з метою проаналізувати її, наші зусилля зазнають краху, тому що частину ми приймаємо за ціле. І оскільки ми є людьми, і кожний з нас знає не все, а всі ми знаємо щось, я наважуся стверджувати, що це часткове розуміння є коренем всього зла. І от ми тут: кожен з нас зі шматком своєї окремої дійсности, а все разом виглядає як фраґменти китайської головоломки.

Коли доходить до вивчення та аналізи суспільних, політичних і економічних проблєм, через те, що ми схоплюємо дійсність лише частково, виникає прикра кризова ситуація. А оскільки обговорення суспільних, політичних і економічних проблєм завжди є справою прибічників тих чи инших ідей, у хід йде хитромудра арґументація та навмисне перекручення фактів, призначене не випускати нас з болота плутанини, з якого багато проблєм виглядають таким, що їх розв’язати неможливо. В першу чергу, щоб люди почали рухатися разом, об’єднані спільним пляном, вони мають погодитися з певною точкою зору, розуміти її та поділяти. Само по собі це вже доволі складне завдання, навіть якщо нашою найбільшою проблємою є просто зібрати до купи частинки головоломки. Але коли крім цього ми стикаємось з віроломством і шахрайством, ми опиняємось у ситуації, коли нас поганяють батогом, а ми йдемо, спотикаючись, зашорені, як худоба, б’ємось, вмираємо та боремось за мету що її ані розуміємо, ані поділяємо. Інколи ми називаємо це долею або невезінням, або кажемо, що це прокляття. Прокляття! Почасти тому, що людина проклята з самого початку, приречена, як приречена шерехтіти по джунґлях мавпа, почасти тому, що є люди, що навмисно роблять все, аби прокляття не знімалось. Продовжити читання ‘Про ідеолоґію люмпенів’

Марксистські і большевицькі теорії національного питання

Панас Феденко

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Марксистські теорії національного питання /5/

ПОГЛЯДИ МАРКСА І ЕНҐЕЛЬСА НА НАЦІЮ, НАЦІОНАЛЬНІСТЬ І НА ВИРІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ.

Загально відомо, що ні Маркс ні Енґельс не лишили систематичної теорії національного питання. Вони висловлювалися принагідно в тій чи іншій практичній справі національній, яка вимагала вирішення. Із цих їх заяв і тверджень можна зробити деякі висновки, як це й робили послідовники марксизму. Ученики Маркса й Енґельса, хоч уживали тієї самої методи, приходили часто до зовсім протилежних результатів і в теорії національного питання і в поглядах на практичну політику соціялістичних партій у національній справі. Досить назвати імена Карла Каутського, Отта Бауера, Карла Реннера (псевдонім — Рудольф Шпрінґер), Рози Люксембурґ або Гайнріха Кунова, щоб було ясно, що «спектр» марксистських теорій національного питання дуже широкий. Названі автори iurant in verba magistrorum [цінять слова вчителів] (Маркса й Енґельса), наводять різні цитати із їх праць і листів для підтвердження своїх поглядів. Але оскільки Маркс та Енґельс не лишили закінченої теорії національного питання, то їх послідовникам доводиться йти напомацки, вибирати те, що їм здається ближчим до духа Марксової системи.

Авторові цієї праці доведеться спинитися головним чином над творами Маркса й Енґельса та послідовників марксизму з країн Середньої Европи. Це з тої причини, що в країнах Західньої Европи вже віддавна існують національні держави, і в цих державах національне питання не є пекуче. Інше бачимо в Центральній і Східній Европі, з їх конґломератом національностей різного культурного рівня, неоднакової релігії, мови і раси. Ці національні проблеми вимагали від соціялістів практичного рішення, а тому в цих країнах національне питання було бойовою проблемою, на яку мусіли теоретики і практики соціялістичного руху дати ясну відповідь. Цим пояснюється, що в Центральній і Східній Европі соціялістична література на теми національного питання дуже обширна. Натомість із західньо-европейських національних рухів тільки Ірляндія викликала до себе зацікавлення соціялістичних теоретиків. Пограничні спори за державне розмежування між Німеччиною та Францією (Ельзас) або між Австрією та Італією (Південний Тироль, Трієст) не будили великого інтересу між соціялістами. /7/ Продовжити читання ‘Марксистські і большевицькі теорії національного питання’

Людвіг Фейербах і кінець німецької класичної філософії

Фрідріх Енгельс

Передмова

В передмові до свого твору: «До критики політичної економії», Берлін, 1859 р., Карл Маркс розповідає, як у 1845 році, в Брюсселі, ми вдвох приступили спільно до того, щоб розробити наші погляди, — тобто відкрите Марксом матеріалістичне розуміння історії, — «протилежні ідеологічним поглядам німецької філософії, по суті звести рахунки з нашим колишнім філософським сумлінням. Цей намір був виконаний у формі критики післягегелівської філософії. Рукопис, два товстих томи in octavio{1], давно вже прибув на місце видання до Вестфалії, коли ми одержали звістку, що зміна обставин не дозволяє його друкувати. Ми з тим більшою охотою полишили рукопис гризучій критиці мишей, що досягли нашої головної мети — з’ясування справи самим собі».

З того часу минуло понад сорок років, і Маркс помер. Ні я, ні він не мали нагоди вернутися до цього предмету. Про наше відношення до Гегеля ми місцями висловлювались; однак, ніде не зробили цього з усією повнотою. Щождо Фейербаха, який в певних відношеннях становить посерединю ланку між філософією Гегеля і нашим світоглядом, то до нього ми зовсім не поверталися. Продовжити читання ‘Людвіг Фейербах і кінець німецької класичної філософії’

Карл Маркс[1]

В.І.Ленін

Карл Маркс народився 5 травня нового стилю 1818 р. в місті Трірі (в надрайнській Прусії). Батько його був адвокат, єврей, що 1824 р. прийняв протестантство. Родина була заможна, культурна, але не революційна. Скінчивши гімназію в Трірі, Маркс вступив до університету, спершу в Бонні, потім у Берліні, вивчав юридичні науки, а найбільше історію й філософію. Скінчив курс У 1841 р., подавши університетську дисертацію про філософію Епікура. Своїми поглядами Маркс був ще тоді геґельянцем-ідеалістом. У Берліні він належав до гуртка «лівих геґельянців» (Бруно Бауер та ін.), що намагалися робити з філософії Геґеля атеїстичні та революційні висновки.

Скінчивши університет, Маркс переселився до Бонну, сподіваючися стати професором. Але реакційна політика уряду, який 1832 р. позбавив катедри Людвіґа Фоєрбаха і 1836 р. знову відмовився пустити його до університету, а 1841 р. відібрав право читати лекції в Бонні у молодого професора Бруно Бауера, примусила Маркса зректися вченої кар’єри. Розвиток поглядів лівого геґельянства в Німеччині поступав того часу вперед дуже швидко. Людвіґ Фоєрбах особливо від 1836 р. починає критикувати теологію й повертати до матеріялізму, що цілком бере гору в нього 1841 р. («Суть християнства»); 1843 р. вийшли його ж «Основні засади філософії майбутнього». «Треба було пережити визвольний вплив цих книжок» — писав Енґельс пізніше про ці Фоєрбахові твори. «Ми» (тобто ліві геґельянці, Маркс серед них) «стали відразу фоєрбахіянцями». Цього часу райнські радикальні буржуа, що мали стикові точки з лівими геґельянцями, заснували в Кельні опозиційну газету — «Рейнську Газету» (почала виходити 1 січня 1842 р.). Маркса та Бруно Бауера запрошено на головних співробітників, а в жовтні 1842 р. Маркс став головним редактором і переселився з Бонну до Кельну. Революційно-демократичний напрям газети за Марксового редакторства ставав щораз виразнішим, і уряд спочатку піддав газету подвійній і потрійній цензурі, а потім вирішив зовсім закрити її 1 січня 1843 р. Марксові довелося па цей термін покинути редакторство, але його відхід усе ж не врятував газети, і її закрито в березні 1843 року, 3 найбільших статей Маркса /47/ в «Райнській Газеті» Енґельс відзначає, крім наведених нижче. (див. літературу),[2] ще статтю про становище селян-виноробів у долині Мозеля. Газетна праця показала Марксові, що він недосить обізнаний з політичною економією, і він старанно став її вивчати. Продовжити читання ‘Карл Маркс[1]’

Робітники та батьківщина

Роман Роздольський

Мова про той уривок, у якому автори «Маніфесту» змальовують стосунки пролетаріату та батьківщини. Читаємо в ньому:

Далі комуністам закидають, ніби вони хочуть скасувати батьківщину, національність.

Робітники не мають батьківщини. В них не можна відняти того, чого в них немає. Тому що пролетаріат насамперед мусить завоювати собі політичне панування, підвищитися до становища національного класу, сам сконституюватись як нація, він сам поки ще національний, хоч і зовсім не в буржуазному розумінні.

Національна відособленість і протилежності народів зникають все більше й більше вже з розвитком буржуазії, свободою торгівлі, світовим ринком, одноманітністю промислового виробництва і відповідних до нього життьових умов.

Панування пролетаріату ще більше прискорить їх зникнення. Об’єднана діяльність, принаймні цивілізованих країн, є одна з перших умов його визволення.

В тій мірі, в якій буде знищена експлуатація одного індивіда другим, буде знищена і експлуатація однієї нації другою.

Разом із протилежністю класів всередині нації відпаде і вороже ставлення націй одної до одної.[1]

А за кілька сторінок до цього:

Коли й не за змістом, то за формою боротьба пролетаріату проти буржуазії є насамперед боротьба національна. Пролетаріат кожної країни мусить, звичайно, насамперед покінчити з своєю власною буржуазією.[2] Продовжити читання ‘Робітники та батьківщина’

Клясова боротьба у Франції 1848-1850

Карл Маркс

ВСТУП.

Марксова праця, що виходить оце новим виданням, є перша його спроба пояснити за допомогою свого матеріялістичного розуміння певний відтинок сучасної історії, виходячи з даного економічного становища. В «Комуністичному Маніфесті» теорію цю застосовано в загальних рисах до всієї новітньої історії; а в своїх статтях у «Nеuе Rheinische Zeitung» Маркс і я ввесь час користалися з неї, щоб пояснити тогочасні політичні події. Тут, навпаки, йшло про те, щоб довести внутрішній причиновий зв’язок у довголітньому процесі розвитку, так само критичному, як і типовому для цілої Европи, тобто йшло про те, щоб згідно з розумінням автора звести політичні події, кінець-кінцем, до діяння економічних причин.

Оцінюючи події й ряди подій сучасної історії, ніколи не буває можливости дійти до останніх економічних причин. Навіть ще й тепер, коли відповідна фахова преса дає такий багатий матеріял, неможливо навіть в Англії простежити день-крізь-день хід промисловости та торговлі на світовому ринку та ті зміни, що відбуваються в способах виробництва, так, щоб для кожного, якого завгодно моменту можна було зробити загальний підсумок із цих по-різноманітному переплутаних факторів, що ввесь час міняються. Крім того, важливіші з цих факторів здебільшого довгий час діють приховано, поки раптом і з силою не виходять на поверхню. Ніколи не можна здобути ясної картини економічної історії даного періоду, поки цей період ще не скінчився, її можна здобути тільки потім, після того, як зібрано й перевірено матеріял. Статистика є тут конче потрібний допомічний матеріял, а вона завжди плентається ззаду. Тому для історії біжучих подій надто часто доводиться розглядати цей найважливіший чинник, як сталий, економічне становище, що було на початку відповідного періоду, як дане для цілого періоду й незмінне, абож брати на увагу тільки такі зміни в цьому становищі, які постають із явних подій і через те так само явні, як і ці події. Через це матеріялістичний /3/ метод мусить тут надто часто обмежуватися на тому, щоб звести політичні конфлікти до боротьби інтересів суспільних кляс та клясових фракцій, що вже були, що їх дав економічний розвиток, та показати, що окремі політичні партії є більш-менш адекватні політичні вияви цих самих кляс та їхніх фракцій. Продовжити читання ‘Клясова боротьба у Франції 1848-1850’

Енгельс, Маркс і Ляссаль про неісторичні нації

Дмитро Донцов

Випускаючи брошурою статтю п. Донцова, поміщену в „Літературно-науковому віснику” 1914 р. друкуємо її без ніяких змін. – Редакція видавництва „Серп і молот”.

Велика історична епоха, сучасниками котрої нам судилось бути, епоха дозрівання політичної активности забутих історією народів, поставила перед кожним (як міщанським, так і суспільним) демократом на Україні цілий ряд питань, що уперто домагаються свойого розвязання. З них – спеціяльно для нас – висунулось наперед одно, досить старе питання, котре однак в наші дні набрало особливої актуальности. Це питання є: як маємо ставитися до національного руху на Україні? Чи вважати сей рух за явище поступове, що заслугує на наше попертя, чи, навпаки, за факт соціяльно-реакційний, щось неприродне й штучне, що жадним способом на симпатії правдивого демократа претендувати не сміє? Продовжити читання ‘Енгельс, Маркс і Ляссаль про неісторичні нації’

Карл Маркс та Україна

О.В.Ясь

Українська проблематика в творчості К.Маркса репрезентована здебільшого в контексті його історико-філософських зацікавлень європейською минувшиною доби пізнього середньовіччя та ранньомодерної доби. Крім того, вона порушується в межах провідної проблематики студій, присвячених зовнішній політиці Російської імперії та дипломатичній історії Європи, а найбільше — у робочих і підготовчих нотатках. У видовому плані матеріали Маркса представлені у вигляді конспектів, підготовчих записів та хронологічних виписок з низки історичних праць, зокрема з «Історії Польщі» Й.Лелевеля, «Бунта Стенькі Разіна» і «Гетьманства Виговського» М.Костомарова та ін. Крім того, українська тематика інколи порушувалася Марксом у межах провідної проблематики деяких інших студій.

Уважається, що вперше козацтво українське згадується на сторінках конспекту Маркса з праці «Історія Польщі» Й.Лелевеля. Зокрема, Маркс відзначає участь полку низових козаків у Тридцятилітній війні 1618-48 рр. на боці австрійських Габсбурґів, стисло висвітлює війну Б.Хмельницького з Річчю Посполитою та ін. У конспекті Маркса з праці «Бунт Стенькі Разіна» представлено кілька виписок про соціальне розшарування запорозького козаків. У конспекті Маркса зі студії «Гетьманство Виговського» подано нотатки про походження козаків, запозичені, мабуть, у західноєвропейських авторів, розлогі відомості про розподіл соціально-політичних сил по смерті Б.Хмельницького (на 2 партії — пропольську та проросійську), соціальну диференціацію козацтва та становлення старшинської ієрархії, коментарі про обрання гетьманом І.Виговського та ін. Крім того, Маркс означує тогочасну боротьбу за гетьманську булаву як громадянську війну на українських землях. Низка нотаток про Україну міститься в «Хронологічних виписках» Маркса. Зокрема, у цих робочих матеріалах представлене відоме визначення Маркса «Запорозька Січ — християнська козацька республіка» (можливо, запозичене з праць М.Костомарова), яке подавалося майже в усіх радянських працях з історії українського козацтва. Українська тематика репрезентована і в студії Маркса «Викриття дипломатичної історії XVIII століття». У цій праці Маркс висвітлює переважно англо-російські взаємини і принагідно подає низку коментарів, зокрема вказує на спадкоємність політики Російської держави та Російської імперії, спрямованої на ліквідацію республіканських державних утворень (Новгородської республіки, республіки козаків) тощо. Продовжити читання ‘Карл Маркс та Україна’

Карл Маркс. Його життя й діяльність 1818-1883

Ю.Стеклов

Роки підготовки.

Карл Маркс народився в Трирі 5 травня 1818 р. в заможній інтелігентній родині. Батько його — адвокат, а далі радник юстиції, — Гайнріх Маркс був поміркованим пруським лоялістом; року 1824 він зо всією родиною вихрестився в протестанта, і то не через якийсь едикт проти жидів, як гадали де-які біоґрафи, а просто через те, що йому хотілося як найтісніше ввійти в склад пруського культурного суспільства. Мати Марксова була голандською жидівкою і до самої смерти говорила по-німецькому з акцентом. Загалом від старо-жидівських традиційних забобонів родина Марксова була вільною, але ж і революційної атмосфери в ній не було; революційного духу набрався Маркс уже в універсітеті, найбільше — від самотужної крітично-наукової роботи.

Уже змалечку Маркс відзначався своїми здібностями; помічаючи їх, батько Марксів прочував. що його синові доведеться відограти не аби-яку ролю в історії людства; мати вважала його за щасливця, бо все, що б він не задумав, удавалося йому; жваво та весело починав юнак свою життєву путь. По 17 роках скінчив він Трирську гімназію (р. 1835), при чому здобув похвальний вирок за успіхи в старовинних мовах та за дотепні переклади й пояснення найтяжчих уривків зо старовинних клясиків, а «саме тих, де труднощі перекладу полягали не стільки в властивостях мови, скільки в самій суті справи та в способах розмірковування». /3/ Продовжити читання ‘Карл Маркс. Його життя й діяльність 1818-1883’

Вибрані листи: Маркс Руґе (березень 1843)

Маркс Руґе

На буксирному судні по дорозі в Д., березень 1843 р.

Я подорожую тепер по Голландії. Судячи з тутешніх і французьких газет, Німеччина глибоко загрузла в багні і з кожним днем загрузає все глибше. Повірте мені, що і той, кому зовсім невідоме почуття національної гордості, відчуває все ж національний сором — навіть у Голландії. Найнікчемніший голландець — все-таки громадянин у порівнянні з найвидатнішим німцем. А міркування іноземців про прусський уряд! В цьому відношенні панує жахлива одностайність, ніхто не обманюється більше щодо прусської системи та її нескладної природи. Значить, деяку користь нова школа все ж дала. Пишний плащ лібералізму впав з плечей, і найогидніший деспотизм став у всій своїй наготі перед очима всього світу.

Це теж відкриття, хоч і негативне. Це — така істина, яка, принаймні, виявляє перед нами пустоту нашого патріотизму, потворність нашого державного ладу і змушує нас закривати з сорому обличчя. Ви дивитесь на мене з усмішкою і питаєте: яка користь у цьому? З почуття сорому революції не роблять. — А я кажу: сором — це вже свого роду революція; сором — це, дійсно, перемога французької революції над німецьким патріотизмом, який переміг її в 1813 році. Сором — це свого роду гнів, тільки обернений всередину. І коли б ціла нація справді зазнала почуття сорому, вона була б подібна до лева, який весь напружується, готуючись до стрибка. Правда, в Німеччині не відчувають іще навіть сорому; навпаки, ці жалюгідні люди все ще патріоти. Але чи є ще система, здатна витравити в них патріотизм у такій мірі, як ця сміховинна система новоявленого рицаря[1]? Комедія деспотизму, яка розігрується з /11/ нами, так само небезпечна для нього, як у свій час стала небезпечною трагедія для Стюартів і Бурбонів. І коли б навіть ще довгий час не розуміли, що в дійсності являє собою ця комедія, то все ж вона була б уже в певному розумінні революцією. Держава надто серйозна річ, щоб її можна було перетворити в якусь арлекінаду. Судно, повиє дурнів, можна було б ще, мабуть, полишити на якийсь час на волю вітру, але воно пливло б назустріч своїй неминучій долі саме тому, що дурні цього не підозрівають. І ця доля — грядуща революція. /12/ Продовжити читання ‘Вибрані листи: Маркс Руґе (березень 1843)’


Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти